Велаксин таблетки по 50 мг №20 (10х2):

Склад

діюча речовина: венлафаксин;

1 таблетка містить венлафаксину гідрохлориду, що відповідає 25 мг, 37,5 мг, 50 мг або 75 мг венлафаксину;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, натрію крохмальгліколят (тип А).

Лікарська форма

Таблетки.

Фармакотерапевтична група

Антидепресанти. Код АТС N06A X16.

Показання

• Лікування великих депресивних епізодів. 
• Профілактика рецидивів великих депресивних епізодів.

Протипоказання

• Підвищена чутливість до венлафаксину або до будь-якого з компонентів препарату.
• Супутня терапія незворотними інгібіторами моноамінооксидази (МАО) протипоказана через ризик розвитку серотонінового синдрому, що супроводжується такими симптомами як тривожне збудження, тремор, гіпертермія. Лікування венлафаксином не слід розпочинати принаймні протягом 14 днів після припинення прийому незворотних інгібіторів МАО.

Після припинення прийому венлафаксину терапію незворотними інгібіторами МАО слід розпочинати не раніше, ніж через 7 днів.

Спосіб застосування та дози

Препарат застосовують перорально. 

Таблетки венлафаксину з швидким вивільненням рекомендується приймати під час їди, бажано в один і той же час.

Великі депресивні епізоди

Рекомендована початкова доза венлафаксину (таблетки зі швидким вивільненням) становить 75 мг/добу, розділена на 2 або 3 прийоми. Таблетки приймають під час їжі. Пацієнтам, для яких початкова доза 75 мг/добу не є ефективною, можна підвищити її до максимальної дози 375 мг/добу. Підвищення дози слід здійснювати з інтервалом 2 тижні і більше. У тяжчих випадках дозу можна підвищувати з частішими інтервалами, але не менше ніж 4 дні.

Через ризик розвитку дозозалежних побічних реакцій підвищення дози слід здійснювати лише після оцінки клінічної картини. Необхідно дотримуватись найнижчої ефективної дози.

Лікування пацієнтів потребує досить тривалого часу, зазвичай декількох місяців і більше. Ефективність лікування слід регулярно переоцінювати залежно від конкретного випадку. Тривале лікування може також бути доцільним і для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів (ВДЕ). У більшості випадків рекомендована доза, яка застосовується для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів, дорівнює дозі, яка застосовується для лікування звичайного епізоду депресії.

Після ремісії лікування антидепресивними лікарськими засобами необхідно продовжувати не менше 6 місяців.

Застосування у літніх пацієнтів

Сам по собі вік пацієнта не вимагає зміни дози. Однак при лікуванні літніх пацієнтів слід бути обережними (наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок, ймовірністю зміни чутливості і афінності нейромедіаторів, що відбувається з віком). У такому разі слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, а пацієнти при підвищенні дози повинні перебувати під пильним медичним наглядом.

Застосування у пацієнтів з печінковою недостатністю

Пацієнтам з легким або помірним ступенем печінкової недостатності рекомендується зменшити добову дозу на 50 %. Однак, враховуючи міжособову варіабельність кліренсу, бажано до підбору дози підходити індивідуально.

Дані щодо застосування венлафаксину в пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності обмежені. Тому при лікуванні таких пацієнтів слід бути обережними і зменшувати добову дозу більш ніж на 50 %. Перед призначенням препарату пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності слід зважити очікувану користь і можливий ризик.

Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю

Хоча пацієнтам зі швидкістю клубочкової фільтрації 30-70 мл/хв коригування дози не потрібне, у будь-якому разі слід бути обережними. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, і пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв) рекомендується зменшити дози на 50 %. Враховуючи міжособову варіабельність кліренсу у таких пацієнтів бажано до підбору дози підходити індивідуально.

