Луцентис раствор д/ин 10 мг/мл по 0.23 мл №1 во с шпр и двумя иголк:

Склад

діюча речовина: ranibizumab;

1 мл розчину містить 10 мг ранібізумабу;

допоміжні речовини: α, α-трегалози дигідрат; L-гістидину гідрохлорид, моногідрат; L-гістидин; полісорбат 20; вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: стерильний, прозорий або ледь опалесціюючий розчин без консервантів.

Фармакотерапевтична група

Засоби, що застосовуються при судинних захворюваннях очей. Антинеоваскуляризаційні засоби. Код АТХ S01L A04.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Ранібізумаб – фрагмент рекомбінантного гуманізованого моноклонального антитіла проти людського судинного ендотеліального фактора росту А (VEGF-A). Він має високу спорідненість з ізоформами VEGF-A (наприклад VEGF₁₁₀, VEGF₁₂₁ та VEGF₁₆₅) і, таким чином, запобігає прикріпленню VEGF-A до його рецепторів VEGFR-1 та VEGFR-2. Прикріплення VEGF-A до його рецепторів призводить до проліферації ендотеліальних клітин та неоваскуляризації, а також проникності судин, що, як вважається, сприяє розвитку неоваскулярної форми вікової макулярної дегенерації (ВМД), патологічної міопії або порушення зору, спричиненого діабетичним макулярним набряком або макулярним набряком внаслідок тромбозу вен сітківки.

Лікування ексудативної ВМД

Клінічна безпека та ефективність препарату Луцентіс вивчались у трьох рандомізованих, подвійному сліпому та плацебо- або активно-контрольованому дослідженнях з участю пацієнтів з неоваскулярною ВМД тривалістю 24 місяці. Загалом було зареєстровано 1323 пацієнти

(879 активної та 444 контрольної груп).

Під час дослідження FVF2598g (MARINA) пацієнтам з мінімальними проявами класичної ВМД та прихованою некласичною хоріоїдальною неоваскуляризаційною (ХНВ) формою ВМД вводили інтравітреально 1 раз на місяць препарат Луцентіс у дозі 0,3 мг і 0,5 мг або плацебо. Загалом було зареєстровано 716 пацієнтів (238 – група плацебо; 238 – Луцентіс 0,3 мг;

240 – Луцентіс 0,5 мг).

У ході дослідження FVF2587g (ANCHOR) пацієнти з переважно класичною формою ХНВ отримували: 1) один раз на місяць інтравітреально ін’єкцію препарату Луцентіс у дозі 0,3 мг або плацебо фотодинамічну терапію (ФДТ); 2) один раз на місяць інтравітреально ін’єкцію препарату Луцентіс в дозі 0,5 мг або плацебо ФДТ; 3) інтравітреальні ін’єкції плацебо та вертепорфін ФДТ. Групі «Інтравітреальні ін’єкції плацебо та вертепорфін ФДТ» призначали препарат Луцентіс як першу ін’єкцію і потім кожні 3 місяці, якщо флуоресцентна ангіографія свідчила про зберігання або повернення проникності судин. Загалом було зареєстровано 423 пацієнти (143 – група плацебо; 140 – Луцентіс 0,3 мг; 140 – Луцентіс 0,5 мг).

Результати обох досліджень свідчать, що подальше лікування ранібізумабом може покращити стан у тих пацієнтів, які втратили ≥ 15 знаків гостроти зору за найкращої корекції (ГЗНК) у перший рік лікування.

Проведено рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження FVF3192g (PIER), що було розроблене для оцінки безпечності та ефективності застосування препарату Луцентіс для пацієнтів з усіма формами неоваскулярної ВМД.

Пацієнти отримували інтравітреальні ін’єкції препарату Луцентіс у дозі 0,3 мг та 0,5 мг або ін’єкцію плацебо 1 раз на місяць протягом 3 місяців поспіль відповідно до дози, яку призначали кожні 3 місяці. Загалом у дослідженні було зареєстровано 184 пацієнти (Луцентіс 0,3 мг − 60; Луцентіс 0,5 мг − 61; плацебо − 63). Починаючи з 14-го місяця дослідження, пацієнти, які отримували плацебо, могли переходити на лікування ранібізумабом, а починаючи з 19-го місяця дозволялося більш часте введення препарату. Пацієнти, які отримували лікування препаратом Луцентіс у рамках дослідження PIER, отримали в середньому по 10 ін’єкцій препарату.

У дослідженні PIER основною ефективною кінцевою точкою було середнє значення гостроти зору на 12-й місяць порівняно зі стартовим Після початкового покращення гостроти зору (після щомісячного введення препарату) в середньому пацієнти, які отримували препарат Луцентіс один раз кожні три місяці, втрачали гостроту зору, повертаючись до базової точки на 12-й місяць. Майже у всіх пацієнтів (82 %), які отримували препарат Луцентіс, гострота зору на 24-й місяць збережена. Дані щодо деяких пацієнтів, які перейшли на лікування ранібізумабом після більш ніж одного року прийому плацебо, свідчать, що ранній початок лікування може асоціюватися з кращим збереженням гостроти зору.

