Рамигексал

Склад

діюча речовина: ramipril;

1 таблетка містить раміприлу 2,5 мг або 5 мг;

допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат, гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарил фумарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Код АТС С09А А05.

Показання

Артеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; дисфункція лівого шлуночка, у тому числі після перенесеного інфаркту міокарда (3-10 доба); діабетична нефропатія.

Протипоказання

Підвищена чутливість до активної речовини, до будь-якого іншого компонента препарату або до інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк в анамнезі (спадковий, ідіопатичний або пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ); стеноз ниркової артерії (двосторонній або стеноз артерії однієї нирки); трансплантація нирки; стеноз аорти або мітрального клапана серця, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; артеріальна гіпотензія або гемодинамічно нестабільні стани; десенсибілізація; тяжка ниркова/печінкова недостатність; первинний гіперальдостеронізм.

Слід уникати застосування препарату або інших інгібіторів АПФ у комбінації з методами екстракорпоральної терапії, які можуть спричинити контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку тяжкої анафілактоїдної реакції, що іноді може призвести до тяжкого анафілактичного шоку.

Таким чином, при прийомі препарату РаміГЕКСАЛ® не можна проводити процедуру діалізу або гемофільтрації із застосуванням поліакрилонітрилових, натрію-2-метилсульфонатних мембран з високою ультрафільтраційною активністю (наприклад, «AN 69») та процедуру аферезу ЛНЩ (ліпопротеїнів низької щільності) із застосуванням декстрану сульфату.

Спосіб застосування та дози

Дозування визначають відповідно до ефекту і переносимості лікарського засобу конкретним хворим.

Таблетки слід ковтати, запиваючи достатньою кількістю рідини (приблизно ½ склянки). Таблетки не слід жувати або подрібнювати.

Їжа істотно не впливає на абсорбцію раміприлу, тому препарат можна приймати до, під час або після їди.

Артеріальна гіпертензія

Рекомендована початкова доза для дорослих: 2,5 мг 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні 2-3 тижні.

Звичайна підтримуюча доза: 2,5-5 мг на добу.

Максимальна дозволена добова доза для дорослих: 10 мг.

Альтернативою збільшенню дози понад 5 мг на добу може бути додаткове застосування, наприклад, діуретика або антагоніста кальцію.

Хронічна серцева недостатність

Рекомендована початкова доза для дорослих: 1,25 мг 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні 1-2 тижні. Якщо потрібна доза становить 2,5 мг або більше, її можна приймати у вигляді одноразової дози або розподілити на 2 прийоми.

Максимальна дозволена добова доза: 10 мг.

Лікування після інфаркту міокарда

Рекомендована початкова доза: 5 мг на добу, розподілені на 2 прийоми по 2,5 мг, одну дозу приймають вранці, а іншу – ввечері. Якщо пацієнт не переносить таке початкове дозування, рекомендується доза 1,25 мг 2 рази на добу протягом 2-х днів.

Потім, залежно від відповіді хворого, дозу можна збільшити. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 1-3 дні.

У подальшому загальну добову дозу, яку спочатку розподіляли на дві, можна приймати у вигляді одноразової.

Максимальна дозволена добова доза: 10 мг.

Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (ступінь IV за класифікацією NYHA – Нью-Йоркської серцевої асоціації) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда недостатньо. Якщо, незважаючи на це, буде вирішено лікувати таких пацієнтів цим лікарським засобом, рекомендується розпочинати терапію з найнижчої ефективної добової дози (1,25 мг 1 раз на добу) і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Діабетична нефропатія

Рекомендована початкова доза для дорослих: 1,25 мг 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату дозу можна збільшувати до підтримуючої дози, яка становить 5 мг 1 раз на добу.

Дози понад 5 мг 1 раз на добу вивчалися недостатньо під час контрольованих клінічних досліджень.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з погіршеною функцією нирок

Якщо кліренс креатиніну становить від 50 до 20 мл/хв на 1,73 м² площі поверхні тіла, зазвичай застосовується початкова добова доза для дорослих 1,25 мг.

