Зелдокс

Склад

діюча речовина: зипразидон;

• 1 капсула містить 45,30 мг зипразидону гідрохлориду моногідрату, що еквівалентно 40 мг зипразидону;
• 1 капсула містить 90,60 мг зипразидону гідрохлориду моногідрату, що еквівалентно 80 мг зипразидону;

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; крохмаль кукурудзяний прежелатинізований; магнію стеарат; желатинова оболонка: титану діоксид (Е 171), натрію додецилсульфат, індиготин (Е 132), желатин; чорне чорнило: шелак, етанол безводний, спирт ізопропіловий, спирт н-бутиловий, пропіленгліколь, вода очищена, амонію гідроксид, калію гідроксид, заліза оксид чорний (Е 172).

Лікарська форма

Капсули тверді.

Основні фізико-хімічні властивості:

• капсули по 40 мг: тверді желатинові капсули, що щільно закриваються, розмір № 4, синього кольору, з маркуванням чорним чорнилом «Pfizer» та «ZDX 40»;
• капсули по 80 мг: тверді желатинові капсули, що щільно закриваються, розмір № 2, синього та білого кольору, з маркуванням чорним чорнилом «Pfizer» та «ZDX 80».

Фармакотерапевтична група

Антипсихотичні засоби. Похідні індолу. Код АТХ N05A Е04.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Зипразидон має високу спорідненість з дофаміновими рецепторами типу 2 (D₂) та значно вищу спорідненість з серотоніновими рецепторами типу 2_А (5HT_2A). Позитронно-емісійна томографія продемонструвала, що через 12 годин після застосування разової дози 40 мг блокування серотонінових рецепторів типу 2_А було більшим ніж 80 %, а блокування рецепторів D₂ – більшим ніж 50 %. Зипразидон також взаємодіє з серотоніновими рецепторами 5HT_2C, 5HT_1D та 5HT_1A. Спорідненість препарату з цими рецепторами дорівнює або є навіть більшою, ніж його спорідненість з рецепторами D₂. Зипразидон має помірну спорідненість із нейронними транспортерами серотоніну та норадреналіну, а також демонструє помірну спорідненість з гістаміновими H(1)- та альфа(1)-рецепторами. Спорідненість зипразидону з мускариновими М(1) рецепторами є незначущою.

Було продемонстровано, що зипразидон виступає як антагоніст серотонінових рецепторів типу 2_А (5HT_2A) та дофамінових рецепторів 2 типу (D₂). Згідно із запропонованим механізмом, антипсихотичний ефект препарату частково обумовлений цією комбінацією антагоністичних впливів. Зипразидон також виступає потужним антагоністом рецепторів 5HT_2C та 5HT_1D, потужним агоністом рецепторів 5HT_1A та пригнічує зворотне захоплення нейронами норадреналіну та серотоніну.

Клінічні випробування.

Шизофренія. У ході дослідження тривалістю 52 тижні зипразидон продемонстрував ефективність щодо підтримування клінічного покращення протягом продовження терапії у пацієнтів, які продемонстрували відповідь на лікування на початку курсу. Не було відмічено чіткої залежності між дозою та вираженістю відповіді у різних групах застосування зипразидону. У цьому дослідженні брали участь пацієнти як з позитивною, так і з негативною симптоматикою. Ефективність зипразидону була продемонстрована у обох варіантах.

Частота розвитку збільшення маси тіла, про яке повідомлялося як про побічну реакцію під час короткострокових (тривалістю 4-6 тижнів) досліджень лікування шизофренії, була низькою та не відрізнялась у групах застосування зипразидону та плацебо (у кожній з груп частота становила 0,4 %). У плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю 1 рік медіана втрати маси тіла становила 1-3 кг у пацієнтів, які застосовували зипразидон, та 3 кг у пацієнтів, які застосовували плацебо.

У ході подвійного сліпого порівняльного дослідження лікування шизофренії визначали такі показники метаболізму, як маса тіла, рівень інсуліну натще, рівень загального холестерину та тригліцеридів, а також індекс резистентності до інсуліну. У пацієнтів, які застосовували зипразидон, не спостерігалося значних відхилень від вихідного рівня за жодним з цих параметрів обміну речовин.

• Результати великого дослідження безпеки, проведеного після виходу препарату на ринок. Рандомізоване післяреєстраційне дослідження за участю 18239 пацієнтів із шизофренією, яке включало період контрольного спостереження тривалістю 1 рік, проводили з метою встановлення наявності зв’язку між впливом зипразидону на тривалість інтервалу QTc та підвищеним ризиком летального наслідку, не пов’язаного з суїцидом. Це дослідження проводили в умовах звичайної клінічної практики; результати дослідження продемонстрували відсутність різниці у частоті розвитку летального наслідку, не пов’язаного з суїцидом, між групами лікування зипразидоном та оланзапіном (первинна кінцева точка). Це дослідження також продемонструвало відсутність різниці між групами щодо вторинних кінцевих точок (загальної летальності, летальності внаслідок суїциду та летальності внаслідок раптової смерті). Водночас у групі лікування зипразидоном спостерігалась незначно чисельно вища кількість летальних наслідків у результаті серцево-судинних порушень. Також у групі лікування зипразидоном спостерігали статистично достовірно більшу частоту госпіталізації з усіх причин, переважно за рахунок зростання частоти госпіталізації за психіатричними показаннями.

Біполярна манія. Ефективність зипразидону для дорослих пацієнтів з манією була встановлена у двох подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях тривалістю 3 тижні, у яких порівнювали зипразидон та плацебо, та в одному подвійному сліпому дослідженні тривалістю 12 тижнів, де зипразидон порівнювали з галоперидолом та плацебо. У цих дослідженнях брали участь приблизно 850 пацієнтів, які відповідали критеріям DSM-IV для біполярного розладу І типу з гострими маніакальними або мішаними епізодами та наявністю або відсутністю психотичних проявів. У цих дослідженнях психотичні прояви на вихідному рівні спостерігалися у 49,7 %, 34,7 % або 34,9 % випадків. Ефективність препарату оцінювали із застосуванням Шкали оцінки манії (Mania Rating Scale; MRS). Шкалу глобальної клінічної оцінки за ступенем тяжкості (Clinical Global Impression-Severity; CGI-S) у цих дослідженнях використовували як комбіновану первинну, або основну вторинну змінну ефективності. Лікування зипразидоном (40-80 мг двічі на добу, середня добова доза 120 мг) призводило до статистично достовірного значущо більшого (порівняно з плацебо) покращення індексів MRS та CGI-S при оцінці під час заключного візиту (3 тижні). У ході дослідження тривалістю 12 тижнів лікування галоперидолом (середня добова доза 16 мг) призводило до значущо більшого зниження індексів MRS порівняно з таким при лікуванні зипразидоном (середня добова доза 121 мг). Було продемонстровано, що ефективність зипразидону та галоперидолу є співставною щодо частини пацієнтів, у яких відповідь на лікування зберігалась у період з 3 по 12 тиждень лікування.

