Сардип

Склад

1 таблетка містить амлодипіну бесилату у перерахуванні на амлодипін 5 мг та калію лозартану 50 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза, поліетиленгліколь 6000, титану діоксид (Е 171), триацетилгліцерин, заліза оксид жовтий (Е 172).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ.

Код АТС С09D В01.

Показання

Есенціальна гіпертензія у пацієнтів, артеріальний тиск яких не регулюється монопрепаратом.

Протипоказання

Підвищена чутливість до дигідропіридинів, діючих речовин або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Вторинна артеріальна гіпотензія (артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.), кардіогенний шок, стеноз аорти у клінічно значущому ступені, нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметала), тяжкі порушення функції печінки. Вагітність і період годування груддю. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози

Внутрішньо, незалежно від прийому їжі, таблетку приймають 1 раз на добу, у випадку необхідності через 7-14 днів дозу збільшують до 2 таблеток, залежно від індивідуальної реакції хворого.

Максимальна доза – 2 таблетки на добу.

Побічні реакції

Частота побічних реакцій, вказаних нижче, визначена як наступне: дуже часто (>1/10); часто (від >1/100 до <1/10); нечасто (від >1/1 000 до <1/100); рідко (від >1/10 000 до <1/1 000); дуже рідко (<1/10 000); невідомо (неможливо визначити за існуючими даними).

Амлодипін.

З боку серцево-судинної системи: часто – периферичні набряки, прискорене серцебиття; нечасто – артеріальна гіпотензія, васкуліт; дуже рідко – порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію і мерехтіння передсердь), інфаркт міокарда, синкопе, біль за грудниною.

З боку нервової системи та органів чуття: часто – відчуття жару і припливів крові, підвищена стомлюваність, запаморочення, головний біль, сонливість; нечасто – нездужання, підвищене потовиділення, астенія, гіпестезії, парестезії, периферична нейропатія, тремор, безсоння, зміна настрою, порушення зору, дзвін та шум у вухах, зміна смакових відчуттів.

З боку сечостатевої системи: нечасто – розлади сечовиділення, ніктурія, імпотенція, гінекомастія.

З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота; нечасто – блювання, запор, диспепсія, діарея, сухість у роті, кишкова дисфункція; рідко – гіперплазія ясен; дуже рідко – гастрит, панкреатит, гіпербілірубінемія, жовтяниця (зазвичай холестатична), підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит.

З боку опорно-рухового апарату: нечасто – артралгія, судоми м'язів, гіпертонус м'язів, міалгія, біль у спині.

З боку системи кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, тромбоцитопенія.

З боку обміну речовин: дуже рідко – гіперглікемія.

З боку дихальної системи: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель.

Алергічні реакції: нечасто – свербіж, висипання; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, кропив'янка.

З боку шкіри: алопеція, зміна забарвлення шкіри.

Інші: нечасто – збільшення/зменшення маси тіла; дуже рідко – порушення пігментації шкіри.

Лозартан.

Артеріальна гіпертензія.

З боку нервової системи: часто – запаморочення, вертиго; нечасто – сонливість, головний біль, безсоння, м'язові судоми.

З боку серцево-судинної системи: нечасто – пальпітація, тахікардія, симптоматична гіпотензія (особливо у пацієнтів з внутрішньосудинною дегідратацією, наприклад, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або при лікуванні діуретиками у високих дозах), дозозалежний ортостатичний ефект, висипання.

З боку травної системи: нечасто – абдомінальний біль, стійкий запор або диспепсія.

З боку дихальної системи: кашель, нежить, синусит, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів.

Загальний стан та порушення, пов'язані із способом застосування препарату: нечасто – астенія, слабкість, набряки.

Лабораторні показники. У контрольованих клінічних дослідженнях клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників рідко були пов'язані із застосуванням таблеток лозартану. Рівень АЛТ підвищувався рідко і зазвичай нормалізувався після відміни препарату. Гіперкаліємія (рівень калію у сироватці крові >5,5 ммоль/л).

Пацієнти з гіпертрофією лівого шлуночка серця.

З боку нервової системи: часто – запаморочення.

З боку органів слуху та лабіринту: часто – вертиго.

Загальний стан та порушення, пов'язані із способом застосування препарату: часто – астенія/слабкість.

Хронічна серцева недостатність.

З боку нервової системи: нечасто – запаморочення, головний біль; рідко – парестезія.

З боку серцево-судинної системи: нечасто – артеріальна гіпотензія, включаючи ортостатичну гіпотензію; рідко – синкопе, фібриляція передсердь, інсульт.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – диспное.

