Миприл Н

Склад

діючі речовини: раміприл та гідрохлоротіазид;

1 таблетка містить 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду;

1 таблетка містить 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію стеарилфумарат, магнію гідроксид.

Лікарська форма

Таблетки.

Фармакотерапевтична група

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ). 

Код АТС C09B A05. 

Показання

Лікування артеріальної гіпертензії при неефективності монотерапії раміприлом або гідрохлоротіазидом.

Гіперчутливість до раміприлу та до інших іАПФ, до гідрохлоротіазиду, інших тіазидних діуретиків, похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування іАПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке); стеноз ниркової артерії (двобічний або однобічний у пацієнтів з єдиною функціонуючою ниркою); тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) у пацієнтів, яким не проводиться гемодіаліз; анурія; тяжкі порушення функції печінки, печінкова енцефалопатія; холестаз; діаліз або гемофільтрація з використанням негативно заряджених високопродуктивних мембран (наприклад AN 69); аферез ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ); десенсибілізаційна терапія; декомпенсована серцева недостатність (NYHA* IV); первинний гіперальдостеронізм; трансплантація нирки; стеноз аорти або мітрального клапана серця з порушенням гемодинаміки, або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; клінічно значущий електролітний дисбаланс (гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіпокаліємія); симптомна гіперурикемія (подагра); гіпотензія або гемодинамічно нестабільні стани.

Спосіб застосування та дози

Рекомендовано приймати раміприл/гідрохлоротіазид 1 раз на добу в один і той самий час, зазвичай вранці.

Таблетку можна вживати до, під час або після їди. Таблетку слід проковтнути, запиваючи рідиною, при цьому не розжовуючи та не подрібнюючи її.

Дорослі.

Дозу визначають індивідуально, залежно від особливостей пацієнта та потреб контролю тиску крові. Прийом фіксованої комбінації раміприлу та гідрохлоротіазиду зазвичай рекомендують здійснювати після індивідуального титрування доз з окремими компонентами препарату. 

Застосування раміприлу/гідрохлортіазиду слід починати з найменшої можливої дози. У разі необхідності дозу можна поступово підвищувати до досягнення бажаного рівню тиску крові; максимальні дозволені дози – 10 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду на добу. 

Особливі групи хворих.

Пацієнти, які отримують сечогінні засоби

Рекомендується з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно проходять терапію діуретиками, через імовірність розвитку гіпотензії. Слід знизити дозу діуретику або припинити його застосування до початку лікування раміприлом/гідрохлоротіазидом. 

Пацієнти з порушенням функції нирок

Пацієнти, які мають порушення функції нирок, можуть потребувати використання знижених доз раміприлу/гідрохлоротіазиду. Для лікування пацієнтів з показниками кліренсу креатиніну від 30 до 60 мл/хв слід використовувати тільки найнижчу комбінацію фіксованих доз раміприлу та гідрохлоротіазиду після монотерапії раміприлом. Максимальні дозволені добові дози становлять 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду.

Пацієнти з порушенням функції печінки

У пацієнтів з порушенням функції печінки слабкого та помірного ступеня лікування раміприлом/гідрохлоротіазидом слід розпочинати тільки під ретельним медичним наглядом. Максимальні добові дози для таких пацієнтів становлять 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду. 

Пацієнти літнього віку

Для таких пацієнтів застосовують менші початкові дози, при цьому наступне титрування доз має відбуватися поступово, через велику ймовірність розвитку небажаних ефектів, особливо у пацієнтів літнього віку та ослаблених пацієнтів. 

Побічні реакції

Профіль безпечності раміприл/гідрохлоротіазиду включає побічні реакції, що відбуваються на тлі артеріальної гіпотензії та/або гіповолемії внаслідок посиленого діурезу. Діюча речовина раміприл може викликати стійкий сухий кашель, а гідрохлоротіазид може приводити до порушення метаболізму глюкози, сечової кислоти та ліпідного обміну. Дві активні речовини препарату мають зворотній вплив на концентрацію калію у плазмі. До тяжких побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк чи анафілактична реакція, порушення функції нирок чи печінки, панкреатит, серйозні шкірні реакції та нейтропенія/агранулоцитоз. 

