Нолипрел 2,0 мг/0,625 мг

Склад

діючі речовини: perindopril, indapamide;

1 таблетка містить 2 мг периндоприлу тертбутиламіну, що відповідає 1,669 мг периндоприлу, та 0,625 мг індапаміду;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію стеарат, кремній гідрофобний колоїдний, целюлоза мікрокристалічна.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетка білого кольору, довгастої форми з насічками з обох боків.

Фармакотерапевтична група

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензин-перетворювального ферменту (АПФ). Периндоприл та діуретики. Код ATX C09B A04.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг – це комбінація інгібітору АПФ периндоприлу тертбутиламіну та сульфонамідного діуретика індапаміду. Його фармакологічна дія зумовлена властивостями кожного компонента (периндоприлу та індапаміду) і їх адитивним синергізмом.

Фармакологічний механізм дії.

Механізм дії, пов’язаний з периндоприлом.

Периндоприл – інгібітор АПФ, що перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (судинозвужувальну субстанцію), додатково стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз та розпад брадикініну (вазодилатуючої субстанції) до неактивних гептапептидів.

Інгібування АПФ приводить до:

• зниження секреції альдостерону;
• підвищення активності реніну в плазмі крові, тоді як альдостерон не чинить негативного впливу;
• зменшення загального периферичного опору судин завдяки переважному впливу на судини м’язів та нирок; при цьому не спостерігається затримки води та солей або рефлекторної тахікардії, навіть у разі тривалого лікування.

Окрім того, периндоприл знижує артеріальний тиск у пацієнтів з нормальним та низьким рівнем реніну в плазмі крові.

Периндоприл діє через свій активний метаболіт периндоприлат. Інші метаболіти неактивні.

Периндоприл зменшує роботу серця через:

• вазодилататорну дію на вени (можливо, через зміни у метаболізмі простагландинів) – зменшення переднавантаження;
• зменшення загального опору периферичних судин – зменшення постнавантаження на серце.

Дослідження, проведені з участю пацієнтів із серцевою недостатністю, довели, що застосування периндоприлу призводить до:

• зниження тиску наповнення лівого та правого шлуночків;
• зниження загального опору периферичних судин;
• збільшення серцевого викиду та покращення серцевого індексу;
• збільшення регіонального кровотоку у м’язах.

Значно покращуються показники тестів з фізичним навантаженням.

Механізм дії, пов’язаний з індапамідом.

Індапамід – похідне сульфонамідів з індоловим кільцем, фармакологічно споріднене з тіазидними діуретиками, що діє шляхом інгібування реабсорбції натрію у кортикальному сегменті нирок. Це підвищує екскрецію натрію та хлоридів із сечею та меншою мірою - калію і магнію, підвищуючи таким чином сечовиділення та забезпечуючи антигіпертензивну дію.

Характеристика антигіпертензивної дії.

Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг знижує систолічний артеріальний тиск (САТ) та діастолічний артеріальний тиск (ДАТ) у пацієнтів з артеріальною гіпертензією будь-якого віку, що знаходяться як у положенні лежачи, так і стоячи. Антигіпертензивна дія препарату є дозозалежною.

PICXEL – мультицентрове рандомізоване подвійне сліпе контрольоване дослідження, в якому оцінювався вплив комбінації периндоприлу та індапаміду на гіпертрофію лівого шлуночка порівняно з еналаприлом у монотерапії (за результатами ехокардіографії).

У ході дослідження PICXEL пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка (з індексом маси лівого шлуночка > 120 г/м² у чоловіків та > 100 г/м² у жінок) було рандомізовано на дві групи: частина пацієнтів приймала 2 мг периндоприлу тертбутиламіну/0,625 мг індапаміду, інші – 10 мг еналаприлу 1 раз на добу протягом року. Дози було адаптовано відповідно до показників артеріального тиску: дозу периндоприлу тертбутиламіну збільшували до 8 мг, індапаміду – до 2,5 мг, еналаприлу – до 40 мг 1 раз на добу. Препарати у стартовій дозі продовжили приймати 34 % пацієнтів у групі периндоприлу/індапаміду (2 мг периндоприлу та 0,625 мг індапаміду) та 20 % у групі еналаприлу (10 мг).

Наприкінці лікування індекс маси лівого шлуночка зменшився достовірно більшою мірою у пацієнтів, які отримували периндоприл/індапамід (-10,1 г/м²), ніж у групі еналаприлу (-1,1 г/м²). Різниця між двома групами становила -8,3 (95 % довірчий інтервал [ДІ] від -11,5 до -5, p < 0,0001).

Найкращий ефект состовно зниження індексу маси лівого шлуночка було досягнуто при прийомі вищих доз периндоприлу/індапаміду, ніж зареєстрованих для Ноліпрелу^® 2 мг/0,625 мг та Ноліпрелу^® Форте 4 мг/1,25 мг.

Артеріальний тиск більш ефективно зменшився у групі периндоприлу/індапаміду: різниця середнього зниження артеріального тиску між двома групами пацієнтів становила -5,8 мм рт. ст. (95 % ДІ від -7,9 до -3,7, p < 0,0001) для САТ та -2,3 мм рт. ст. (95 % ДІ від -3,6 до -0,9, p = 0,0004) для ДАТ з перевагою для пацієнтів із групи периндоприлу/індапаміду.

Антигіпертензивна дія, пов’язана з периндоприлом.

Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при всіх ступенях артеріальної гіпертензії: м’якої, помірної та тяжкої. Зниження САТ і ДАТ спостерігається як у положенні лежачи, так і стоячи.

Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після прийому одноразової дози та зберігається більше доби.

Периндоприл має високий рівень остаточного блокування інгібітору АПФ (приблизно 80 %) через 24 години після прийому.

У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця та зберігається без виникнення тахіфілаксії.

Припинення терапії не супроводжується ефектом відміни.

Периндоприл має судинорозширювальні властивості, відновлює еластичність великих артерій, коригує гістоморфометричні зміни у резистентності артерій та зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Додавання, у разі необхідності, тіазидного діуретика призводить до додаткового синергізму.

Комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика зменшує ризик виникнення гіпокаліємії, що може виникнути при призначенні діуретика у монотерапії.

Антигіпертензивна дія, пов’язана з індапамідом.

Антигіпертензивна дія індапаміду у монотерапії триває 24 години. Цей ефект проявляється у дозах, в яких діуретичні властивості є мінімальними.

Антигіпертензивна дія індапаміду пов’язана з покращенням еластичності артерій та зменшенням резистентності артеріол і загального периферичного опору судин.

Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

При перевищенні рекомендованої дози терапевтична дія тіазидних та тіазидоподібних діуретиків не збільшується, тоді як кількість небажаних ефектів зростає. Якщо лікування є недостатньо ефективним, збільшувати дозу не рекомендується.

Більш того, як було показано у ході досліджень різної тривалості (короткої, середньої та довгої) з участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією, індапамід:

• не впливає на метаболізм ліпідів (тригліцеридів, ліпопротеїдів низької та високої щільності);
• не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих на артеріальну гіпертензію та цукровий діабет.

Фармакокінетика.

Фармакокінетичні властивості периндоприлу та індапаміду у складі препарату Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг не відрізняються від властивостей при їх окремому застосуванні.

Фармакокінетичні властивості, пов’язані з периндоприлом.

Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація досягається через 1 годину. Період напіввиведення периндоприлу з плазми крові становить 1 годину.

Периндоприл є пролікарським засобом. Так, 27 % від прийнятої дози периндоприлу потрапляє у кровотік у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім активного периндоприлату, периндоприл утворює ще 5 неактивних метаболітів. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається через 3-4 години.

Оскільки прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу у периндоприлат, а отже, знижується і його біодоступність, периндоприл рекомендується приймати перорально у одноразовій добовій дозі вранці перед їдою.

Існує лінійний взаємозв’язок між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові.

Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування периндоприлату з білками плазми крові становить 20 %, в основному з АПФ, і є дозозалежним.

Периндоприлат виводиться із сечею, період остаточного напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин. Стан рівноваги досягається через 4 доби.

Виведення периндоприлату зменшується у пацієнтів літнього віку та в осіб із серцевою або нирковою недостатністю. Для хворих на ниркову недостатність слід адаптувати дозу залежно від ступеня порушення функції нирок (кліренсу креатиніну).

Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв.

Кінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс основної молекули знижується вдвічі. Однак кількість утворюваного периндоприлату не зменшується. Отже, таким пацієнтам не потрібно підбирати дозу (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»).

Фармакокінетичні властивості, пов’язані з індапамідом.

Індапамід швидко та повністю всмоктується у травному тракті.

Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після перорального прийому.

Зв’язування з протеїнами плазми крові – 79 %.

Період напіввиведення становить від 14 до 24 годин (у середньому – 18 годин). Повторний прийом не призводить до кумуляції. Виведення головним чином відбувається із сечею (70 % дози) та фекаліями (22 %) у вигляді неактивних метаболітів.

У пацієнтів з нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються.

Показання

Есенціальна гіпертензія.

Протипоказання

Протипоказання, пов’язані з периндоприлом:

• підвищена чутливість до периндоприлу або до будь-яких інших інгібіторів АПФ;
• ангіоедема (набряк Квінке) в анамнезі, пов’язана з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ;
• уроджений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• одночасне застосування з препаратами, діючою речовиною яких є аліскірен, хворим на цукровий діабет або пацієнтам з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Протипоказання, пов’язані з індапамідом:

• гіперчутливість до індапаміду або до будь-яких інших сульфонамідів;
• порушення функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну < 30 мл/хв);
• печінкова енцефалопатія;
• тяжке порушення функції печінки;
• гіпокаліємія;
• за загальним правилом, даний лікарський засіб не рекомендується призначати у комбінації з неантиаритмічними препаратами, що може спричинити розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• період годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Протипоказання, пов’язані з препаратом Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг:

• підвищена чутливість до будь-якої допоміжної речовини.

Через відсутність достатнього клінічного досвіду Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг не слід застосовувати:

• пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі;
• пацієнтам з нелікованою декомпенсованою серцевою недостатністю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Взаємодії, спільні для периндоприлу та індапаміду.

Нерекомендовані комбінації.

Літій. Повідомлялося про зворотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та підвищення його токсичності під час одночасного застосування літію та інгібіторів АПФ. Одночасне використання із тіазидними діуретиками може призвести до подальшого підвищення рівня літію та збільшити ризик токсичності комбінації літію та інгібіторів АПФ. Одночасне застосування периндоприлу разом з індапамідом та літієм не рекомендоване, однак якщо це дійсно необхідно, слід ретельно контролювати рівень концентрації літію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Комбінації, що потребують особливої уваги.