Синдром відміни після припинення прийому венлафаксину

Слід уникати різкого припинення лікування венлафаксином. Тому після припинення лікування венлафаксином рекомендується поступове зниження дози протягом 1 – 2 тижнів, щоб зменшити ризик розвитку синдрому відміни. Якщо після зниження дози або призупинення лікування виникають симптоми непереносимості, слід розглянути можливість повернення до раніше призначеної дози. У подальшому лікар може продовжувати знижувати дозу, але повільніше.

Пацієнти, які лікувалися венлафаксином у вигляді таблеток з швидким вивільненням, можуть бути переведені на капсули з пролонгованим вивільненням в еквівалентній добовій дозі. Наприклад, венлафаксином у вигляді таблеток з швидким вивільненням в дозі 37,5 мг два рази на добу можна замінити на венлафаксин у вигляді капсул з пролонгованим вивільненням в дозі 75 мг один раз на добу. Може знадобитися індивідуальне коригування дози.

Побічні реакції

Найчастішими побічними реакціями (>1/10), які спостерігалися в клінічних дослідженнях, були нудота, сухість у роті, головний біль і потіння (включаючи нічну пітливість).

Побічні реакції, перелічені нижче, розподілені по системах організму і частоті наступним чином: дуже часті (≥1/10) часті (≥1/100 до <1/10), нечасті (≥1/1,000 до <1/100), поодинокі (≥1/10,000 до <1/1,000), частота невідома (не може бути оцінена на основі існуючих даних).

З боку крові і лімфатичної системи

Нечасті: екхімоз, шлунково-кишкова кровотеча.

Частота невідома: кровотеча із слизових оболонок, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, дискразія (включаючи агранулоцитоз, апластичну анемію, нейтропенію, панцитопенію).

Імунні порушення

Частота невідома: анафілактичні реакції.

Ендокринні порушення

Частота невідома: підвищення рівня пролактину в крові.

Метаболічні розлади

Часті: підвищення рівня сироваткового холестерину, зменшення маси тіла.

Нечасті: збільшення маси тіла.

Частота невідома: гіпонатріємія, синдром порушеної секреції антидіуретичного гормону (SIADH).

Психічні розлади

Часті: незвичайні сновидіння, зниження лібідо, безсоння, нервова збудливість, седативний ефект, сплутаність свідомості, деперсоналізація.

Нечасті: апатія, галюцинації, тривожне збудження.

Поодинокі: маніакальні реакції.

Частота невідома: делірій, суїцидальні думки і суїцидальна поведінка*.

З боку нервової системи

Дуже часті: головний біль [30.3%]**.

Часті: незвичайні сновидіння, запаморочення, безсоння, нервова збудливість, гіпертонус м'язів, тремор, парестезії, ступор, позіхання.

Нечасті: апатія, галюцинації, міоклонус, порушення рівноваги і координації.

Поодинокі: акатизія, судоми, нейролептичний злоякісний синдром (НЗС), серотонінергічний синдром, екстрапірамідні реакції (включаючи дистонію і дискінезію), пізня дискінезія. 

Порушення з боку очей

Часті: порушення акомодації, мідріаз, порушення зору.

Частота невідома: закритокутова глаукома.

Порушення з боку вестибулярного апарату

Нечасті: дзвін у вухах.

Серцеві порушення

Часті: прискорене серцебиття.

Нечасті: тахікардія.

Частота невідома: подовження інтервалу QT, мерехтіння шлуночків, шлуночкові тахікардія (включаючи torsade de pointes).

Судинні порушення

Часті: артеріальна гіпертензія, вазодилатація (переважно відчуття жару/припливи крові).

Нечасті: ортостатична гіпотензія, синкопе.

Частота невідома: артеріальна гіпотензія.

Порушення з боку системи дихання

Часті: позіхання.

Частота невідома: легенева еозинофілія.

Порушення з боку травного тракту

Дуже часті: нудота [20.0%], сухість у роті [10.0%].

Часті: зниження апетиту (анорексія), запор, блювання.

Нечасті: порушення смаку, бруксизм, діарея.

Частота невідома: панкреатит.