Порушення з боку серцево-судинної систем: міокардиальна ішемія, у тому числі стенокардія, тахікардія, аритмія, прискорене серцебиття, периферичні набряки, артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, втрата свідомості, припливи, інфаркт міокарда, тромбоз на тлі тяжкої гіповолемії, стеноз судин, недостатня перфузія, феномен Рейно, васкуліт, некротизуючий ангіїт.

Порушення з боку кровотворної та лімфатичної систем: апластична анемія, зниження кількості лейкоцитів крові, зниження кількості еритроцитів крові, зниження рівня гемоглобіну, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, недостатність кісткового мозку, нейтропенія, у тому числі агранулоцитоз, панцитопенія, еозинофілія, згущення крові на тлі гіповолемії.

Порушення з боку нервової системи: головний біль, запаморочення, вертиго, парестезія, тремор, порушення рівноваги, відчуття печіння, розлади смаку, втрата смаку, ішемія мозку, у тому числі ішемічний інсульт та транзиторні ішемічні порушення, порушення психомоторних навичок, паросмія, зниження настрою, сплутаність свідомості, дезорієнтація, зміни настрою.

Порушення з боку органів зору: зорові розлади, в тому числі нечіткість зображення, кон’юнктивіт, ксантопсія, зниження сльозоточивості внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

Порушення з боку органів слуху і рівноваги: шум у вухах, розлади слуху.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: непродуктивний сухий кашель, бронхіт, синусит, задуха, закладений ніс, бронхоспазм, у тому числі внаслідок астматичного нападу, алергічний альвеоліт, некардіогенний набряк легенів унаслідок дії гідрохлоротіазиду, респіраторний дистрес, у тому числі пневмоніт.

Порушення з боку травного тракту: запалення травного тракту, розлади травлення, дискомфорт в животі, диспепсія, гастрит, нудота, запор, гінгівіт, викликаний гідрохлоротіазидом, блювання, афтозний стоматит, глосит, діарея, біль у верхній частині живота, сухість у роті, панкреатит (при застосуванні інгібіторів АПФ відзначено кілька випадків летальних наслідків), збільшення рівня панкреатичних ферментів, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, сіалоаденіт внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

Порушення з боку нирок та сечовидільної системи: порушення функції нирок, у тому числі гостра ниркова недостатність, збільшення діурезу, зростання показників сечовини та креатиніну крові, погіршення існуючої протеїнурії, інтрестиціальний нефрит, викликаний дією гідрохлоротіазиду.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини: ангіоневротичний набряк: у деяких випадках обструкція дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку може мати летальні наслідки; псоріазоподібний дерматит, посилення потовиділення, висипання, зокрема макулопапульозні, свербіж, алопеція, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення псоріазу, ексфоліативний дерматит, реакція фоточутливості, оніхоліз, пемфігоїдна або лишаєподібна екзантема або енантема, кропив’янка, системний червоний вовчак внаслідок дії гідрохлоротіазиду, екзема.

Порушення з боку скелетно-м’язової системи: міалгія, артралгія, м’язові судоми, м’язова слабкість, ригідність скелетно-м’язової системи, судоми внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

Розлади харчування та порушення обміну речовин: порушення контролю цукрового діабету, зниження толерантності до глюкози, підвищення рівня цукру в крові, підвищення концентрації сечової кислоти в крові, загострення подагри, підвищення рівня холестерину та/або тригліцеридів у крові внаслідок дії гідрохлоротіазиду, анорексія, зниження апетиту, зниження рівня калію в крові, відчуття спраги внаслідок дії гідрохлоротіазиду, збільшення рівня калію у крові під дією раміприлу, зниження концентрації натрію у крові, глюкозурія, метаболічний алкалоз, гіпохлоремія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, дегідратація внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

Загальні розлади та реакції у місці введення: втомлюваність, астенія, біль у грудях, підвищення температури.

