Лизиноприл Софарма

Склад

діюча речовина: 1 таблетка містить лізиноприлу дигідрат, що еквівалентно лізиноприлу 5 мг, 10 мг, 20 мг;

допоміжні речовини: таблетки 5 мг – маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, магнію стеарат;

таблетки 10 мг – маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172);

таблетки 20 мг – маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, магнію стеарат, тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Форма випуску

Таблетки.

Фармакотерапевтична група

Засоби, що діють на систему ренін-ангіотензин. Інгібітори АПФ монокомпонентні.

Код ATC C09A A03.

Показання

Монотерапія та/або комбінована терапія.

Артеріальна гіпертензія;

хронічна серцева недостатність;

гострий інфаркт міокарда при відсутності артеріальної гіпотензії (систолічний тиск понад 100 мм рт. ст.);

діабетична нефропатія у пацієнтів з інсулінзалежним та цукровим діабетом 2 типу.

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої або допоміжних речовин;

підвищена чутливість до інших інгібіторів АПФ;

вроджений/ідіопатичний та спадковий ангіоневротичний набряк; у пацієнтів з даними щодо ангіоневротичного набряку в анамнезі при попередньому лікуванні інгібіторами АПФ;

гемодинамічно значимий аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з обструкцією шляхів відтоку;

пацієнти з нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда;

кардіогенний шок;

тяжка серцева недостатність, тяжка артеріальна або реноваскулярна гіпертензія;

пацієнти з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки;

стан після трансплантації нирки;

протеїнурія понад 500 мг/24 год;

одночасне застосування лізиноприлу і використання високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрій-2-метилалілсульфонату (наприклад AN-69) при терміновому діалізі;

пацієнти зі значеннями сироваткового креатиніну ≥ 220 мкмоль/л;

гостра ниркова недостатність з постійним підвищеним тиском;

первинний гіперальдостеронізм;

вагітність, особливо під час другого і третього триместрів;

період годування груддю;

дитячий вік.

Спосіб застосування та дози

Їжа істотно не впливає на резорбцію лікарської речовини, тому препарат можна застосовувати перед, під час або після прийому їжі. Індивідуальну добову дозу приймають один раз на день, бажано в один і той же час.

Примітки: після прийому початкової дози можливе виникнення артеріальної гіпотензії тяжкого ступеня, особливо у пацієнтів з високим ризиком (з діареєю, блюванням, супутньою діуретичною терапією або при діалізному лікуванні), у пацієнтів старше 70 років з серцевою недостатністю, з тяжкою артеріальною або нирковою гіпертензією. До початку лікування слід відкоригувати водно-сольовий дефіцит. При можливості слід зменшити поточну діуретичну терапію або припинити її не менше, ніж за три дні до початкового прийому Лізиноприлу Софарма.

Початкова доза препарату у цих пацієнтів повинна становити 2,5 мг і її слід поступово збільшувати кожні 3-4 тижні.

Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку гіпотензивних станів потрібен ретельний контроль, якщо можливо, в стаціонарних умовах (зазвичай не менше 8 годин після прийому першої дози), до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. За необхідності дозу лізиноприлу або діуретика збільшують. Те ж саме стосується і пацієнтів зі стенокардією і судинно-мозковою патологією.

При розвитку гіпотензивних станів потрібно зменшити дозу або припинити лікування препаратом. Припинення лікування не виключає можливості його відновлення, але з більш плавним підвищенням доз.

У хворих на злоякісну гіпертензією або з тяжкою серцевою недостатністю початок лікування і титрування дози здійснюється в стаціонарних умовах.

Лікування артеріальної гіпертензії

Рекомендована початкова добова доза становить 10 мг один раз на день. При незадовільній терапевтичній дії дозу можна збільшити на 20 мг. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 40-80 мг.

У хворих на реноваскулярну гіпертензію початкове дозування нижче – 2,5-5 мг, причому поступово збільшується до ефективного.

У хворих на артеріальну гіпертензію, які лікуються діуретиками, ризик розвитку симптоматичної гіпотензії вищий, що вимагає особливої обережності на початку лікування лізиноприлом. Застосування діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку лікування лізиноприлом. Якщо не можна припинити прийом діуретиків, лікування лізиноприлом починається з низької дози – 2,5-5 мг на день.

Лікування серцевої недостатності

Препарат додають до існуючої терапії діуретиками, з/без препаратів дигіталісу.

