Собикомби

Склад

діючі речовини: бісопролол, амлодипін;

1 таблетка містить:

5 мг бісопрололу фумарату і 5 мг амлодипіну у вигляді амлодипіну бесилату або

5 мг бісопрололу фумарату і 10 мг амлодипіну у вигляді амлодипіну бесилату, або

10 мг бісопрололу фумарату і 5 мг амлодипіну у вигляді амлодипіну бесилату, або

10 мг бісопрололу фумарату і 10 мг амлодипіну у вигляді амлодипіну бесилату;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 112), натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 5 мг/5 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки зі скошеними краями.

таблетки 5 мг/10 мг: білі, круглі, злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями та гравіюванням СS з одного боку.

таблетки 10 мг/5 мг: білі, овальні, двоопуклі таблетки з насічкою з одного боку.

таблетки 10 мг/10 мг: білі, круглі, злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями та насічкою з одного боку.

Фармакотерапевтична група

Селективні бета-блокатори та інші гіпотензивні засоби. Код АТХ С07 FB.

Фармакодинаміка.

Амлодипін – антагоніст іонів кальцію (блокатор повільних кальцієвих каналів), який блокує надходження іонів кальцію крізь мембрани до клітин гладких м’язів міокарда та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений безпосередньою релаксаційною дією на гладку мускулатуру судин. Антиангінальний ефект амлодипіну забезпечується двома механізмами:

• розширення периферичних артеріол і, як результат, зменшення загального периферичного опору (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень не змінюється, зниження навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу у кисні;
• розширення основних коронарних артерій та артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Ця дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 год. Завдяки повільному початку дії амлодипіну різкого зниження артеріального тиску не спостерігається.

У пацієнтів із стенокардією амлодипін подовжує загальний час фізичного навантаження, час до виникнення нападу стенокардії та збільшує час до виникнення значимої депресії сегмента ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та зменшує потребу у застосуванні нітрогліцерину.

Амлодипін не викликає небажаних метаболічних ефектів або змін рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можуть застосовувати у пацієнти з астмою, цукровим діабетом та подагрою.

Бісопролол – селективний блокатор β₁-адренорецепторів, без внутрішньої симпатоміметичної активності та суттєвих мембраностабілізувальних властивостей.

Блокує β₁-адренорецептори та зменшує дію на них катехоламінів. Має антигіпертензивну та антиангінальну дію.

Механізм антигіпертензивної дії полягає у зниженні хвилинного об'єму серця, зменшенні симпатичної стимуляції периферичних судин і пригніченні вивільнення реніну нирками.

Антиангінальна дія пов'язана з блокадою β₁-адренорецепторів, що знижує потребу міокарда у кисні за рахунок негативної хронотропної та інотропної дії. Таким чином, бісопролол усуває або зменшує симптоми ішемії.

Максимальний ефект з’являється через 3-4 години після перорального застосування. Зазвичай максимальний антигіпертензивний ефект проявляється через 2 тижні застосування.

Фармакокінетика.

Амлодипін.

Всмоктування, розподіл

Після перорального прийому в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується і досягає максимальної концентрації у крові через 6-12 годин після прийому. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Абсолютна біодоступність становить від 64 % до 80 %. Об’єм розподілу дорівнює приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що приблизно 93-98 % циркулюючого амлодипіну зв’язується з білками плазми крові.

Біотрансформація

Амлодипін метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів, 10 % препарату виводиться з сечею в незміненому стані і 60 % – у вигляді метаболітів, 20-25 % – з калом.

Виведення

Період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 35-50 годин, що дозволяє призначати препарат один раз на добу.

Бісопролол

Всмоктування.

Бісопролол майже повністю (до 90 %) всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Ефект першого проходження через печінку виражений незначною мірою (приблизно 10 %), абсолютна біодоступність – приблизно 90 %. Період напіввиведення з плазми становить 10-12 годин – це забезпечує терапевтичний ефект протягом 24 годин після одноразового прийому денної дози.

Розподіл

Об’єм розподілу – 3,5 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові – 30 %.

Біотрансформація, виведення

Бісопролол виводиться з організму двома шляхами. 50 % метаболізується печінкою до неактивних метаболітів, які потім виводяться нирками. Решта 50 % виводяться нирками у незміненому стані. В організмі людини активні метаболіти не утворюються.

Показання

Артеріальна гіпертензія – як монотерапія або в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.