Порушення з боку імунної системи: анафілактичні чи анафілактоїдні реакції на раміприл або анафілактична реакція на гідрохлоротіазид, збільшення кількості антинуклеальних клітин, анафілактичний шок.

Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: холестатичний чи цитолітичний гепатит (у поодиноких випадках відзначені летальні наслідки), підвищення концентрації печінкових ферментів та/або кон’югованого білірубіну, калькульозний холецистит внаслідок дії гідрохлоротіазиду, гостра печінкова недостатність, холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярні ураження, печінкова енцефалопатія або печінкова кома (індуковані гіперхлоремічним алкалозом).

Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз: тимчасове порушення ерекції, зниження статевого потягу, гінекомастія, статеві розлади.

Психічні розлади: депресія, апатія, занепокоєння, нервозність, розлади сну, включаючи сонливість, сплутаність свідомості, тривожність, порушення концентрації уваги.

Передозування

Симптоми. При передозуванні, можуть виникнути такі порушення: затримка діурезу, порушення електролітного балансу, різке падіння артеріального тиску, порушення свідомості (у тому числі кома), епілептичні напади, парези, порушення серцевого ритму, брадикардія, шок, ниркова недостатність і непрохідність кишок, пов’язана з паралічем, тахікардія, слабкість, м’язові спазми, парестезія, виснаження, поліурія, олігурія, анурія.

Лікування. У випадку передозування або інтоксикації лікування залежить від способу та часу прийому препарату та від характеру і вираженості симптомів. Крім загальних заходів щодо виведення речовини з організму (наприклад промивання шлунка, застосування адсорбентів та натрію сульфату протягом 30 хв після прийому раміприл/гідрохлоротіазиду), проводиться моніторінг за основними показниками стану організму в умовах інтенсивної терапії, потім вони при необхідності коригуються. Раміприл фактично не піддається діалізу.

При артеріальній гіпотензії спочатку виконується заміна об’єму та соляного розчину. Якщо реакція недостатня, внутрішньовенно вводиться катехоламіни. Необхідно також розглянути питання проведення лікування з використанням ангіотензину ІІ.

Терапія пейсмейкером застосовується у випадках лікувально-рефракторної брадикардії. Необхідно постійно контролювати як водний, сольовий та кислотно-лужний баланс, так і вміст глюкози в крові і метоболітів, які виводяться з сечею (ниркові параметри). При гіпокаліємії необхідна заміна калію.

Якщо у хворого розвивається життєвонебезпечний ангіоневротичний набряк, який розповсюджується на язик, голосові зв’язки та/або гортань, рекомендується така невідкладна терапія: термінове введення 0,3-0,5 мг епінефрину (адреналіну) підшкірно або повільне введення адреналіну внутрішньовенно (згідно з інструкціями щодо розведення!) під контролем ЕКГ та артеріального тиску. Після цього необхідно ввести системні глюкокортикоїдні гормони. Також рекомендується внутрішньовенне введення антигістамінних речовин та блокаторів рецепторів H2. Крім застосування адреналіну, можна також взяти до уваги введення С1-інактиватора в тому випадку, коли відомо про дефіцит C1-інактиватора.

Хворого необхідно госпіталізувати і тримати під наглядом протягом як мінімум 12-24 годин. Хворого не можна виписувати, поки повністю не зникнуть всі симптоми.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. Препарат Міприл Н не рекомендується застосовувати у І триместрі вагітності та протипоказаний у ІІ та ІІІ триместрах вагітності.

Не отримано переконливих епідеміологічних доказів наявності тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності, однак не можна виключати незначного збільшення ризику. За винятком, коли продовження терапії іАПФ є абсолютно необхідним, пацієнток, які планують завагітніти, необхідно перевести на інший антигіпертензивний препарат, застосування якого під час вагітності визнано безпечним. Як тільки буде діагностовано вагітність, лікування іАПФ слід негайно припинити та, у разі необхідності, розпочати лікування іншим препаратом.