Частота невідома: гепатит, відхилення від норми показників функції печінки.

З боку шкіри і підшкірної тканини

Дуже часті: потовиділення (включаючи нічне потіння) [12.2%].

Нечасті: висип, алопеція.

Частота невідома: мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, кропив'янка, реакції світлочутливості.

З боку скелетно-м'язової системи і сполучної тканини

Частота невідома: рабдоміоліз.

З боку сечовидільної системи

Часті: порушення сечовипускання (переважно утруднення), полакіурія.

Нечасті: затримка сечі.

З боку статевої системи і молочних залоз

Часті: патологічна еякуляція/оргазм у чоловіків, відсутність оргазму, розлади ерекції (імпотенція), порушення менструального циклу, пов'язані зі збільшенням нерегулярних кровотеч (наприклад, менорагія, метрорагія).

Нечасті: патологічний оргазм у жінок.

Загальні порушення

Часті: астенія (втомленість), пропасниця.

* Про випадки суїцидальних думок і суїцидальної поведінки повідомлялося під час терапії венлафаксином або одразу після припинення терапії.

** В об'єднаних клінічних дослідженнях частота появи головного болю становила 30.3% при лікуванні венлафаксином і 31.3% при лікуванні плацебо.

Припинення лікування венлафасином (особливо раптове) зазвичай призводить до синдрому відміни. Найчастіше при різкому припиненні лікування венлафаксином спостерігалися такі побічні реакції, як запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (включаючи безсоння і глибокий сон), тривожне збудження або страх, нудота і/або блювання, тремор, головний біль і грипоподібний синдром. Зазвичай ці реакції слабкі або помірні і проходять самостійно; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими і/або тривалими. Тому рекомендується припиняти лікування венлафаксином, поступово зменшуючи дозу.

Діти

Зазвичай побічні реакції венлафаксину (в плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях) у дітей і підлітків (віком 6 – 17 років) були подібними до побічних реакцій, які спостерігалися у дорослих. Як і в дорослих, у дітей спостерігалося зниження апетиту, зменшення маси тіла, підвищення артеріального тиску і підвищення рівня холестерину в сироватці крові.

У педіатричних клінічних дослідженнях спостерігалися такі побічні реакції, як суїцидальні думки. Повідомлялося також про ворожість і, особливо при великому депресивному розладі, про завдання собі шкоди. 

Крім того, у дітей спостерігались такі побічні реакції, як абдомінальний біль, тривожне збудження, диспепсія, екхімоз, носові кровотечі і міалгія. 

Передозування

Симптоми. Тахікардія, зміна рівня свідомості (що варіює від сонливості до коми), мідріаз, судоми, блювання, зміни на електрокардіограмі (подовження інтервалу QT, блокада нервових волокон, подовження QRS), шлуночкові тахікардія, брадикардія, артеріальна гіпотензія, вертиго. Можливий ризик фатального кінця.

Лікування. Рекомендується загальна підтримуюча і симптоматична терапія; моніторинг серцевого ритму і життєвих показників. Якщо існує ризик аспірації, індукція блювання не рекомендується. Якщо ліки прийняті недавно і хворий знаходиться в свідомості, проводять промивання шлунка. Призначення активованого вугілля може також зменшити всмоктування діючої речовини. Ефективність таких заходів, як форсований діурез, діаліз, гемоперфузія і обмінне переливання крові, малоймовірна. Специфічний антидот венлафаксину невідомий.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність.  Адекватні дослідження щодо застосування венлафаксину у вагітних жінок не проводилися.

Дослідження на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Венлафаксин призначають вагітним жінкам лише в тому разі, коли очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода/дитини.

Годування груддю. Венлафаксин і його метаболіт O-десметилвенлафаксин виділяються у грудне молоко в значній кількості, що може спричинити тяжкі побічні реакції у немовляти. У разі необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Діти

Ефективність і безпека венлафаксину у дітей до 18 років не встановлені, тому препарат не застосовується у цій віковій категорії пацієнтів.

