Вазар А

Склад

діючі речовини: амлодипін у вигляді амлодипіну бесилату, валсартан;

1 таблетка містить 5 мг амлодипіну у вигляді амлодипіну бесилату та 80 мг валсартану або 5 мг амлодипіну у вигляді амлодипіну бесилату та 160 мг валсартану, або 10 мг амлодипіну у вигляді амлодипіну бесилату та 160 мг валсартану;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (Тип 101), повідон (КЗ0), натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна (Тип 102), тальк, магнію стеарат;

оболонка для дозування 5 мг/80 мг та 5 мг/160 мг (Opadry Yellow 03B220017): гіпромелоза, титану діоксид (E 171), заліза оксид жовтий (Е 172), макрогол (поліетиленгліколь) (400);

оболонка для дозування 10 мг/160 мг (Opadry White 03B28796): гіпромелоза, титану діоксид (E 171), макрогол (поліетиленгліколь) (400).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 5 мг/80 мг: жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з позначкою «1» з одного боку та «LD» з іншого;

таблетки 5 мг/160 мг: жовті овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з позначкою «2» з одного боку та «LD» з іншого;

таблетки 10 мг/160 мг: білі овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з позначкою «3» з одного боку та «LD» з іншого.

Фармакотерапевтична група

Комбіновані препарати антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та блокаторів кальцієвих каналів. Валсартан та амлодипін. Код АТХ С09D B01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Вазар А містить два антигіпертензивні компоненти з додатковими механізмами контролю артеріального тиску у пацієнтів з есенціальною гіпертензією: валсартан належить до класу антагоністів ангіотензину ІІ; амлодипін ― до класу антагоністів кальцію. Комбінація цих інгредієнтів має адитивний антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен із компонентів окремо.

Комбінація амлодипіну і валсартану забезпечує дозозалежне адитивне зниження артеріального тиску у своєму діапазоні терапевтичних доз. Гіпотензивна дія одноразової дози комбінованого лікарського засобу зберігається протягом 24 годин.

Амлодипін

Амлодипін інгібує трансмембранне проникнення іонів кальцію у гладкі м'язи серця і судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений безпосередньою розслаблювальною дією на гладкі м'язи судин, що зумовлює зменшення периферичного судинного опору і зниження артеріального тиску. Експериментальні дані підтверджують, що амлодипін зв'язується у дигідропіридинових і негідропіридинових місцях зв'язку. Скоротливість серцевого м'яза і гладких м'язів судин залежить від проходження позаклітинного кальцію у ці клітини через специфічні іонні канали.

Після введення терапевтичних доз пацієнтам з есенціальною гіпертензією амлодипін спричиняє вазодилатацію, що призводить до зниження артеріального тиску у положеннях лежачи і стоячи. Таке зниження артеріального тиску не супроводжується істотною зміною швидкості серцевих скорочень або рівнів катехоламінів у плазмі крові при тривалому застосуванні.

Ефект корелює з концентраціями у плазмі крові у молодих пацієнтів і пацієнтів літнього віку.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок терапевтичні дози амлодипіну призводять до зниження ренального судинного опору і підвищення рівня гломерулярної фільтрації, а також ефективного ниркового потоку плазми крові без змін фракції, що фільтрується, або протеїнурії.

Вимірювання гемодинаміки серцевої функції у спокої та при навантаженні у пацієнтів з нормальною функцією шлуночків, пролікованих амлодипіном, у цілому показало невелике підвищення серцевого індексу без істотного впливу на dP/dt та на лівошлуночковий кінцево-діастолічний тиск або об'єм. У гемодинамічних дослідженнях амлодипін не проявляв негативного інотропного ефекту при застосуванні у терапевтичних дозах в інтактних тварин та людей, навіть при одночасному введенні з блокаторами β-адренорецепторів.