Ефективність зипразидону для лікування біполярного розладу І типу у дітей віком від 10 до 17 років оцінювалась у ході одного плацебо-контрольованого дослідження тривалістю 4 тижні (n=237) за участю стаціонарних або амбулаторних пацієнтів, які відповідали критеріям DSM-IV для маніакальних або змішаних епізодів біполярного розладу І типу з психотичними проявами або без них, та на вихідному рівні отримали індекс Y-MRS на рівні ≥ 17 балів. Під час цього подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження курс лікування змінними дозами зипразидону перорально (80-160 мг/добу за 2 прийоми (по 40-80 мг двічі на добу) для пацієнтів з масою тіла ≥ 45 кг та 40-80 мг/добу за 2 прийоми (по 20-40 мг двічі на добу) для пацієнтів з масою тіла < 45 кг) порівнювали з лікуванням плацебо. У перший день застосовували разову дозу 20 мг зипразидону, у подальшому підвищували дозу протягом 1-2 тижнів, розділяючи її на 2 прийоми та орієнтуючись на діапазон 120-160 мг/добу (для пацієнтів з масою тіла ≥ 45 кг) або 60-80 мг/добу (для пацієнтів з масою тіла < 45 мг). Було дозволено застосовувати асиметричну схему дозування: ранкові дози були на 20 або 40 мг меншими за вечірні. Зипразидон був ефективніший за плацебо за показником зміни загального індексу Y-MRS від вихідного рівня до тижня 4. У ході цього клінічного дослідження середні добові дози становили 119 мг для пацієнтів з масою тіла ≥ 45 кг та 69 мг для пацієнтів з масою < 45 кг.

Безпеку зипразидону оцінювали у 267 дітей віком від 10 до 17 років, які брали участь у клінічних дослідженнях біполярної манії з багатократним застосуванням препарату. Сумарно 82 дитини з біполярним розладом І типу застосовували зипразидон перорально протягом щонайменше 180 днів.

У ході дослідження тривалістю 4 тижні за участю дітей віком від 10 до 17 років з біполярною манією між пацієнтами з груп лікування зипразидоном та плацебо не спостерігалося відмінностей з точки зору середньої зміни від вихідного рівня таких показників, як маса тіла, рівень глюкози натще, рівень загального холестерину, холестерину ЛПНЩ або рівень тригліцеридів.

Довготривалих подвійних сліпих клінічних досліджень ефективності та переносимості зипразидону за участі дітей не проводилося.

Довготривалих клінічних досліджень ефективності застосування зипразидону для профілактики рецидивів симптоматики манії/депресії не проводилося.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Пікова концентрація зипразидону у сироватці крові зазвичай досягається через 6-8 годин після перорального застосування багаторазових доз зипразидону з їжею. Абсолютна біодоступність разової дози 20 мг після прийому їжі становить 60 %. Дослідження фармакокінетики продемонстрували, що у присутності їжі біодоступність зипразидону може зростати навіть до 100 %. Таким чином, препарат рекомендовано приймати одночасно з їжею.

Розподіл. Об’єм розподілу становить приблизно 1,1 л/кг. Зипразидон зв’язується з білками у сироватці крові більш ніж на 99 %.

Біотрансформація та виведення. Середній час напіввиведення зипразидону після перорального застосування становить 6,6 години. Рівноважний стан досягається в межах 1-3 днів від початку лікування. Середній кліренс зипразидону при внутрішньовенному застосуванні становить 5 мл/хв/кг. Приблизно 20 % дози виводиться з сечею, а приблизно 66 % препарату виділяється з організму з калом.

Фармакокінетика зипразидону має лінійний характер у діапазоні доз від 40 до 80 мг двічі на добу після їди.

Після перорального застосування зипразидон екстенсивно метаболізується. Незмінений препарат виділяється у дуже невеликих кількостях з сечею (< 1 %) та калом (< 4 %). Елімінація зипразидону здійснюється переважно за рахунок трьох передбачуваних метаболічних шляхів, при цьому утворюються 4 основні циркулюючі метаболіти: бензизотіазолу піперазину сульфоксид, бензизотіазолу піперазину сульфон, зипразидону сульфоксид та S-метилдигідрозипразидон. Незмінений зипразидон становить приблизно 44 % від загальної кількості похідних препарату в сироватці крові.

Зипразидон насамперед метаболізується двома шляхами: за рахунок відновлення і метилювання з утворенням S-метилдигідрозипразидону, що відповідає приблизно за дві третини метаболізму, а також – за рахунок окислення, що забезпечує одну третину метаболізму. Результати досліджень іn vitro, в яких використовувалися субклітинні фракції печінки людини, вказують на те, що S-метилдигідрозипразидон утворюється у 2 етапи. У цих дослідженнях було продемонстровано, що перший етап забезпечується насамперед хімічним відновленням за участю глутатіону, а також ферментативним відновленням за участю альдегідоксидази. На другому етапі відбувається метилювання за участю тіолметилтрансферази. У дослідженнях іn vitro було продемонстровано, що CYP3A4 є основним цитохромом P450, що каталізує окислення зипразидону з потенційно меншою участю CYP1A2.

Під час досліджень in vitro було продемонстровано, що зипразидон, S-метилдигідрозипразидон та зипразидону сульфоксид мають спільні властивості, які можуть спричиняти подовження інтервалу QTc. S-метилдигідрозипразидон виводиться переважно з калом шляхом біліарної екскреції. Незначну роль у метаболізмі цієї сполуки відіграють метаболічні перетворення під дією CYP3A4. Зипразидону сульфоксид виводиться переважно нирками, вторинним шляхом виведення є метаболічні перетворення під дією CYP3A4.

Особливі групи пацієнтів. Фармакокінетичний скринінг пацієнтів не виявив жодних значних відмінностей фармакокінетики препарату у курців та осіб, що не палять.

Не було виявлено значних відмінностей у фармакокінетиці зипразидону залежно від віку або статі пацієнтів. Фармакокінетика зипразидону у дітей віком від 10 до 17 років була подібною до фармакокінетики у дорослих після внесення коректив на відмінності у масі тіла. При застосуванні зипразидону пацієнтам з порушенням функції нирок різного ступеня тяжкості не спостерігали прогресуючого зростання експозиції зипразидону. Ці спостереження збігаються з тим фактом, що нирковий кліренс відіграє дуже незначну роль у загальному кліренсі препарату. Після перорального застосування 20 мг препарату двічі на добу протягом 7 днів рівні експозиції у пацієнтів з порушеннями легкого (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв), помірного (10-29 мл/хв) та тяжкого (наявна потреба у діалізі) ступенів становили відповідно 146 %, 87 % та 75 % від рівня експозиції у здорових добровольців (кліренс креатиніну > 70 мл/хв). Наразі невідомо, чи зростали у таких пацієнтів концентрації метаболітів у сироватці крові.

У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня тяжкості (класи А чи В за класифікацією Чайлда-П’ю) внаслідок цирозу концентрація препарату у сироватці крові після перорального застосування зростала на 30 % порівняно з такою у здорових добровольців, а період напіввиведення збільшився приблизно на 2 години. Вплив порушень функції печінки на концентрації метаболітів у сироватці крові невідомий.

Показання

Зипразидон показаний для лікування шизофренії у дорослих.

Зипразидон показаний для лікування маніакальних або змішаних епізодів середнього ступеня тяжкості у пацієнтів з біполярним розладом (профілактика епізодів біполярного розладу не встановлювалася, див. розділ «Фармакодинаміка»).

Протипоказання

• Гіперчутливість до зипразидону або до будь-якої з допоміжних речовин, зазначених у розділі «Склад».
• Встановлене подовження інтервалу QT.
• Вроджений синдром подовженого інтервалу QT.
• Нещодавно перенесений гострий інфаркт міокарда.
• Декомпенсована серцева недостатність.
• Аритмії, при застосуванні антиаритмічних препаратів класів IA та III.
• Одночасне застосування лікарських препаратів, що подовжують інтервал QT. До таких препаратів належать, зокрема, антиаритмічні препарати класів IA та III, триоксид миш’яку, галофантрин, левометадилу ацетат, мезоридазин, тіоридазин, пімозид, спарфлоксацин, гатифлоксацин, моксифлоксацин, доласетрону мезилат, мефлохін, сертиндол або цизаприд (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), дофетилід, соталол, хінідин, хлорпромазин, дроперидол, пентамідин, пробукол або такролімус.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Фармакокінетичних та фармакодинамічних досліджень взаємного впливу зипразидону та інших препаратів, що подовжують тривалість інтервалу QT, не проводили. Адитивний ефект таких препаратів та зипразидону виключити не можна. Тому зипразидон не слід призначати одночасно з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT (антиаритмічні препарати класів IA та III, триоксид миш’яку, галофантрин, левометадилу ацетат, мезоридазин, тіоридазин, пімозид, спарфлоксацин, гатифлоксацин, моксифлоксацин, доласетрону мезилат, мефлохін, сертиндол або цизаприд (див. розділ «Протипоказання»)).