Баклофен. Посилює антигіпертензивну дію. Необхідно проводити моніторинг артеріального тиску та функції нирок і у разі необхідності коригувати дозу.

Системні нестероїдні протизапальні лікарські засоби (у тому числі ацетилсаліцилова кислота у великих дозах). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), наприклад ацетилсаліцилової кислоти у протизапальних дозах, інгібіторів ЦОГ-2 та неселективних НПЗП, може виникати послаблення антигіпертензивного ефекту. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗП може посилити ризик погіршення функції нирок, включаючи ймовірну гостру ниркову недостатність, та підвищити рівень калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо хворим літнього віку. Пацієнтам необхідно відновити водний баланс до початку лікування та контролювати функцію нирок на початку і впродовж комбінованої терапії.

Комбінації, що потребують уваги.

Іміпраміноподібні (трициклічні) антидепресанти, нейролептичні засоби. Посилюють антигіпертензивну дію та підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).

Кортикостероїди, тетракозактид. Зменшують антигіпертензивну дію (затримка води та іонів натрію під впливом кортикостероїдів).

Інші антигіпертензивні препарати. Застосування інших антигіпертензивних лікарських засобів у комбінації з периндоприлом/індапамідом може спричинити додаткове зниження артеріального тиску.

Взаємодії, пов’язані з периндоприлом.

Лікарські засоби, що можуть спричинити гіперкаліємію. Деякі препарати або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити виникнення гіперкаліємії, як то аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби, гепарини, імуносупресивні засоби, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Комбінація цих препаратів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Протипоказані комбінації.

Аліскірен. Одночасне застосування периндоприлу та аліскірену у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок протипоказано через підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок і кардіоваскулярної захворюваності та летальності (див. розділ «Протипоказання»).

Нерекомендовані комбінації.

Аліскірен. Одночасне застосування периндоприлу та аліскірену у всіх інших групах пацієнтів, окрім хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок, не рекомендовано через підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок і кардіоваскулярної захворюваності та летальності (див. розділ «Особливості застосування»).

Супутня терапія інгібіторами АПФ та блокаторами рецепторів ангіотензину. У літературі повідомлялося, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або у хворих на цукровий діабет з ураженням рецепторів одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Застосування подвійної блокади (тобто комбінації інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) можливе тільки в індивідуальних випадках з ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Естрамустин. Існує ризик підвищення частоти виникнення таких побічних реакцій як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).

Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, триамтерен у монотерапії або у комбінації), солі калію. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, наприклад спіронолактон, триамтерен або амілорид, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі з калієм можуть призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові (можливо, летального). Таку комбінацію слід призначати з обережністю, із частим моніторингом каліємії та проведенням ЕКГ у тих випадках, коли одночасний прийом показаний у зв’язку з наявністю підтвердженої гіпокаліємії.

Комбінації, що потребують особливої уваги.

Протидіабетичні засоби (інсулін, цукрознижувальні сульфонаміди). Повідомлялося про взаємодії з каптоприлом та еналаприлом. У хворих на цукровий діабет, які отримують лікування інсуліном або цукрознижувальними сульфонамідами, застосування інгібіторів АПФ може посилити гіпоглікемічний ефект. Дуже рідко можливе виникнення епізодів гіпоглікемії (через покращення толерантності до глюкози та, як наслідок, зниження потреби в інсуліні).

Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). Одночасне застосування еплеренону або спіронолактону в дозах 12,5-50 мг на добу з інгібіторами АПФ у низьких дозах:

• при лікуванні пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ-ІV функціональних класів за класифікацією хронічної серцевої недостатності Нью-Йоркської асоціації кардіологів (NYHA) та фракцією викиду < 40 %, які раніше застосовували інгібітори АПФ та петльові діуретики, існує ризик виникнення гіперкаліємії, потенційно летальної, особливо у разі недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації;
• перед призначенням даної комбінації слід упевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності;
• рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинемії щотижнево протягом першого місяця лікування та щомісячно надалі.

Комбінації, що потребують уваги.

Алопуринол, цитостатики, імунодепресивні засоби, системні кортикостероїди або прокаїнамід. Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до підвищення ризику виникнення лейкопенії.

Препарати для анестезії. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивну дію деяких препаратів, застосовуваних для анестезії.

Діуретики (тіазидні та петльові). Попереднє лікування високими дозами діуретиків може спричинити зневоднення, що може збільшити ризик артеріальної гіпотензії на початку терапії периндоприлом.

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вілдагліптин). При одночасному застосуванні з інгібітором АПФ підвищується ризик виникнення ангіоедеми через зниження активності дипептидилпептидази-ІV (ДПП-ІV) гліптином.

Препарати золота. Рідко повідомлялося про виникнення реакцій, подібних до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія), при лікуванні пацієнтів ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та одночасному застосуванні інгібітору АПФ, включаючи периндоприл.

Взаємодії, пов’язані з індапамідом.

Комбінації, що потребують особливої уваги.

Препарати, які можуть спричинити розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Через ризик виникнення гіпокаліємії індапамід слід призначати з обережністю у комбінації з препаратами, що можуть спричинити розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует», такими як антиаритмічні препарати класу ІА (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); класу ІІІ (аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретиліум, соталол); деякі нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), інші нейролептики (пімозид), інші препарати, такі як бепридил, сизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, пентамідин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадон, астемізол, терфенадин. Слід запобігати зниженню калію у плазмі крові та у разі необхідності - його коригувати, а також контролювати QT-інтервал.