Максимальна дозволена добова доза у цьому випадку становить 5 мг.

Застосування раміприлу пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю з кліренсом креатиніну 36 мл/хв досліджувалося недостатньо.

Пацієнти з неповністю компенсованою нестачею рідини або солі в організмі, пацієнти з вираженою артеріальною гіпертензією, так само, як і пацієнти, для яких гіпотензивна реакція може становити особливий ризик (наприклад, з клінічно значущим стенозом коронарних судин або судин, що постачають кров у мозок): слід застосовувати зменшену початкову дозу 1,25 мг на добу.

Пацієнти, які попередньо лікувалися діуретиками

Бажано припинити прийом діуретиків за 2-3 дні або, залежно від тривалості дії діуретика, ще раніше, до початку лікування препаратом, або принаймні зменшити дозу сечогінного засобу. Початкова добова доза для дорослих пацієнтів, які попередньо застосовували діуретик, зазвичай становить 1,25 мг.

Пацієнти з погіршеною функцією печінки

Відповідь на лікування може бути як збільшеною, так і зниженою. Тому лікування цих пацієнтів слід розпочинати під пильним медичним наглядом. Максимальна дозволена добова доза для дорослих становить 2,5 мг.

Пацієнти літнього віку

Початкова доза має бути низькою – 1,25 мг на добу.

При призначенні раміприлу у дозі 1,25 мг застосовують препарат у необхідному дозуванні або лікарській формі.

Побічні реакції

Побічні реакції класифікуються за частотою виникнення: дуже поширені (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100, < 1/10), непоширені (≥ 1/1000, < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10000), невстановлені (не можна встановити за наявними даними).

З боку імунної системи: невстановлені – анафілактичні/анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антиядерних антитіл. Імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних/анафілактоїдних реакцій на отруту комах при інгібуванні АПФ збільшується. Вважається, що такий ефект може спостерігатися і щодо інших алергенів.

З боку серцево-судинної системи: поширені – артеріальна гіпотензія, порушення ортостатичної регуляції, синкопе, біль за грудниною; непоширені – ішемія головного мозку або міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда, тахікардію, аритмії, непритомність, відчуття серцебиття, периферичні набряки, припливи крові до обличчя; рідко поширені – стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт; дуже рідко поширені – короткочасний ішемічний напад, ішемічний інсульт, загострення порушень кровообігу, спричинених стенозом судин; невстановлені – синдром Рейно.

З боку крові та лімфатичної системи: непоширені – еозинофілія; рідко поширені – зменшення кількості білих кров’яних тілець (включаючи нейтропенію і агранулоцитоз), зменшення кількості червоних клітин, зменшення гематокриту, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів, лімфаденопатія, лейкоцитоз, аутоімунні порушення; невстановлені – пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія.

Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів з погіршеною функцією нирок і у тих, хто має супутнє колагенове захворювання (наприклад, червоний вовчак або склеродермію), або у тих, хто застосовує інші препарати, які можуть викликати зміни у складі крові.

З боку нервової системи: поширені – головний біль, запаморочення; непоширені – вертиго, парестезія, агевзія, дисгевзія; рідко поширені – тремор, порушення рівноваги; невстановлені – церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака, порушення психомоторних функцій, відчуття печії, паросмія, погіршення реакції.

Психічні розлади: непоширені – зміни настрою, відчуття тривоги, нервозність, нервова збудливість, неспокій, порушення сну, включаючи сомноленцію; рідко поширені – сплутаність свідомості; невстановлені – порушення уваги, пригнічений настрій.

З боку органа зору: непоширені – порушення зору, включаючи нечіткість зору; рідко поширені – кон’юнктивіт.

З боку органа слуху: рідко поширені – порушення слуху, дзвін у вухах.

З боку дихальної системи: поширені – сухий непродуктивний (подразнювальний) кашель (погіршується вночі й під час відпочинку (наприклад, у положенні лежачи) та частіше трапляється у жінок і осіб, які не палять), бронхіт; непоширені – бронхоспазм, у тому числі загострення бронхіальної астми, закладеність носа, риніт, фарингіт, ларингіт, диспное; дуже рідко поширені – синусит, алергічний альвеоліт / еозинофільна пневмонія.

