Рамирил

Загальна характеристика

міжнародна та хімічна назви: ramipril; CAS: (2S,3aS,6aS)-I[(S)-N-[(S)-]-Карбокси-3-

фенілпропіл]аланіл]октагідро-циклопента-[b]-пірол-2-карбонової кислоти;

Основні фізико-хімічні властивості

капсули 1,25 мг – коричнювато-рожевого / світло-рожевого кольору капсули “4” розміру з чорним маркуванням “Micro/Micro”, що містять білий порошок;

капсули 2,5 мг та 5 мг – синього/білого кольору капсули, “4” розміру, з чорним маркуванням “Micro/Micro”, що містять білий порошок;

Склад

1 капсула містить раміприлу 1,25 мг, 2,5 мг, або 5 мг;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований.

Форма випуску

Капсули.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензінперетворюючого ферменту.

Код АТС С09АА05.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Раміприл пригнічує активність ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ, кініназа II), викликаючи розширення судин та зниження артеріального тиску. Пригнічення активності АПФ підвищує активність реніну у плазмі крові, знижує рівень ангіотензину II та альдостерону. Антигіпертензивний ефект настає через 1-2 години після застосування препарату, максимальний ефект розвивається протягом 3-6 годин та триває не менше 24 годин. При вираженій недіабетичній або діабетичній нефропатії Рамірил уповільнює прогресування порушень функцій нирок та розвитку кінцевих стадій ниркової недостатності, при яких потрібна трансплантація нирки або діаліз. У хворих, з ризиком недіабетичної або діабетичної нефропатії раміприл знижує рівень альбумінурії.

Фармакокінетика. Раміприл швидко абсорбується із шлунково-кишкового тракту (не менше 50-60 % введеної дози) і максимальна його концентрація в плазмі крові досягається протягом однієї години. Раміприл майже повністю метаболізується (в основному – в печінці) з утворенням активних та неактивних продуктів. Його активний метаболіт – раміприлат, який приблизно в 6 разів активніший, ніж раміприл. Максимальна концентрація його в плазмі крові досягається через 2-4 години. Серед відомих неактивних метаболітів – дикетопіперазиновий ефір, дикетопіперазинова кислота, а також глюкуроніди раміприлу та раміприлату. Зв’язування раміприлу та раміприлату з білками крові становить близько 73 % та 56 % відповідно. В умовах застосування звичайних доз (один раз на добу) рівноважна концентрація препарату в плазмі крові досягається на 4-й день застосування препарату. Після застосування 60 % дози виводиться із сечею (в основному у формі метаболітів), а приблизно 40 % - з калом. Близько 2 % введеної дози виділяється із сечею в незміненому вигляді.

Показання для застосування

• Артеріальна гіпертензія: як монотерапія або в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами (наприклад, діуретиками або блокаторами кальцієвих каналів).
• Серцева недостатність: на додаток до терапії діуретиками а також діуретиками із серцевими глікозидами.
• Клінічно виражена серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда у хворих зі стабільною гемодинамікою.
• Виражена діабетична або недіабетична нефропатія, а також її початкові стадії.

Якщо будуть потрібні дози вище 5 мг, замість подальшого збільшення дози препарату Рамірил слід розглянути можливість його поєднання з іншими антигіпертензивними засобами, наприклад діуретиками або блокаторами кальцієвих каналів.

Серцева недостатність: початкова доза, що рекомендується – 1,25 мг один раз на добу ( одна капсула 1,25 мг). Залежно від терапевтичного ефекту, добову дозу можна збільшити, подвоюючи її кожні 2-3 тижні. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 10 мг.

Серцева недостатність після інфаркту міокарда. Застосування препарату рекомендується розпочати на 2-й - 9-й день після інфаркту міокарда. Початкова доза становить 1,25 мг – 2,5 мг два рази на добу (одна капсула 1,25 мг або 2,5 мг ). Залежно від терапевтичного ефекту, початкову дозу можна подвоїти до 2,5 мг – 5 мг (одна капсула 2,5 мг або 5 мг ) два рази на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 10 мг.

Виражена недіабетична або діабетична нефропатія, а також її початкові стадії: рекомендована початкова доза – 1,25 мг один раз на добу (одна капсула 1,25 мг). Залежно від терапевтичного ефекту, дозу можна збільшити, подвоюючи добову дозу кожні 2-3 тижні.

Рекомендована максимальна добова доза становить 5 мг.

Хворі з нирковою недостатністю.

При помірному зниженні функції нирок (кліренс креатиніну від 20 до 50 мл/хв. в розрахунку на 1.73 м² поверхні тіла) початкова доза становить 1,25 мг один раз на добу (одна капсула 1,25 мг). Максимальна добова доза не повинна перевищувати 5 мг. Якщо кліренс креатиніну не виміряний, його можна обчислити за рівнем креатиніну сироватки крові із застосуванням рівняння Кокрофта (Cockroft):

Для чоловіків. Кліренс креатиніну (мл/хв.) = [маса тіла в кг х (140 – вік)/72 х креатинін сироватки крові (мг/дл)].