Відомо, що лікування іАПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину у ІІ та ІІІ триместрах вагітності спричиняє у людини появу фетотоксичних явищ (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та може провокувати прояви неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У випадку застосування іАПФ у ІІ триместрі вагітності рекомендується проводити УЗД-діагностику стану нирок та кісток черепа. За новонародженими, матері яких приймали іАПФ, необхідно ретельно спостерігати з метою виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.

У випадку тривалого застосування гідрохлоротіазиду у ІІІ триместрі вагітності може виникнути фетоплацентарна ішемія, а також існує ризик затримки розвитку росту. Крім того, у новонароджених, які зазнали впливу препарату незадовго до народження, спостерігалися поодинокі випадки гіпоглікемії та тромбоцитопенії. Гідрохлоротіазид може зменшувати плазматичний об’єм та матково-плацентарний кровообіг.

Годування груддю. Препарат Міприл Н протипоказано застосовувати під час годування груддю. Кількість раміприлу та гідрохлоротіазиду, що потрапляє у грудне молоко, є такою, що при застосуванні терапевтичних доз раміприлу та гідрохлоротіазиду немовля, яке знаходиться на грудному годуванні, може зазнати їх впливу. Оскільки немає належних даних щодо застосування раміприлу під час годування груддю, бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час годування груддю є більш безпечним, особливо при грудному годуванні новонароджених або недоношених немовлят. Гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко. Застосування тіазиду матерям, які годують груддю, супроводжувалося зменшенням або навіть повним припиненням продукування молока. Може виникати підвищена чутливість до похідних сульфонаміду, гіпокаліємія та ядерна жовтяниця. Оскільки застосування обох діючих речовин може призводити до тяжких небажаних ефектів у немовлят, які знаходяться на грудному годуванні, слід прийняти рішення про припинення або грудного годування, або лікування, залежно від важливості цієї терапії для матері.

Діти

Безпека та ефективність комбінації раміприл/гідрохлоротіазид у дітей не встановлена, тому не слід призначати препарат цій віковій категорії.

Особливості застосування

Особливі групи пацієнтів.

Вагітність. Лікування іАПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ не слід розпочинати у період вагітності. Крім випадків, коли продовження лікування іАПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ є абсолютно необхідним, пацієнток, які планують завагітніти, необхідно перевести на інший антигіперетензивний препарат, застосування якого під час вагітності визнано безпечним. Як тільки буде діагностовано вагітність, лікування іАПФ слід негайно припинити та, у разі необхідності, розпочати лікування іншим препаратом.

Пацієнти, що мають особливий ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

Пацієнти з гіперактивністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.

У пацієнтів з гіперактивністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи існує ризик різкого падіння тиску крові та порушення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ, особливо на фоні первинного прийому або збільшення дози інгібітора АПФ чи супутнього діуретика. 

Слід враховувати можливість розвитку значної гіперактивності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та забезпечити медичний нагляд з моніторингом тиску крові при необхідності у пацієнтів:

• з тяжкою артеріальною гіпертензією;
• артеріального з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;
• з лівошлуночковим порушенням притоку або відтоку гемодинамічного характеру (як то стеноз аортального чи мітрального клапана);
• з однобічним стенозом ниркової артерії та функціонуючою другою ниркою;
• з існуючою (або такою, що може розвинутись) гіповолемією чи сольовим виснаженням (у тому числі пацієнтів, які приймають діуретики);
• з цирозом печінки та/або асцитом;
• під час проведення радикального оперативного втручання чи анестезії із застосуванням речовин, що спричиняють артеріальну гіпотензію.

Зазвичай рекомендується до початку лікування вжити заходів щодо усунення дегідратації, гіповолемії чи сольового виснаження (однак у пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні дії мають бути ретельно виважені з огляду на ризик розвитку об’ємного перевантаження).