У дослідженнях MARINA та ANCHOR покращення гостроти зору, що спостерігалося на тлі лікування препаратом Луцентіс 0,5 мг через 12 місяців, супроводжувалося додатковими перевагами згідно з опитуванням Національного офтальмологічного інституту (VFQ-25). Відмінності між групами лікування препаратом Луцентіс 0,5 мг та двома контрольними групами були оцінені із p-значеннями в діапазоні від 0,009 до < 0,0001.

Ефективність препарату Луцентіс для лікування ексудативної ВМД була додатково підтверджена результатами досліджень ВМД, що завершилися після реєстрації препарату. Дані двох досліджень (MONT BLANC, BPD952A2308 та DENALI, BPD952A2309) не показують додаткового ефекту комбінованого застосування вертепорфіну (ФДТ «Візудином») та препарату Луцентіс порівняно з монотерапією препаратом Луцентіс.

Лікування порушення зору внаслідок діабетичного макулярного набряку (ДМН)

Ефективність та безпека Луцентісу оцінювалися в ході двох рандомізованих подвійних сліпих плацебо- або активно контрольованих досліджень тривалістю 12 місяців за участю пацієнтів з порушенням зору внаслідок діабетичного макулярного набряку. Усього в цих дослідженнях брали участь 496 пацієнтів (336 – в активній групі та 160 – в контрольній). Більшість пацієнтів мала діабет II типу. 28 пацієнтів, які отримували ранібізумаб, мали діабет I типу.

У ході фази II дослідження D2201 (RESOLVE) 151 пацієнт отримував терапію ранібізумабом (6 мг/мл, n=51, 10 мг/мл, n=51) або плацебо (n=49) у вигляді інтравітреальних ін’єкцій 1 раз на місяць до досягнення визначених протоколом критеріїв припинення лікування. Початкова доза ранібізумабу (0,3 мг або 0,5 мг) могла бути збільшена у 2 рази в будь-який момент протягом дослідження після першої ін’єкції. В обох групах лікування дозволялося застосування лазерної фотокоагуляції як засобу невідкладної допомоги в будь-який час протягом дослідження після 3 місяців. Дослідження складалося з 2 частин: пошукової (аналіз даних щодо перших 42 пацієнтів виконувався на 6-му місяці) та підтверджувальної (дані решти 109 пацієнтів аналізували на 12-му місяці). Середня зміна ГЗНК від 1-го до 12-го місяця порівняно з початковим рівнем становила +7,8 (±7,72) літери в об’єднаній групі пацієнтів, які отримували лікування ранібізумабом (n=102) в обох частинах дослідження, порівняно із –0,1 (±9,77) літери у пацієнтів, які отримували плацебо (p < 0,0001 для відмінності між видами лікування).

У ході фази III дослідження D2301 (RESTORE) 345 пацієнтів з порушенням зору внаслідок макулярного набряку були рандомізовані для отримання або інтравітреальних ін’єкцій ранібізумабу в дозі 0,5 мг у монотерапії та плацебо-лазерної фотокоагуляції (n=116), комбінованої терапії ранібізумабом в дозі 0,5 мг та лазерної фотокоагуляції (n=118), або ін’єкції плацебо та лазерної фотокоагуляції (n=111). Терапія ранібізумабом розпочиналася з інтравітреальних ін’єкцій 1 раз на місяць та тривала до стабілізації гостроти зору протягом щонайменше трьох послідовних обстежень зору. Терапія розпочиналася повторно після зниження ГЗНК внаслідок прогресування ДМН. Лазерну фотокоагуляцію проводили під час оцінки початкового стану в той самий день щонайменше за 30 хвилин до ін’єкції ранібізумабу, а потім при необхідності на основі критеріїв ETDRS.

240 пацієнтів, які до того завершили 12-місячне дослідження RESTORE, були відібрані для участі у відкритому багатоцентровому 24-місячному продовженні дослідження (RESTORE Extension). Пацієнти отримували ін’єкції ранібізумабу 0,5 мг pro re nata (PRN – за потреби) в досліджуване око у дослідженні D2301 (RESTORE). Лікування поновлювали з місячними інтервалами у разі зниження ГЗНК внаслідок ДМН і продовжували до стабілізації ГЗНК. Крім цього, лазерне лікування проводилось, якщо дослідник вважав його необхідним, та на основі критеріїв ETDRS.

Покращення гостроти зору, яке спостерігалося при введенні Луцентісу у дозі 0,5 мг через 12 місяців, супроводжувалося покращенням більшості зорових функцій, що визначалося за опитуванням Національного офтальмологічного інституту (VFQ-25). За іншими показниками цього опитування відмінностей між видами лікування не було встановлено.

Профіль безпеки ранібізумабу, що спостерігався у 24-місячному розширеному дослідження, відповідає відомому профілю безпеки препарату Луцентіс.