З боку травного тракту: поширені - запалення у ротовій порожнині та травному тракті, розлади травлення, диспепсія, діарея, нудота, запор, блювання; непоширені – підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк кишечнику, включаючи гастрит, сухість у роті; рідко поширені – глосит, відчуття дискомфорту у черевній порожнині, біль у шлунку (включаючи біль, подібний до того, що виникає при гастриті); невстановлені - афтозний стоматит; у поодиноких випадках – панкреатит.

Порушення сприйняття запаху і смаку (наприклад, металевий присмак), іноді – повна втрата смаку.

Метаболічні порушення: поширені – підвищення рівня калію у крові; непоширені – анорексія, зниження апетиту; невстановлені – зниження рівня натрію у крові, збільшення концентрації калію у сироватці крові, гіпоглікемія.

Гепатобіліарні порушення: непоширені – підвищення рівня печінкових ензимів і/або кон’югатів білірубіну; рідко поширені – холестатична жовтяниця, ушкодження печінкових клітин; невстановлені – гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (у дуже виняткових випадках – з летальним наслідком).

З боку сечовидільної системи: непоширені – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, посилення вже існуючої протеїнурії (незважаючи на те, що інгібітори АПФ зазвичай протеїнурію знижують), збільшення кількості сечі (у зв’язку з поліпшенням серцевої діяльності), уремія, олігурія, анурія, підвищення рівня сечовини і креатиніну у сироватці крові (ймовірність зростає при додатковому застосуванні діуретиків).

З боку репродуктивної функції: непоширені – тимчасова еректильна дисфункція, зниження лібідо, імпотенція; невстановлені – гінекомастія.

З боку шкіри: поширені – висипання, свербіж, кропив’янка; непоширені – ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки, гіпергідроз; рідко поширені – ексфоліативний дерматит, уртикарії, оніхоліз; дуже рідко поширені – реакція фоточутливості; невстановлені – макулопапульозні висипання, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція.

З боку опорно-рухового апарату: поширені – м’язові спазми, міалгія; непоширені – артралгія, артрит.

Загальні розлади: поширені – астенія; непоширені – гарячка, підвищене потовиділення; рідко поширені – слабкість, сонливість, підвищена втомлюваність.

Передозування

Симптоми інтоксикації. Передозування може спричиняти надмірне розширення периферичних судин (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, порушення балансу електролітів і ниркову недостатність.

Лікування інтоксикації. Промивання шлунка, застосування адсорбентів, натрію сульфату (якщо можливо, протягом перших 30 хвилин). У разі виникнення артеріальної гіпотензії додатково до заходів, спрямованих на відновлення об’єму рідини та сольового балансу, слід застосувати агоністи α₁-адренергічних рецепторів (наприклад, норепінефрин, допамін) або ангіотензин II (ангіотензинамід). При виникненні ангіоневротичного набряку – негайне підшкірне введення

0,3-0,5 мл адреналіну або повільне внутрішньовенне введення адреналіну; в подальшому – введення глюкокортикоїдів внутрішньовенно.

Немає даних щодо ефективності форсованого діурезу, зміни pH сечі, гемофільтрації або діалізу з точки зору прискорення елімінації раміприлу або раміприлату. Однак, розглядається можливість проведення діалізу або гемофільтрації.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Не застосовують.

Діти

Не застосовують.

Особливості застосування

Препарат слід застосовувати під постійним наглядом лікаря.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки. Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), паралельно з контролем ЕКГ та артеріального тиску. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом

12-24 годин мінімум і виписувати його можна лише після того, як симптоми повністю зникнуть.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти/блювання). Симптоми ангіоневротичного набряку зникали після припинення прийому інгібітору АПФ.

Застереження.

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи.

При лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензинової системи підвищена, слід виявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і значного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції у результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначаються вперше або вперше у більш високій дозі. На початку застосування препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску доти, поки існує можливість його різкого зниження.

Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зо