Для жінок. Результат обчислення помножити на 0,85.

Якщо у пацієнта не були в достатній мірі усунені порушення водно-електролітного балансу, а також при тяжкій гіпертензії та у випадках, коли значне зниження артеріального тиску може завдати шкоди (наприклад, при стенозі коронарних або мозкових артерій), слід надати перевагу нижчим початковим дозам, наприклад 1,25 мг на добу.

Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, з великою кількістю рідини (приблизно одна склянка). Таблетки можна приймати незалежно від часу прийому їжі.

Побічна дія

Серцево-судинна система: гіпотензія, стомлюваність, слабкість, запаморочення,

тахікардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, нудота, потовиділення, шум у вухах, порушення слуху та зору, головний біль.

Гіпотензивний ефект частіше спостерігається після прийому початкової дози або першого підвищення дози; проте він може також розвинутися після першого прийому підвищеної дози діуретика, призначеного в поєднанні з препаратом Рамірил.

При надзвичайно сильному зниженні артеріального тиску, в основному у хворих з ішемічною хворобою серця та клінічно значущим звуженням судин головного мозку, може розвинутися ішемія міокарда (стенокардія або інфаркт міокарда) та ішемія головного мозку (можливо з динамічним порушенням мозкового кровообігу або інсультом).

Прийом препарату Рамірил можна продовжувати після нормалізації належного рівня артеріального тиску, а також водно-електролітного балансу.

Введення препарату Рамірил може погіршити функцію нирок, а в деяких умовах навіть спричинити ниркову недостатність, що загрожує життю, особливо у таких випадках:

• ураження судин нирок (наприклад, з гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії),
• після трансплантації нирки,
• при вираженому зниженні артеріального тиску, в основному у хворих з серцевою недостатністю.

Через зниження синтезу ангіотензину II та секреції альдостерону, в сироватці крові може знизитися рівень натрію та підвищитися рівень калію. Останнє частіше зустрічається при порушенні функції нирок (наприклад, при діабетичній нефропатії) або при сукупному прийомі з калійзберігаючими діуретиками.

На початку застосування препарату може зменшитися об’єм сечі.

Шкіра, кровоносні судини, анафілактичні та анафілактоїдні реакції. Під час застосування Рамірилу у виняткових випадках може виникнути ангіоневротичний набряк язика, глотки та гортані.

Можуть також виникати такі явища на шкірі та слизових оболонках: приплив крові з відчуттям жару, кон’юнктивіт, шкірний свербіж, уртикарні елементи, макуло-папулярна та ліхеноїдна екзантема, мультиформна еритема, алопеція, рецидивування або загострення синдрому Рейно. Рамірил може також спричиняти псоріазо- та пухирчастоподібну екзантему та енантему, фотосенсибілізацію шкіри та оніхоліз.

Можуть також виникнути васкуліт, міалгія, артралгія, пропасниця та еозинофілія.

Органи дихання. Часто виникає сухий (без виділення мокроти) кашель з постійним підвищенням збудливості кашльового рефлексу. Цей кашель часто посилюється вночі та в положенні лежачи, частіше буває у жінок та некурців; можуть виникнути риніт, синусит, бронхіт, а у пацієнтів з підвищеною збудливістю кашльового рефлексу – і бронхоспазм.

Шлунково-кишкоий тракт. Сухість у роті, підвищена чутливість або запалення слизової оболонки ротової порожнини, порушення травлення, запор, діарея, нудота та блювання, що нагадують гастрит, біль у шлунку, панкреатит, підвищення рівня печінкових ферментів та/або білірубіну, холестатичної жовтяниці, інших форм ураження печінки та (інколи) гепатиту, що загрожує життю.

Формула крові. Може знизитися кількість еритроцитів та рівень концентрації гемоглобіну, інколи внаслідок гемолітичної анемії; можливе зниження кількості тромбоцитів та лейкоцитів (що приводить до нейтропенії).

Інші побічні ефекти. Можливі порушення рівноваги, головний біль, нервова збудливість, неспокій, тремор, порушення сну, сплутаність свідомості, відсутність апетиту, відсутність настрою, тривога, парестезія, порушення смакових відчуттів (наприклад, металічний смак), зниження або втрата смакових відчуттів, м’язовий спазм, імпотенція, зниження лібідо.

Протипоказання

Гіперчутливість (набряк Квінке в анамнезі, пов’язаний з попередньою терапією інгібіторами АПФ, спадковий або ідіопатичний набряк Квінке); системний червоний вовчак, склеродермія (підвищений ризик розвитку нейтропенії або агранулоцитозу); пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперкаліємія; двобічний стеноз ниркових артерій, стеноз ниркової артерії єдиної нирки, трансплантація нирки; ниркова недостатність; гіпонатріємія (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності), печінкова недостатність, первинний гіперальдостеронізм; вагітність, період лактації; дитячий вік.