У дослідженні фази IIIb D2304 (RETAIN) 372 пацієнти з погіршенням зору внаслідок ДМН були рандомізовані для отримання інтравітреальних ін’єкцій таких препаратів:

• ранібізумаб 0,5 мг з одночасною лазерною фотокоагуляцією в режимі «treat-and-extend» (TE – «лікування та продовження») (n=121);
• ранібізумаб 0,5 мг у вигляді монотерапії в режимі ТЕ (n=128);
• ранібізумаб 0,5 мг у вигляді монотерапії в режимі PRN (n=123).

В усіх групах лікування ранібізумабом починали із щомісячних інтравітреальних ін’єкцій і продовжували, доки ГЗНК не була стабільною щонайменше протягом трьох щомісячних оцінювань поспіль. Лазерна фотокоагуляція проводилася на вихідному рівні у той же день, що й перша ін’єкція ранібізумабу, і надалі за потребою згідно з критеріями ETDRS.

У дослідженні RETAIN після перших трьох щомісячних візитів кількість планових лікувальних візитів, передбачених режимом ТЕ, становила 13 порівняно зі 20 щомісячними візитами, передбаченими режимом PRN. В умовах застосування обох режимів 70 % пацієнтів підтримували свій рівень ГЗНК із частотою візитів ≥ 2 місяці. Протягом 24 місяців середня (медіана) кількість ін’єкцій становила 12,4 (12,0) для групи TE ранібізумаб + лазер, 12,8 (12,0) для групи TE монотерапія ранібізумабом та 10,7 (10,0) для групи PRN ранібізумаб. Додавання лазера не асоціювалося зі зменшенням кількості ін’єкцій ранібізумабу в умовах режиму ТЕ.

У дослідженнях ДМН покращення ГЗНК супроводжувалося зменшенням у динаміці середнього показника центральної підпольової товщини сітківки (ЦПТС) в усіх групах лікування.

Лікування порушень зору, зумовлених макулярним набряком, спричиненим тромбозом вен сітківки

Клінічна безпека та ефективність препарату Луцентіс у пацієнтів із порушеннями зору, зумовлених макулярним набряком, спричиненим тромбозом вен сітківки, вивчали у рандомізованих подвійних сліпих та контрольованих дослідженнях BRAVO та CRUISE з участю пацієнтів із тромбозом гілок вен сітківки (n=397) та тромбозом центральної гілки вен сітківки (n=392). В обох дослідженнях учасникам робили ін’єкції ранібізумабу (0,3 мг або 0,5 мг) або плацебо у склисте тіло. Через 6 місяців пацієнтів групи плацебо-контролю переводили на ранібізумаб у дозі 0,5 мг. У BRAVO застосування лазерної фотокоагуляції як засобу невідкладної терапії дозволялося в усіх групах, починаючи з 3-го місяця.

В обох дослідженнях покращення зору супроводжувалося постійним та значним зменшенням макулярного набряку, на що вказувала товщина сітківки у центрі.

Пацієнти із тромбозом гілок центральної вени сітківки (дослідження BRAVO та розширене дослідження HORIZON): через 2 роки у пацієнтів, які отримували плацебо перші 6 місяців та в подальшому були переведені на ранібізумаб, покращення гостроти зору (~15 літер) було подібним до покращення в учасників, які приймали ранібізумаб від початку дослідження (~16 літер). Однак кількість пацієнтів, які завершили 2-річний період, була обмеженою, і в дослідженні HORIZON контрольні візити були заплановані лише раз на чверть року. Тому на цей час недостатньо даних, щоб давати рекомендації щодо того, коли пацієнтам із тромбозом гілок центральної вени сітківки слід починати застосування ранібізумабу.

Пацієнти із тромбозом центральної вени сітківки (дослідження CRUISE та розширене дослідження HORIZON): через 2 роки у пацієнтів, які перші 6 місяців отримували плацебо, а в подальшому були переведені на ранібізумаб, покращення гостроти зору (~6 літер) не досягало рівня, подібного до відміченого у тих, хто приймав ранібізумаб від початку дослідження (~12 літер).

Покращення гостроти зору, відзначене через 6 та 12 місяців застосування ранібізумабу, супроводжувалося повідомленнями пацієнтів про покращення, про які свідчили дані підшкал оцінки ближнього та дальнього зору опитування щодо функції органів зору, розробленого Національним офтальмологічним інститутом (VFQ-25). Різниця між показниками у групі Луцентісу 0,5 мг та у групі контролю оцінювалася на 6-му місяці при р-значеннях від 0,02 до 0,0002.