Препарати, які можуть спричинити гіпокаліємію. Амфотерицин В внутрішньовенний, глюкокортикоїди та мінералокортикоїди (системної дії), тетракозактид, проносні препарати (що стимулюють перистальтику) підвищують ризик зниження калію у сироватці крові (адитивний ефект). Необхідно контролювати вміст калію у плазмі крові та коригувати його за потреби, зокрема при одночасному лікуванні серцевими глікозидами. Рекомендується застосовувати проносні препарати, що не стимулюють перистальтику.

Серцеві глікозиди. При виникненні гіпокаліємії підвищується токсичність серцевих глікозидів. Необхідно проводити моніторинг калію плазми та ЕКГ-контроль, а також, у разі необхідності, переглянути терапію.

Комбінації, що потребують уваги.

Метформін. Може спричинити молочнокислий ацидоз внаслідок розвитку функціональної ниркової недостатності, пов’язаної з прийомом діуретиків, особливо петльових. Не слід призначати метформін, якщо рівень креатиніну в плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.

Йодоконтрастні засоби. У разі дегідратації, пов’язаної із застосуванням діуретиків, зростає ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при призначенні великих доз йодоконтрастних засобів. Необхідно відновити водний баланс, перш ніж призначати йодоконтрастні препарати.

Солі кальцію. Можливе виникнення гіперкальціємії у зв’язку зі зниженням елімінації кальцію в сечу.

Циклоспорин. Можливе підвищення креатиніну плазми крові без впливу на рівень циркулюючого циклоспорину, навіть якщо немає дефіциту води та натрію.

Особливості застосування

Особливі застереження.

Особливі застереження, спільні для периндоприлу та індапаміду.

За умови, що пацієнт починає застосування одразу двох нових антигіпертензивних діючих речовин, можливе підвищення частоти ідіосинкратичних реакцій. Щоб уникнути такого ризику, необхідний ретельний моніторинг.

Комбінація з літієм. Одночасне застосування літію та комбінації периндоприлу/індапаміду зазвичай не рекомендоване (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Особливі застереження, пов’язані з периндоприлом.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Серед хворих, які приймали інгібітори АПФ, були зареєстровані випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і у разі відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно особам з колагенозами, під час терапії імунодепресантами, алопуринолом чи прокаїнамідом або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо при наявності порушення функції нирок. У декого з таких пацієнтів відзначався розвиток серйозних інфекційних захворювань, у кількох випадках резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким хворим рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Окрім того, у разі появи будь-якого прояву інфекційного захворювання (наприклад біль у горлі, підвищення температури тіла) необхідно повідомити про це лікаря.

Гіперчутливість/ангіоедема. Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоедеми обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу. Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно терміново припинити прийом препарату та встановити нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. Якщо набряк розповсюджується лише у зоні обличчя та губ, стан пацієнта, як правило, покращується без лікування, хоча прийом антигістамінних препаратів може допомогти у зменшенні симптомів.

Ангіоедема пов’язана із набряком гортані, може призвести до летальних наслідків. У випадках, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань, що може призвести до обструкції дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати підшкірне введення розчину епінефрину 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів.

Згідно з наявними даними, у пацієнтів негроїдної раси інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоедеми порівняно з представниками інших рас.

Особи з ангіоедемою в анамнезі, який не був пов’язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоедеми під час прийому інгібіторів АПФ (див. розділ «Протипоказання»).

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ. У таких хворих відзначався абдомінальний біль (з/без нудоти та блювання); деякі випадки інтестинальної ангіоедеми не супроводжувалися проявом попередньої ангіоедеми обличчя та рівень інгібітору С1-естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми було встановлено за допомогою комп’ютерної томографії, ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоедеми зникали. У разі виникнення абдомінального болю у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, слід провести диференціальну діагностику, для того щоб виключити інтестинальну ангіоедему.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії. Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення тривалих анафілактоїдних реакцій, що загрожували життю, у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії препаратами, що містять бджолину отруту. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю особам з алергією, які пройшли курс десенсибілізуючої терапії, та уникати їх призначення під час імунотерапії препаратами, що містять бджолину отруту. Однак у пацієнтів, які потребують призначення як інгібіторів АПФ, так і десенсибілізуючої терапії, таких реакцій можна уникнути завдяки тимчасовому припиненню застосування інгібітору АПФ щонайменше за 24 години перед проведенням десенсибілізації.

Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності. Рідко у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності з використанням декстрансульфату повідомлялося про виникнення небезпечних для життя анафілактоїдних реакцій. Розвитку останніх можна уникнути, якщо перед виконанням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. Повідомлялося про випадки виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час перебування на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран (наприклад AN 69^®). Таким хворим слід застосовувати інший тип діалізних мембран або призначати інший клас антигіпертензивних препаратів.

Пацієнти після трансплантації нирки. Дані про застосування периндоприлу тертбутиламіну пацієнтами після нещодавно перенесеної операції з трансплантації нирки відсутні.