Амлодипін не змінює функцію синусно-передсердного вузла або передсердно-шлуночкової провідності у здорових тварин або людини. У клінічних дослідженнях, в яких амлодипін застосовували в комбінації з блокаторами β-адренорецепторів у пацієнтів з есенціальною гіпертензією або стенокардією, змін показників електрокардіограми не було відзначено.

Валсартан

Валсартан є активним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, що призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ₁, відповідальні за відомі ефекти ангіотензину ІІ. Підвищені рівні ангіотензину II у плазмі крові після блокади АТ₁-рецепторів валсартаном можуть стимулювати неблоковані АТ₂-рецептори, що урівноважує ефект АТ₁-рецепторів. Валсартан не проявляє будь-якої часткової активності агоніста відносно АТ₁-рецепторів, але має набагато більшу (приблизно у 20 000 разів) спорідненість до АТ₁-рецепторів, ніж до АТ₂-рецепторів. Немає даних про те, що валсартан зв’язується або блокує інші рецептори гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у серцево-судинній регуляції.

Валсартан не пригнічує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), відомий також під назвою кінінази ІІ, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Антагоністи ангіотензину ІІ не спричиняють кашель, оскільки не впливають на активність АПФ і не посилюють продукування брадикініну та субстанції Р.

Застосування препарату у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після призначення внутрішньо разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається у межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається у межах 4‒6 годин.

Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай

досягається протягом 2‒4 тижнів і утримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії. Раптова відміна препарату не супроводжується розвитком синдрому відміни або інших небажаних клінічних явищ.

Фармакокінетика.

Лінійність. Валсартан і амлодипін мають лінійну фармакокінетику.

Амлодипін/валсартан

Після перорального застосування амлодипіну/валсартану, пікова концентрація у плазмі крові валсартану і амлодипіну досягається через 3 та 6‒8 годин відповідно. Швидкість і ступінь всмоктування амлодипіну/валсартану еквівалентні біодоступності валсартану і амлодипіну при прийомі у формі окремих таблеток.

Валсартан

Всмоктування. Після прийому препарату внутрішньо С_max валсартану у плазмі крові досягається протягом 2‒4 годин. Середня величина абсолютної біодоступності препарату становить 23 %. Вживання їжі спричиняє зменшення сили дії валсартану приблизно на 40 % (відповідно до показників AUC) і зниження максимальної концентрації у плазмі крові (С_max) майже на 50 %, хоча через близько 8 годин після прийому валсартану концентрації препарату у плазмі крові в групі з прийомом препарату натще і групі, де валсартан застосовували після їжі, були аналогічними. Зниження AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від вживання їжі.

Розподіл. Рівноважний об'єм розподілу валсартану після внутрішньовенного введення становить приблизно 17 л, що вказує на те, що валсартан розподіляється у тканинах не інтенсивно. Валсартан міцно зв'язується з білками плазми крові (94‒97 %), головним чином із сироватковим альбуміном.

Біотрансформація. Валсартан значною мірою не трансформується, оскільки тільки 20 % дози переходить у метаболіти. У плазмі крові в низьких концентраціях (менше 10 % від AUC валсартану) ідентифіковано гідроксиметаболіт. Останній не є фармакологічно активним.

Виведення. Валсартан виводиться головним чином у незміненому стані з калом (приблизно 83 % від дози) і сечею (близько 13 % від дози). Після внутрішньовенного введення кліренс валсартану у плазмі крові становить приблизно 2 л/год, а його ренальний кліренс ― приблизно 0,62 л/год (приблизно 30 % від загального кліренсу). Період напіввиведення валсартану ― 6 годин.

Амлодипін

Всмоктування. Після внутрішнього застосування терапевтичних доз амлодипіну максимальна концентрація (С_max) у плазмі крові досягається протягом 6‒12 годин. Розрахована абсолютна біодоступність становить від 64 % до 80 %. Їжа не впливає на біодоступність амлодипіну.

Розподіл. Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях амлодипіну in vitro доведено, що приблизно 97,5 % циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми крові.