Лікування порушення зору внаслідок ХНВ, вторинної відносно ПМ

Клінічну безпеку й ефективність препарату Луцентіс у пацієнтів з порушенням зору внаслідок ХНВ при ПМ оцінювали на підставі даних, отриманих протягом 12 місяців в ході проведення рандомізованого подвійного сліпого контрольованого базового дослідження F2301 (RADIANCE). Це дослідження проводили для оцінки двох різних режимів дозування ранібізумабу по 0,5 мг у вигляді інтравітреальної ін’єкції порівняно із ФДТ вертепорфіном (фотодинамічна терапія препаратом «Візудин»). 227 пацієнтів були рандомізовані в такі групи:

• Група I (ранібізумаб по 0,5 мг, режим дозування встановлювався за критеріями «стабільності», які визначалися як відсутність змін у гостроті зору з найкращою корекцією (ГЗНК) порівняно з результатами двох попередніх щомісячних оцінок).
• Група II (ранібізумаб по 0,5 мг, режим дозування встановлювався за критеріями «активності захворювання», які визначалися як порушення зору, пов’язане з інтра- або субретинальною рідиною або активним пропотіванням внаслідок ураження ХНВ, що оцінювалося за допомогою ОКТ та/або ФА).
• Група III (ФДТ вертепорфіном – пацієнтам було дозволено одержувати лікування ранібізумабом, починаючи з 3-го місяця).

Протягом 12 місяців дослідження пацієнти одержали в середньому 4,6 ін’єкції (у діапазоні від 1 до 11) у Групі I і 3,5 ін’єкції (у діапазоні від 1-12) у Групі II. У Групі II, де застосовували рекомендовану дозу препарату, 50,9 % пацієнтів потребували проведення 1 або 2 ін’єкцій, 34,5 % потребували 3-5 ін’єкцій і 14,7 % потребували 6-12 ін’єкцій протягом 12-місячного періоду дослідження. 62,9 % пацієнтів у Групі II не потребували ін’єкцій протягом другого 6-місячного періоду дослідження.

Покращення зору супроводжувалося зменшенням центральної товщини сітківки.

Пацієнти в групах застосування ранібізумабу повідомляли про переваги лікування порівняно із застосуванням ФДТ вертепорфіном (р < 0,05) щодо покращення сумарної оцінки та показників деяких підшкал (загальний зір, зір на близькій відстані, психічне здоров’я та залежність) в опитуванні Національного офтальмологічного інституту (NEI VFQ-25).

Фармакокінетика.

Після щомісячного інтравітреального застосування препарату Луцентіс у пацієнтів з неоваскулярною ВМД концентрація ранібізумабу в сироватці крові була, як правило, низькою, з максимальним рівнем (C_max), нижчим за необхідну концентрацію, що інгібує біологічну активність судинного ендотеліального фактора росту (VEGF) на 50 % (11-27 нг/мл, як визначено в дослідженні клітинної проліферації in vitro). C_max була пропорційна до дози в діапазоні доз 0,05-1,0 мг/око. Сироваткові концентрації у деяких пацієнтів з ДМН показують, що не можна виключити дещо вищу системну експозицію порівняно з експозицією у пацієнтів з неоваскулярною ВМД. Сироваткові концентрації ранімізумабу у пацієнтів з тромбозом вен сітківки були практично такими ж або дещо вищими порівняно з відповідними показниками у пацієнтів з неоваскулярною ВМД.

Згідно з даними фармакокінетики і виведення ранібізумабу із сироватки крові пацієнтів з неоваскулярною ВМД, які отримували препарат у дозі 0,5 мг, середнє значення періоду напіввиведення ранібізумабу зі склистого тіла становить приблизно 9 днів. При щомісячному інтравітреальному введенні препарату Луцентіс у дозі 0,5 мг в око C_max ранібізумабу в сироватці спостерігається приблизно через день після введення препарату і становить 0,79-2,90 нг/мл, C_min може становити 0,07-0,49 нг/мл. Експозиція ранібізумабу у сироватці крові приблизно в 90 000 разів нижча, ніж у склистому тілі.

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Не проводили дослідження фармакокінетики препарату у хворих з порушенням функції нирок. При вивченні фармакокінетики у популяції пацієнтів з неоваскулярною ВМД 68 % (136 із 200) пацієнтів мали порушення функції нирок (46,5 % – незначні [50-80 мл/хв], 20 % – помірні [30-50 мл/хв], 1,5 % – тяжкі [менше 30 мл/хв]). У пацієнтів з тромбозом вен сітківки 48,2 % (253 із 525) мали порушення функції нирок (36,4 % незначне, 9,5 % помірне і 2,3 % тяжке). Рівень системного кліренсу був дещо нижчий, але клінічно незначущий.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Не проводили дослідження фармакокінетики препарату у хворих з порушенням функції печінки.

Показання

• Лікування неоваскулярної (ексудативної) вікової макулярної дегенерації (ВМД).
• Лікування порушення зору при діабетичному макулярному набряку (ДМН).
• Лікування порушення зору при макулярному набряку, що виник внаслідок тромбозу вен сітківки (тромбоз центральної вени сітківки або тромбоз гілок центральної вени сітківки).
• Лікування порушення зору внаслідок хоріоїдальної неоваскуляризації (ХНВ), вторинної відносно патологічної міопії (ПМ).