З боку травної системи: нечасто – діарея, нудота, блювання.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – кропив'янка, свербіж, висипання.

Загальний стан та порушення, пов'язані із способом застосування препарату: нечасто – астенія/слабкість.

Лабораторні показники: нечасто – підвищення рівня сечовини крові, креатиніну у сироватці крові та калію у сироватці крові.

Артеріальна гіпертензія і цукровий діабет II типу, що супроводжується захворюванням нирок.

З боку нервової системи: часто – запаморочення.

З боку серцево- судинної системи: часто – артеріальна гіпотензія.

Загальний стан та порушення, пов'язані із способом застосування препарату: часто – астенія/слабкість.

Лабораторні показники: часто – гіпоглікемія, гіперкаліємія.

Наступні побічні реакції виникали частіше у пацієнтів, які застосовували лозартан, ніж у пацієнтів групи плацебо.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія.

З боку серцево-судинної системи: синкопе, пальпітація, ортостатична гіпотензія.

З боку травної системи: діарея.

З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: біль у спині.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: інфекції сечовивідних шляхів.

Загальний стан та порушення, пов'язані із способом застосування препарату: грипоподібні симптоми.

Лабораторні показники. У пацієнтів із цукровим діабетом II типу, які отримували лозартан, виникла гіперкаліємія >5,5 мЕкв/л.

Постмаркетингове спостереження.

З боку системи крові і лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія.

З боку органів слуху та лабіринту: дзвін у вухах.

З боку імунної системи: рідко – реакції гіперчутливості (анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряки обличчя, губ, глотки і/або язика); у деяких пацієнтів в анамнезі був ангіоневротичний набряк, пов'язаний із застосуванням інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ; васкуліт, включаючи пурпуру Шенляйн-Геноха.

З боку нервової системи: мігрень, дисгевзія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель.

З боку травної системи: діарея, панкреатит, блювання.

Загальний стан та порушення, пов'язані із способом застосування препарату: нездужання.

З боку гепатобіліарного тракту: рідко – гепатит; невідомо – порушення функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив'янка, свербіж, висипання, фоточутливість, еритродермія.

З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: міалгія, артралгія, рабдоміоліз.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: еректильна дисфункція/імпотенція.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: як наслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, повідомлялося про зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність у пацієнтів групи ризику; такі зміни ниркової функції можуть бути зворотними при припиненні терапії.

З боку психіки: депресія.

Лабораторні показники: гіпонатріємія.

Передозування

Амлодипін.

Симптоми. Надмірна периферична вазодилатація з вираженим і тривалим зниженням артеріального тиску, тахікардія, симптоми погіршання перфузії життєво важливих органів.

Лікування. У деяких випадках може бути корисним промивання шлунка, призначення ентеросорбентів, надання хворому горизонтального положення тіла з піднятими ногами, моніторинг функції серцево-судинної та дихальної систем, контроль загальної циркуляції крові та діурезу; симптоматична та підтримуюча терапія, внутрішньовенне введення рідини, глюконату кальцію, допаміну, мезатону. Гемодіаліз неефективний.

Лозартан.

Симптоми. Не повідомлялося про випадки передозування препарату. Найбільш ймовірними симптомами, залежно від величини передозування, є: артеріальна гіпотензія, тахікардія, можлива брадикардія.

Лікування. Лікування залежить від тривалості часу, що минув після прийому препарату, а також від характеру і тяжкості симптомів.

Пріоритетною мірою повинна бути стабілізація серцево-судинної системи. Після перорального прийому препарату показане застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Пізніше слід часто контролювати основні показники життєдіяльності організму та коригувати при необхідності. Лозартан та активні метаболіти не видаляються при проведенні гемодіалізу.

Застосування в період вагітності або годування груддю

Не застосовують.

Діти

Препарат не застосовують дітям.

Особливості застосування

Гіперчутливість.

Ангіоневротичний набряк. Слід часто контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряки обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі.

Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс.

Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози препарату або після підвищення дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об'ємом або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням сильних діуретиків, дієтичним обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування Сардипом або зниження початкової дози препарату.

Серцева недостатність.

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, у пацієнтів із серцевою недостатністю з/без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і порушення функції нирок (часто – гострі).

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану у пацієнтів із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю (клас IV за NYHA), а також у пацієнтів із серцевою недостатністю і симптоматичною небезпечною для життя серцевою аритмією.

При застосуванні амлодипіну для лікування хворих із серцевою недостатністю III-IV ступеня (за класифікацією NYHA) було відмічено зростання частоти випадків розвитку набряку легень. Тому Сардип слід застосовувати з обережністю у такій групі пацієнтів.