Передозування

Симптоми: виражена артеріальна гіпотензія, брадикардія, шок, порушення балансу електролітів, гостра ниркова недостатність.

Лікування: у легких випадках – промивання шлунка, введення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хв після прийому препарату.

При артеріальній гіпотензії – внутрішньовенне введення фізіологічного розчину, симпатоміметиків, ангіотензину ІІ.

При брадикардії – атропін, при неефективності – застосування пейсмекера. Гемодіаліз - неефективний.

Особливості застосування

Після прийому першої дози, а також при збільшенні дозування сечогінного засобу та/або Рамірилу хворі повинні знаходитися протягом 8 год під наглядом лікаря, щоб уникнути розвитку неконтрольованої гіпотензивної реакції.

У хворих із серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, що супроводжується олігурією або азотемією і зрідка – розвитком гострої ниркової недостатності.

Нижньою межею систолічного артеріального тиску для терапії у ранні терміни інфаркту міокарда вважається 100 мм рт.ст.

Хворі на злоякісну артеріальну гіпертензію або із супутньою тяжкою серцевою недостатністю повинні починати лікування в умовах стаціонару.

Перед початком і під час терапії інгібіторами АПФ необхідний підрахунок загальної кількості лейкоцитів і визначення лейкоцитарної форми (до 1 разу на місяць у перші 3 - 6 місяців лікування у хворих з підвищеним ризиком нейтропенії – при порушенні функції нирок, колагенозах або у тих, хто отримує високі дози, а також при перших ознаках розвитку інфекції). При підтвердженні нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 2 000/мкл) терапію інгібіторами АПФ слід припиняти.

До і під час лікування необхідний моніторинг артеріального тиску, функції нирок, вмісту К⁺ у плазмі, контроль вмісту гемоглобіну у периферичній крові, вмісту К⁺, креатиніну, сечовини, контроль концентрації електролітів і печінкових ферментів у крові.

Необхідно дотримуватись обережності при призначенні препарату пацієнтам, які перебувають на малосольовий або безсольовій дієті (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії). У хворих із зниженим об’ємом циркулюючої крові (внаслідок терапії діуретиками), при обмеженні вживання солі, при проведенні діалізу, при проносі і блюванні можливий розвиток симптоматичної гіпотензії.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного виникнення вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат.

Не рекомендується застосування діалізних мембран AN69 разом з інгібіторами АПФ (через можливість розвитку у пацієнтів анафілактоїдних реакцій). Якщо в анамнезі є вказівки щодо розвитку ангіоневротичного набряку, не пов’язаного з прийомом інгібіторів АПФ, тоді у цих хворих існує підвищений ризик його розвитку при прийомі препарату.

Безпека та ефективність застосування у педіатричній практиці не відомі.

Під час лікування слід утримуватися від керування автотранспортом і видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливо запаморочення, особливо після початкової дози інгібітору АПФ у хворих, які приймають діуретики. Слід дотримуватись обережності при виконанні фізичних вправ або під час спекоти через ризик дегідратації і артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення об’єму рідини в організмі.

Не рекомендується вживати алкогольні напої під час лікування препаратом.

Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування препарату.

Літні хворі.

Застосування цього препарату у літніх хворих, які приймають діуретики та/або хворіють на серцеву недостатність, а також з порушеннями функції печінки або нирок, потребує особливої уваги. Дозу встановлює лікар індивідуально залежно від реакції на препарат.

Під час застосування препарату слід утримуватися від керування автотранспортом та роботи зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Обережно треба призначати препарат разом з:

• алопуринолом, імунодепресантами, кортикостероїдами, прокаїнамідом, цитостатиками (ризик порушення кровотворення);
• протидіабетичними препаратами (інсулін або похідні сульфосечовини) – надмірне зниження рівня цукру крові;
• антигіпертензивними препаратами (наприклад, діуретики) або інші речовини, що мають антигіпертензивний ефект (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти та анестетики) – посилення антигіпертензивного ефекту;
• солями калію та калійзберігаючими діуретиками, гепарином – може підвищитися рівень калію в сироватці крові;
• солями літію –  підвищення рівню літію, токсичність;
• нестероїдними протизапальними препаратами –  зниження ефективності Рамірилу;
• алкоголем –  посилення дії алкоголю;
• солями натрію – зниження антигіпертензивного ефекту Рамірилу.

Умови та термін зберігання

Зберігати при температурі до 25°С, в сухому, недоступному для дітей місці. Термін придатності – 2 роки. 

Умови відпуску

За рецептом

Упаковка

По 4 капсули у стрипі; по 1 стрипу у паперовому конверті. По 10 капсул у стрипі; по 3 стрипи у картонній коробці.

Виробник

МІКРО ЛАБС ЛІМІТЕД.

Адреса

92, Сіпкот, Хосур – 635126, Індія.