Протипоказання

• Підвищена чутливість до активної речовини чи будь-якого іншого інгредієнта препарату.
• Активний/підозрюваний окулярний або періокулярний інфекційний процес.
• Активний тяжкий інтраокулярний запальний процес.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Досліджень взаємодії не проводилось.

Інформацію щодо одночасного застосування Луцентісу та фотодинамічної терапії «Візудином» (вертепорфіном) див. у розділі «Спосіб застосування та дози».

Інформацію щодо одночасного застосування Луцентісу та лазерної фотокоагуляції при ДМН та тромбозу гілок центральної вени сітківки див. у розділах «Спосіб застосування та дози» та «Фармакокінетика»

У клінічних дослідженнях лікування погіршення зору внаслідок ДМН результат стосовно гостроти зору або центральної підпольової товщини сітківки (ЦПТС) у пацієнтів, які отримували лікування препаратом Луцентіс, не залежав від одночасного лікування тіазолідинедіоном.

Особливості застосування

Реакції, пов’язані з інтравітреальною ін’єкцією

Інтравітреальні ін’єкції, включаючи ін’єкції препарату Луцентіс, були асоційовані з ендофтальмітом, інтраокулярним запаленням, регматогенним відшаруванням сітківки ока, розривом сітківки ока, ятрогенною травматичною катарактою. Належна асептична техніка проведення ін’єкцій повинна бути обов’язковою при введенні препарату Луцентіс. Окрім того, потрібно спостерігати за станом пацієнта впродовж тижня після проведення ін’єкції, щоб розпочати своєчасне лікування у випадку розвитку інфекційного ускладнення. Пацієнт повинен знати про необхідність негайно повідомляти про появу будь-яких ознак, які можуть нагадувати ендофтальміт або інші вищезазначені ускладнення.

Підвищення внутрішньоочного тиску

Підвищення внутрішньоочного тиску відзначали впродовж 60 хвилин після ін’єкції, тому показники внутрішньоочного тиску та перфузії диска зорового нерва слід перевірити і відповідно скоригувати. Також виявляли стійке підвищення внутрішньоочного тиску.

Білатеральна терапія

Деякі дані щодо білатерального застосування препарату Луцентіс (включаючи застосування в один і той же день) свідчать про відсутність підвищеного ризику системних небажаних явищ порівняно з одностороннім введенням.

Імуногенність

Існує ризик виникнення імуногенності при застосуванні препарату Луцентіс. Оскільки у пацієнтів з ДМН можливе збільшення системної експозиції, у цієї популяції пацієнтів існує підвищений ризик розвитку гіперчутливості. Пацієнтів також слід попередити про необхідність повідомляти про збільшення тяжкості внутрішньоочної інфекції, що може бути клінічною ознакою утворення внутрішньоочних антитіл.

Одночасне застосування з іншими препаратами анти-VEGF (судинний ендотеліальний фактор росту)

Не слід одночасно застосовувати Луцентіс з іншими препаратами анти-VEGF (судинний ендотеліальний фактор росту) (при введенні препарату в системний кровообіг або око).

Призупинення застосування препарату Луцентіс

Введення препарату можна припиняти та не поновлювати раніше наступного запланованого введення у разі:

• зниження гостроти зору при найкращій корекції (ГЗНК) на ≥ 30 літер порівняно з попереднім обстеженням гостроти зору;
• внутрішньоочного тиску ≥ 30 мм рт. ст.;
• розриву сітківки;
• субретинального крововиливу, який досягнув центру ямки сітківки, або якщо розмір крововиливу становить ≥ 50 % загальної ураженої ділянки;
• виконаного або запланованого хірургічного втручання на очах протягом 28 днів до або після ін’єкції.

Розрив пігментного епітелію сітківки

Фактори ризику, пов’язані з розривом пігментного епітелію сітківки, після терапії інгібіторами VEGF для лікування ексудативної ВМД включають широке та (або) високе відшаровування пігментного епітелію сітківки. На початку терапії Луцентісом слід бути обережним пацієнтам з факторами ризику розривів пігментного епітелію сітківки.

Регматогенне відшаровування сітківки або макулярні отвори

Терапію слід відмінити пацієнтам з регматогенним відшаровуванням сітківки або з макулярними отворами 3-4-го ступеня.

Популяції, досвід застосування препарату у яких обмежений

Досвід застосування пацієнтам з ДМН внаслідок цукрового діабету І типу обмежений.

Луцентіс не досліджувався при застосуванні пацієнтам, яким раніше вводилися інтравітреальні ін’єкції, пацієнтам з активними системними інфекціями, з проліферативною діабетичною ретинопатією або пацієнтам із супутніми офтальмологічними захворюваннями, такими як відшарування сітківки або макулярні отвори. Також немає досвіду лікування препаратом Луцентіс пацієнтів з діабетом, у яких рівень глікозильованого гемоглобіну HbA1c перевищує норму більш ніж на 12 %, та з неконтрольованою гіпертензією. Лікар повинен врахувати це при лікуванні таких пацієнтів.