Калійзберігаючі діуретики, солі калію. Комбінація периндоприлу з калійзберігаючими діуретиками, солями калію зазвичай не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Артеріальна гіпотензія. Повідомлялося про виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю та супутньою нирковою недостатністю або без неї. Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії є вірогіднішим в осіб із більш тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають петльові діуретики у великих дозах, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Для зниження ризику симптоматичної артеріальної гіпотензії на початку терапії та на етапі підбору доз пацієнти повинні знаходитися під ретельним наглядом лікаря (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Побічні реакції»). Такі самі застереження існують для осіб з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може спричинити виникнення інфаркту міокарда або інсульту.

Ішемічна хвороба серця. У випадку, якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом відбувся епізод нестабільної стенокардії (будь-якої тяжкості), необхідно ретельно зважити співвідношення «ризик – користь», перш ніж вирішувати питання про продовження терапії.

Особливі застереження, пов’язані з індапамідом.

У пацієнтів із порушенням функції печінки застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може спричинити виникнення печінкової енцефалопатії. У такому разі застосування діуретиків слід негайно припинити.

Фотосенсибілізація. При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки виникнення реакцій фотосенсибілізації (див. розділ «Побічні реакції»). У разі появи реакції фотосенсибілізації під час лікування прийом діуретика рекомендовано припинити. Якщо ж є потреба у відновленні його застосування, необхідно захистити вразливі ділянки від сонця або джерел штучного ультрафіолету.

Запобіжні заходи.

Запобіжні заходи, спільні для периндоприлу та індапаміду.

Порушення функції нирок. У разі наявності ниркової недостатності тяжкого ступеня (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) лікування препаратом протипоказане.

Якщо під час застосування Ноліпрелу^® 2 мг/0,625 мг у пацієнтів з артеріальною гіпертензією без наявних ознак порушення функції нирок виникли лабораторні ознаки ниркової недостатності, прийом препарату необхідно припинити з можливістю відновлення лікування у меншій дозі або лише однією з його складових.

Таким пацієнтам необхідно проводити частий моніторинг калію та креатиніну: через 2 тижні від початку лікування та далі кожні два місяці у період терапевтичної стабілізації. Випадки виникнення ниркової недостатності спостерігалися переважно в осіб із тяжкою серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, а також зі стенозом ниркової артерії.

Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг не рекомендується застосовувати пацієнтам з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки.

Артеріальна гіпотензія і дефіцит води та електролітів. У пацієнтів з дефіцитом натрію (особливо у разі наявності стенозу ниркових артерій) існує ризик різкого зниження артеріального тиску. Тому необхідно систематично перевіряти наявність симптомів дефіциту води та електролітів, які можуть виникнути при блюванні або діареї. Таким пацієнтам слід регулярно контролювати рівень електролітів у плазмі крові.

При виникненні значної артеріальної гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення ізотонічного розчину натрію хлориду. Тимчасова гіпотензія не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. Після відновлення об’єму циркулюючої крові та нормалізації артеріального тиску лікування може бути відновлене препаратом у більш низькій дозі або однією з його складових.

Рівень калію. Комбінація периндоприлу та індапаміду не виключає можливості виникнення гіпокаліємії, особливо у хворих на цукровий діабет або ниркову недостатність. Як і при застосуванні будь-якого іншого препарату, що містить діуретик, слід проводити регулярний моніторинг рівня калію у плазмі крові.

Допоміжні речовини. Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг не слід призначати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози і галактози.

Запобіжні заходи, пов’язані з периндоприлом.

Кашель. Повідомлялося про виникнення сухого кашлю під час терапії інгібіторами АПФ. Цей кашель є стійким і припиняється лише після відміни препарату. У разі появи кашлю необхідно брати до уваги можливість його ятрогенної етіології. Якщо у лікуванні пацієнта перевага віддається інгібітору АПФ, можна розглядати питання про продовження терапії.

Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (у разі наявності серцевої недостатності, дефіциту води та електролітів). Значна стимуляція ренін-ангіотензин-альдостеронової системи спостерігалася під час гострого дефіциту води та електролітів (сувора безсольова дієта або тривале лікування діуретиками) у пацієнтів з низьким артеріальним тиском, у разі наявності стенозу ниркових артерій, застійної серцевої недостатності або цирозу печінки з набряками та асцитом.

Блокування цієї системи інгібітором АПФ, особливо під час першого прийому та протягом перших двох тижнів лікування, може спричинити різке зниження артеріального тиску та/або підвищення рівня креатиніну в плазмі крові, що підтверджує наявність функціональної ниркової недостатності. Іноді, хоча й рідко, це може виникнути у будь-який час та мати гострий початок.

У таких випадках лікування слід розпочинати з меншої дози з поступовим її збільшенням.

Пацієнти літнього віку. Перед початком лікування слід перевірити функцію нирок та рівень калію у плазмі крові. Для зниження ризику виникнення раптової артеріальної гіпотензії, особливо у разі наявності дефіциту води або електролітів, початкову дозу препарату коригують залежно від змін артеріального тиску.

Пацієнти з атеросклерозом. Ризик виникнення артеріальної гіпотензії є в усіх пацієнтів, але з особливою обережністю препарат слід призначати особам з ішемічною хворобою серця або недостатністю церебрального кровообігу. Таким хворим лікування слід розпочинати з низької дози.

Пацієнти з реноваскулярною гіпертензією. Одним з методів лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Проте інгібітори АПФ можуть бути корисними для пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, які чекають на операцію, або якщо така операція неможлива.

Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг не слід призначати пацієнтам з наявним стенозом ниркової артерії або з підозрою на нього. У такому випадку лікування необхідно розпочинати в умовах стаціонару з меншої дози, ніж рекомендована доза препарату.