Біотрансформація. Амлодипін інтенсивно (приблизно 90 %) метаболізується у печінці до неактивних метаболітів.

Виведення. Виведення амлодипіну з плазми крові двофазне, з періодом напіввиведення приблизно 30‒50 годин. Рівноважні рівні у плазмі крові досягаються після постійного введення протягом 7‒8 днів. З сечею виводиться 10 % амлодипіну у незміненому вигляді і 60 % ― у формі метаболітів амлодипіну.

Фармакокінетика у різних групах пацієнтів

Діти (віком до 18 років)

Дані про фармакокінетику препарату у дітей відсутні.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років)

Середня системна AUC валсартану в осіб літнього віку на 70 % вища, ніж у пацієнтів молодшого віку, тому необхідно дотримуватися обережності при підвищенні дози. Час досягнення С_max амлодипіну у плазмі крові приблизно однаковий у пацієнтів молодшого та

старшого віку. У пацієнтів літнього віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до зростання AUC і подовження періоду напіввиведення.

Порушення функції нирок

Порушення функції нирок істотно не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Як і очікувалося відносно сполуки, нирковий кліренс якої становить лише 30 % від загального плазмового кліренсу, кореляції між станом функції нирок і системною експозицією валсартану не відзначалося.

Порушення функції печінки

Наявні дуже обмежені клінічні дані стосовно прийому амлодипіну пацієнтами з порушенням функції печінки. У пацієнтів зі слабкими і помірними хронічними захворюваннями печінки експозиція валсартану (визначена за значеннями AUC) в середньому вдвічі перевищує таку у здорових добровольців (відібрані за віком, статтю та масою тіла). У пацієнтів з печінковою недостатністю знижується кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40‒60 %. Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату у пацієнтів із захворюваннями печінки.

Показання

Есенціальна гіпертензія у пацієнтів, артеріальний тиск яких не регулюється за допомогою монотерапії амлодипіном або валсартаном.

Протипоказання

Підвищена чутливість до активних субстанцій: блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ та похідних дигідропіридину або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

Тяжкі порушення функції печінки, біліарний цироз печінки або холестаз.

Одночасне застосування амлодипіну/валсартану з лікарськими засобами, що містять аліскірен, у хворих з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) <60 мл/хв/1,73 м²).

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Артеріальна гіпотензія тяжкого ступеня.

Шок (у тому числі кардіогенний).

Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія та стеноз аорти тяжкого ступеня).

Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Дослідження взаємодій препарату з іншими лікарськими засобами не проводили.

Лікарські засоби, при супутньому застосуванні яких слід бути уважними

Інші гіпотензивні препарати

Часто застосовувані гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-блокатори, діуретики) та інші лікарські засоби, побічним ефектом яких може бути артеріальна гіпотензія (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-блокатори, що застосовуються для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози) можуть посилювати гіпотензивну дію комбінації.

Взаємодії, пов’язані з валсартаном

Не рекомендоване одночасне застосування

Літій

При одночасному застосуванні літію та інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, у тому числі валсартану, повідомляли про оборотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та токсичні явища. У випадку супутнього застосування зазначених препаратів рекомендується ретельно контролювати рівень літію в плазмі крові. Існує вірогідність, що в разі приєднання до такої терапії діуретика

ризик токсичних ефектів літію може додатково підвищуватися при застосуванні комбінованого препарату валсартану та амлодипіну.

Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники солі, що містять калій, або інші лікарські засоби, що можуть збільшувати рівні калію

У разі необхідності призначення одночасно з валсартаном лікарського засобу, що впливає на рівень калію в організмі, рекомендується забезпечити частий моніторинг рівня калію у плазмі крові.

Необхідні заходи безпеки при одночасному застосуванні

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота (>3 г/добу), і неселективні НПЗП

При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з НПЗП можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. Крім цього, супутнє призначення антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та НПЗП може призводити до збільшення ризику погіршення функції нирок та підвищення рівня калію в плазмі крові. Отже, рекомендується на початку лікування провести моніторинг функції нирок та забезпечити підтримку належного водного балансу в організмі пацієнта.