Особливості застосування

Ризик суїциду/суїцидальні думки або погіршення клінічного стану.

Депресія характеризується підвищеним ризиком суїцидальних думок, запобіганням собі шкоди і спробами самогубства (суїцидальні дії). Цей ризик існує до досягнення істотної ремісії. Оскільки можлива відсутність поліпшення стану в перші декілька тижнів або протягом тривалішого періоду часу після початку лікування, пацієнти потребують пильного нагляду до покращання їх стану. Загальний досвід лікування антидепресантами показує, що ризик суїциду може підвищуватися на ранніх етапах одужання.

Інші психічні розлади, при яких призначають венлафаксин, можуть також характеризуватися підвищеним ризиком суїцидальних дій. Крім того, ці розлади можуть супроводжуватися великим депресивним розладом, тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами слід дотримуватись таких самих заходів безпеки, як і при лікуванні пацієнтів з великим депресивним розладом.

Пацієнти, в анамнезі яких зазначені суїцидальні дії, а також пацієнти з вираженим ступенем суїцидального мислення ще до початку лікування, мають більш високий ризик виникнення думок про самогубство або спроб самогубства і повинні перебувати під пильним медичним наглядом під час лікування.

Під час лікування венлафаксином і особливо на ранній стадії лікування, а також після зміни дози необхідне пильне спостереження за пацієнтами і особливо за пацієнтами групи ризику. 

Пацієнтів (а також осіб, які доглядають за пацієнтами) потрібно попередити про необхідність контролю за погіршенням клінічного стану, появою суїцидальних дій або думок і незвичними змінами поведінки, а також про те, що при появі подібних симптомів слід негайно звертатися до лікаря.

Манія/гіпоманія

У пацієнтів з розладами настрою, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися манія або гіпоманія. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з біполярними розладами в сімейному анамнезі.

Агресія

У пацієнтів, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися агресія. Про це повідомлялося на початку лікування, після зміни дози і при припиненні лікування. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з агресією в анамнезі.

Акатизія/психомоторне занепокоєння

Застосування венлафаксину супроводжується розвитком акатизії, яка суб'єктивно характеризується неприємним або тривожним занепокоєнням і потребою частого пересування, яке супроводжується нездатністю спокійно сидіти або стояти. Найчастіше це виникає в перші декілька тижнів лікування. У пацієнтів, у яких розвиваються такі симптоми, підвищення дози може виявитися згубним.

Серотоніновий синдром

При лікуванні венлафаксином, особливо сумісно з іншими засобами, такими як інгібітори МАО, які можуть діяти на серотонінергічну нейромедіаторну систему, може розвинутися серотоніновий синдром - потенційно небезпечний для життя симптом. Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад, тривожне збудження, галюцинації, кома), розлади вегетативної нервової системи (наприклад, тахікардія, нестабільний артеріальний тиск, гіпертермія), нервово-м’язові порушення (наприклад, гіперрефлексія, порушення координації) і/або шлунково-кишкові розлади (наприклад, нудота, блювання, діарея).

Вузькокутова глаукома

Існують повідомлення про мідріаз у зв'язку з прийманням венлафаксину. Тому рекомендується, щоб за пацієнтами з підвищеним внутрішньоочним тиском або з ризиком розвитку гострої вузькокутової глаукоми (закритокутової глаукоми) був встановлений пильний контроль.

 Артеріальний тиск

Венлафаксин, залежно від дози, може підвищувати артеріальний тиск. Необхідно ретельно спостерігати за параметрами артеріального тиску у всіх пацієнтів і до початку лікування венлафаксином урегулювати раніше існуючу гіпертензію. Артеріальний тиск рекомендується вимірювати періодично, на початку лікування і після підвищення дози. Рекомендується бути обережними по відношенню до пацієнтів, у яких основне захворювання могло бути спричинено підвищенням артеріального тиску, наприклад, у пацієнтів з порушенням серцевої функції.