Слід з обережністю одночасно застосовувати Сардип і бета-блокатори.

Електролітний дисбаланс.

Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів з порушенням функції нирок (з або без цукрового діабету), що слід брати до уваги. У хворих на цукровий діабет II типу та з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була більшою при лікуванні лозартаном калію та амлодипіном порівняно з плацебо. Тому слід часто перевіряти концентрацію калію у плазмі крові і показники кліренсу креатиніну, особливо в пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.

Не рекомендується одночасне застосування Сардипу і калійзберігаючих діуретиків, добавок калію і замінників солі, що містять калій.

Порушення функції нирок.

Повідомлялося про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов'язували з пригніченням ренін-ангіотензинової системи (особливо у пацієнтів з залежністю функції нирок від системи ренін-ангіотензин-альдостерон, тобто у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції серця або з уже існуючими порушеннями функції нирок).

Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини крові та креатиніну сироватки крові у хворих з двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати Сардип у пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.

Хворим із нирковою недостатністю амлодипін застосовують у звичайних дозах. Зміна концентрації амлодипіну у плазмі крові не коригується зі ступенем тяжкості ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться при діалізі.

Одночасне застосування лозартану та інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому комбінація Сардипу та інгібіторів АПФ не рекомендована.

Порушення функції печінки.

Беручи до уваги фармакокінетичні дані, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів з наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду застосування препарату у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки.

Період напіввиведення амлодипіну збільшується у хворих із порушенням функції печінки; оскільки рекомендації щодо режиму дозування препарату таким пацієнтам не розроблені, цій категорії пацієнтів Сардип застосовувати рекомендується з обережністю.

Трансплантація нирки.

Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату у пацієнтів, яким щойно проведено трансплантацію нирки.

Первинний гіперальдостеронізм.

У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається ефект при застосуванні препаратів, що діють шляхом інгібіції ренін-ангіотензинової системи. Оскільки лозартан калію не рекомендований для цієї групи пацієнтів, то застосування Сардипу не рекомендується.

Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Інші застереження.

Як і інгібітори АПФ, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які є представниками негроїдної раси.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Зазвичай Сардип не впливає на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами, але через можливість коливань артеріального тиску або розвиток побічних реакцій з боку центральної нервової системи (запаморочення, сонливість, тремор) слід дотримуватися обережності при діяльності, що потребує підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Амлодипін.

Амлодипін можна застосовувати одночасно з тіазидними діуретиками, α-адреноблокаторами, β-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами пролонгованої дії, нітрогліцерином, який застосовується сублінгвально, з нестероїдними протизапальними препаратами, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними препаратами.

Одночасне застосування амлодипіну і дигоксину не змінює рівень дигоксину в сироватці крові та його нирковий кліренс; одночасне застосування циметидину не змінює фармакокінетику амлодипіну.

Амлодипін in vitro не впливає на зв'язування з білками крові дигоксину, варфарину та індометацину.

Одночасне застосування амлодипіну не змінює вплив варфарину на протромбіновий час.

Амлодипін суттєво не впливає на фармакокінетику циклоспорину.

Засоби для інгаляційного наркозу, аміодарон, хінідин та інші антагоністи кальцію здатні посилювати дію амлодипіну. Слід уникати комбінації з аміодароном хворим із атріовентрикулярною блокадою та синдромом слабкості синусового вузла. При одночасному застосуванні засобів для загальної анестезії можливе посилення антигіпертензивної дії амлодипіну.

Блокатори β-адренорецепторів потенціюють антиангінальну та гіпотензивну дію амлодипіну, одночасно пригнічуючи рефлекторну тахікардію. Нітрати потенціюють антиангінальну дію амлодипіну, проте терапевтична цінність комбінації значно знижується через рефлекторну тахікардію та можливість розвитку артеріальної гіпотензії.

При одночасному прийомі з інгібіторами МАО спостерігається сильний гіпотензивний ефект, з барбітуратами, карбамазепіном, фенітоїном, піримідином можливе зниження ефективності амлодипіну.

Трициклічні антидепресанти та алкоголь можуть збільшувати антигіпертензивну дію амлодипіну.

Одночасне застосування 240 мл грейпфрутового соку з разовою пероральною дозою амлодипіну 10 мг у здорових добровольців не змінювало фармакокінетику амлодипіну.

Одночасне застосування алюміній/магнієвих антацидів з разовою дозою амлодипіну не впливало на фармакокінетику останнього.