Інгібітори переносника накопичення (рифампіцин, циклоспорин) або ефлюксного переносника (ритонавір)

Валсартан є субстратом печінкового переносника накопичення OATP1B1 та печінкового ефлюксного переносника MRP2. Супутнє застосування інгібіторів переносника накопичення (рифампіцин, циклоспорин) або ефлюксного переносника (ритонавір) може збільшувати системну експозицію валсартану.

Подвійна блокада РААС з БРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном

Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену пов’язується з підвищенням частоти виникнення побічних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно із застосуванням одного препарату, що впливає на систему РААС. Тому супутнє застосування БРА – включаючи валсартан – або інгібіторів АПФ з аліскіреном протипоказано пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Інші

При проведенні монотерапії валсартаном не виявлено жодних клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін, глібенкламід.

Взаємодії, пов’язані з амлодипіном

Не рекомендоване одночасне застосування

Грейпфрут або грейпфрутовий сік

Не рекомендується застосовувати амлодипін разом з грейпфрутом або грейпфрутовим соком через можливість підвищення біодоступності в окремих пацієнтів, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.

Необхідні заходи безпеки при одночасному застосуванні

Інгібітори CYP3A4

Одночасне застосування амлодипіну з інгібіторами CYP3A4 сильної та середньої дії (інгібітори протеази, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може спричиняти значне збільшення сили дії амлодипіну. Клінічні прояви таких фармакокінетичних коливань можуть бути більш виражені у пацієнтів літнього віку. Отже, може виникнути потреба у проведенні клінічного моніторингу та коригуванні доз.

Кларитроміцин є інгібітором CYP3A4. У пацієнтів, які отримують кларитроміцин з амлодипіном, існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. При одночасному призначенні амлодипіну з кларитроміцином рекомендовано уважне спостереження пацієнтів.

При одночасному призначенні амлодипіну з такролімусом існує ризик збільшення рівнів такролімусу в крові. Для того, щоб уникнути токсичності такролімусу, при призначенні амлодипіну у пацієнта, який приймає такролімус, слід контролювати рівні такролімусу в крові і регулювати дози такролімусу за необхідністю.

Індуктори CYP3A4 (протисудомні засоби [наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон], рифампіцин, препарати на основі звіробою (Hypericum perforatum))

Дані щодо впливу індукторів CYP3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, звіробій (Hypericum perforatum)) може призводити до зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Амлодипін слід використовувати з обережністю разом з індукторами CYP3A4.

Симвастатин

Одночасне багаторазове застосування амлодипіну в дозі 10 мг з симвастатином у дозі 80 мг призводить до збільшення сили дії симвастатину на 77 % порівняно з монотерапією симвастатином. Хворим, які приймають амлодипін, рекомендується обмежити дозу симвастатину до 20 мг на добу.

Дантролен (інфузія)

У тварин спостерігалися летальні випадки вентрикулярної фібриляції та кардіоваскулярного колапсу у зв’язку з гіперкаліємією після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно. Через ризик гіперкаліємії рекомендується уникати супутнього застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, пацієнтам, схильним до розвитку злоякісної гіпертермії та при лікуванні злоякісної гіпертермії.

При одночасному застосуванні враховувати наступне

Інші лікарські засоби

Згідно з результатами досліджень клінічної взаємодії, амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину або циклоспорину.

Особливості застосування

Безпеку та ефективність амлодипіну під час гіпертензивного кризу не встановлено.

Пацієнти зі зневодненням та/або значно зниженим рівнем натрію

У 0,4 % пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які отримували лікування препаратом Вазар А, відзначалася надмірна артеріальна гіпотензія. У пацієнтів з активованою ренін-ангіотензиновою системою (як, приміром, у разі дефіциту в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові при прийомі високих доз діуретиків), які отримують блокатори рецепторів ангіотензину, може виникати симптоматична гіпотензія. Рекомендується перед початком застосування препарату Вазар А провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові чи забезпечити ретельний медичний нагляд за станом пацієнта на початку лікування.