Частота серцевих скорочень

Можливе підвищення частоти серцевого ритму, особливо під час прийому високих доз. Може зростати частота серцевих скорочень, особливо при застосуванні високих доз. Пацієнтам, загальний стан яких може залежати від частоти серцевих скорочень, слід бути обережними.

Захворювання серця і ризик аритмії

Хворим, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда і страждають на декомпенсовану серцеву недостатність, препарат слід призначати обережно під постійним наглядом лікаря.

Венлафаксин не досліджувався у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда, або страждають на декомпенсовану серцеву недостатність. Тому у таких пацієнтів венлафаксин слід застосовувати з обережністю.

Перед призначенням венлафаксину пацієнтам з високим ризиком тяжкої серцевої аритмії необхідно зважити співвідношення ризик/користь.

Судоми

Під час терапії венлафаксином можуть спостерігатися судоми. Венлафаксин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із зазначенням судом в анамнезі. За такими пацієнтами слід встановити пильне спостереження. При розвитку судом лікування препаратом слід припинити.

Гіпонатріємія

Під час застосування венлафаксину може розвиватися гіпонатріємія і/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Це найчастіше спостерігалося у пацієнтів при дегідратації або зниженні об'єму крові. Пацієнти літнього віку, хворі, які приймають діуретини, і навпаки, які знаходяться в стані дегідратації, мають підвищений ризик розвитку гіпонатріємії. 

Аномальні кровотечі

Лікарські препарати, які пригнічують захоплення серотоніну, можуть призводити до зниження функції тромбоцитів. Ризик шкірних кровотеч і кровотеч із слизової оболонки, включаючи шлунково-кишкові кровотечі, може бути підвищений у пацієнтів, які приймають венлафаксин. Венлафаксин слід з обережністю застосовувати пацієнтам, схильним до кровотеч, включаючи пацієнтів, які приймають антикоагулянти або інгібітори функції тромбоцитів. 

Холестерин сироватки крові

При тривалому лікуванні венлафаксином необхідно вимірювати рівень холестерину в сироватці крові.

Сумісне застосування із засобами для зниження маси тіла

Безпека і ефективність застосування венлафаксину у комбінації з лікарськими засобами для зниження маси тіла, включаючи фентермін, не встановлені. Не рекомендується супутнє застосування венлафаксину і засобів для зниження маси тіла. Венлафаксин не показаний для зниження маси тіла ані у вигляді монотерапії, ані в комбінації з іншими засобами.

Припинення лікування

При припиненні лікування зазвичай виникають симптоми відміни, особливо, при різкому припиненні.

Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від декількох факторів, у тому числі тривалості лікування і дози, а також швидкості зниження дози. Запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (в тому числі безсоння і глибокий сон), збудження або занепокоєння, нудота і/або блювання, тремор і головний біль є найпоширенішими реакціями відміни, про які повідомлялося. В основному, зазначені симптоми є легкими або помірними; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Симптоми зазвичай виникають в перші декілька днів після припинення лікування, але зареєстровано декілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці симптоми зникають без лікування протягом 2 тижнів, хоча в окремих хворих вони можуть бути присутні довше (2-3 місяці і довше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово зменшувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців, залежно від потреб хворого.

Сухість у роті

При лікуванні венлафаксином може виникати відчуття сухості в роті. Це може збільшити ризик карієсу, і пацієнтам слід нагадати про важливість гігієни зубів.

Лактоза

Таблетки Велаксину містять лактозу. Пацієнтам з рідкою спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не слід застосовувати цей препарат. 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Будь-яка терапія психотропними препаратами може порушувати здатність мислити або виконувати рухові функції. Тому пацієнтам, які приймають венлафаксин, слід бути обережними при керуванні автотранспортом або роботі з потенційно небезпечними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Інгібітори моноамінооксидази (МАО)

Необоротні, неселективні інгібітори МАО

Венлафаксин не слід застосовувати у комбінації з необоротними невибірковими інгібіторами МАО. Застосування венлафаксину може розпочинатися не менше ніж через 14 діб після закінчення терапії необоротними невибірковими інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії необоротними невибірковими інгібіторами МАО.