Існують деякі дані стосовно дії препарату Луцентіс у пацієнтів із ПМ, які не відповіли на попередню фотодинамічну терапію (ФДТ) вертепорфіном. Хоча у пацієнтів із субфовеальними та юкстафовеальними ураженнями спостерігався стійкий ефект, даних для висновку щодо дії препарату Луцентіс у пацієнтів із ПМ та екстрафовеальними ураженнями недостатньо.

Системні ефекти після інтравітреального застосування

Системні небажані явища, в тому числі позаочні крововиливи та артеріальні тромбоемболічні явища, іноді спостерігалися після інтравітреальних ін’єкцій інгібіторів VEGF.

Недостатньо даних щодо безпеки лікування пацієнтів з ДМН, макулярним набряком внаслідок тромбозу вени сітківки та ХНВ, що є вторинною відносно ПМ, а також пацієнтів, які мають в анамнезі інсульт або транзиторні ішемічні атаки. При лікуванні таких пацієнтів необхідно проявляти обережність.

Попередні епізоди тромбозу вен сітківки, ішемія центральної вени сітківки та гілок центральної вени сітківки

Досвід застосування препарату хворим із попередніми епізодами тромбозу вен сітківки, з ішемією центральної вени сітківки та гілок центральної вени сітківки обмежений.

Лікування не рекомендується пацієнтам з тромбозом вен сітківки, в яких спостерігаються клінічні ознаки необоротної втрати зорових функцій внаслідок ішемії.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Дослідження застосування ранібізумабу у період вагітності не проводили, тому ранібізумаб не слід застосовувати у період вагітності, за винятком випадків, коли потенційна користь перевищує ризик для плода. Системна експозиція ранібізумабу після очного застосування низька, але, виходячи з механізму дії, ранібізумаб необхідно розглядати як потенційно тератогенний та ембріо/фетотоксичний препарат. Жінкам, які планують вагітність та яким вводили ранібізумаб, рекомендовано, щоб між останнім введенням ранібізумабу та зачаттям дитини минуло щонайменше 3 місяці.

Жінкам репродуктивного віку необхідно застосовувати ефективну контрацепцію впродовж лікування.

Невідомо, чи проникає препарат Луцентіс у грудне молоко, тому годування груддю не рекомендоване в період лікування препаратом.

Дані щодо фертильності відсутні.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Лікування препаратом може спричинити тимчасове порушення зору, що, у свою чергу, може впливати на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами.

Пацієнтам, які відзначали порушення зору, не слід керувати автотранспортом та іншими механізмами до зникнення вищезазначених тимчасових симптомів.

Спосіб застосування та дози

Введення препарату повинен виконувати лише кваліфікований лікар-офтальмолог, який має досвід проведення інтравітреальних ін’єкцій.

Рекомендована доза препарату Луцентіс становить 0,5 мг у вигляді одноразової інтравітреальної ін’єкції. Ця доза відповідає об’єму ін’єкції в 0,05 мл. Інтервал між введеннями двох доз в одне око повинен становити щонайменше 4 тижні.

Лікування розпочинати з однієї ін’єкції на місяць і продовжувати, поки не буде досягнута максимальна гострота зору та/або не зникнуть ознаки активності захворювання, тобто зміни гостроти зору та інші ознаки і симптоми захворювання. Пацієнтам з ексудативною ВМД, ДМН та тромбозом вен сітківки може бути потрібно три або більше щомісячних ін’єкцій поспіль.

Таким чином, регулярність моніторингу та інтервали між введеннями препарату має визначати лікар залежно від активності захворювання, що оцінюється на основі гостроти зору та/або за анатомічними параметрами.

Якщо, на думку лікаря, показники гостроти зору або анатомічні параметри вказують на відсутність користі від продовження лікування для пацієнта, застосування препарату Луцентіс слід припинити.

Моніторинг активності захворювання може включати клінічне обстеження, функціональні проби або візуалізаційні техніки (наприклад, оптичну когерентну томографію або флуоресцентну ангіографію).

Якщо пацієнти отримують лікування за схемою «treat-and-extend» («лікування та продовження»), після досягнення максимальної гостроти зору та (або) відсутності ознак активності захворювання інтервали між введеннями препарату можна поступово збільшувати до рецидиву ознак активності захворювання або погіршення зору. Інтервал між введеннями препарату слід подовжувати не більше як на два тижні за один раз у випадку ексудативної ВМД, і можна подовжувати максимум на один місяць за один раз у випадку ДМН. У випадку тромбозу вен сітківки інтервали між введеннями препарату також можна поступово збільшувати, однак наявні дані є недостатніми, щоб зробити остаточні висновки стосовно тривалості цих інтервалів. У разі рецидиву активності захворювання інтервали між введеннями препарату слід відповідно скоротити.