При виникненні артеріальної гіпотензії на тлі застосування препарату Вазар А, пацієнта необхідно покласти на спину та, у разі потреби, здійснити внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину. Лікування може бути відновлене після стабілізації артеріального тиску.

Гіперкаліємія

Одночасне застосування з калієвими добавками, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі з вмістом калію або іншими лікарськими засобами, здатними підвищувати рівень калію (гепарин та ін.) слід проводити з обережністю із забезпеченням частого моніторингу рівня калію в організмі.

Стеноз ниркової артерії

Амлодипін/валсартан слід з обережністю застосовувати для лікування артеріальної гіпертензії у хворих з одностороннім або двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, оскільки у таких пацієнтів може підвищуватися рівень сечовини та креатиніну в плазмі крові.

Трансплантація нирки

На даний момент досвід безпечного застосування амлодипіну/валсартану у хворих, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.

Порушення функції печінки

Валсартан переважно виводиться з жовчю у незміненому вигляді. Період напіввиведення амлодипіну і показники AUC (площа під кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу) збільшуються у хворих з порушенням функції печінки, однак будь-які рекомендації стосовно дозування препарату не розроблені. Слід дотримуватися особливої обережності при призначенні Вазару А пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та помірного ступеня або при обструктивних захворюваннях жовчного міхура.

Максимальна рекомендована доза валсартану для хворих з порушенням функції печінки легкого та помірного ступеня без холестазу становить 80 мг.

Застосування у хворих із нирковою недостатністю

Корекція дози Вазару А для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня (ШКФ >30 мл/хв/1,73 м²) не потрібна. При помірній нирковій недостатності рекомендується перевіряти рівень калію та креатиніну.

Супутнє застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту з аліскіреном протипоказано пацієнтам з порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом не слід застосовувати антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ валсартан через ушкодження ренін-ангіотензинової системи під дією основного захворювання.

Ангіоневротичний набряк

Повідомлялося про набряк Квінке, у тому числі набряк гортані і голосових зв’язок з обструкцією дихальних шляхів та/або набряком обличчя, губ, глотки та/або язика у пацієнтів, які отримували валсартан. Деякі з цих хворих мали в анамнезі ангіоневротичний набряк при лікуванні іншими лікарськими засобами, в тому числі інгібіторами АПФ.

Пацієнтам, у яких розвивається набряк Квінке, слід негайно припинити лікування амлодипіном/валсартаном і повторно не призначати.

Застосування пацієнтам із серцевою недостатністю/після перенесеного інфаркту міокарда

Внаслідок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у чутливих пацієнтів функція нирок може змінюватись. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, функція нирок яких залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лікування за допомогою інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину пов’язувалося з олігурією та/або прогресуючою азотемією і (рідко) гострою нирковою недостатністю та/або летальними випадками. Подібні результати повідомлялися для валсартану. Оцінка стану пацієнтів із серцевою недостатністю або після перенесеного інфаркту міокарда повинна завжди охоплювати перевірку функції нирок.

Відомо, що при застосуванні амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІІ і IV функціонального класу за NYHA (Нью-Йоркська асоціація кардіологів) неішемічної етіології, амлодипін асоціювався з підвищенням частоти повідомлень про розвиток набряку легень, незважаючи на відсутність значних відмінностей у частоті погіршення перебігу серцевої недостатності, якщо порівнювати з плацебо.

Блокатори кальцієвих каналів, у тому числі амлодипін, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, через їх здатність підвищувати ризик майбутніх серцево-судинних подій та летальності.

Стеноз аортального і мітрального клапанів

Як і при застосуванні будь-яких судинорозширювальних засобів, слід з особливою обережністю застосовувати препарат пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або значущим аортальним стенозом нетяжкого ступеня.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Існують свідчення, що при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому не рекомендується подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену.