Початкова добова доза становить 2,5 мг, причому згодом можливе її збільшення на 5-20 мг один раз на день, залежно від терапевтичної ефективності та переносимості. Проводиться ступеневе титрування дози, не більше, ніж на 10 мг, через інтервали не менше 2 тижнів, причому рекомендуються 4 тижні. Дозування – залежно від індивідуальної чутливості пацієнта.

У пацієнтів з тяжкою і нестабільною серцевою недостатністю, пацієнтів, які отримують високі дози вазодилататорів або петльових діуретиків (еквівалентні дозам, що перевищують 80 мг фуросеміду), або при значеннях систолічного артеріального тиску нижче 90 мм рт.ст., лікування починається в лікарняному закладі під контролем спеціаліста.

При гострому інфаркті міокарда зі стабільною гемодинамікою в перші 24 години

Початкова доза у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою (систолічний тиск вище 100 мм рт.ст., сироватковий креатинін < 177 мкмоль/л і протеїнурія < 500 мг/24 години) становить 5 мг, з подальшим прийомом 5 мг через 24 години. Дозу можна збільшити на 10 мг через 48 год. Лікування лізиноприлом в дозі 10 мг на добу триває протягом 6 тижнів.

У хворих на інфаркт міокарда і з систолічним тиском нижче 120 мм рт.ст. лікування починається з дози 2,5 мг на день протягом 3 днів. При станах, що супроводжуються систолічним тиском нижче 100 мм рт.ст. добову дозу, що становить 5 мг, тимчасово можна зменшити на 2,5 мг. При розвитку тривалої гіпотензії з систолічним тиском нижче 90 мм рт.ст. прийом препарату слід припинити. Під час лікування лізиноприлом пацієнти повинні отримувати і стандартну терапію тромболітиками, ацетилсаліциловою кислотою і бета-блокаторами. Препарат сумісний з нітратами для внутрішньовенного або черезшкірного введення.

Пацієнти з нирковими порушеннями

Дозування лізиноприлу у пацієнтів з порушенням ниркової функції залежить від значень кліренсу креатиніну.

Для пацієнтів з такими факторами ризику, як сольовий дефіцит, гіповолемія внаслідок блювання або діареї, злоякісна гіпертензія, тяжка серцева недостатність, ішемічна хвороба серця або цереброваскулярні захворювання, необхідно проводити ретельне спостереження за ефективністю і переносимістю початкової дози.

Хворі на інфаркт міокарда і з нирковою недостатністю

Немає встановленої дозової схеми застосування препарату у таких пацієнтів. Для них потрібне ретельне спостереження, особливо при значеннях сироваткового креатиніну більше 2 мг/ дл. Дозування залежить від значень кліренсу креатиніну.

Ниркові ускладнення при діабеті

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією при діабеті 2 типу та початковій нефропатії доза становить 10 мг один раз на день. За необхідності її можна збільшити до 20 мг один раз на день, для досягнення діастолічного тиску в положенні сидячи - 90 мм рт.ст.

Пацієнти після ниркової трансплантації

Відсутній клінічний досвід щодо застосування препарату в цій групі пацієнтів, тому лікування лізиноприлом для цієї групи пацієнтів не рекомендується.

Порушення печінкової функції

Препарат не метаболізується в печінці, тому непотрібна корекція дозування для пацієнтів з порушеннями функції печінки.

Пацієнти старше 65-річного віку

Початкова доза становить 2,5 мг лізиноприлу вранці, підтримуюча доза звичайно становить 5-10 мг на добу, залежно від значень кров'яного тиску. Максимальна добова доза становить 20 мг і її не слід перевищувати.

Побічні ефекти

Переносимість лізиноприлу в цілому хороша.

Побічні дії впорядковані залежно від частоти по MeDRA конвенції наступним чином: дуже часті (> 1 / 10); часті (> 1 / 100 до <1 / 10); нечасті (> 1 / 1000 до <1 / 100); рідкі ( > 1 / 10000 до <1 / 1000); дуже рідкі (<1 / 10000), включно окремі повідомлення.

Найчастіше реєструються такі побічні дії (розподілені за система-орган-клас).

Лабораторні показники

Нечасті: збільшення рівнів сечовини, креатиніну та печінкових ферментів у крові, гіперкаліємія.

Рідкі: збільшення рівня сироваткового білірубіну, гіпонатріємія.