Одноразова доза силденафілу 100 мг у хворих на есенціальну артеріальну гіпертензію не впливала на фармакокінетичні показники амлодипіну. При комбінованому застосуванні амлодипіну і силденафілу кожен із препаратів незалежно один від одного виявляв гіпотензивний ефект.

Одночасне багаторазове застосування 10 мг амлодипіну і 80 мг аторвастатину не впливало на рівноважні фармакокінетичні показники аторвастатину.

Одноразові і багаторазові дози амлодипіну по 10 мг не змінювали фармакокінетику етанолу.

Лозартан.

Інші гіпотензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. Одночасне застосування з іншими препаратами, що можуть індукувати таку побічну реакцію, як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен і аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Лозартан метаболізується переважно за участі системи цитохрому Р₄₅₀ (CYP) 2C9 до активного карбоксикислого метаболіту. У клінічних дослідженнях було встановлено, що флуконазол (інгібітор CYP2C9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50 %. Встановлено, що одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40 % концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітора CYP2C9). Так само, як і при застосуванні інших препаратів, які блокують ангіотензин II або його ефекти, супутнє застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад, калійзберігаючих діуретиків: спіронолактону, тріамтерену, амілориду) або можуть підвищувати рівні калію (наприклад, гепарин), додатків, що містять калій, або замінників солі, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване.

Про зворотне підвищення концентрацій літію у сироватці крові, а також про токсичність повідомлялося при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Також дуже рідко повідомлялося про випадки при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II. Одночасне лікування препаратами літію і лозартаном слід проводити з обережністю. Якщо застосування такої комбінації є необхідним, рекомендовано перевіряти рівень літію в сироватці крові протягом комбінованого лікування.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину II і нестероїдних протизапальних препаратів (наприклад, селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота у дозах, що чинять протизапальну дію, неселективні нестероїдні протизапальні засоби) може послаблюватись антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину II або діуретиків із нестероїдними протизапальними засобами може призводити до підвищення ризику погіршання функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, а також слід розглянути питання щодо моніторингу функції нирок після початку супутньої терапії, надалі – періодично.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Амлодипін – антагоніст іонів кальцію (блокатор повільних кальцієвих каналів клітинних мембран). Блокує надходження іонів кальцію у клітини гладких м'язів міокарда і судин. Механізм гіпертензивної дії амлодипіну зумовлений безпосереднім впливом на гладкі м'язи судин.

Антиангінальний ефект амлодипіну реалізується двома шляхами:

1) амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує постнавантаження. Оскільки частота серцевих скорочень при цьому практично не змінюється, зменшення постнавантаження на серце призводить до зниження споживання енергії і потреби міокарда у кисні;

2) амлодипін безпосередньо розширює коронарні артерії різного калібру як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Така дилатація збільшує надходження кисню до ішемізованих ділянок у хворих із вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія) і запобігає розвитку коронарної вазоконстрикції.

У хворих на артеріальну гіпертензію одноразова доза амлодипіну забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин у положенні як лежачи, так і стоячи.

Завдяки поступовому початку дії препарат не спричиняє розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії.

У хворих на стенокардію одноразова доза амлодипіну збільшує час виконання фізичного навантаження, затримує розвиток нападів стенокардії та депресії сегмента ST під час виконання фізичного навантаження, зменшує частоту нападів стенокардії та зменшує необхідність прийому нітрогліцерину.

Приблизно 97,5 % амлодипіну зв'язується з білками плазми крові.

Амлодипін не чинить негативного впливу на обмін речовин та ліпідний спектр плазми крові, його можна застосовувати для лікування хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет та подагру. У результаті проведених досліджень у хворих із серцевою недостатністю ІІ-Ш функціонального класу за класифікацією NYHA виявлено, що амлодипін не спричиняє погіршення стану хворих за такими критеріями, як толерантність до фізичного навантаження, фракція викиду лівого шлуночка та клінічна симптоматика.

У дослідженнях для оцінки стану пацієнтів із серцевою недостатністю (III-IV клас за класифікацією NYHA), які отримували дігоксин, діуретики та інгібітори АПФ, було встановлено, що прийом амлодипіну не призводить до підвищення ризику летальності або комбінованого показника летальності у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Лозартан – це синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину II (типу AT₁) для перорального застосування. Ангіотензин II – потужний вазоконстриктор – є активним гормоном ренін-ангіотензинової системи і одним з найважливіших факторів патофізіології артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з рецептором АТ₁, який знайдено у багатьох тканинах (наприклад, у гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і звільнення альдостерону.

Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладком'язових клітин.

В умовах in vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт - карбоксильна кислота (Е-3174) – блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину II незалежно від джерела або шляху синтезу.