У разі, якщо застосування подвійної блокади вважається вкрай необхідним, його слід проводити винятково під наглядом спеціаліста та за умови частого і ретельного моніторингу функції нирок, електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Застосування препарату Вазар А не вивчали в інших групах хворих, крім пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Вазар А містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати даний лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Амлодипін

Безпеку застосування амлодипіну жінками у період вагітності не встановлено. В дослідженнях на тваринах встановлено репродуктивну токсичність при застосуванні у високих дозах. Застосовувати амлодипін у період вагітності рекомендується лише у випадках, коли немає безпечнішої альтернативи, а ризик, пов’язаний із самим захворюванням, перевищує можливу шкоду від лікування для матері та плода.

Валсартан

Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II) не рекомендується протягом I триместру вагітності. Застосування АРА II протипоказане в II та III триместр вагітності.

Епідеміологічні дані, що свідчать про ризик тератогенної дії після застосування інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності, не є остаточними. Однак не можна виключати невелике збільшення ризику. Поки немає контрольованих епідеміологічних даних про ризик застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, подібні ризики можуть існувати для даного класу препаратів. Навіть у разі необхідності продовжувати прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на інші антигіпертензивні лікарські засоби, що мають встановлений профіль безпеки застосування у період вагітності. У випадку встановлення вагітності потрібно негайно припинити прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II і, у разі необхідності, почати альтернативну терапію.

Відомо, що застосування АРА II у ІІ та ІІІ триместр спричиняє токсичний вплив на плід (зниження функції нирок, маловоддя, затримка окостеніння кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо АРА II застосовували у ІІ триместр вагітності, рекомендується проводити УЗД функції нирок та стану черепа.

Немовлята, чиї матері приймали АРА II, потребують уважного нагляду з приводу артеріальної гіпотензії.

Період годування груддю

Амлодипін екскретується у грудне молоко людини. Для немовляти частка від дози, що отримала мати, оцінювалася в межах 3‒7%, з максимумом 15%. Ефект амлодипіну на немовля невідомий.

Немає жодної інформації щодо застосування Вазару А у період годування груддю, тому Вазар А не рекомендується для даної групи пацієнтів. Натомість бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленими профілями безпеки застосування у період годування груддю, особливо у випадку новонароджених або недоношених дітей.

Фертильність

Клінічних досліджень з вивчення впливу препарату Вазар А на фертильність не проводили.

Валсартан

Не встановлено жодного негативного впливу на репродуктивні характеристики самців та самок щурів при пероральному введенні валсартану в дозі до 200 мг/кг/добу. Ця доза в 6 разів перевищує максимальну рекомендовану дозу для людини з розрахунку на мг/м² (розрахунки включають пероральний прийом в дозі 320 мг/добу та вагу пацієнта 60 кг).

Амлодипін

У деяких пацієнтів, які отримували блокатори кальцієвих каналів, зареєстровані оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів. Недостатньо клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність. В одному дослідженні на щурах виявлені побічні ефекти на фертильність самців.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пацієнтам, які приймають Вазар А та керують транспортними засобами або працюють з іншими машинами, слід враховувати, що іноді можуть виникати запаморочення або втома.

Амлодипін може мати легкий або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами і машинами. Якщо пацієнти, які приймають амлодипін, страждають від запаморочення, головного болю, втоми або нудоти, можливе порушення швидкості реакції.

Спосіб застосування та дози

Пацієнтам, у яких артеріальний тиск не регулюється належним чином монопрепаратами амлодипіну або валсартану, можна застосовувати комбіновану терапію препаратом Вазар А. Рекомендована доза ― 1 таблетка на добу. Таблетки Вазар А можна приймати незалежно від прийому їжі, запиваючи невеликою кількістю води.