Порушення з боку серцево-судинної системи

Часті: гіпотензивні реакції, включаючи ортостатичну гіпотензію.

Нечасті: пальпітація, тахікардія, серцеві аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, синдром Рейно, інсульт.

Рідкі: кардіогенний шок, синкопе.

Порушення з боку кровотворної та лімфатичної системи

Рідкі: зниження значень гемоглобіну і гематокриту.

Дуже рідкі: зниження кількості лейкоцитів та тромбоцитів, поодинокі випадки агранулоцитозу або панцитопенії, нейтропенія, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

Порушення з боку нервової системи

Часті: головний біль і запаморочення.

Нечасті: порушення сну, депресія, парестезії, зниження лібідо, запаморочення, зміна смаку.

Рідкі: сплутаність свідомості, зміна свідомості, порушення рівноваги, дезорієнтація, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору.

Респіраторні порушення

Часті: кашель, бронхіт.

Нечасті: закладеність носа; симптоми, подібні застуді, синусит, риніт.

Дуже рідкі: інфекції верхніх дихальних шляхів; в окремих випадках – бронхоспазм, задишка, біль у горлі, ангіоневротичний набряк, що охоплює верхні дихальні шляхи, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту

Часті: блювання, діарея.

Нечасті: абдомінальний біль, нудота, диспепсія.

Рідкі: сухість у роті, глосит.

Дуже рідкі: синдром, що починається з холестатичної жовтяниці, яка може прогресувати до некрозу печінки з фатальним результатом, гепатит, панкреатит, ілеус, запор, втрата апетиту, зміна смаку, гепатоцелюлярна жовтяниця, ангіоневротичний набряк кишечника.

При появі жовтяниці або зміні печінкових функціональних тестів лікування лізиноприлом слід припинити.

Порушення з боку сечовивідної системи

Часті: порушення ниркової функції.

Рідкі: гостра ниркова недостатність, уремія.

Дуже рідкі: олігурія/анурія.

Порушення з боку статевої системи

Імпотенція, гінекомастія.

Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини

Нечасті: висипання, свербіж.

Рідкі: ангіоневротичний набряк, що охоплює обличчя, губи, кінцівки, язик, голосову щілину та/або гортань, кропив'янка, алопеція, псоріаз.

Дуже рідкі: рясне потіння, пухирчатка, токсичний епідермальний некроз, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, псевдолімфома шкіри.

Шкірні зміни можуть супроводжуватися підвищенням температури тіла, міалгією, артралгією, васкулітом, еозинофілією, лейкоцитозом або підвищеним титром ANA, збільшенням ШОЕ, фоточутливості, оніхолізом, загостренням хвороби Рейно.

Порушення з боку м'язово-скелетних системи та сполучної тканини

Зареєстровано поодинокі випадки м'язових спазмів.

Порушення метаболізму та харчування

Дуже рідкі: гіпоглікемія.

Судинні порушення

Нечасті: судинно-мозкові порушення.

Загальні порушення

Нечасті: астенія, відчуття втоми.

Передозування

При застосуванні разової дози, що багаторазово перевищує терапевтичну, можна спостерігати виражену гіпотензію і астенію, брадикардію, шок, електролітичні порушення, ниркову недостатність.

Після передозування пацієнт повинен знаходитися під постійним контролем, переважно у відділенні інтенсивної терапії. Сироваткові електроліти та креатинін слід регулярно контролювати. Рекомендуються заходи для запобігання резорбції – промивання шлунка, застосування абсорбентів і натрію сульфату в перші 30 хвилин після прийому, а також засобів, що прискорюють виведення. При виникненні гіпотензивного стану пацієнта укладають в положення, що полегшує наслідки шоку і негайно вводять водно-сольові і заміщуючи об’єм циркулюючої крові розчини. Можна розглядати і лікування ангіотензином II. Брадикардію можна лікувати атропіном або обговорюється питання щодо імплантації пейсмекера. Інгібітори АПФ можна елімінувати з кровотоку за допомогою гемодіалізу. Уникати застосування поліакрилнітрильних мембран при діалізі.

Застосування у період вагітності або годування груддю

У зв'язку з відсутністю спеціальних клінічних досліджень щодо ефективності та безпеки лізиноприлу під час вагітності та годування груддю не рекомендується його застосування в цих випадках.