Лікарські засоби, що впливають на ЦНС/алкоголь. Враховуючи основні ефекти зипразидону, слід бути обережними при поєднанні зипразидону з іншими препаратами, що впливають на центральну нервову систему, та з алкоголем.

Вплив зипразидону на інші лікарські засоби.

Дослідження in vivo з декстрометорфаном продемонструвало незначне пригнічення CYP2D6 при концентраціях у плазмі крові, на 50 % нижчих від значень, що спостерігаються після застосування 40 мг зипразидону двічі на добу. Дані досліджень in vitro вказують на те, що зипразидон може бути помірним інгібітором CYP2D6 та CYP3A4. Однак малоймовірно, що застосування зипразидону буде мати клінічно значущий вплив на фармакокінетику лікарських препаратів, метаболізм яких здійснюється за рахунок цих ізоформ цитохрому Р450.

Зипразидон може спричиняти виникнення гіпотензії, тому здатний посилювати дію деяких антигіпертензивних лікарських засобів.

Зипразидон може чинити антагоністичну дію до леводопи та антагоністів дофаміну.

Пероральні контрацептиви. Застосування зипразидону призводило до незначних змін у фармакокінетиці естрогенових (етинілестрадіол, що є субстратом CYP3A4) або прогестеронових компонентів.

Літій. Одночасне застосування зипразидону не впливало на фармакокінетику літію. Оскільки зипразидон та літій пов’язують зі змінами провідності серця, комбінування цих засобів може створювати ризик фармакодинамічних взаємодій, включаючи аритмії. Разом з тим під час контрольованих клінічних досліджень одночасне застосування зипразидону та літію не супроводжувалося підвищенням клінічного ризику порівняно із застосуванням літію як монотерапії.

Дані щодо одночасного застосування з карбамазепіном (стабілізатор настрою) обмежені.

Фармакокінетичні взаємодії зипразидону з вальпроатом малоймовірні через відсутність спільних метаболічних шляхів для цих препаратів. У дослідженні одночасного застосування зипразидону та вальпроату було продемонстровано, що середня концентрація вальпроату залишалась у межах терапевтичного діапазону порівняно з такою при одночасному застосуванні вальпроату та плацебо.

Вплив інших лікарських засобів на зипразидон.

Кетоконазол (інгібітор CYP3A4, що також інгібує Р-глікопротеїн) у дозі 400 мг/добу підвищував концентрацію зипразидону у сироватці крові на < 40 %. Концентрації S-метилдигідрозипразидону та зипразидону сульфоксиду у момент прогнозованого T_max для зипразидону були збільшені на 55 % та 8 % відповідно. Додаткового подовження тривалості інтервалу QTc не спостерігалося. Зміни у фармакокінетиці у зв’язку з одночасним застосуванням потужних інгібіторів CYP3A4 навряд чи матимуть клінічно важливе значення, тому підбір дози не потрібен. Дані досліджень in vitro та досліджень на тваринах свідчать про те, що зипразидон може виступати субстратом Р-глікопротеїну. Значення цього факту для людей in vivo залишається невідомим. Оскільки зипразидон є субстратом CYP3A4, а індукція CYP3A4 і Р-глікопротеїну пов’язані, одночасне застосування з такими індукторами CYP3A4 та індукторами Р-глікопротеїну, як карбамазепін, рифампін та препарати звіробою, може призвести до зниження концентрації зипразидону.

Застосування карбамазепіну в дозах 200 мг двічі на добу протягом 21 дня призводила до зниження експозиції зипразидону приблизно на 35 %.

Антациди. Багатократне застосування алюмініє- та магнієвмісних антацидів або циметидину не призводило до клінічно значущого впливу на фармакокінетику зипразидону при його застосуванні після їди.

Серотонінергічні лікарські засоби. В окремих випадках повідомлялося про розвиток серотонінового синдрому, пов’язаного у часі із застосуванням зипразидону у комбінації з іншими серотонінергічними лікарськими засобами (наприклад із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну) (див. розділ «Побічні реакції»). До проявів серотонінового синдрому можуть належати сплутаність свідомості, збудження, гарячка, підвищене потовиділення, атаксія, гіперрефлексія, міоклонічні спазми та діарея.

Зв’язування з білками плазми крові. Зипразидон значною мірою зв’язується з білками плазми. На зв’язування зипразидону з білками плазми in vitro не впливали варфарин або пропранолол (препарати, що надзвичайно активно зв’язуються з білками плазми крові); аналогічно і зипразидон не змінював характеристик зв’язування цих двох препаратів з білками плазми крові людини. Таким чином, потенційні взаємодії зипразидону з іншими препаратами за механізмом витіснення є малоймовірними.

Дослідження in vitro. Дослідження ферментативного інгібування in vitro з використанням мікросом печінки людини продемонструвало, що зипразидон чинить незначну інгібуючу дію на CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6 та CYP3A4, тож, ймовірно, не впливатиме на метаболізм лікарських препаратів, які первинно метаболізуються цими ферментами. Взаємодії лікарських препаратів та зипразидону внаслідок заміщення є малоймовірними.

Циметидин. Циметидин при застосуванні у дозі 800 мг 1 раз на добу протягом 2 днів не впливав на фармакокінетику зипразидону.

Декстрометорфан. Результати дослідження за участю здорових добровольців, співставні з результатами досліджень in vitro, продемонстрували, що зипразидон не впливає на метаболізм декстрометорфану, еталонного субстрату ферменту CYP2D6, до його основного метаболіту декстрорфану. Статистично значущої зміни співвідношення декстрометорфан/декстрорфан у сечі не спостерігалося.

Одночасне застосування з іншими лікарськими засобами. Фармакокінетичний популяційний аналіз пацієнтів із шизофренією, включених до контрольованих клінічних досліджень, не виявив підтвердження наявності жодної клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії з бензтропіном, пропранололом або лоразепамом.

Взаємодія з продуктами харчування. Абсолютна біодоступність препарату в дозі 20 мг при прийомі з їжею становить приблизно 60 %. Всмоктування зипразидону збільшується вдвічі при прийомі разом з їжею.

Особливості застосування

З метою виявлення пацієнтів, яким не рекомендовано застосовувати зипразидон, перед призначенням препарату слід зібрати анамнез (включаючи оцінку сімейного анамнезу) та провести об’єктивне обстеження (див. розділ «Протипоказання»).

Інтервал QT. Зипразидон спричиняє залежне від дози подовження тривалості інтервалу QT легкої або помірної тяжкості (див. розділи «Побічні реакції» та «Фармакодинаміка»).

Не слід одночасно застосовувати зипразидон та препарати, які подовжують інтервал QT (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Лікування пацієнтів з вираженою брадикардією потребує обережності. Порушення балансу електролітів (такі як гіпокаліємія та гіпомагніємія) підвищують ризик розвитку злоякісних аритмій. Такі порушення слід нормалізувати до початку застосування зипразидону. До початку лікування пацієнтів зі стабільними захворюваннями серця слід розглянути можливість проведення ЕКГ-обстеження.