Інші групи ризику. Лікування пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю (IV ступеня) або з інсулінозалежним цукровим діабетом (через тенденцію до спонтанного підвищення рівня калію) слід розпочинати під медичним наглядом зі зменшеної початкової дози. Особам з артеріальною гіпертензією та коронарною недостатністю не потрібно припиняти лікування β‑блокатором: до нього необхідно додати інгібітор АПФ.

Хворі на цукровий діабет. У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або отримують інсулін, слід ретельно контролювати рівень глюкози у крові, особливо упродовж першого місяця терапії інгібітором АПФ.

Расові особливості. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж в осіб інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у плазмі крові таких хворих.

Хірургічне втручання/анестезія. Інгібітори АПФ можуть спричинити гіпотензивний ефект при проведенні анестезії, особливо під час застосування анестетика, який призводить до зниження артеріального тиску. Тому застосування інгібітору АПФ тривалої дії, такого як периндоприл, у разі можливості рекомендується відмінити за одну добу до хірургічного втручання.

Стеноз аортального або мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Необхідно з обережністю призначати інгібітори АПФ пацієнтам з обструкцією виходу з лівого шлуночка.

Печінкова недостатність. Рідко застосування інгібіторів АПФ було асоційоване з виникненням синдрому, що розпочинається з холестатичної жовтяниці та прогресує до швидкоплинного некрозу печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнтам, у яких під час прийому інгібіторів АПФ розвинулася жовтяниця з підвищенням рівня печінкових ферментів, слід припинити застосування інгібітору АПФ та забезпечити відповідне медичне спостереження (див. розділ «Побічні реакції»).

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (> 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (наприклад спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), з харчовими добавками, що містять калій, або замінниками солі з калієм; прийом інших препаратів, що спричиняють підвищення концентрації калію у плазмі крові (наприклад гепарин). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді летальної аритмії. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий моніторинг рівня калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Запобіжні заходи, пов’язані з індапамідом.

Баланс води та електролітів.

Рівень натрію у плазмі крові. Перед початком лікування та згодом через регулярні проміжки часу слід визначати рівень натрію у плазмі крові. Будь-який діуретик може спричинити виникнення гіпонатріємії, яка може призвести до серйозних наслідків. Зниження рівня натрію у сироватці крові спочатку може бути безсимптомним, тому необхідний регулярний моніторинг. У пацієнтів літнього віку та тих, які страждають на цироз печінки, контроль слід проводити частіше (див. розділи «Побічні реакції» та «Передозування»).

Рівень калію у плазмі крові. Зниження рівня калію у плазмі крові з виникненням гіпокаліємії є основним фактором ризику при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Слід запобігти імовірності виникнення гіпокаліємії (< 3,4 ммоль/л) у певних категорій хворих високого ризику, таких як пацієнти літнього віку та/або ті, які недостатньо харчуються, приймають багато медикаментів, хворі на цироз печінки, що супроводжується набряками та асцитом, пацієнти з ішемічною хворобою серця та серцевою недостатністю. У таких випадках гіпокаліємія підвищує кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик виникнення аритмій.

Хворі, які мають подовжений QT-інтервал вродженого або ятрогенного ґенезу, також належать до групи ризику. У таких пацієнтів гіпокаліємія та брадикардія можуть сприяти розвитку аритмій тяжкого ступеня, у тому числі пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може бути летальною.

У всіх вищезазначених випадках необхідний більш частий контроль рівня калію у плазмі крові. Вперше рівень калію в сироватці крові слід визначити на першому тижні лікування.

При виявленні гіпокаліємії рекомендується відкоригувати рівень калію у плазмі крові.

Рівень кальцію у плазмі крові. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати екскрецію кальцію з сечею і призводити до незначного і тимчасового підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Виникнення гіперкальціємії може бути пов’язане з недіагностованим гіперпаратиреоїдизмом. У таких випадках слід припинити лікування та обстежити функцію паращитовидних залоз.

Глюкоза крові. Контроль рівня глюкози в крові є дуже важливим для хворих на цукровий діабет, особливо при наявності гіпокаліємії.

Сечова кислота. У пацієнтів з підвищеним рівнем сечової кислоти можливе збільшення кількості нападів подагри.

Функція нирок та діуретики. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні, коли функція нирок у нормі або порушення є незначними (рівень креатиніну в плазмі крові < 25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих).

У пацієнтів літнього віку рівень креатиніну плазми крові слід визначати з урахуванням віку, маси тіла та статі за формулою Кокрофта:

кліренс креатиніну = (140 – вік) × маса тіла/0,814 × рівень креатиніну в плазмі крові,

де вік виражений у роках, маса тіла – у кг, рівень креатиніну в плазмі крові – у мкмоль/л.

Цю формулу застосовувати для чоловіків літнього віку. Її слід адаптувати для жінок шляхом помноження результату на 0,85.

Гіповолемія, спричинена втратою води та натрію внаслідок прийому діуретиків на початку лікування, пов’язана зі зниженням гломерулярної фільтрації. Це може призвести до підвищення рівня сечовини та креатиніну у сироватці крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не має наслідків у пацієнтів з нормальною функцією нирок, але може погіршити наявну ниркову недостатність.

Спортсмени. Спортсмени мають пам’ятати, що Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг містить діючу речовину, що може спричинити позитивну реакцію при проведенні допінг-контролю.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність.

Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у період вагітності або жінкам, які планують завагітніти.

Спеціальні застереження, пов’язані з периндоприлом.

Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності немає; однак не можна виключати невелике підвищення цього ризику. У випадках, коли продовження лікування гіпотензивними лікарськими засобами вважається обов’язковим, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають підтверджені дані про безпеку при застосуванні в період вагітності. Якщо в період лікування підтверджується вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Відомо, що прийом інгібіторів АПФ протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності чинить токсичний вплив на ембріон (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) та на організм новонародженої дитини (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо ж прийом інгібіторів АПФ мав місце у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження функцій нирок та будови черепа новонародженого.

За новонародженими, чиї матері у період вагітності приймали інгібітори АПФ, слід спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії.

Спеціальні застереження, пов’язані з індапамідом.

Наслідком тривалого застосування тіазидного діуретика під час ІІІ триместру вагітності може бути зниження об’єму циркулюючої крові вагітної жінки та маточно-плацентарного кровонаповнення, що може спричинити фетоплацентарну ішемію і затримку розвитку плода. Крім того, у рідкісних випадках спостерігалися гіпоглікемія та тромбоцитопенія у новонародженого.

Годування груддю.

Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг протипоказаний у період годування груддю. Необхідно прийняти рішення щодо припинення годування груддю або відміни препарату, враховуючи важливість терапії для матері.

Спеціальні застереження, пов’язані з периндоприлом.

Застосування периндоприлу у період годування груддю не рекомендоване у зв’язку з відсутністю даних щодо його застосування цій категорії пацієнтів. Слід надати перевагу альтернативному лікуванню з доведеним профілем безпеки, особливо у період годування груддю новонародженого або недоношеного немовляти.

Спеціальні застереження, пов’язані з індапамідом.

Індапамід проникає у грудне молоко. Індапамід відноситься до тіазидоподібних діуретиків, застосування яких у період годування груддю спричиняє пригнічення лактації. Також можуть розвинутися гіперчутливість до похідних сульфонамідів, гіпокаліємія та ядерна жовтяниця.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Діючі речовини периндоприл та індапамід окремо або комбінація у вигляді препарату Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг не впливають на пильність, але у деяких пацієнтів можуть виникати індивідуальні реакції, пов’язані зі зниженням артеріального тиску, особливо на початку лікування або при одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами.

Як наслідок, здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими автоматизованими системами може погіршитися.

Спосіб застосування та дози

Для перорального застосування.

Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг призначати одноразово по 1 таблетці на добу, бажано вранці перед їдою. Таблетку препарату можна розділити на рівні дози.

Якщо АТ не змінюється після місяця лікування, дозу можна подвоїти.

Пацієнти літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»).

Лікування слід розпочинати з рекомендованої дози препарату Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг – 1 таблетка на добу.

Пацієнти з порушенням функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

У разі наявності порушень функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) лікування препаратом протипоказане.

Для пацієнтів з порушеннями функції нирок помірного ступеня (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) максимальна добова доза становить 1 таблетка препарату Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг.

Пацієнти з кліренсом креатиніну ≥ 60 мл/хв не потребують корекції дози.

Звичайне медичне спостереження має включати частий моніторинг рівня креатиніну та калію у плазмі крові.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).

У разі наявності тяжких порушень функції печінки лікування препаратом протипоказане.

Пацієнти з порушеннями функції печінки помірного ступеня не потребують корекції дози.

Діти

Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг не слід застосовувати для лікування дітей, оскільки ефективність та переносимість периндоприлу при використанні у монотерапії або у комбінації не були встановлені для цієї групи пацієнтів.

Передозування

У разі передозування найчастішою небажаною реакцією є артеріальна гіпотензія, яка іноді може супроводжуватися нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості, олігурією, що може прогресувати до анурії (внаслідок гіповолемії). Можуть виникнути порушення водно-електролітного балансу (зниження рівня калію та натрію у плазмі крові), гіпервентиляція, прискорене серцебиття (пальпітація).

Заходи першої допомоги включають швидке виведення препарату з організму – промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля, після цього виконують нормалізацію водно-електролітного балансу в умовах стаціонару.

У разі виникнення значної артеріальної гіпотензії пацієнту потрібно надати горизонтального положення з низьким узголів’ям. У разі необхідності слід провести внутрішньовенне введення ізотонічного розчину натрію хлориду або застосувати будь-який інший спосіб відновлення об’єму крові. Також може бути прийняте рішення щодо інфузіонного лікування ангіотензином ІІ та/або внутрішньовенного введення катехоламінів, якщо це можливо.

Периндоприлат, активна форма периндоприлу, може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Фармакокінетика»).

Побічні реакції

Застосування периндоприлу інгібує ренін-ангіотензин-альдостеронову систему та сприяє зменшенню втрати калію у плазмі крові, яка зумовлена індапамідом. У 2 % пацієнтів, які лікуються препаратом Ноліпрел^® 2 мг/0,625 мг, виникала гіпокаліємія (рівень калію < 3,4 ммоль/л).

Під час лікування препаратом можуть спостерігатися нижчезазначені побічні ефекти, які за частотою розподілені таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, <1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не може бути визначена згідно з наявною інформацією).

З боку системи крові та лімфатичної системи.

Нечасто: еозинофілія.