Вагітність. Як і всі інші інгібітори АПФ, лізиноприл при його застосуванні під час II і III триместру вагітності може спричиняти порушення у плода (гіпотензія, неонатальна гіпоплазія черепа, анурія, оборотна і необоротна ниркова недостатность та підвищена смертність).

Є повідомлення про появу олігогідрамніону у вагітних, що спричиняє зниження ниркової функції плода. Є дані про розвиток контрактур кінцівок, лицьово-щелепні деформації, гіпоплазії легенів, персистуючу артеріальну протоку, внутрішньоматкову затримку розвитку і недоношеність. У дітей, що зазнавали дії інгібіторів АПФ під час внутрішньоматкового розвитку, слід ретельно спостерігати за розвитком гіпотензії, олігурії і гіперкаліємії. Лікування гіпотензії спрямовано на підвищення кров'яного тиску та поліпшення перфузії нирок.

Тому препарат протипоказаний для застосування під час вагітності.

Годування груддю. Через відсутність достатніх клінічних даних про виділення лізиноприлу в грудне молоко та його безпеки для грудних дітей не рекомендується його застосовувати під час годування груддю.

Діти

Відсутні спеціальні клінічні дослідження ефективності та безпеки препарату у дітей, тому його застосовувати в дитячому віці не рекомендується.

Особливості застосування

Особлива увага потрібна пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю, чия ниркова функція залежить від активності системи ренін-ангіотензин-альдостерон. Застосування лізиноприлу у цієї групи пацієнтів може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії і в окремих випадках – до гострої ниркової недостатності.

При наявності супутніх ниркових захворювань існує високий ризик додаткового порушення ниркової функції (збільшення значень сироваткового креатиніну) до гострої ниркової недостатності.

Інгібітори АПФ можуть спричиняти агранулоцитоз. Ризик появи агранулоцитозу і нейтропенії вищий у пацієнтів, які страждають колагенозами (системний червоний вовчак, склеродермія), у пацієнтів з імуносупресивним лікуванням, особливо за наявності супутньої ниркової патології. Необхідно регулярно контролювати формулу крові.

Гіпотензія, як побічна дія в результаті лікування лізиноприлом, спостерігається рідко. Необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами, які лікуються діуретиками; на діалізі; пацієнтами з блюванням і/або діареєю; при хірургічних втручаннях із застосуванням загального наркоза. У цих пацієнтів препарат може викликати більш виражену гіпотензивну дію.

При підвищеному ризику гіпотензивних реакцій (ішемічна хвороба серця, судинно-мозкова хвороба) існує ризик різкого зниження кров'яного тиску і розвитку інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У цих пацієнтів лікування лізиноприлом починається в стаціонарних умовах під спеціалізованим контролем.

При наявності гострого інфаркту міокарда та даних про ниркову дисфункцію (сироватковий креатинін більше 177 мкмоль/л та/або протеїнурія більше 500 мг/24 години) лікування лізиноприлом не слід починати. При появі порушень ниркової функції лікування препаратом припиняють.

При лікуванні лізиноприлом та іншими інгібіторами АПФ, хоча і рідко, спостерігається розвиток ангіоневротичного набряку. Він виявляється в набряклості обличчя, губів, язика, гортані та/або глотки і кінцівок. У цих випадках застосування препарату припиняється негайно і пацієнт залишається під активним наглядом до стабілізації стану. Якщо набряк зачіпає тільки обличчя і губи, немає необхідності в особливому лікуванні. Ураження гортані та глотки може бути фатальним через обструкцію дихальних шляхів. У таких випадках рекомендується введити підшкірно розчин адреналіну 1/1000 (0,3-0,5 мл). Повторне застосування препаратів з групи інгібіторів АПФ протипоказано у пацієнтів з даними про набряк Квінке в анамнезі.

Існує ризик анафілактичних реакцій у пацієнтів при десенсибілізації (специфічна імунотерапія) до отрути комах і при ЛНП-аферезі декстрансульфатом.

При одночасному застосуванні лізиноприлу та проведенні гемодіалізу з високопропускними мембранами (поліакрилонітрил) можливі анафілактичні реакції (набряк язика і губ, задишка, артеріальна гіпотензія).

Під час лікування лізиноприлом необхідне періодичне моніторування показників функції печінки. За наявності змін їх значень лікування препаратом слід припинити.

Необхідно контролювати рівень калію та інших сироваткових електролітів. При їх збільшенні лікування препаратом слід припинити.