При виникненні таких симптомів з боку серця, як посилене серцебиття, вертиго, синкопе або судоми, слід враховувати ризик виникнення злоякісної аритмії та провести оцінювання стану серця, включаючи ЕКГ. Якщо тривалість інтервалу QTc > 500 мс, застосування препарату рекомендовано припинити (див. розділ «Протипоказання»).

Після виходу препарату на ринок повідомляли про виникнення рідкісних епізодів шлуночкової тахікардії типу torsade de pointes у пацієнтів, які застосовують зипразидон та мають численні обтяжливі фактори ризику.

Злоякісний нейролептичний синдром. Злоякісний нейролептичний синдром є рідкісним, але потенційно летальним комплексом, повідомлення про який надходили асоційовано з іншими антипсихотичними лікарськими препаратами, у тому числі із зипразидоном. Лікування злоякісного нейролептичного синдрому повинно включати негайне припинення застосування усіх антипсихотичних лікарських засобів.

Пізня дискінезія. Після тривалого застосування зипразидону потенційно може виникати пізня дискінезія та інші пізні екстрапірамідні синдроми. Пацієнти з біполярними розладами особливо схильні до виникнення таких симптомів. Частота виникнення зростає зі збільшенням тривалості лікування та зі збільшенням віку пацієнтів. При виникненні симптомів та ознак пізньої дискінезії слід розглянути можливість зниження дози зипразидону або припинення застосування препарату.

Судоми. Лікування пацієнтів з судомами в анамнезі потребує обережності.

Реакція на лікарський засіб, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS). Були повідомлення про розвиток DRESS. Ця реакція складається з комбінації трьох або більше наступних проявів: шкірна реакція (така як висипання або ексфоліативний дерматит), еозинофілія, лихоманка, лімфаденопатія та одне або декілька системних ускладнень таких як: гепатит, нефрит, пневмоніт, міокардит та перикардит. Були повідомлення про інші тяжкі шкірні побічні реакції, у тому числі синдром Стівенса– Джонсона, що були асоційовані із застосуванням зипразидону.

Тяжкі шкірні побічні реакції іноді можуть мати летальний наслідок. При виникненні розвитку таких реакцій припиніть застосування зипразидону.

Особливі групи пацієнтів. Загалом проводити корекцію дози препарату залежно від віку, статі, раси або наявності порушення функції нирок або печінки не потрібно.

Призначати зипразидон пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня слід з обережністю, оскільки досвід лікування таких пацієнтів обмежений (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Фармакокінетика»).

Лікарські препарати, що містять лактозу. Оскільки препарат містить лактозу, його не слід застосовувати пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов’язаними з непереносимістю галактози, недостатністю лактази Лаппа або синдромом порушення всмоктування глюкози та галактози.

Підвищення ризику порушень мозкового кровообігу у пацієнтів з деменцією. У ході рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних досліджень популяції пацієнтів з деменцією при застосуванні деяких атипових антипсихотичних препаратів спостерігалося зростання приблизно у 3 рази ризику порушень мозкового кровообігу. Механізм цього явища невідомий. Не можна виключити подібне зростання ризиків при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або в інших популяціях пацієнтів. Зелдокс^® слід з обережністю застосовувати пацієнтам із наявними факторами ризику розвитку інсульту.

Зростання летальності у пацієнтів літнього віку з деменцією. Дані двох великих наглядових досліджень продемонстрували, що у пацієнтів літнього віку з деменцією, які застосовували антипсихотичні препарати, незначно підвищувався ризик летального наслідку порівняно з таким у пацієнтів, які не застосовували антипсихотичні препарати. Наразі даних недостатньо для остаточної оцінки точного значення ризику. Причини підвищення такого ризику невідомі.

Зелдокс^® не зареєстровано для лікування порушень поведінки, пов’язаних із деменцією.

Венозна тромбоемболія. При застосуванні антипсихотичних препаратів повідомлялося про випадки розвитку венозної тромбоемболії. Оскільки у пацієнтів, які застосовують антипсихотичні препарати, часто спостерігаються набуті фактори ризику венозної тромбоемболії, необхідно виявити усі можливі фактори ризику до початку та під час застосування зипразидону та вжити профілактичних заходів.

Метаболічні зміни. Застосування атипових антипсихотичних лікарських препаратів супроводжується метаболічними змінами, що може підвищувати ризики розвитку порушень з боку серцево-судинної системи та мозкового кровообігу. Ці метаболічні зміни включають гіперглікемію, дисліпідемію та збільшення маси тіла. Тоді як всі лікарські засоби цього класу мають здатність спричиняти метаболічні зміни, кожний окремий лікарський засіб має власний специфічний профіль ризиків.

Гіперглікемія та цукровий діабет. Надходили повідомлення про розвиток гіперглікемії та цукрового діабету, іноді – тяжкого ступеня, що призводили до кетоацидозу, гіперосмолярної коми або летального наслідку у пацієнтів, які застосовували атипові антипсихотичні препарати. У пацієнтів, які застосовували Зелдокс^®, було зареєстровано декілька випадків гіперглікемії або цукрового діабету. Хоча Зелдокс^® отримувала менша кількість пацієнтів, невідомо, чи цей більш обмежений досвід є єдиною причиною незначної кількості таких повідомлень. Оцінювання взаємозв’язку між застосуванням атипових антипсихотичних лікарських препаратів та відхиленням рівня глюкози ускладнюється можливістю підвищеного фонового ризику розвитку цукрового діабету у пацієнтів з шизофренією та збільшенням частоти розвитку цукрового діабету у загальній популяції. Враховуючи ці обтяжувальні фактори, взаємозв’язок між застосуванням атипових антипсихотичних лікарських препаратів та побічними реакціями, пов’язаними з гіперглікемією, зрозумілий не повністю. Неможливо дати точну оцінку ризику для пов’язаних з гіперглікемією побічних реакцій у пацієнтів, які застосовують атипові антипсихотичні лікарські препарати.

Пацієнтам зі встановленим цукровим діабетом, які почали приймати атипові антипсихотичні препарати, слід проходити регулярні обстеження щодо погіршення регулювання рівня глюкози. Пацієнтам, які почали приймати атипові антипсихотичні препарати за наявності факторів ризику розвитку цукрового діабету (таких як ожиріння, сімейний анамнез діабету), слід визначити рівень глюкози в крові натще на початку лікування і періодично перевіряти його впродовж лікування. Усім пацієнтам, які застосовують атипові антипсихотичні лікарські засоби, слід здійснювати моніторинг щодо розвитку симптомів гіперглікемії, включаючи полідипсію, поліурію, поліфагію та слабкість. Пацієнтам, у яких розвиваються симптоми гіперглікемії під час лікування атиповими антипсихотичними препаратами, слід провести аналіз рівня глюкози в крові натще. У деяких випадках гіперглікемія зникає після припинення лікування атиповими антипсихотичними лікарськими засобами. Проте деяким пацієнтам, не дивлячись на припинення застосування антипсихотичних лікарських засобів, необхідно продовжувати протидіабетичне лікування.

Нижче у таблицях 1-4 наведені об’єднані дані короткострокових плацебо-контрольованих досліджень шизофренії та біполярного розладу. У дослідженнях зі змінною дозою у пацієнтів з шизофренією та біполярним розладом усі пацієнти були розподілені на категорії залежно від отриманої дози (низька, 20-40 мг 2 рази на добу чи висока, 60-80 мг 2 рази на добу) на підставі модальної добової дози пацієнта. У таблицях, в яких представлено зміни за категоріями, відсоток (стовпчик %) розрахований як 100x(n/N).

Таблиця 1.