Дуже рідко:

• тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, гемолітична анемія;
• зниження рівня гемоглобіну та гематокриту;
• гемолітична анемія у пацієнтів з уродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (див. розділ «Особливості застосування»);
• анемія (див. розділ «Особливості застосування») спостерігалася при застосуванні інгібіторів АПФ у певної категорії пацієнтів (хворі після трансплантації нирки, пацієнти, які перебувають на гемодіалізі).

Психічні розлади.

Нечасто: зміни настрою або порушення сну.

Неврологічні розлади.

Часто: парестезія, головний біль, астенія, відчуття запаморочення, вертиго.

Нечасто: сонливість.

Дуже рідко: сплутаність свідомості.

Частота невідома: непритомність.

З боку органів зору.

Часто: порушення зору.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату.

Часто: дзвін у вухах.

З боку судин.

Часто: артеріальна гіпотензія (та пов`язані з нею симптоми), у тому числі ортостатична.

Нечасто: васкуліт.

Дуже рідко: інсульт може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»).

Кардіальні порушення.

Нечасто: пальпітація, тахікардія.

Дуже рідко: внаслідок надмірної артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які належать до групи високого ризику, можливе вторинне виникнення аритмії, у тому числі брадикардії, шлуночкової тахікардії та фібриляції передсердь, стенокардії та інфаркту міокарда (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота невідома: пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «пірует», яка може бути летальною (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.

Часто: повідомлялося про виникнення стійкого сухого кашлю під час терапії інгібітором АПФ, який припинявся після відміни препарату (слід брати до уваги можливість ятрогенної етіології кашлю); задишка.

Нечасто: бронхоспазм.

Дуже рідко: еозинофільна пневмонія, риніт.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Часто: запор, сухість у роті, нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці, біль в абдомінальній ділянці, анорексія, порушення смаку, диспепсія, діарея.

Дуже рідко: панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи.

Дуже рідко: цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота невідома: у випадку печінкової недостатності можливе виникнення печінкової енцефалопатії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

З боку шкіри і підшкірної клітковини.

Часто: висипання, свербіж, макулопапульозні висипання.

Нечасто:

• ангіоедема обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані, кропив’янка (див. розділ «Особливості застосування»);
• пемфігоїд;
• реакції гіперчутливості, головним чином з боку шкіри, у пацієнтів, які мають схильність до розвитку алергічних та астматичних реакцій;
• пурпура.

Можливе загострення існуючого системного червоного вовчака.

Дуже рідко: мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса–Джонсона; повідомлялося про випадки реакцій фотосенсибілізації (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Часто: судоми.

Нечасто: артралгія, міалгія.

З боку сечовидільної системи.

Нечасто: ниркова недостатність.

Дуже рідко: гостра ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Нечасто: імпотенція.

Загальні розлади.

Часто: астенія.

Нечасто: пітливість, біль у грудній клітці, гіпертермія.

Дослідження.

Рідко: підвищення рівня білірубіну у плазмі крові.

Частота невідома:

• подовження інтервалу QT на ЕКГ (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• підвищення рівня сечової кислоти та глюкози в плазмі крові під час лікування;
• підвищення рівня печінкових ферментів;
• незначне підвищення рівня креатиніну в плазмі та сечі, яке зникає після припинення прийому препарату; це є більш характерним для пацієнтів зі стенозом ниркових артерій, артеріальною гіпертензією під час лікування діуретиками, нирковою недостатністю.

З боку обміну речовин, метаболізму.

Рідко: гіперкальціємія.

Частота невідома:

• зниження рівня калію до стану гіпокаліємії, зокрема у пацієнтів із групи ризику (див. розділ «Особливості застосування»);
• підвищення рівня калію, зазвичай тимчасове;
• гіпонатріємія з гіповолемією можуть призвести до виникнення дегідратації та ортостатичної гіпотензії;
• супутня втрата іонів хлору може спричинити вторинний компенсаторний метаболічний алкалоз (частота та вираженість цього явища низькі);
• гіпоглікемія.

Ушкодження, отруєння та ускладнення прийому.

Нечасто: падіння.

Термін придатності

3 роки.

Після відкриття пакета, в якому знаходиться блістер, термін придатності становить 2 місяці.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 °C. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 30 таблеток у блістері; по 1 блістеру, запаяному разом з адсорбентом у пакет з алюмінієвої фольги, в коробці з картону.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Лабораторії Серв’є Індастрі/Les Laboratoires Servier Іndustrie.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

905 рут де Саран, 45520 Жіді, Франція/

905 route de Saran, 45520 Gidy, France.

Виробник

Серв’є (Ірландія) Індастріс Лтд/Servier (Ireland) Industries Ltd.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Манілендз, Горей Роуд, Арклоу, Ко. Віклоу, Ірландія/

Moneylands, Gorey Road, Arklow, Co. Wicklow, Ireland.

Заявник

ЛЄ ЛАБОРАТУАР СЕРВ’Є/Les Laboratoires Servier.

Місцезнаходження заявника

50, рю Карно, 92284 Сюрен Седекс, Франція/

50, rue Carnot, 92284 Suresnes Cedex, France.

Представник заявника в Україні.

Представництво «ЛЄ ЛАБОРАТУАР СЕРВ’Є».

Місцезнаходження представника заявника.

Вул. Воровського, 24,

м. Київ, 01601, Україна,

тел.: (044) 490 3441,

факс: (044) 490 3440.