Слід контролювати рівні сироваткового креатиніну, сечовини і картини крові, особливо на початку лікування у пацієнтів групи ризику (з нирковими захворюваннями, колагеновими та іншими), при одночасному лікуванні з імуносупресорами, цитостатиками, прокаїнамідом, алопуринолом.

При появі кашлю під час лікування лізиноприлом потрібен диференційний діагноз його походження. Непродуктивний персистуючий кашель може бути пов'язаний із застосуванням препарату.

У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосовувати лізиноприл не рекомендується.

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючого лікування (наприклад, отрута перетинчастокрилих), іноді виникають анафілактичні реакції. Цих реакцій можна уникнути, припинивши застосовувати інгібітори АПФ.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Для пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, у перший місяць лікування інгібіторами АПФ потрібен суворий контроль вмісту цукру в крові.

У пацієнтів, яким проводиться велике хірургічне втручання, або при анестезії агентами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ, вторинне щодо компенсаторного вивільнення реніну. При виникненні артеріальної гіпотензії, що обумовлена таким механізмом, її можна відкоригувати збільшення об’єму циркулюючої крові.

У хворих літнього віку виведення препарату відбувається повільніше, збільшено ризик виникнення артеріальної гіпотензії, тому дозування для цих пацієнтів починається з менших доз, подальше збільшення дози слід проводити з обережністю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Лізиноприл може несприятливо вплинути на психосоматичний стан, оскільки в окремих випадках спричиняє запаморочення.

Необхідно ретельно спостерігати за появою цих симптомів, при їх появі не слід займатися діяльністю, що вимагає активної уваги.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

При одночасному застосуванні лізиноприлу з діуретиками або іншими антигіпертензивними засобами можливе посилення гіпотензивної дії.

Сумісне застосування лізиноприлу і препаратів, що містять калій або калій-зберігаючі діуретики, може призвести до підвищення плазмових рівнів калію.

Можливе посилення терапевтичної дії і побічних ефектів лізиноприлу при одночасному застосуванні з нейролептиками, трициклічними антидепресантами або солями літію.

Індометацин та інші нестероїдні протизапальні засоби можуть призвести до зменшення терапевтичної дії лізиноприлу при їх одночасному застосуванні.

При сумісному застосуванні лізиноприлу з алопуринолом, цитостатиками, імуносупресорами системними кортикостероїдами, прокаїнамідом існує підвищений ризик лейкопенії.

При одночасному застосуванні лізиноприлу з пероральними протидіабетичними засобами (препаратами сульфонілсечовини, бігуанідів) та інсуліном потенціюється їх гіпоглікемічна дія.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Лізиноприл являє собою синтетичне пептидне похідне, що відноситься до несульфгідрильних інгібіторів АПФ для перорального застосування. Він є інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту тривалої дії, тому ефективний при застосуванні один раз на день.

Має інгібучу дію на АПФ (пептидил дипептидазу) протягом 36 годин, що підтверджено клінічно та експериментально.

Пригнічення АПФ спричиняє зменшення перетворення ангіотензину I в ангіотензин II (вазоконстрикторний пептид). Останній стимулює також і секрецію альдостерону корковою речовиною надниркових залоз. У результаті пригнічення АПФ знижуються сироваткові концентрації ангіотензину II, зменшується вазопресорна активність і секреція альдостерону. Препарат має антигіпертензивну дію і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, з низькою реніновою активністю.

Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл спричиняє зниження рівня іонів натрію і підвищення калію. Рівень калію може бути збільшений до 0,1 mEq/l в більшості з випадків, причому в окремих пацієнтів (до 4%) це підвищення може досягати до 0,5 mEq/l.

Антигіпертензивна дія лізиноприлу може бути обумовлена і його здатністю впливати на адренергічні рецептори непрямим шляхом. Як і інші інгібітори АПФ, він може зменшити проникність мембрани для натрію на рівні ниркових канальців.

Він також, ймовірно, впливає на брадикінін та інші кініни, оскільки має структурну подібність до кінінази, ферменту, що бере участь у розщепленні брадикініну. Накопичення брадикініну має виражену вазодилатуючу та зменшуючу адгезію та агрегацію тромбоцитів дії.

