Лопицип

Загальна характеристика

Основні фізико-хімічні властивості

оранжевого кольору, капсулоподібної форми, м’які желатинові непрозорі капсули, наповнені прозорим жовтим розчином;

допоміжні речовини: поліоксил 35 рицинової олії, кислота олеїнова, пропіленгліколь, желатин, гліцерин, розчин сорбітолу 70%, метилгідроксибензоат, пропілгідроксибензоат, барвник „сонячний захід” FCF (Е110), титану діоксид (E171).

Форма випуску

Капсули м’які желатинові.

Фармакотерапевтична група

Комбінований противірусний засіб прямої дії.

Код АТС J05А Е20.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Лопінавір – інгібітор протеази ВІЛ-1 і ВІЛ-2, запобігає розриву полімеразного зв’язку поліпротеїну, що призводить до утворення незрілого і нездатного до інфікування вірусу. Результати досліджень in vitro з мікросомами печінки людини показали, що лопінавір первинно піддається інтенсивному окисному метаболізму. Лопінавір значною мірою метаболізується за участю цитохромної системи Р₄₅₀ гепатоцитів під впливом ізоферменту CYP3A. Ритонавір інгібує в печінці опосередкований ферментом СУРЗА метаболізм лопінавіру, що призводить до збільшення концентрації лопінавіру в плазмі крові. У плазмі виявляється приблизно 13 окиснювальних метаболітів лопінавіру. Основними метаболітами, що мають противірусну активність, є 4-оксо- і 4-гідроксометаболітні ізомери. Концентрація лопінавіру при багаторазовому прийманні препарату стабілізується протягом 10 - 14 днів.

Фармакокінетика. Середнє значення піка концентрації у плазмі крові (С_max) досягається через 4 год після прийому препарату. Під час досліджень було встановлено, що прийом препарату з їжею підвищує біодоступність і зменшує варіабельність абсорбції. Абсолютна біодоступність лопінавіру в комбінації з ритонавіром у людини не встановлена.

Лопінавір і ритонавір приблизно на 98 - 99% зв'язуються з білками плазми. Лопінавір зв'язується як з альфа-1-кислотним глікопротеїном (AAG), так і з альбуміном; однак він має вищу афінність до AAG.

Виводиться із сечею і калом. Після одноразового прийому майже 10,4 ± 2,3% застосованої дози виявляється в сечі і майже 82,6 ± 2,5% – у фекаліях. Після багаторазового прийому менше 3% лопінавіру виводиться в незміненому вигляді з сечею. Період напіввиведення становить 5 - 6 год. Кліренс лопінавіру при внутрішньому застосуванні становить 6 - 7 л/год.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках. У пацієнтів з порушенням функції нирок фармакокінетика препарату не вивчалася, але через те, що нирковий кліренс лопінавіру незначний, підвищення його концентрації у плазмі крові і зменшення загального кліренсу малоймовірне.

Фармакокінетика препарату у хворих з порушеннями функції печінки не вивчалася. Лопінавір і ритонавір первинно матаболізуються в печінці, тому у пацієнтів з печінковою недостатністю можливе підвищення їх концентрації у плазмі крові.

Показання для застосування

Лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД у складі комбінованої антиретровірусної терапії.

Спосіб застосування та дози

Препарат застосовують внутрішньо під час їжі.

Для пацієнтів, які раніше не одержували антиретровірусну терапію, рекомендована доза становить 3 капсули двічі на день або 6 капсул один раз на день.

Для пацієнтів, які раніше одержували антиретровірусну терапію, рекомендована доза становить 3 капсули двічі на день.

Збільшення дози Лопіципу до 4 капсул двічі на день рекомендується при комбінованій терапії з ефавіренцем, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром.

Для дітей та підлітків від 12 років або з масою тіла 40 кг і більше препарат призначають по 3 капсули двічі на день.

Тривалість лікування підбирається індивідуально для кожного пацієнта.

Побічна дія

З боку системи органів травлення: діарея, сухість у роті, нудота, блювання, болі в животі, запор, метеоризм, анорексія або підвищення апетиту, відрижка, езофагіт, нетримання випорожнень, гастрити, гастроентерити, ентерити, ентероколіти, гепатити, геморагічний коліт, панкреатит, холангіти, холецистити, жовтяниця, виразки на губах, періодонтити, сіаладеніти, стоматити і виразкові стоматити.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, ішемічний інсульт, тромбоз і тромбофлебіт глибоких вен, мігрень, прискорене серцебиття, порушення серцевого ритму, брадикардія, постуральна гіпотензія, варикозне розширення вен, васкуліти.

З боку ендокринної системи: синдром Кушинга, гіперглікемія, гіпотиреоїдизм.