Оборотні, селективні інгібітори МАО-А (моклобемід)

Чере ризик розвитку серотонінового синдрому комбінація венлафаксину з оборотними і селективними інгібіторами МАО, такими як моклобемід, не рекомендується. Застосування венлафаксину може розпочинатися не менш ніж через 14 діб після закінчення терапії оборотними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії оборотними інгібіторами МАО.

Оборотні, неселективні інгібітори МАО (лінезолід)

Антибіотик лінезолід є слабким оборотним і неселективним інгібітором МАО і його не слід призначати пацієнтам, які лікуються венлафаксином. 

Повідомлялося про тяжкі побічні реакції у пацієнтів, які нещодавно припинили лікування інгібіторами МАО і розпочали терапію венлафаксином або припинили лікування венлафаксином незадовго до початку прийому інгібіторів МАО. Ці реакції включали тремор, міоклонус, посилене потовиділення, нудоту, блювання, гіперемію, запаморочення і гіпертермію з ознаками, подібними до злоякісного нейролептичного синдрому, судоми і смерть.

Серотоніновий синдром

При лікуванні венлафаксином може розвинутися серотоніновий синдром, зокрема при сумісному застосуванні лікарських засобів, які впливають на серотонінергічну нейромедіаторну систему (включаючи триптан, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), селективні інгібітори незворотного захоплення серотоніну (СІНЗЗС), літій, сибутрамін, трамадол, препарати звіробою продірявленого (Hypericum perforatum)), з лікарськими засобами, які порушують метаболізм серотоніну (включаючи інгібітори МАО) або з попередниками серотоніну (наприклад, добавками триптофану).

Якщо сумісне застосування венлафаксину і СІЗЗС, СІНЗЗ або агоніста серотонінових рецепторів (триптофаном) клінічно обумовлене, рекомендується пильне спостереження за пацієнтами, особливо на початку лікування і при збільшенні дози. Сумісне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як добавками триптофану) не рекомендується.

Засоби, що впливають на ЦНС

Ризик застосування венлафаксину у комбінації з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС, не був систематично досліджений. Тому слід бути обережними, застосовуючи венлафаксин у комбінації з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС.

Етанол

Зниження розумової та рухової активності під впливом алкоголю не посилюється після застосування венлафаксину, однак, пацієнти повинні утримуватися від вживання алкогольних напоїв під час застосування препарату.

Вплив інших лікарських засобів на венлафаксин

Кетоконазол (інгібітор CYP3A4)

Дослідження фармакокінетики кетоконазолу у швидких (ШМ) і повільних метаболізаторів (ПМ) CYP2D6 продемонструвало збільшення AUC венлафаксину (70 % і 21 % в ПМ і ШМ CYP2D, відповідно) і O-десметилвенлафаксину (33 % і 23 % в ПМ і ШМ CYP2D6, відповідно) після застосування кетоконазолу. При сумісному застосуванні інгібіторів CYP3A4 (наприклад, атазанавіру, кларитроміцину, індинавіру, ітраконазолу, вориконазолу, посаконазолу, кетоконазолу, нелфінавіру, ритонавіру, саквінавіру, телітроміцину) і венлафаксину можуть підвищуватися рівні венлафаксину і O-десметилвенлафаксину. Тому слід бути обережними при сумісному застосуванні інгібітору CYP3A4 і венлафаксину.

Вплив венлафаксину на інші лікарські засоби

Літій

При сумісному застосуванні венлафаксину і літію може розвинутися серотоніновий синдром. Діазепам

Венлафаксин не впливає на фармакокінетику і фармакодинаміку діазепаму та його активного метаболіту - дезметилдіазепаму. Діазепам не впливає на фармакокінетику венлафаксину та O-дезметилвенлафаксину. Невідомо, чи існує фармакокінетична і/або фармакодинамічна взаємодія з іншими бензодіазепінами. 