Зниження рівнів ангіотензину II лізиноприлом при серцевій недостатності веде до зняття компенсаторного венозного й артеріального вазоспазму, в результаті цього поліпшується гемодинаміка: знижується периферичний судинний опір; знижується артеріальний тиск і тиск наповнення лівого та правого шлуночків; зменшується застій в легенях; знижується теледіастолічний і телесистолічний об'єм лівого шлуночка; збільшується фракція викиду лівого шлуночка; поліпшується тканинна перфузія; збільшується ударний об'єм і хвилинний серцевий викид.

Нейрогормональні та метаболічні зміни під впливом лізиноприлу включають зниження рівнів норадреналіну, вазопресину, альдостерону і збільшення рівня калію.

Збільшення кількості брадикініну, зі свого боку, веде до вивільнення великої кількості окису азоту (NО), пов'язаного з ендотелієм вазодилататора.

Фармакокінетика.

Резорбція. При пероральному застосуванні лізиноприл резорбується порівняно повільно і неповністю. Приблизно від 25% до 30% прийнятої одноразової дози резорбується, але існують значні індивідуальні відмінності в окремих пацієнтів. У пацієнтів з серцевою недостатністю резорбція нижча і може становити лише 15% прийнятої дози.

Лікарський препарат резорбується в його активній формі та не метаболізується в печінці.

Їжа істотно не впливає на ступінь його резорбції.

У пацієнтів з серцевою недостатністю класу II-IV за NYHA, абсолютна біодоступність препарату становить 16%.

Розподіл. Після перорального застосування одноразової дози максимальна плазмова концентрація (Cmax) спостерігається між 6 і 7 годинами. Відоме зміщення часу появи піку максимальної плазмової концентрації спостерігається у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда.

Немає даних про зв'язування лізиноприлу з плазмовими протеїнами, крім як з ангіотензин-перетворюючим ферментом.

У незначних кількостях проникає через гематоенцефалічний бар'єр, що не має клінічного значення.

Тільки в експериментальних дослідженнях встановлено, що лізиноприл проникає крізь плаценту і виділяється в грудне молоко.

При багаторазовому застосуванні період напіввиведення лізиноприлу з плазми становить приблизно 12-13 годин.

Метаболізм. Лізиноприл не метаболізується і виділяється в незмінному стані.

Виведення. Лізиноприл виводиться в основному нирками в незмінному стані, причому тільки при значному порушенні ниркової функції (при показниках гломерулярної фільтрації нижче 30 мл/хв) встановлюються клінічно значимі зміни його виведення.

У той же час при значних порушеннях ниркової функції можна спостерігати збільшення плазмових концентрацій лізиноприлу, що може мати суттєве клінічне значення.

У пацієнтів літнього віку спостерігаються майже в два рази вищі плазмові концентрації і AUC у порівнянні з такими ж показниками у молодих пацієнтів при застосуванні однієї і тієї ж одноразової дози лізиноприлу.

Лізиноприл можна елімінувати шляхом гемодіалізу.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 5 мг - круглі, пласкі таблетки від білого до майже білого кольору з фаскою і розподільчою рискою з одного боку діаметром 7 мм;

таблетки по 10 мг - круглі, пласкі блідо-жовті таблетки з фаскою та розподільчою рискою з одного боку діаметром 7 мм;

таблетки по 20 мг - круглі, двоопуклі блідо-рожеві таблетки з розподільчою рискою з одного боку діаметром 8 мм.

Розподільча риска дозволяє ділити таблетку на дві рівні половини.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці (в сухому, захищеному від світла місці) при температурі не вище 25 ° С.

Упаковка

10 таблеток в блістерах з ПВХ плівки/алюмінієвої фольги; 3 блістери в картонній пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробники

Дільниця виробництва:

АТ «Уніфарм».

Дільниця вторинного пакування:

АТ «Уніфарм»; ПАТ «Вітаміни».

Відповідальний за випуск серії:

АТ «Софарма»; ПАТ «Вітаміни».

Місцезнаходження

Дільниця виробництва:

АТ «Уніфарм».

1797, Софія, вул. Трайко Станоєва, 3, Болгарія.

Дільниця вторинного пакування:

АТ «Уніфарм».

1797, Софія, вул. Трайко Станоєва, 3, Болгарія.

ПАТ «Вітаміни».

20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Ленінської Іскри, 31, Україна.

Відповідальний за випуск серії:

АТ «Софарма».

1220, Софія, Ілієнське шосе, 16, Болгарія.

ПАТ «Вітаміни».

20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Ленінської Іскри, 31, Україна.