Середня зміна рівня глюкози* відносно вихідного значення в короткострокових (до 6 тижнів) плацебо-контрольованих дослідженнях з фіксованою дозою застосування зипразидону перорально як монотерапії у дорослих пацієнтів з шизофренією, мг/дл (N).

* Довільне вимірювання рівня глюкози – умови забору зразка (натще/після прийому їжі) невідомі.

Таблиця 2.

* Довільне вимірювання рівня глюкози – умови забору зразка (натще/після прийому їжі) невідомі.

У довгострокових (щонайменше 1 рік) плацебо-контрольованих дослідженнях зі змінною дозою при шизофренії середня зміна відносно вихідного значення довільно вимірюваного рівня глюкози при прийомі зипразидону в дозі 20-40 мг 2 рази на добу становила 3,4 мг/дл (N=122); у дозі 60-80 мг 2 рази на добу – +1,3 мг/дл (N=10); для плацебо – +0,3 мг/дл (N=71).

Таблиця 3.

Середня зміна рівня глюкози (що вимірювався натще) відносно вихідного значення у короткострокових (до 6 тижнів) плацебо-контрольованих дослідженнях зі змінною дозою застосування зипразидону перорально як монотерапії у дорослих пацієнтів з біполярним розладом, мг/дл (N).

Таблиця 4.

Зміни рівня глюкози за категоріями у короткострокових (до 6 тижнів), плацебо-контрольованих дослідженнях зі змінною дозою застосування зипразидону перорально як монотерапії у дорослих пацієнтів з біполярним розладом.

Дисліпідемія. У пацієнтів, які приймали атипові антипсихотичні лікарські засоби спостерігалися небажані зміни рівнів ліпідів. Об’єднані дані короткострокових плацебо-контрольованих досліджень шизофренії та біполярного розладу наведені в таблицях нижче.

Таблиця 5.

Середня зміна рівня ліпідів* відносно вихідного значення в короткострокових (до 6 тижнів), плацебо-контрольованих дослідженнях з фіксованою дозою застосування зипразидону перорально як монотерапії у дорослих пацієнтів з шизофренією, мг/дл (N).

*Довільне вимірювання рівня ліпідів – умови забору зразка (натще/після прийому їжі) невідомі.

Таблиця 6.

Зміни рівнів ліпідів* за категоріями у короткострокових (до 6 тижнів), плацебо-контрольованих дослідженнях з фіксованою дозою застосування зипразидону перорально як монотерапії у дорослих пацієнтів з шизофренією.

*Довільне вимірювання рівня ліпідів – умови забору зразка (натще/після прийому їжі) невідомі.

У довгострокових (щонайменше 1 рік) плацебо-контрольованих дослідженнях зі змінною дозою при шизофренії середня зміна відносно вихідного значення при довільному вимірюванні рівня тригліцеридів при застосуванні зипразидону в дозі 20-40 мг 2 рази на добу становила +26,3 мг/дл (N=15), у дозі 60-80 мг 2 рази на добу – -39,3 мг/дл (N=10), для плацебо – +12,9 мг/дл (N=9). У довгострокових (щонайменше 1 рік) плацебо-контрольованих дослідженнях зі змінною дозою при шизофренії середня зміна відносно вихідного значення при довільному вимірюванні рівня загального холестерину при застосуванні зипразидону в дозі 20-40 мг 2 рази на добу становила +2,5 мг/дл (N=14), у дозі 60-80 мг 2 рази на добу – -19,7 мг/дл (N=10), для плацебо – -28,0 мг/дл (N=9).

Таблиця 7.

Середня зміна рівня ліпідів відносно вихідного значення у короткострокових (до 6 тижнів) плацебо-контрольованих дослідженнях зі змінною дозою зипразидону перорально як монотерапії у дорослих пацієнтів з біполярним розладом.

Таблиця 8.

Зміни рівнів ліпідів за категоріями у короткострокових (до 6 тижнів) плацебо-контрольованих дослідженнях зі змінною дозою зипразидону перорально як монотерапії у дорослих пацієнтів з біполярним розладом.

Збільшення маси тіла. При застосуванні атипових антипсихотичних лікарських засобів спостерігалося збільшення маси тіла. Рекомендовано проводити моніторинг маси тіла пацієнтів. Об’єднані дані короткострокових плацебо-контрольованих досліджень шизофренії та біполярного розладу наведені в таблицях 9-10.

Таблиця 9.

Середня зміна маси тіла в короткострокових (до 6 тижнів) плацебо-контрольованих дослідженнях з фіксованою дозою зипразидону перорально як монотерапія у дорослих пацієнтів з шизофренією.

У довгострокових (щонайменше 1 рік) плацебо-контрольованих дослідженнях зі змінною дозою при шизофренії середня зміна відносно вихідного значення маси тіла при застосуванні зипразидону в дозі 20-40 мг 2 рази на добу становила ‑2,3 кг (N=124), у дозі 60-80 мг 2 рази на добу – +2,5 кг (N=10), для плацебо – -2,9 кг (N=72). У цих же дослідженнях частка пацієнтів з ≥ 7 % збільшенням маси тіла відносно вихідного значення для зипразидону в дозі 20-40 мг 2 рази на добу становила 5,6 % (N=124), у дозі 60-80 мг 2 рази на добу – 20,0 % (N=10), для плацебо – 5,6 % (N=72).

У довгострокових (щонайменше 1 рік) плацебо-контрольованих дослідженнях з фіксованою дозою при шизофренії середня зміна відносно вихідного значення маси тіла при прийомі зипразидону в дозі 20 мг 2 рази на добу становила ‑2,6 кг (N=72), у дозі 40 мг 2 рази на добу – -3,3 кг (N=69), у дозі 80 мг 2 рази на добу – -2,8 кг (N=70), для плацебо – 3,8 кг (N=70). У цих же дослідженнях частка пацієнтів з ≥ 7 % збільшенням маси тіла відносно вихідного значення при застосуванні зипразидону в дозі 20 мг 2 рази на добу становила 5,6 % (N=72), у дозі 40 мг 2 рази на добу – 2,9 % (N=69), у дозі 80 мг 2 рази на добу – 5,7 % (N=70), для плацебо – 2,9 % (N=70).

Таблиця 10.

Резюме зміни маси тіла в короткострокових (до 6 тижнів) плацебо-контрольованих дослідженнях зі змінною дозою застосування зипразидону перорально як монотерапії у дорослих пацієнтів з біполярним розладом.

* У групі високої дози було 2 пацієнти з загальною модальною добовою дозою 200 мг та 1 пацієнт з загальною модальною добовою дозою 100 мг.

Шизофренія. Частину пацієнтів, які відповідали критерію «збільшення маси тіла на ³ 7 %», порівнювали в 4 плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях шизофренії тривалістю 4 та 6 тижнів, виявляючи статистично значущу вищу частоту збільшення маси тіла при застосуванні зипразидону (10 %) порівняно з плацебо (4 %). У пацієнтів, які отримували зипразидон спостерігалося середнє збільшення маси тіла на 0,5 кг порівняно з відсутністю зміни маси тіла у пацієнтів, які отримували плацебо. У цих клінічних дослідженнях збільшення маси тіла реєстрували як побічну реакцію у 0,4 % пацієнтів, які отримували зипразидон, та у 0,4 % пацієнтів, які отримували плацебо. Протягом довгострокової терапії зипразидоном при проведенні категоризації пацієнтів беручи за основу індекс маси тіла було виявлено, що найбільше середнє збільшення маси тіла та найбільша частота клінічно значущого збільшення маси тіла (> 7 % маси тіла) спостерігалися у пацієнтів з низьким індексом маси тіла (< 23) порівняно з пацієнтами з нормальним показником (23-27) або пацієнтами з надлишком маси (> 27). Середнє збільшення маси тіла у пацієнтів з низьким індексом маси тіла становило 1,4 кг, у пацієнтів з нормальним індексом маси тіла зміни маси тіла зареєстровано не було, а у пацієнтів, які були включені в програму з високим індексом маси тіла, середня втрата маси тіла становила 1,3 кг.