Хірургічні втручання.

Рекомендується при можливості припинити лікування інгібіторами ангіотензин-перетворювального ферменту, таким як раміприл, за добу до проведення операції.

Пацієнти з ризиком розвитку ішемічної хвороби серця чи церебральної ішемії у випадку гострої гіпотензії.

Первинна фаза лікування вимагає особливого медичного нагляду.

Первинний гіперальдостеронізм.

Комбінований препарат раміприл/гідрохлоротіазид не є бажаним методом лікування у випадку первинного гіперальдостеронізму. При використанні раміприлу/гідрохлоротіазиду у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом необхідно проводити ретельний моніторинг рівню калію у плазмі крові.

Пацієнти з хворобами печінки.

Унаслідок електролітного дисбалансу, викликаного терапією діуретиками, у тому числі гідрохлоротіазидом, у пацієнтів з хворобами печінки може розвиватися печінкова енцефалопатія. 

Контроль функції нирок.

До початку та під час лікування проводиться визначення функції нирок та відповідне коригування дози, зокрема у перші тижні терапії. Пацієнти з нирковою недостатністю вимагають особливо ретельного контролю функції нирок. Існує ризик порушення функції нирок, зокрема у хворих із застійною серцевою недостатністю або після трансплантації нирки.

Ниркова недостатність.

У пацієнтів із захворюваннями нирок тіазиди можуть спровокувати розвиток уремії. Кумулятивна дія активної речовини може розвиватись у хворих із порушенням функції нирок. При виявленні прогресуючого погіршення функції нирок з огляду на підвищення рівню небілкового азоту слід ретельно переглянути застосовувану терапію та розглянути можливість припинення лікування сечогінними препаратами. 

Порушення водно-сольового балансу.

При проведенні терапії будь-якими діуретиками рекомендується регулярно, через відповідні проміжки часу, відстежувати рівень електролітів у сироватці крові. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричиняти дисбаланс рідини або електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз). Незважаючи на те, що на тлі прийому тіазидних діуретиків може розвиватися гіпокаліємія, одночасне застосування раміприлу може знижувати її. Ризик виникнення гіпокаліємії є вищим у пацієнтів, хворих на цироз печінки, у яких спостерігається підвищений діурез, які отримують недостатню кількість електролітів та в тих, які проходять супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ. Рівень калію у сироватці крові має бути визначений вперше впродовж першого тижня після початку лікування. Якщо рівень калію виявиться низьким, необхідно провести коригування. Можливий розвиток гіпонатріємії розведення. Зниження рівня натрію спочатку може проходити безсимптомно, тому необхідно регулярно проводити його контроль. У пацієнтів літнього віку та хворих на цироз такий контроль слід проводити частіше. Тіазіди підвищують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії. 

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів, які проходили терапію інгібіторами АПФ, у тому числі раміприлом, спостерігалася гіперкаліємія. Підвищений ризик розвитку гіперкаліємії мають пацієнти з нирковою недостатністю, старші 70 років, хворі на неконтрольований цукровий діабет або ті, які застосовують калієві солі, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що сприяють збільшенню рівня калію у плазмі крові або у яких спостерігається дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. У разі необхідності одночасного застосування вищезгаданих речовин необхідно проводити регулярний контроль рівня калію в сироватці крові. 

Печінкова енцефалопатія.

Електролітний дисбаланс, викликаний терапією діуретиками, у тому числі гідрохлоротіазидом, може спричиняти розвиток печінкової енцефалопатії у пацієнтів з хворобами печінки. У разі виявлення печінкової енцефалопатії лікування слід негайно припинити. 

Гіперкальціємія.

Гідрохлоротіазид стимулює реабсорбцію кальцію у нирках, що може призводити до гіперкальціємії. Це може негативно впливати на тести щодо визначення функції паращитовидної залози. 

Ангіоневротичний набряк.

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, у тому числі раміприл, відзначалися ангіоневротичні набряки.