Лозартан селективно зв'язується з рецептором АТ₁, не зв'язується і не блокує інші рецептори гормонів або іонні канали. Більше того, лозартан не пригнічує АПФ (кініназу II) – фермент, який сприяє розпаду брадикініну. Внаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою рецептора АТ₁, такі як посилення впливів, медіатором яких є брадикінін, не асоційовані із застосуванням лозартану.

Під час застосування лозартану усунення негативної зворотної реакції ангіотензину II на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну в плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до зростання ангіотензину II у плазмі крові. Хоча відбувається таке зростання, антигіпертензивна активність і супресія концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що свідчить про ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після відміни лозартану активність реніну у плазмі крові і показники рівня ангіотензину II протягом 3 днів повертаються до початкових значень.

Як лозартан, так і його основний метаболіт має більш високу спорідненість до АТ₁ рецепторів, ніж АТ₂. Активний метаболіт у 10-40 разів активніший, ніж лозартан.

Застосування лозартану дає змогу зменшити загальну кількість летальних випадків із серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у хворих на артеріальну гіпертензію з гіпертрофією лівого шлуночка, забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет II типу з протеїнурією.

Фармакокінетика.

Після прийому внутрішньо амлодипін добре всмоктується з травного тракту, досягаючи максимальної концентрації у плазмі крові через 6-12 годин. Біодоступність становить 64-80 %. Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Вживання їжі не впливає на всмоктування амлодипіну.

Період напіввиведення становить приблизно 35-50 годин, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу. Стійка рівноважна концентрація у плазмі крові досягається через 7-8 днів постійного застосування препарату. Амлодипін біотрансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів; 10 % незміненого препарату та 60 % метаболітів виводиться із сечею.

В осіб літнього віку та у хворих із хронічною серцевою недостатністю спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) і періоду напіввиведення.

Абсорбція.

Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і підлягає метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить приблизно 33 %.

Максимальна концентрація лозартану та його активного метаболіту досягається відповідно через 1 годину і 3-4 години.

Розподіл.

Лозартан і його активний метаболіт на 99 % зв'язуються з протеїнами плазми, передусім з альбуміном. Об'єм розподілу лозартану становить 34 літри.

Біотрансформація.

Близько 14 % лозартану при внутрішньовенному введенні або пероральному застосуванні перетворюється на активний метаболіт. Після внутрішньовенного і перорального застосування лозартану калію, міченого ¹⁴С, радіоактивність у циркулюючій плазмі, як правило, характеризується лозартаном та його метаболітом. Мінімальна конверсія лозартану до його активного метаболіту спостерігалася приблизно у 1 % випадків. Окрім активного метаболіту утворюються і неактивні метаболіти.

Виведення.

Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. Коли лозартан застосовують перорально, приблизно 4 % дози виділяється у незміненому вигляді із сечею, а приблизно 6 % дози виділяється із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту лінійні при пероральних дозах лозартану калію до 200 мг.

Після перорального застосування концентрації в плазмі лозартану та його активного метаболіту зменшуються поліекспоненційно з термінальним періодом напіввиведення приблизно 2 години і 6-9 годин відповідно. Після перорального прийому ¹⁴С-міченого лозартану приблизно 35 % радіоактивності знаходять у сечі, а 58 % – у калі.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів.

Пацієнти літнього віку.

Концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією значущо не різняться від даних показників у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Стать.

Концентрації лозартану в плазмі крові були в 2 рази вищі в жінок з артеріальною гіпертензією порівняно з чоловіками. Концентрації активного метаболіту в чоловіків і жінок не різнилися.

Порушення функції печінки та нирок.

При прийманні внутрішньо пацієнтами з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові виявлялися відповідно в 5-1,7 рази більше, ніж у молодих добровольців чоловічої статі.

Концентрації лозартану в плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб з незміненою функцією нирок. AUC лозартану у хворих, які перебувають на гомотрансплантації, виявилася приблизно в 2 рази більшою від такої у пацієнтів з нормальною нирковою функцією.

Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються в пацієнтів з порушенням функції нирок або хворих, які перебувають на гемодіалізі. Лозартан і його активний метаболіт не можуть бути вилучені за допомогою гемодіалізу.

Основні фізико-хімічні властивості

таблетки, вкриті оболонкою, круглої форми, жовтого кольору, з двоопуклою поверхнею.

Термін придатності

2,5 року з дати виготовлення «in bulk».

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у контурній чарунковій упаковці, по 3 контурні чарункові упаковки в пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Місцезнаходження

Україна, 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 13.