Біполярні розлади. Протягом плацебо-контрольованого дослідження підтримуючої дози (тривалістю 6 місяців) при біполярному розладі у дорослих пацієнтів із застосуванням зипразидону як доповнення до препаратів літію або вальпроату частота клінічно значущого збільшення маси тіла (≥ 7 % маси тіла) протягом подвійного сліпого періоду становила 5,6 % для груп застосування зипразидону та плацебо, для яких було завершено 6-місячний період спостереження щодо розвитку рецидиву. Під час інтерпретації цих результатів слід взяти до уваги, що лише пацієнти, які достатньо нормально переносили застосування зипразидону, були включені в подвійну сліпу фазу дослідження, а під час відкритої фази дослідження спостерігалася значна кількість випадків припинення участі у дослідженні.

Висипання. У дослідженнях зипразидону, які проводились до виходу препарату на ринок, приблизно у 5 % пацієнтів з’явилися висипання та/або кропив’янка, причому в кожному шостому випадку це призвело до припинення участі в дослідженні. Поява висипання була пов’язана з дозою зипразидону, хоча ці результати також можна пояснити довшим часом впливу при застосуванні високої дози препарату. У декількох пацієнтів з висипаннями спостерігалися ознаки та симптоми супутнього системного захворювання, наприклад підвищення кількості лейкоцитів. Стан більшості пацієнтів швидко покращувався при додатковому застосуванні антигістамінних препаратів або стероїдів, та/або після припинення прийому зипразидону; всі пацієнти, у яких були зареєстровані такі реакції, повністю одужали. При появі висипання, для якого не можна визначити альтернативну етіологію, слід припинити застосування зипразидону.

Ортостатична гіпотензія. Зипразидон може спричинити ортостатичну гіпотензію, що супроводжується запамороченням, тахікардією, та у деяких пацієнтів – непритомністю, особливо під час початкового періоду титрування дози, що, ймовірно, відображає антагоністичні властивості препарату до a1-адренергічних рецепторів. Непритомність була зареєстрована у 0,6 % пацієнтів, які застосовували зипразидон.

Зипразидон слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із відомими серцево-судинними захворюваннями (наявність в анамнезі інфаркту міокарда або ішемічної хвороби серця, серцевої недостатності або порушення провідності), цереброваскулярним захворюванням або патологічними станами, що сприяють розвитку артеріальної гіпотензії (зневоднення, гіповолемія та лікування антигіпертензивними препаратами).

Падіння. Антипсихотичні препарати (до яких належить зипразидон) можуть викликати сонливість, постуральну гіпотензію, моторну та сенсорну нестійкість, що призводять до падінь і, як наслідок, до переломів або інших травм. Повну оцінку ризиків падіння необхідно виконувати перед початком застосування антипсихотичних препаратів у пацієнтів із захворюваннями чи станами, що здатні посилювати зазначені ефекти, та у пацієнтів, які приймають лікарські засоби, що здатні посилювати зазначені ефекти. Крім того, таку оцінку слід періодично проводити у пацієнтів, які отримують довгострокову антипсихотичну терапію.

Лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз. У ході клінічних досліджень та після виходу препарату на ринок були зареєстровані випадки лейкопенії/нейтропенії, пов’язані в часі із застосуванням антипсихотичних лікарських засобів. Були також зареєстровані випадки агранулоцитозу (в тому числі з летальним наслідком).

Можливі фактори ризику розвитку лейкопенії/нейтропенії включають низьку кількість лейкоцитів до початку застосування препарату та наявність в анамнезі випадків лейкопенії/нейтропенії, спричинених лікарськими засобами. Пацієнтам з попередньо існуючою низькою кількістю лейкоцитів або зі спричиненою лікарським засобом лейкопенією/нейтропенією в анамнезі слід здійснювати частий моніторинг результатів загального аналізу крові впродовж перших декількох місяців терапії; слід припинити застосування препарату Зелдокс^® при появі перших ознак зниження кількості лейкоцитів за відсутності інших етіологічних факторів.

Слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнтів з нейтропенією для виявлення гарячки або інших симптомів інфекції, а у разі появи таких симптомів слід негайно провести лікування. Пацієнтам з тяжкою нейтропенією (абсолютна кількість нейтрофілів < 1000/мм³) застосування препарату Зелдокс^® слід припинити та проводити контроль кількості лейкоцитів до одужання.

Дисфагія. Дискінезія стравоходу та аспірація були пов’язані із застосуванням антипсихотичних лікарських засобів. Аспіраційна пневмонія часто є причиною захворюваності та летального наслідку у пацієнтів літнього віку, особливо у пацієнтів з прогресуючою деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера. Пацієнтам з ризиком виникнення аспіраційної пневмонії зипразидон та інші антипсихотичні лікарські засоби слід застосовувати з обережністю.

Регулювання температури тіла. Хоча під час проведення дореєстраційних досліджень зипразидону не повідомлялося про порушення здатності організму зменшувати внутрішню температуру тіла, випадки цього явища були пов’язані із застосуванням антипсихотичних препаратів. Слід з обережністю призначати зипразидон пацієнтам, які опиняться в умовах, що можуть призвести до підвищення центральної температури тіла, таких як посилене тренування, дія надвисоких температур, застосування супутніх лікарських засобів з холіноблокуючою активністю, або в умовах, які призводять до зневоднення.

Суїциди. Пацієнти із психотичним або біполярним розладом можуть вдатися до суїциду, тому медикаментозна терапія пацієнтів групи високого ризику повинна супроводжуватися ретельним наглядом. Рецепти на зипразидон слід виписувати на найменшу кількість капсул з метою зменшення ризику передозування.

Лабораторні аналізи. Пацієнтам з ризиком значних порушень рівня електролітів, яким планують терапію зипразидоном, слід провести вимірювання рівня калію і магнію в сироватці крові на вихідному рівні. Зниження рівня калію та магнію в сироватці крові слід усунути перед початком лікування. У пацієнтів, які починають приймати діуретики під час застосування зипразидону, необхідно періодично відслідковувати рівні калію і магнію в сироватці крові. Слід припинити застосування зипразидону пацієнтам, у яких встановлено, що показник QTc постійно > 500 мсек.

Пацієнти із супутніми захворюваннями. Клінічний досвід застосування зипразидону пацієнтам із декількома супутніми системними захворюваннями обмежений

Зипразидон не оцінювали і не застосовували достатньою мірою під час терапії пацієнтів з нещодавнім інфарктом міокарда або із захворюванням, що супроводжується нестабільною роботою серця. Пацієнти з такими діагнозами були виключені з дореєстраційних клінічних досліджень. У зв’язку із ризиком подовження інтервалу QTc та ризиком розвитку ортостатичної гіпотензії при застосуванні зипразидону препарат слід призначати з обережністю пацієнтам із захворюваннями з боку серця.

Здатність порушувати когнітивну та моторну функції. Сонливість була найбільш поширеною побічною реакцією, про яку повідомлялося у пацієнтів, які застосовували зипразидон. Під час 4- та 6-тижневих плацебо-контрольованих досліджень випадки сонливості були зареєстровані у 14 % пацієнтів, які отримували зипразидон, порівняно з 7 % пацієнтів, які отримували плацебо. У ході короткострокових клінічних досліджень сонливість призвела до припинення лікування у 0,3 % пацієнтів. Оскільки зипразидон може призводити до порушення свідомості, мислення або моторних навичок, пацієнтів слід попередити про необхідність дотримуватись обережності при виконанні дій, що потребують пильності, таких як керування транспортними засобами (у тому числі і автомобілями) або небезпечними приладами, доти, доки пацієнти не будуть повністю впевнені в тому, що лікування зипразидоном не впливає на них негативним чином.