З боку системи кровоутворення і лімфатичної системи: анемія, лейкопенія, лімфоаденопатія.

Метаболічні порушення: авітаміноз, дегідратація, набряки, порушення толерантності до глюкози, молочнокислий ацидоз, ожиріння, зменшення маси тіла, підвищення рівня сечової кислоти, загального білірубіну, трансаміназ, холестеролу, тригліцеридів, амілази в сироватці крові.

З боку скелетно-м'язової системи: артралгія, артроз, міалгія, іноді – некроз кісток.

З боку нервової системи: порушення сну, збудження, амнезія, занепокоєння, нервозність, атаксія, тремор, порушення орієнтації, депресія, запаморочення, дискінезія, емоційна лабільність, енцефалопатія, безсоння або сонливість, зниження лібідо, нейропатії, парестезії, периферичні неврити, зниження пам’яті і концентрації уваги.

З боку органів дихання: кашель, задишка, порушення дихання, набряк легень, фарингіт, риніт, синусит.

Шкіра і придатки шкіри: вугри, алопеція, сухість шкіри, екзема, ексфоліативний дерматит, фурункульоз, плямистопапульозні висипання, зміни структури нігтів, шкірний свербіж, доброякісні новоутворення шкіри, зміни кольору шкіри, виразки шкіри, надлишкове потовиділення.

З боку органів чуття: порушення зору, середній отит, зміни смаку, шум у вухах.

З боку сечостатевої система: порушення еякуляції, гінекомастія, гіпогонадизм у чоловіків, нефролітіаз, порушення сечовипускання.

Організм загалом: алергічні реакції, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, больовий синдром, набряк обличчя, гарячка, озноб, грипоподібний синдром, загострення хронічних бактеріальних і вірусних інфекцій, нездужання.

Протипоказання

Підвищена чутливість до компонентів препарату, виражена печінкова недостатність. Немає даних щодо ефективності і безпечності застосування Лопіципу у дітей молодше 2 років та з масою тіла менше 40 кг.

Лопіцип не слід застосовувати одночасно з лікарськими препаратами, кліренс яких значною мірою залежить від активності CYP3A і підвищення вмісту яких у плазмі крові може призвести до тяжких і загрозливих для життя пацієнта наслідків.

Протипоказане одночасне застосування Лопімуну з наступними класами препаратів:

• антигістамінними препаратами (астемізол, терфінадин), стимуляторами моторики шлунково-кишкового тракту (цизаприд), нейролептиками (пімозид) через високий ризик виникнення тяжких порушень серцевого ритму, що може становити загрозу життю пацієнта;
• альфа-адреноблокаторами, похідними ріжків (дигідроерготамін, ергоновін, ерготамін, метилергоновін) через високий ризик виникнення гострої інтоксикації ріжками, що супроводжується периферичним вазоспазмом, ішемією кінцівок і становить загрозу життю пацієнта;
• седативними і снодійними препаратами (мідазолам, триазолам) із-за збільшення вираженості або подовження седативного ефекту, а також через ризик пригнічення дихання.

Передозування

Клінічний досвід гострого передозування обмежений. Специфічного антидота немає. Лікування спрямоване на підтримання функції життєво важливих органів і систем, спостереження за клінічним станом хворого. При необхідності застосовують промивання шлунка, призначають активоване вугілля. Діаліз малодоцільний, тому що лопінавір і ритонавір значною мірою зв'язуються з білками плазми крові.

Особливості застосування

Панкреатит. У пацієнтів, які отримували комбіновану терапію лопінавіром і ритонавіром, часто спостерігався розвиток панкреатиту, в поодиноких випадках – з фатальним кінцем. Особлива обережність потрібна при лікуванні пацієнтів з початковим високим рівнем тригліцеридів у сироватці крові, а також з порушенням ліпідного обміну в анамнезі, хоча причинний зв’язок між підвищенням рівня тригліцеридів і лікуванням ритонавіром у комбінації з лопінавіром не встановлений.

У разі виникнення клінічних симптомів панкреатиту (нудота, блювання, болі в животі) або змін лабораторних показників (збільшення рівня ліпази або амілази сироватки крові), лікування Лопіципом та/або іншими антиретровірусними препаратами слід тимчасово припинити.

Пацієнти з прогресуючим типом перебігу ВІЛ-інфекції мають підвищений ризик зростання рівня тригліцеридів і розвитку панкреатиту. У пацієнтів з панкреатитом в анамнезі є високий ризик рецидиву захворювання під час терапії Лопіципом.

Цукровий діабет і гіперглікемія. Вперше діагностовані випадки гіперглікемії і захворювання на цукровий діабет або декомпенсації існуючого діабету відмічались у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які застосовували інгібітори протеази. У такому разі потрібна корекція дози інсуліну або пероральних цукрознижуючих препаратів. У поодиноких випадках спостерігався розвиток діабетичного кетоацидозу. Іноді гіперглікемія зберігалася навіть після припинення застосування інгібіторів протеази.