У випадку ангіоневротичного набряку прийом препарату раміприл/гідрохлоротіазид слід припинити.

Слід негайно забезпечити надання невідкладної допомоги. Пацієнт має перебувати під наглядом лікаря протягом принаймні 12-24 годин до повного зникнення симптомів. 

У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, у тому числі раміприл, також відзначалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Такі хворі скаржилися на біль у животі (з/без нудоти та блювання).

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації.

Вірогідність та тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени посилюється на тлі прийому інгібіторів АПФ. Перед десенсибілізацією слід розглянути можливість тимчасового припинення прийому раміприлу/гідрохлоротіазиду. 

Нейтропенія/агранулоцитоз.

У деяких випадках відзначалися нейтропенія/агранулоцитоз та пригнічення функції кісткового мозку. Рекомендується контролювати рівень лейкоцитів у крові з метою виявлення можливої лейкопенії. Більш частий контроль рекомендується здійснювати на початковій стадії лікування та у пацієнтів з порушенням функції нирок, супутніми колагеновими захворюваннями (червоний вовчак чи склеродермія) та у тих, які приймають інші препарати, що можуть викликати зміни картини. 

Етнічні відмінності.

Інгібітори АПФ частіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у європеоїдної.

Як і інші інгібітори АПФ, раміприл може виявитися менш ефективним стосовно зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, порівняно з європеоїдною, що, імовірно, зумовлене більшою поширеністю гіпертензії з низьким рівнем реніну серед осіб негроїдної раси, які страждають від підвищеного тиску.

Спортсмени.

Препарат містить гідрохлоротіазид, що може давати позитивний результат в антидопінговому тесті. 

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Під впливом терапії тіазидами може знижуватися толерантність до глюкози. У хворих на діабет може бути необхідна корекція доз інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Під час терапії тіазидами можлива маніфестація латентного цукрового діабету.

Терапія тіазидними діуретиками може викликати збільшення рівня холестерину та тригліцериду.

У деяких пацієнтів на тлі терапії тіазидами можуть спостерігатися гіперурикемія або загострення подагри.

Кашель.

Під час застосування інгібіторів АПФ відзначено випадки розвитку кашлю. За своїми ознаками цей кашель мав непродуктивний, стійкий характер і зникав після припинення терапії. При проведенні диференціальної діагностики кашлю слід враховувати можливість розвитку кашлю, викликаного інгібіторами АПФ. 

Реакції фоточутливості.

Під час лікування тіазидними діуретиками повідомлялось про випадки реакцій фоточутливості. Якщо під час лікування виникають реакції фоточутливості, то рекомендовано відмінити препарат. Якщо лікар вважає, що потрібно повторно призначати діуретики, рекомендовано захистити ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів чи штучного УФ-опромінення.

Вплив на результати наступних лабораторних аналізів.

Гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду в плазмі крові. Лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції пара щитовидних залоз.

Гідрохлоротіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Інші.

Можливий розвиток у пацієнтів реакцій гіперчутливості, незалежно від наявності в анамнезі алергії чи бронхіальної астми. Повідомлялося про випадки загострення або активізації системного червоного вовчаку.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Деякі небажані ефекти (ознаки зниження тиску крові, такі як запаморочення) можуть послаблювати увагу та швидкість реакції у хворих і, відповідно, становити загрозу в ситуаціях, коли ці властивості мають велике значення (зокрема при керуванні автотранспортним засобом або управлінні механізмом). Це може статись особливо на початку лікування або при переході з інших лікарських засобів. Після першої дози або чергового збільшення дози не рекомендується сідати за кермо або управляти механізмами протягом кількох годин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Протипоказані такі комбінації.

Екстракорпоральні методи лікування, внаслідок яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз чи гемофільтрація з використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (зокрема мембрани з поліакрилонітрилу) та аферез ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням сульфату декстрану через підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій. Якщо зазначені методи терапії є необхідними, слід розглянути питання стосовно використання іншого типу діалізної мембрани або антигіпертензивного препарату іншого класу. 