Пріапізм. При застосуванні антипсихотичних препаратів, включаючи зипразидон, повідомлялося про випадки розвитку пріапізму. Ця побічна реакція, як і при застосуванні інших психотропних препаратів, не має дозозалежного характеру та не корелює з тривалістю лікування.

Гіперпролактинемія. Як і інші препарати-антагоністи дофамінових рецепторів D₂, зипразидон може підвищувати рівень пролактину. При застосуванні препаратів, що підвищують рівень пролактину, повідомлялося про розвиток таких порушень, як галакторея, аменорея, гінекомастія та імпотенція. Тривала гіперпролактинемія на фоні гіпогонадизму може призводити до зниження щільності кісток.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Дослідження репродуктивної токсичності зипразидону продемонстрували наявність несприятливого впливу на репродуктивний процес при застосуванні доз, асоційованих з токсичним впливом на материнський організм та/або седативною дією. Ознак тератогенної дії препарату виявлено не було.

Досліджень застосування препарату вагітними жінками не проводили. Тому жінкам репродуктивного віку, які можуть завагітніти, при застосуванні зипразидону слід використовувати надійні методи контрацепції. Оскільки досвід застосування зипразидону жінкам у період вагітності обмежений, зипразидон не рекомендується призначати вагітним за винятком випадків, коли очікувана користь для матері є більшою за потенційний ризик для плода.

Новонароджені, матері яких застосовували антипсихотичні препарати (включаючи зипразидон) протягом 3 триместру вагітності, входять до групи ризику виникнення після народження побічних реакцій, включаючи екстрапірамідні симптоми та/або симптоми відміни; ступінь тяжкості та тривалість таких явищ після пологів можуть бути різними. Повідомлялося про розвиток збудження, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, дихальної недостатності або порушень годування. Тому за станом таких новонароджених слід ретельно спостерігати. Зелдокс^® не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків, коли застосування препарату є безсумнівно необхідним. За необхідності відміни препарату під час вагітності не слід припиняти застосування раптово.

Годування груддю. Невідомо, чи проникає зипразидон або його метаболіти у грудне молоко. Пацієнткам слід утримуватись від годування груддю під час застосування зипразидону.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Зипразидон може спричиняти сонливість та впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом та роботі з іншими механізмами. Слід попередити про це пацієнтів, яким, можливо, доведеться сідати за кермо або працювати з механізмами.

Спосіб застосування та дози

Дорослі. Рекомендована доза для невідкладного лікування шизофренії та біполярної манії становить 40 мг двічі на добу під час прийому їжі. Залежно від індивідуальних особливостей клінічного стану, добова доза у подальшому може бути підвищена до максимального рівня, що становить 80 мг двічі на добу. За наявності показань, максимальну рекомендовану добову дозу можна застосовувати вже на 3 день лікування. Дуже важливо не перевищувати максимальну добову дозу, оскільки профіль безпеки для доз, що перевищують 160 мг на добу, не підтверджений та застосування зипразидону пов’язане із дозозалежним подовженням тривалості інтервалу QT (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Для підтримуючого лікування пацієнтів із шизофренією зипразидон слід застосовувати у мінімальній ефективній дозі. У багатьох випадках достатнім може виявитись застосування 20 мг препарату двічі на добу.

Пацієнти літнього віку. Зазвичай не показано знижувати початкову дозу препарату для пацієнтів віком від 65 років, але таку можливість слід розглядати за наявності відповідних клінічних факторів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Пацієнти із порушенням функції нирок не потребують корекції дози препарату (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти з порушенням функції печінки. При застосуванні препарату пацієнтам з печінковою недостатністю слід розглянути можливість застосування нижчих доз препарату (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).

Діти.

Шизофренія. Безпека та ефективність застосування зипразидону для лікування пацієнтів дитячого віку з шизофренією не встановлена (див. розділ «Особливості застосування»).

Передозування

Досвід передозування зипразидону обмежений. Найбільша разова доза зипразидону, застосування якої було документально підтверджене, становить 12800 мг. При цьому повідомлялося про розвиток екстрапірамідної симптоматики; тривалість інтервалу QTc становила 446 мс (без наслідків з боку серця). Зазвичай при передозуванні найчастіше повідомлялося про екстрапірамідні симптоми, сонливість, тремор та відчуття тривоги.

Можливість розвитку загальмування, судом або дистонічних реакцій з боку голови та шиї внаслідок передозування може створювати ризик аспірації при індукованому блюванні. Слід негайно розпочинати моніторинг стану серцево-судинної системи, включаючи електрокардіографічний моніторинг, з метою виявлення можливого розвитку аритмії. Специфічного антидоту при передозуванні зипразидоном не існує.

Побічні реакції

Під час клінічних досліджень зипразидон перорально застосовували близько 6500 дорослих (див. розділ «Фармакодинаміка»). Найбільш поширеними побічними реакціями у ході клінічних досліджень шизофренії були безсоння, сонливість, головний біль і збудження. Найбільш поширеними побічними реакціями під час клінічних досліджень біполярної манії були седативний ефект, головний біль і сонливість.

Нижче наведено побічні реакції, виявлені у контрольованих дослідженнях шизофренії та біполярної манії.

Побічні реакції наведені за класами та частотою: дуже часто (³ 1/10), часто (від ³ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ³ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ³ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (неможливо встановити, виходячи з наявної інформації).

Побічні реакції, зазначені нижче, можуть також бути пов’язані з основними захворюваннями та/або із застосуванням супутніх лікарських засобів.

Розлади імунітету.

Нечасто: гіперчутливість.

Рідко: анафілактична реакція.

Інфекції та інвазії.

Часто: риніт.

Розлади з боку системи крові та лімфатичної системи.

Рідко: лімфопенія, підвищена кількість еозинофілів.

Розлади з боку ендокринної системи.

Нечасто: гіперпролактинемія.

Розлади метаболізму та травлення.

Нечасто: підвищення апетиту.

Рідко: гіпокальціємія.

Розлади з боку психіки.

Дуже часто: безсоння.

Часто: манія, збудження, відчуття тривоги, неспокій.

Нечасто: панічні атаки, нічні жахи, нервозність, симптоми депресії, зниження лібідо.

Рідко: гіпоманія, брадифренія, аноргазмія, сплощений афект.

Розлади з боку нервової системи.

Дуже часто: сонливість, головний біль.

Часто: дистонія, екстрапірамідні розлади, паркінсонізм, пізня дискінезія, дискінезія, гіпертонус, акатизія, тремор, запаморочення, седативний ефект.

Нечасто: синкопе, великі судомні напади, атаксія, акінезія, синдром неспокійних ніг, порушення ходи, слинотеча, парестезія, гіпестезія, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, летаргія.

Рідко: злоякісний нейролептичний синдром, серотоніновий синдром, параліч лицьового нерва, парез.

Розлади з боку органів зору.

Часто: затьмарення зору, порушення зору.

Нечасто: спазм погляду, фотофобія, сухість очей.

Рідко: амбліопія, свербіж очей.

Розлади з боку органів слуху та рівноваги.

Нечасто: вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі.

Розлади з боку серця.

Часто: тахікардія.

Нечасто: прискорене серцебиття.

Рідко: шлуночкова тахікардія типу torsade de pointes.