Перед заміною на фіксовану комбінацію рекомендується провести титрування індивідуальних доз із компонентами (тобто амлодипіну і валсартану). У разі наявності клінічної доцільності можна розглянути прямий перехід від монотерапії до фіксованої комбінації.

Для зручності пацієнтів, які отримували валсартан і амлодипін в окремих таблетках/капсулах, можна перевести на прийом препарату Вазар А, що містить ті ж дози компонентів.

Максимальна добова доза ― 1 таблетка 5 мг/80 мг або 1 таблетка 5 мг/160 мг, або 1 таблетка 10 мг/160 мг (максимально допустимі дози компонентів препарату ― 10 мг за вмістом амлодипіну, 320 мг за вмістом валсартану).

Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю

Клінічні дані стосовно пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок відсутні. Корекція дози для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня не потрібна. При помірній нирковій недостатності рекомендується проводити перевірку рівнів калію та креатиніну.

Застосування у пацієнтів з печінковою недостатністю

Препарат Вазар А протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки.

Слід дотримуватися обережності при призначенні препарату Вазар А хворим із печінковою недостатністю або обструкцією жовчних шляхів. Для хворих з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня без холестазу максимальна рекомендована доза валсартану становить 80 мг. Рекомендації дозування амлодипіну для пацієнтів із печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня не встановлені. При переведенні відповідних пацієнтів з артеріальною гіпертензією з порушенням функції печінки на прийом амлодипіну

або препарату Вазар А, необхідно використовувати найнижчу наявну дозу амлодипіну у вигляді монотерапії або амлодипіну в якості компонента комбінованого лікарського засобу відповідно.

Пацієнти літнього віку (≥65 років)

Збільшення дозування у хворих літнього віку слід проводити з обережністю. При переведенні відповідних пацієнтів з артеріальною гіпертензією з порушенням функції печінки на прийом амлодипіну або препарату Вазар А необхідно використовувати найнижчу наявну дозу амлодипіну у вигляді монопрепарату або амлодипіну в якості компонента комбінованого лікарського засобу відповідно.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату Вазар А у дітей і підлітків віком до 18 років не встановлені. Дані щодо застосування лікарського засобу у цій групі хворих відсутні.

Передозування

Симптоми

Випадки передозування препарату Вазар А не відзначались. Основним симптомом передозування валсартану може бути виражена артеріальна гіпотензія із запамороченням. Передозування амлодипіну може призводити до наростаючої периферичної вазодилатації і, можливо, виникнення рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про випадки вираженої і потенційно тривалої системної гіпотензії, у тому числі з шоком і летальним наслідком.

Лікування

Якщо препарат був прийнятий нещодавно, доцільно розглянути питання про стимуляцію блювання або проведення промивання шлунка. Всмоктування амлодипіну значно знижується при застосуванні активованого вугілля одразу ж або упродовж двох годин після прийому амлодипіну. Клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням препарату Вазар А, вимагає активної підтримки серцево-судинної системи, у тому числі з частим моніторингом функції серця і дихання, підняттям кінцівок та контролем об’єму циркулюючої рідини і діурезу. З метою відновлення тонусу судин та артеріального тиску можна застосовувати судинозвужувальний засіб, за умови відсутності протипоказань для його призначення. Застосування кальцію глюконату внутрішньовенно може бути корисним для нейтралізації наслідків блокади кальцієвих каналів.

Валсартан та амлодипін не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.

Побічні реакції

Безпека амлодипіну/валсартану була оцінена у ході 5 контрольованих клінічних досліджень. Побічні реакції, що спостерігалися найчастіше або були значними чи тяжкими: назофарингіт, грип, гіперчутливість, головний біль, запаморочення, ортостатична гіпотензія, набряки, набряки м’яких тканин, набряк обличчя, периферичні набряки, втомлюваність, почервоніння обличчя, астенія і припливи.

Побічні ефекти, що можуть виникнути під час прийому препарату, класифіковані за частотою: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); рідко (≥1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); невідомо (частоту не можна оцінити за наявними даними).