Комінації, які слід застосовувати з обережністю.

Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію у плазмі крові (у тому числі антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм, такролімус, циклосприн). Можливий розвиток гіперкаліємії, тому необхідно ретельно контролювати рівень калію у плазмі.

Антигіпертензивні препарати (діуретики) та інші лікарські засоби, здатні знижувати тиск крові (нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, алкоголь у високих дозах, баклофен, альфузозин, доксазолін, празолін, тамсулозин, теразозин). Можливе посилення гіпотензивного ефекту.

Вазопресорні симпатоміметики та інші лікарські засоби (наприклад ізопротенерол, добутамін, допамін, епінефрин), що можуть зменшувати антигіпертензивний ефект раміприлу. Рекомендується здійснювати контроль артеріального тиску.

Алопуринол, імуносупресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші лікарські засоби, що можуть змінювати кількість клітин крові. Підвищена ймовірність розвитку гематологічних реакцій.

Солі літію. Інгібітори АПФ можуть знижувати екскрецію літію внаслідок чого можливе збільшення літієвої токсичності. Необхідно контролювати рівень літію. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик розвитку літієвої токсичності та посилювати вже існуючий ризик літієвої токсичності внаслідок дії інгібіторів АПФ. Таким чином, не рекомендується застосовувати раміприл та гідрохлоротіазид у комбінації з літієм. 

Антидіабетичні препарати, у тому числі інсулін. Можливий розвиток гіпоглікемічних реакцій. Гідрохлоротіазид здатен послаблювати дію протидіабетичних препаратів. Відповідно на початковому етапі комплексної терапії рекомендується проводити особливо ретельний контроль рівню цукру в крові.

Нестероїдні протизапальні засоби та ацетилсаліцилова кислота. Слід очікувати зниження антигіпертензивного ефекту раміприлу/гідрохлоротіазиду. Крім цього, одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних препаратів може супроводжуватись підвищеним ризиком погіршення функції нирок та збільшенням рівня калію в крові. 

Пероральні антикоагулянти. Дія антикоагулянтів може знижуватися при їх одночасному застосуванні із гідрохлоротіазидом.

Кортикостероїди, АКТГ, амфотеріцин В, карбеноксолон, корінь солодки у великих кількостях, проносні (при тривалому використанні) та інші калійуретичні засоби та такі, що знижують концентрацію калію у плазмі. Підвищений ризик гіпокаліємії.

Препарати наперстянки, лікарські засоби, що подовжують QT інтервал та препарати проти аритмії. Можливе посилення проаритмогенної токсичності або зниження антиаритмічної дії згаданих препаратів при наявності порушень електролітного балансу (як то гіпокаліємія, гіпомагніємія).

Метилдопа. Можливий гемоліз.

Колестирамін чи інші іонообмінні препарати, що діють у тонкому кишечнику. Зниження всмоктування гідрохлоротіазиду. Сульфонамідні діуретики слід приймати принаймні за годину до або через чотири-шість годин після згаданих препаратів.

Курареподібні міорелаксанти. Можливе посилення та подовження ефекту розслаблення м’язів.

Солі кальцію та лікарські засоби, які підвищують його концентрацію у плазмі крові. Підвищення концентрації кальцію в сироватці при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду; рекомендується ретельно відстежувати рівень кальцію в сироватці.

Карбамазепін. Ризик розвитку гіпонатріємії при супутньому застосуванні гідрохлоротіазиду.

Йодовмісні контрастні речовини. При дегідратації, викликаній діуретиками, у тому числі гідрохлоротіазидом, підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо на тлі застосування високих доз йодовмісних контрастних речовин.

Пеніцилін. Екскреція гідрохлоротіазиду відбувається через дистальні канальці, внаслідок чого знижується виведення пеніциліну.

Хінін. Гідрохлоротіазид зменшує екскрецію хініну.