Іміпрамін

Венлафаксин не впливає на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалося дозозалежне збільшення AUC 2-ОН-дезіміпраміну в 2,5-4,5 разу, коли венлафаксин призначали в дозі 75-150 мг на добу. Іміпрамін не впливає на фармакокінетику венлафаксину та O-дезметилвенлафаксину. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. Слід бути обережними при сумісному застосуванні венлафаксину та іміпраміну.

Галоперидол

У дослідженні фармакокінетики галоперидолу спостерігалося 42 % зниження ниркового кліренсу, 88 % підвищення максимальної концентрації в плазмі і 70 % збільшення AUC галоперидолу, без зміни його періоду напіввиведення. Цей факт слід брати до уваги при сумісному застосуванні галоперидолу і венлафаксину. 

Рисперидон

Венлафаксин збільшує AUC рисперидону на 50 %, але істотно не змінює фармакокінетику суми активних компонентів (рисперидону та 9-гідроксирисперидону). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Метопролол

Супутнє застосування венлафаксину і метопрололу здоровим добровольцям у дослідженні фармакокінетики обох препаратів призводило до підвищення плазмової концентрації метопрололу приблизно на 30-40 %, не змінюючи при цьому плазмову концентрацію його активного метаболіту - α-гідроксиметопрололу). Клінічна значущість цього явища у пацієнтів з гіпертензією невідома. Метопролол не змінює фармакокінетику венлафаксину та його активного метаболіту, O-дезметилвенлафаксину. Слід бути обережними при сумісному застосуванні венлафаксину та метопрололу.

Індинавір

При одночасному застосуванні венлафаксину з індинавіром AUC індинавіру зменшується на 28 % і Cmax на 36 %. Фармакокінетичні параметри венлафаксину і його метаболіту, O-дезметилвенлафаксину, не змінюються. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм антидепресивної дії венлафаксину у людини пов’язаний з потенціюванням нейромедіаторної активності у центральній нервовій системі. Доклінічні дослідження показали, що венлафаксин і його активний метаболіт, O-десметилвенлафаксин, є потужними селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну і слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Венлафаксин і його активний метаболіт при одноразовому або багаторазовому введенні знижують β-адренергічні реакції. Вони однаково ефективно впливають на зворотне захоплення нейротрансмітера і зв'язування рецепторів.

Венлафаксин фактично не має афінності до мускаринових, холінергічних, H₁-гістамінергічних або α₁-адренергічних рецепторів in vitro. Фармакологічна дія на ці рецептори може бути пов'язана з різними побічними реакціями, які спостерігалися й при застосуванні інших антидепресантів, а саме: з антихолінергічними, седативними та серцево-судинними побічними реакціями.

Венлафаксин не пригнічує активність моноаміноксидази (МАО).

Дослідження іn vitro показали, що венлафаксин не має спорідненості з опіатними або бензодіазепіновими рецепторами.

Фармакокінетика.

Венлафаксин екстенсивно метаболізується при першому проходженні через печінку з утворенням активного метаболіту, O-десметилвенлафаксину (ОДВ). Середній період напіввиведення венлафаксину становить 5±2 години, а O-десметилвенлафаксину - 11±2 години. При багаторазовому застосуванні рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 діб. Венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику в діапазоні доз 75-450 мг/добу.

Абсорбція

Після прийому разової дози венлафаксину швидкого вивільнення абсорбується майже 92 % венлафаксину. Абсолютна біодоступність становить 40-45 % внаслідок пресистемного метаболізму. Після застосування венлафаксину швидкого вивільнення максимальна концентрація венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягається протягом 2 і 3 годин, відповідно. Після застосування венлафаксину пролонгованого вивільнення максимальна концентрація венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягається протягом 5 і 9 годин, відповідно. При прийомі рівних добових доз венлафаксину або у формі таблеток з швидким вивільненням або у формі капсул з пролонгованим вивільненням, капсули з пролонгованим вивільненням забезпечують нижчу швидкість абсорбції, але однаковий ступінь абсорбції венлафаксину порівняно з таблетками з швидким вивільненням. Прийом їжі не впливає на біодоступність венлафаксину та ОДВ.