Лікування порушення зору внаслідок ХНВ слід призначати індивідуально для кожного пацієнта на підставі активності захворювання. Деякі пацієнти можуть потребувати тільки однієї ін’єкції впродовж перших 12 місяців; інші пацієнти можуть потребувати більш частого введення препарату, включаючи щомісячні ін’єкції. Якщо лікування проводиться з приводу ХНВ, що є вторинною відносно патологічної міопії, багато пацієнтів можуть потребувати тільки однієї або двох ін’єкцій протягом першого року.

Застосування Луцентісу та лазерної фотокоагуляції при ДМН та макулярному набряку, спричиненому тромбозом вен сітківки.

Був отриманий невеликий досвід введення препарату Луцентіс одночасно з лазерною фотокоагуляцією. При застосуванні в один і той самий день Луцентіс потрібно вводити щонайменше через 30 хвилин після лазерної фотокоагуляції. Луцентіс можна застосовувати пацієнтам, яким лазерну фотокоагуляцію проводилася раніше.

Застосування Луцентісу та фотодинамічної терапії Візудином (Visudyne) при ХНВ, вторинної відносно ПМ

Даних щодо супутнього застосування препарату Луцентіс та вертепорфіну немає.

Інформація про застосування.

Одноразовий флакон тільки для інтравітреального застосування.

Перед застосуванням препарат Луцентіс потрібно візуально перевірити на наявність механічних часток чи зміну кольору.

Введення препарату проводити у стерильних умовах, які включають: дезінфекцію рук як при хірургічному втручанні, стерильні рукавички та серветки, стерильний повікорозширювач (чи еквівалент), стерильний інструмент для парацентезу (якщо потрібно). Слід уважно переглянути алергологічний анамнез пацієнта перед виконанням інтравітреальної ін’єкції. Потрібно продезінфікувати шкіру навколо ока, повіку та поверхню ока. Відповідну анестезію та бактерицидний засіб широкого спектра дії необхідно визначити до проведення ін’єкції.

Голку для ін’єкцій потрібно ввести на 3,5 – 4 мм позаду від лімба у склисте тіло, відхиляючись від горизонтального меридіана і направляючи голку у напрямі до центру очного яблука. Потім ввести 0,05 мл розчину; місце проколу склери потрібно змінювати при подальших ін’єкціях.

Усі компоненти стерильні та призначені тільки для одноразового використання. Будь-який компонент, упаковка якого має пошкодження або ознаки відкриття, не слід застосовувати. Стерильність гарантується тільки за умови цілісності упаковки. Повторне використання може призвести до інфікування або інших захворювань/травм.

Для приготування та інтравітреального введення слід використовувати наступні медичні вироби для одноразового застосування:

• фільтрувальна голка на 5 мкм (18G x 1½″, 1,2 мм x 40 мм, у комплекті)
• стерильний шприц 1 мл (включаючи шприц з поділкою 0,05 мл, не входить в упаковку препарату Луцентіс)
• голка для ін’єкцій (30G x ½″; не входить в упаковку препарату Луцентіс).

Під час приготування розчину Луцентіс для інтравітреального введення слід дотримуватися нижченаведеної інструкції.

	1.Зовнішню частину гумової пробки продезінфікувати перед забором вмісту флакона. 2. З’єднати фільтрувальну голку на 5 мкм (18G x 1½″, 1,2 мм x 40 мм, 5 мкм) із шприцом 1 мл в асептичних умовах. Натиснути фільтрувальною голкою на центр пробки флакона, поки голка не торкнеться дна флакона. 3. Забрати весь розчин із флакона, тримаючи його вертикально і трішки нахиливши для зручності закінчення забору.
	4. Переконатись, що поршень піднятий достатньо, а флакон і голка порожні.   5. Залишити фільтрувальну голку у флаконі, від’єднавши від неї шприц. Фільтрувальну голку слід утилізувати після забору розчину, її не використовують для проведення інтравітреальної ін’єкції.
	6. В асептичних умовах щільно приєднати голку для ін’єкції (30G x ½″, 0,3 мм x 13 мм) до шприца.   7. Обережно зняти ковпачок голки для ін’єкції так, щоб не роз’єднати голку зі шприцом.   Примітка: знімаючи ковпачок, притримувати за основу голки.
0,05 мл	8. Старанно витиснути повітря зі шприца і відрегулювати дозу на рівні 0,05 мл. Шприц готовий для проведення ін’єкції. Примітка: не протирати голку для ін’єкції. Не тягнути поршень назад.

Після ін'єкції голку не накривати ковпачком знову і не від’єднувати її від шприца. Використаний шприц викинути разом з голкою у контейнер для гострих та ріжучих відходів або утилізувати згідно з місцевими вимогами.

Особливі популяції пацієнтів

Дисфункція печінки

Луцентіс не застосовувати пацієнтам з порушенням функції печінки під час досліджень. Проте для застосування у цій популяції ніякі особливі заходи не потрібні.

Дисфункція нирок

Для пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна.