Печінкова недостатність і токсичність. Лопінавір і ритонавір головним чином метаболізуються печінкою, тому препарат з особливою обережністю застосовують у пацієнтів з печінковою недостатністю через можливість підвищення концентрації лопінавіру в плазмі крові і ризику подальшого збільшення рівня трансаміназ і печінкової декомпенсації, у поодиноких випадках – з фатальним кінцем. Ця група пацієнтів потребує ретельного нагляду лікаря і періодичного контролю лабораторних показників функціонального стану печінки протягом перших декількох місяців лікування Лопіципом через високий ризик розвитку хронічного гепатиту або цирозу. Досвід застосування лопінавіру в комбінації з ритонавіром пацієнтами з вираженими порушеннями функції печінки обмежений.

Гемофілія. У хворих на гемофілію типу А і В, які застосовували інгібітори протеази, спостерігалася підвищена кровоточивість, спонтанні шкірні гематоми і гемартрози. У деяких випадках була необхідність у додатковому призначенні фактора VIII. Як правило, необхідності в припиненні застосування Лопіципу не виникало.

Підвищення рівня ліпідів. Лікування препаратом часто призводить до підвищення концентрації загального холестерину і тригліцеридів у сироватці крові. Тому слід регулярно контролювати рівень цих показників і визначати їх концентрації до початку застосування препарату. Лікування порушень ліпідного обміну проводять відповідно до методик, прийнятих у клінічній практиці.

Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю фармакокінетика лопінавіру не вивчалася; але у зв'язку з тим, що нирковий кліренс лопінавіру незначний, зменшення загального кліренсу у хворих з нирковою недостатністю не очікується.

Синдром відновлення імунної реакції. Застосування антиретровірусної терапії, у тому числі лопінавіру в комбінації з ритонавіром, може спричинити активізацію повільно прогресуючих і резидуальних опортуністичних інфекцій (наприклад, інфекції, збудниками яких є Mycobacterium avium, Cytomegalovirus, або пневмонія, спричинена Pneumocystis carinii, туберкульоз). У такому разі застосовується відповідна адекватна терапія.

Перерозподіл жиру. Комплексна антиретровірусна терапія іноді супроводжується перерозподілом підшкірної жирової тканини, збільшенням маси тіла, відкладанням жиру на грудях і спині, особливо в дорсоцервікальній ділянці (формування „горба буйвола”) у поєднанні з периферичною атрофією. Причинно-наслідковий зв’язок, механізм виникнення і його віддалені наслідки поки що не описані.

Вагітність і лактація. Адекватні та добре контрольовані дослідження застосування Лопімуну під час вагітності не проводились, тому застосування препарату під час вагітності можливо лише в тому випадку, коли потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Дані про виведення лопінавіру з грудним молоком відсутні. Жінкам з ВІЛ-інфекцією не рекомендується годувати дітей груддю через ризик постнатальної передачі ВІЛ дитині з грудним молоком і можливість розвитку у дитини побічних ефектів застосування Лопіципу.

Літні пацієнти. Препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам старше 65 років через збільшення частоти печінкової, ниркової, серцево-судинної недостатності і супутніх захворювань у цій групі пацієнтів.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами. Пацієнтів, які приймають Лопіцип, треба попереджати про можливість виникнення реакцій, що негативно вплинуть на здатність керувати механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Одночасне застосування Лопіципу і лікарських препаратів, що первинно метаболізуються системою CYРЗА (наприклад, блокатори кальцієвих канальців групи дигідропіридинів, інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, імуносупресанти та інгібітори фосфодіестерази (ФДЕ) 5-го типу) може призвести до підвищення концентрації препаратів у плазмі крові і збільшення або подовження їхнього терапевтичного ефекту. При одночасному застосуванні препаратів, що значною мірою метаболізуються системою CYРЗА, з Лопіципом очікується значне зростання показника AUC (концентрація/час).

Лопінавір у комбінації з ритонавіром in vivo підвищує біотрансформацію деяких лікарських засобів, що метаболізуються за участі ферментної системи цитохрому Р₄₅₀, а також шляхом глюкуронізації.

Сумісне застосування Лопіципу з іншими інгібіторами CYРЗА може сприяти підвищенню концентрації лопінавіру в плазмі крові.

Одночасне застосування Лопіципу з антимікобактеріальними препаратами (рифампіном) може супроводжуватися зниженням противірусної активності препарату і розвитку резистентності до інгібіторів протеази та інших антиретровірусних препаратів. Лопімун збільшує концентрацію в плазмі рифабутину, тому його дози рекомендується зменшити на 75% у разі комплексної терапії з Лопіципом.