Розподіл

Зв’язування венлафаксину і O-десметилвенлафаксину з протеїнами плазми становить 27 % і 30 % відповідно. Об'єм розподілу венлафаксину при рівноважній концентрації становить 4,4 ± 1,6 л/кг після внутрішньовенного введення.

Метаболізм

Венлафаксин піддається посиленому метаболізму в печінці. Дослідження іn vitro і in vivo

показали, що венлафаксин біотрансформується в його активний метаболіт ОДВ за допомогою системи CYP2D6. Дослідження іn vitro і in vivo показали, що венлафаксин за допомогою CYP3A4 метаболізується в менш активний метаболіт, N-дезметилвенлафаксин. Дослідження іn vitro і in vivo показали, що венлафаксин є слабким інгібітором CYP2D6. Венлафаксин не пригнічує CYP1A2, CYP2C9, або CYP3A4.

Виведення

Венлафаксин та його метаболіти виводяться головним чином через нирки. Майже 87 % дози венлафаксину виявляється в сечі протягом 48 годин або у вигляді незмінного венлафаксину (5 %), некон'югованого ОДВ (29 %), кон'югованого ОДВ (26 %) або у вигляді інших неактивних метаболітів (27 %). Середній кліренс венлафаксину та ОДВ в стаціонарному стані становить 1,3±0,6 л/год/кг і 0,4±0,2 л/год/кг, відповідно.

Особливі категорії хворих

Вік і стать

Вік і стать пацієнта істотно не впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.

Швидкі/повільні метаболізатори CYP2D6

Плазмові концентрації венлафаксину вищі в повільних метаболізаторів CYP2D6, ніж в швидких метаболізаторів. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину і ОДВ була подібною в обох групах, немає потреби в різних схемах дозування для цих двох груп.

Пацієнти з порушенням функції печінки

У пацієнтів з ураженням печінки класу А за класифікацією Чайлд-П'ю (слабке ураження печінки) і класу B (помірне ураження печінки) період напіввиведення венлафаксину та ОДВ подовжувався порівняно зі здоровими суб'єктами. Загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижувався. Відзначався високий ступінь міжсуб'єктної варіабельності. Стосовно пацієнтів з тяжким ураженням печінки дані обмежені .

Пацієнти з порушенням функції нирок

У пацієнтів, що знаходяться на діалізі, період напіввиведення венлафаксину подовжувався приблизно на 180 %, а кліренс знижувався приблизно на 57 % порівняно зі здоровими суб'єктами. Для ОДВ відзначалося подовження періоду напіввиведення приблизно на 142 % і зниження кліренсу приблизно на 56 %. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю та пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, необхідне коригування дози.

Основні фізико-хімічні властивості

Круглі, плоскі таблетки з фаскою, білого або майже білого кольору, без або майже без запаху, з гравіруванням “E 744” (для таблеток 25 мг), “Е 741” (для таблеток 37.5 мг), “Е 742” (для таблеток 50 мг), “Е 743” (для таблеток 75 мг), на одному боці.

Термін придатності

5 років.

Умови зберігання

Зберігати при температурі нижче 30 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка

Таблетки по 25 мг і 50 мг: по 10 таблеток у блістері; по 1, 2, 3 та 6 блістерів в картонній упаковці;

таблетки по  37,5 мг та 75 мг: по 14 таблеток у блістері; по 1, 2 або 4 блістери в картонній упаковці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, Угорщина.

Місцезнаходження

Угорщина, 1106 м. Будапешт, вул. Керестурі, 30-38.

Угорщина, 1165 м. Будапешт, вул. Бекеньфелді 118-120.