Розлади з боку судинної системи.

Часто: артеріальна гіпертензія.

Нечасто: гіпертонічний криз, ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпотензія.

Рідко: систолічна гіпертензія, діастолічна гіпертензія, нестабільний артеріальний тиск.

Частота невідома: венозна емболія.

Розлади з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.

Нечасто: відчуття стиснення у горлі, диспное, біль у ротоглотці.

Рідко: ларингоспазм, гикавка.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту.

Часто: блювання, діарея, нудота, запор, надмірна секреція слини, сухість у роті, диспепсія.

Нечасто: дисфагія, гастрит, гастроезофагеальний рефлюкс, дискомфорт у животі, розлад з боку язика, метеоризм.

Рідко: рідкі випорожнення.

Розлади з боку шкіри та підшкірної тканини.

Часто: висипання.

Нечасто: кропив’янка, макулопапульозні висипання, акне, алопеція.

Рідко: реакція на лікарський засіб, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS), псоріаз, ангіоневротичний набряк, алергічний дерматит, набряк обличчя, еритема, папульозні висипання, подразнення шкіри.

Розлади з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Часто: ригідність м’язів.

Нечасто: кривошия, судоми м’язів, біль у кінцівках, дискомфорт з боку опорно-рухового апарату, скутість суглобів.

Рідко: тризм.

Розлади з боку нирок та сечовидільної системи.

Нечасто: нетримання сечі, дизурія.

Рідко: затримка сечі, енурез.

Вагітність, післяродові та перинатальні стани.

Рідко: синдром відміни препарату в новонародженого.

Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Часто: порушення статевої функції у чоловіків.

Нечасто: галакторея, гінекомастія, аменорея.

Рідко: пріапізм, посилення ерекції, еректильна дисфункція.

Розлади загального характеру та реакції у місці введення препарату.

Часто: пірексія, біль, астенія, підвищена стомлюваність.

Нечасто: дискомфорт у ділянці грудної клітки, відчуття спраги.

Рідко: відчуття жару.

Лабораторні дослідження.

Часто: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла.

Нечасто: подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, відхилення від норми результатів функціональних проб печінки.

Рідко: підвищення рівня лактатдегідрогенази в крові.

У коротко- та довгострокових дослідженнях шизофренії із застосуванням зипразидону епізоди тоніко-клонічних судом та артеріальної гіпотензії спостерігали нечасто, у менш ніж 1 % пацієнтів, які застосовували зипразидон.

Зипразидон спричиняє залежне від дози подовження тривалості інтервалу QT легкої або помірної тяжкості (див. розділ «Фармакодинаміка»). У ході клінічних досліджень шизофренії спостерігали подовження інтервалу від 30 до 60 мс на 12,3 % (976 з 7941) ЕКГ-плівок у групі лікування зипразидоном та на 7,5 % (73 з 975) ЕКГ-плівок у групі плацебо. Подовження інтервалу на > 60 мс спостерігали на 1,6 % (128 з 7941) ЕКГ-плівок у групі лікування зипразидоном та на 1,2 % (12 з 975) ЕКГ-плівок у групі плацебо. Збільшення тривалості інтервалу QTc до величин, більших за 500 мс, спостерігали у 3 з 3266 (0,1 %) пацієнтів, які застосовували зипразидон, та у 1 з 538 (0,2 %) пацієнтів з групи плацебо. Результати клінічних досліджень біполярної манії продемонстрували співставні результати.

Під час довгострокового підтримуючого лікування в межах клінічних досліджень шизофренії у пацієнтів, які застосовували зипразидон, іноді спостерігали підвищення рівнів пролактину, але у більшості випадків таке підвищення нормалізувалося без припинення лікування. Крім того, його потенційні клінічні прояви (наприклад гінекомастія та збільшення молочних залоз) зустрічалися рідко.

Діти та підлітки з біполярною манією, підлітки з шизофренією. У плацебо-контрольованих дослідженнях біполярного розладу (вік пацієнтів 10-17 років) найчастішими побічними реакціями (про які повідомлялося із частотою > 10 %) були седативний ефект, сонливість, головний біль, стомлюваність, нудота та запаморочення. У плацебо-контрольованих дослідженнях шизофренії (вік пацієнтів 13-17 років) найчастішими побічними реакціями (про які повідомлялося із частотою > 10 %) були сонливість та екстрапірамідні розлади. Частота, тип та ступінь тяжкості побічних реакцій у цієї категорії пацієнтів були в цілому подібними з аналогічними показниками у дорослих пацієнтів з біполярними розладами або шизофренією, які застосовували зипразидон.

У клінічному дослідженні біполярного розладу та шизофренії за участю дітей застосування зипразидону було пов’язане із дозозалежним подовженням інтервалу QT легкого або помірного ступенів тяжкості, що за характером було подібним до подовження, виявленого у популяції дорослих пацієнтів. У ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень біполярного розладу за участю дітей не повідомлялося про розвиток тоніко-клонічних судом та артеріальної гіпотензії.

Досвід клінічних досліджень. Оскільки клінічні дослідження проводяться за дуже різних умов, частоту виникнення побічних реакцій у ході клінічних досліджень одного препарату не можна безпосередньо порівнювати із показником, отриманим у ході клінічних досліджень іншого препарату, і очікувати такої ж частоти на практиці.

У ході клінічних досліджень зипразидону брали участь приблизно 5700 пацієнтів та/або здорових добровольців, які отримували 1 дозу зипразидону або більше. Серед них понад 4800 були пацієнтами, які брали участь у дослідженнях ефективності багатократних доз; тривалість їх лікування становила приблизно 1831 пацієнто-років. Умови та тривалість лікування зипразидоном включали відкриті та подвійні сліпі дослідження, дослідження у стаціонарних та амбулаторних пацієнтів, а також короткострокове та довгострокове застосування препарату. Інформацію про побічні реакції під час лікування препаратом отримували шляхом реєстрації добровільних повідомлень про побічні реакції, а також у результаті фізикальних обстежень, визначення основних показників життєдіяльності, маси тіла, показників лабораторних аналізів, ЕКГ та результатів офтальмологічних обстежень. Зазначена частота побічних реакцій відображає частку пацієнтів, у яких хоча б 1 раз спостерігалася зазначена побічна реакція, спричинена лікуванням. Реакцію вважали спричиненою лікуванням, якщо вона спостерігалася вперше або погіршувалася протягом терапії після оцінювання вихідного стану.

Побічні реакції, що спостерігалися у короткострокових, плацебо-контрольованих дослідженнях застосування зипразидону перорально.

Інформація нижче базується на результатах, отриманих під час короткострокових плацебо-контрольованих дореєстраційних досліджень за участю пацієнтів із шизофренією (об’єднання двох 6-тижневих та двох 4-тижневих досліджень з фіксованими дозами препарату) та біполярною манією (об’єднання двох 3-тижневих досліджень зі змінними дозами), які застосовували зипразидон у дозах від 10 до 200 мг/добу.

Наступні побічні реакції, пов’язані із застосуванням зипразидону, спостерігалися найчастіше (з частотою 5 % або вище) і не спостерігалися з еквівалентною частотою у пацієнтів, які отримували плацебо (частота для групи лікування зипразидоном щонайменше вдвічі більша, ніж для групи плацебо):

• дослідження шизофренії: сонливість, інфекції дихальних шляхів;
• дослідження біполярного розладу: сонливість, екстрапірамідні симптоми (включаючи екстрапірамідний синдром, гіпертонію, дистонію, дискінезію, гіпокінезію, тремор, параліч та судомні рухи. Жодна з цих побічних реакцій окремо не зустрічається з частотою понад 10 % в дослідженнях біполярної манії), запаморочення (вкл