Ішемічна хвороба серця (стабільна стенокардія напруги) – як монотерапія або в комбінації з іншими антиангінальними засобами.

Як замісна терапія для пацієнтів, у яких артеріальний тиск і/або хронічна стабільна стенокардія належно контролюється одночасним застосуванням амлодипіну і бісопрололу у тих самих дозуваннях.

Протипоказання

Щодо амлодипіну: нестабільна стенокардія, виражений стеноз аорти.

Щодо бісопрололу: гостра серцева недостатність, кардіогенний шок, AV-блокада II-III ступенів, синдром слабкості синусного вузла, синоатріальна блокада, брадикардія (частота серцевих скорочень менше 60 на хвилину), артеріальна гіпотензія до початку лікування (систолічний артеріальний тиск < 100 мм рт. ст.), бронхіальна астма, хронічна обструктивна хвороба легенів, виражені порушення периферичного кровообігу, синдром Рейно, нелікована феохромоцитома, метаболічний ацидоз.

Щодо комбінації амлодипін/бісопролол: підвищена чутливість до амлодипіну, похідних дигідропіридину, бісопрололу і/або до будь-якої допоміжної речовини, період годування груддю, дитячій вік (до 18 років).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Взаємодії, пов’язані з амлодипіном

Одночасне застосування з якими потребує обережності: з тіазидними діуретиками, β-блокаторами, нітратами пролонгованої дії, сублінгвальним нітрогліцерином, нестероїдними протизапальними засобами, антибіотиками та пероральними цукрознижувальними препаратами.

Одночасне застосування амлодипіну з дигоксином не призводить до зміни концентрації дигоксину у плазмі крові та не впливає на його нирковий кліренс.

Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливає на фармакокінетику амлодипіну.

Одночасне застосування амлодипіну з варфарином суттєво не впливає на протромбіновий час.

Вживання грейпфрутового соку може призвести до незначного збільшення концентрації амлодипіну у плазмі крові, але це не дає клінічно значущих змін артеріального тиску.

Взаємодії, пов’язані з бісопрололом

Не рекомендується одночасне призначення.

Антагоністи кальцію (верапаміл і, меншою мірою, дилтіазем): негативно впливають на скоротливість міокарда, атріовентрикулярну провідність і артеріальний тиск. Внутрішньовенне введення верапамілу у пацієнтів, які застосовують β-блокатори, може призвести до значної артеріальної гіпотензії і атріовентрикулярної блокади.

Антигіпертензивні препарати центральної дії (клонідин, метилдопа, моксонодин, рилменідин): одночасне застосування цих препаратів може призвести до уповільнення частоти серцевих скорочень, хвилинного об’єму серця і вазодилатації. Раптова відміна препарату підвищує ризик «синдрому відміни у вигляді артеріальної гіпертензії».

Препарати, одночасне застосування з якими потребує обережності:

• ;Антагоністи кальцію типу дигідропіридину, такі як ніфедипін: через підвищення ризику артеріальної гіпотензії та ризику розвитку серцевої недостатності.
• ;Антиаритмічні препарати класу I (наприклад, дизопірамід, хінідин, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): у зв'язку із зростанням негативного впливу на інотропну функцію міокарда, AV-провідність.
• ;Антиаритмічні препарати класу III (наприклад, амідарон): у зв'язку із зростанням впливу на атріовентрикулярну провідність.
• ;Парасимпатоміметики: при одночасному застосуванні може зростати час атріовентрикулярної провідності і, як наслідок, підвищується ризик брадикардії.
• ;Місцеві засоби, які містять β-блокатори (очні краплі для лікування глаукоми) можуть доповнювати системну дію бісопрололу.
• ;Інсулін та пероральні протидіабетичні засоби: посилення гіпоглікемічного ефекту. Блокада β-адренорецепторів може маскувати ознаки гіпоглікемії.
• ;Серцеві глікозиди: зниження ЧСС, подовження атріовентрикулярної провідності.
• ;Нестероїдні протизапальні засоби: зниження антигіпертензивного ефекту.
• ;β-симпатоміметики (ізопреналін, добутамін): комбінація з бісопрололом може знизити ефекти обох препаратів.
• ;Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, а також інші антигіпертензивні засоби: збільшують ризик артеріальної гіпотензії.

Засоби для інгаляційного наркозу, похідні вуглеводів (хлороформ, циклопропан, галотан, метоксифлуран та ін.) при одночасному застосуванні з β-блокаторами збільшують ризик пригнічення функції міокарда та розвитку гіпотензивних реакцій. Дія недеполяр