Бета-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадин. Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Раміприлат – активний метаболіт раміприлу, пригнічує дипептидил-карбоксіпептидазу І (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент; кініназа ІІ).

У плазмі та тканинах цей фермент стимулює перетворення ангіотерзину І на активну судинозвужувальну речовину ангіотензин ІІ та розпад активного вазодилататора брадикініну. Зниження утворення ангіотензину ІІ та пригнічення розпаду брадикініну призводить до розширення кровоносних судин. 

Оскільки ангіотензин ІІ також стимулює викид альдостерону, внаслідок дії раміприлату відбувається зниження секреції альдостерону. У пацієнтів з гіпертонією негроїдної раси (мешканці Африки та Карибського регіону) відзначена нижча середня реакція відповіді на монотерапію інгібіторами АПФ (зазвичай гіпертонічна хвороба з низьким вмістом реніну), ніж у пацієнтів європеоїдної раси. 

Гідрохлоротіазид – тіазидний діуретик. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків повністю не вивчений. Гідрохлоротіазид пригнічує реабсорбцію натрію та хлору у дистальних канальцях. Посилене виведення з сечею іонів згаданих речовин супроводжується підвищеним сечоутворенням (через осмотичне зв’язування води). Екскреція калію та магнію зростає, а сечової кислоти – знижується. Серед факторів, якими можна пояснити механізм антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду, слід відзначити зміну натрієвого балансу, зменшення об’єму позаклітинної рідини та плазми, зміну опору ниркових судин та зниження реакції на норадреналін та ангіотензин ІІ.

Фармакокінетика.

Раміприл. Застосування раміприлу викликає виражене зниження периферичного артеріального супротиву. Зазвичай не спостерігається істотних змін швидкості ниркового плазмотоку та клубочкової фільтрації. Застосування раміприлу пацієнтами, які страждають на артеріальну гіпертензію, призводить до зниження тиску крові як в положенні лежачи, так і в положенні стоячи, без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після прийому однієї дози досягається через 1-2 години після перорального застосування. Максимально виражений ефект зазвичай настає через 3-6 годин після перорального прийому однієї дози. Як правило, антигіпертензивний ефект після разового застосовування триває 24 годин.

При тривалому лікуванні раміприлом максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається через 3-4 тижні та його вдається підтримувати протягом 2 років.

Різке припинення прийому раміприлу не спричиняє швидкого і надмірного підвищення артеріального тиску.

Гідрохлоротіазид. При прийомі гідрохлоротіазиду діурез починається приблизно через 2 години, а максимальний ефект досягається через 4 години, тоді як дія препарату зберігається від 6 до 12 годин. 

Антигіпертензивний ефект досягається через 3-4 дні лікування та зберігається до 1 тижня після завершення терапії препаратом.

Зниження артеріального тиску супроводжується незначним підвищенням фільтраційної фракції, судинного опору ниркового русла та активності реніну у плазмі.

Комплексне застосування раміприлу та гідрохлоротіазиду. При застосуванні комбінації раміприлу та гідрохлоротіазиду у ході клінічних досліджень спостерігалося більш потужне зниження тиску крові, ніж при монотерапії будь-яким із компонентів самостійно. Вірогідно, через блокування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи супутнє використання раміприлу та гідрохлоротіазиду призводить до зниження втрати калію, яке асоціюється з прийомом цих діуретиків. Комбінація інгібітору АПФ з тіазидним діуретиком має взаємопідсилювальну дію та знижує ризик розвитку гіпокаліємії, що супроводжує монотерапію діуретиками. 

Основні фізико-хімічні властивості

біла таблетка у формі капсули; на одній із сторін присутня лінія поділу, а також тиснення «R» по одну сторону та «Н» по іншу сторону від лінії поділу; на іншій стороні таблетки присутня лінія поділу.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ^оС у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Тева Фармацевтікал Індастріз Лтд.

Місцезнаходження

Вул. ХаШикма 64, а/c 353, 44102 Кфар-Саба, Ізраїль.