Інгібітори ГМК-КоА-редуктази (ловастатин, симвастатин) при комбінованій терапії з Лопіципом можуть спричиняти виникнення міопатії і рабдоміолізу. У разі неохідності застосування інгібіторів ГМК-Ко-редуктази рекомендується використовувати правастатин або флювастатин. В окремих випадках допускається застосування мінімальних доз аторвастатину і церивастатину.

Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (ефавіренц, невірапін) у разі комплексної терапії знижують рівень концентрації лопінавіру та інших інгібіторів протеази в плазмі крові.

Немає достатнього клінічного досвіду і даних про безпечність і ефективність сумісного застосування Лопіципу і ненуклеозидного інгібітора зворотної транскриптази – делавірдину, який збільшує рівень концентрації лопінавіру в плазмі крові.

Нуклеозидний інгібітор зворотної транскриптази диданозин слід застосовувати за 1 год до або через 2 год після прийому Лопіципу.

При одночасному застосуванні Лопімуну з нуклеозидним інгібітором зворотної транскриптази – тенофовіром – концентрація останнього збільшується в плазмі крові. Механізм цієї взаємодії поки що не вивчений.

При сумісному застосуванні Лопіципу і інгібіторів ВІЛ-протеази відмічається збільшення частоти виникнення побічних ефектів препаратів.

Лопіцип збільшує в плазмі крові концентрації інгібіторів ВІЛ-протеази (нелфінавіру, саквінавіру, індинавіру, ампренавіру). Тому добова доза Лопіципу в разі комбінованої терапії обов’язково повинна розподілятися на два прийоми.

При застосуванні антиаритмічних препаратів (аміодарону, бепридилу, лідокаїну, хінідину) з Лопіципом збільшуються їх концентрації у плазмі крові, тому вказані комбінації препаратів слід застосовувати дуже обережно.

Антиконвульсанти (карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн) зменшують концентрацію лопінавіру в плазмі крові, що призводить до зниження терапевтичного ефекту Лопіципу. Тому добова доза Лопіципу у разі комбінованої терапії обов’язково повинна розподілятися на два прийоми.

Лопіцип може впливати на рівень концентрації варфарину, тому слід регулярно контролювати показники згортання крові.

При сумісному застосуванні з антидепресантами (тразадоном) Лопіцип підвищує концентрацію останнього в плазмі крові і збільшує частоту виникнення побічних ефектів, таких як нудота, запаморочення, гіпотензія, синкопальні стани. У такому разі дози тризадону необхідно зменшити.

Дози кларитроміцину при одночасному застосуванні з Лопімуном у пацієнтів з порушенням функції нирок слід коригувати залежно від рівня кліренсу креатиніну. При зменшенні кліренсу креатинину до 30-60 мл/хв дозу кларитроміцину слід зменшити на 50% від початкової, а якщо кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв, дозу кларитроміцину слід зменшити на 75% від початкової.

Лопіцип збільшує концентрації у крові протигрибкових засобів (кетоконазолу, інтраконазолу), імуносупресантів (циклоспорину, такролімусу), тому не рекомендується застосування високих доз цих препаратів.

Дексаметазон зменшує концентрацію лопінавіру в крові, що може призвести до зменшення терапевтичного ефекту останнього.

З особливою обережністю застосовують інгібітори фосфодіестерази (ФДЕ) 5-го типу (силданафіл, тадалафіл, вардонафіл) у комбінації з Лопіципом, тому що ритонавір значно збільшує концентрацію вказаних препаратів у плазмі, тому доза силданафілу не повинна перевищувати 25 мг кожні 48 год.

Сумісне застосування лопінавіру і флутиказону не рекомендується через підвищення концентрації флутиказону пропіонату в плазмі, що призводить до виникнення виражених системних побічних ефектів кортикостероїдів.

Лопіцип зменшує концентрацію метадону при одночасному застосуванні, що потребує корекції дози останнього.

При одночасному застосуванні Лопіципу і естрогенових контрацептивів слід застосовувати додаткові або альтернативні методи контрацепції.

Умови та термін зберігання

Зберігати в недоступному для дітей місці, при температурі 2 ⁰С - 8 ⁰С (у холодильнику).

Після відкриття контейнера не обов’язково зберігати препарат у холодильнику, якщо капсули будуть застосовані протягом 30 днів. Зберігати при температурі не вище 25 °С. Уникати впливу надмірного тепла.

Термін придатності – 2 роки.

Умови відпуску

За рецептом.

Упаковка

По 90 капсул у пластиковому контейнері, в картонній коробці.

Виробник

Ципла Лтд.

Адреса

Центральний офіс: Мумбаі Централ, Мумбаі - 400 008, Індія.