Пацієнти літнього віку

Пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна. Досвід застосування пацієнтам віком від 75 років з ДМН обмежений.

Діти.

Передозування

Про випадки передозування повідомлялося під час клінічних досліджень ексудативної ВМД та постмаркетингових досліджень. Побічні реакції, найчастіше пов’язані з передозуванням – це підвищення внутрішньоочного тиску, транзиторна сліпота, зниження гостроти зору, набряк рогівки, біль рогівки та біль в оці. При передозуванні препарату слід перевірити внутрішньоочний тиск та провести відповідне лікування, якщо лікар вважає за потрібне.

Більшість побічних реакцій, про які повідомлялося після застосування препарату Луцентіс, пов’язані з процедурою інтравітреальної ін’єкції.

Найчастіші побічні реакції, пов’язані з процедурою введення препарату, включали: біль в оці, гіперемію ока, підвищення внутрішньоочного тиску, запалення склистого тіла, відшарування склистого тіла, крововиливи в сітківку ока, порушення зору, плаваючі помутніння склистого тіла, крововиливи в кон’юнктиву, подразнення ока, відчуття стороннього тіла в оці, підвищене сльозовиділення, блефарит, сухість очей, відчуття свербежу в оці. Найчастіше повідомлялося про наступні неофтальмологічні явища – головний біль, ринофарингіт та артралгія.

Менш часті, але більш тяжкі побічні реакції включали ендофтальміт, сліпоту, відшарування сітківки ока, розрив сітківки ока, ятрогенну травматичну катаракту.

Необхідно попередити пацієнтів щодо можливих побічних реакцій та необхідність звернутися до лікаря у разі розвитку болі в оці, підвищеного дискомфорту в оці, посилення почервоніння ока, нечіткості або погіршення зору, підвищення кількості маленьких часточок у полі зору або збільшення чутливості до світла.

Побічні ефекти, що зазначені нижче, спостерігались частіше (щонайменше на 2 %) у групі пацієнтів, які отримували Луцентіс 0,5 мг, ніж у контрольній групі (плацебо або вертепорфін, засіб для фотодинамічної терапії) в об’єднаних даних трьох контрольованих досліджень III фази: FVF2598g (MARINA), FVF2587g (ANCHOR) та FVF3192g (PIER). Тому їх розглядали як потенційні побічні реакції препарату. Дані про безпечність застосування препарату, подані нижче, також включають усі потенційно можливі побічні реакції, пов’язані зі способом введення препарату чи самим лікарським препаратом, у групі із 440 пацієнтів, яким було призначено по 0,5 мг препарату.

Побічні ефекти^# подані за класами систем органів та частотою виникнення згідно з такою систематизацією: дуже поширені (≥ 1/10), поширені (від ≥ 1/100 до <1/10), непоширені (від ≥ 1/1000 до <1/100), рідко поширені (від ≥ 1/10000 до <1/1000), дуже рідко поширені (<1/10000), невідомої частоти (неможливо оцінити частоту на основі наявних даних). У кожній групі за частотою побічні реакції наводяться у порядку зменшення їх серйозності.

Небажані реакції, пов’язані з класом препарату.

У дослідженнях фази III ексудативної ВМД загальна частота неокулярних крововиливів, небажаного явища, потенційно пов’язаного із застосуванням системних інгібіторів VEGF (судинного ендотеліального фактора росту), була трохи вищою у пацієнтів, які отримували ранібізумаб.

Проте закономірності серед різних крововиливів не було. Існує теоретичний ризик появи артеріальних тромбоемболічних ускладнень після інтравітреального введення інгібіторів VEGF, включаючи інсульт та інфаркт міокарда. У клінічних дослідженнях Луцентісу з участю пацієнтів з ВМД, ДМН, тромбозом вен сітківки та ПМ спостерігалася низька частота появи артеріальних тромбоемболічних ускладнень, і не було суттєвих відмінностей між групами, які отримували ранібізумаб та контрольний препарат.

Надання повідомлень про розвиток підозрюваних небажаних реакцій.

Надання повідомлень про розвиток підозрюваних небажаних реакцій після реєстрації лікарського засобу є важливим. Це дозволяє вести безперервний моніторинг співвідношення ризик-користь лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про розвиток будь-яких підозрюваних небажаних реакцій через національну систему надання повідомлень.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати у холодильнику (від 2 до 8 °С). Не заморожувати.

Зберігати в оригінальній упаковці та недоступному для дітей місці.

Несумісність

Оскільки досліджень несумісності препарату не проводили, цей препарат не можна змішувати з іншими лікарськими засобами.

Упаковка

По 0,23 мл розчину для ін’єкцій у флаконі №1 у комплекті з голкою.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Новартіс Фарма Штейн АГ, Швейцарія/

Novartis Pharma Stein AG, Switzerland.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Шаффхаусерштрассе, 4332 Штейн, Швейцарія/

Schaffhauserstrasse, 4332 Stein, Switzerland.