Линезолид-Тева

Склад

діюча речовина: лінезолід;

1 мл розчину містить 2 мг лінезоліду;

допоміжні речовини: кислота лимонна безводна, натрію цитрат, глюкози моногідрат, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин без видимих часток.

Фармакотерапевтична група

Інші антибактеріальні засоби. Код АТХ J01X X08.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Лінезолід є синтетичним антибактеріальним засобом, який належить до класу протимікробних препаратів – оксазолідинонів. In vitro активний проти аеробних грампозитивних, деяких грамнегативних бактерій та анаеробних мікроорганізмів. Лінезолід селективно пригнічує синтез білків у бактеріальних клітинах. Зокрема, він зв'язується з ділянкою на бактеріальній рибосомі (23S субодиниця із 50S) та перешкоджає утворенню функціонального 70S ініціювального комплексу, який є важливим компонентом процесу трансляції.

До лінезоліду чутливі такі мікроорганізми: грампозитивні аероби − Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium*, Staphylococcus aureus*, Coagulase negative staphylococci, Streptococcus agalactiae*, Streptococcus pneumoniae*, Streptococcus pyogenes*, Стрептококи групи C, Стрептококи групи G; грампозитивні анаероби − Clostridium perfringens, Peptostreptococcus anaerobius, бактерії роду Peptostreptococcus; первинно резистентні мікроорганізми − Haemophilus influenzae, Legionella, Moraxella catarrhalis, Mycoplasma pneumoniae, бактерії роду Neisseria, ентеробактерії, бактерії роду Pseudomonas.

*Клінічна ефективність продемонстрована стосовно чутливих ізолятів для схвалених клінічних показань.

Хоча лінезолід продемонстрував деяку активність в умовах in vitro стосовно Chlamydia pneumoniae, недостатньо даних, щоб довести його клінічну ефективність.

Фармакокінетика. Лінезолід-Тева в основному містить (S)-лінезолід, який є біологічно активним та метаболізується з утворенням неактивних похідних.

Абсорбція. Лінезолід інтенсивно та швидко всмоктується після застосування перорально. Максимальні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 2 годин після застосування. Абсолютна пероральна біодоступність лінезоліду (перехресне дослідження із застосуванням препарату перорально та внутрішньовенно) є повною (близько 100 %).

Прийом їжі суттєво не впливає на абсорбцію препарату, а абсорбція при застосуванні оральної суспензії є такою самою, як і при прийомі таблеток, вкритих плівковою оболонкою.

Розподіл. Об'єм розподілу у рівноважному стані становив у здорових добровольців в середньому 40-50 літрів і приблизно відповідав загальній кількості води в організмі. Зв'язування з білками плазми крові дорівнює близько 31 % та не залежить від концентрації.

Метаболізм. Лінезолід переважно метаболізується за допомогою окиснення морфолінового кільця з утворенням переважно двох неактивних похідних карбонової кислоти з розімкненим кільцем: метаболіту аміноетоксіоцтової кислоти (PNU-142300) і метаболіту гідроксіетилгліцину (PNU-142586). Метаболіт гідроксіетилгліцину (PNU-142586) ― це переважно людський метаболіт, і вважається, що він утворюється неферментативним шляхом. Метаболіт аміноетоксіоцтової кислоти (PNU-142300) утворюється в меншій кількості. Описано інші, другорядні та неактивні метаболіти.

Виведення. У пацієнтів з нормальною функцією нирок або легкою чи помірною нирковою недостатністю лінезолід переважно виводиться у рівноважному стані з сечею у вигляді PNU-142586 (40 %), вихідної речовини (30 %) та PNU-142300 (10 %). Фактично вихідна речовина є відсутня у калі, хоча приблизно 6 % та 3 % кожної введеної дози визначається у вигляді PNU-142586 та PNU-142300 відповідно. Період напіввиведення лінезоліду в середньому становить близько 5-7 годин.

Ненирковий кліренс становить приблизно 65 % загального кліренсу лінезоліду. Незначна нелінійність кліренсу спостерігається при підвищенні доз лінезоліду. Це виникає через зменшення ниркового та нениркового кліренсу при вищих концентраціях лінезоліду. Проте ця різниця у кліренсі є незначною і не впливає на уявний період напіввиведення.

Показання

Лікування інфекцій, спричинених чутливими анаеробними та аеробними грампозитивними мікроорганізмами, включаючи інфекції, що супроводжуються бактеріємією, такі як:

• нозокоміальна пневмонія;
• негоспітальна пневмонія;
• ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин.

Лінезолід активний тільки відносно грампозитивних бактерій. Якщо збудники інфекції включають грамнегативні мікроорганізми, клінічно показано призначення комбінованої терапії.

Протипоказання

Підвищена чутливість до лінезоліду або будь-якого іншого компонента препарату.

Лінезолід не слід застосовувати пацієнтам, які приймають будь-які медичні препарати, що пригнічують моноаміноксидазу А та В (наприклад фенелзин, ізокарбоксазид, селегілін, моклобемід), або протягом двох тижнів після прийому таких препаратів.

За винятком випадків, коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу артеріального тиску, лінезолід не слід призначати пацієнтам з такими супутніми клінічними станами: неконтрольована артеріальна гіпертензія, феохромоцитома, карциноїд, тиреотоксикоз, біполярна депресія, шизоафективний розлад, гострі епізоди запаморочення. Також слід уникати супутнього застосування таких препаратів: інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти, агоністи 5-НТ₁-рецепторів серотоніну (триптани), прямі та непрямі симпатоміметики (включаючи адренергічні бронходилататори, псевдоефедрин, фенілпропаноламін), вазопресори (епінефрин, норепінефрин), допамінергічні сполуки (допамін, добутамін), петидин або буспірон.

Особливі заходи безпеки

Препарат призначений тільки для одноразового використання. Зовнішній пакет знімають лише перед застосуванням препарату, після цього протягом хвилини перевіряють, чи пакет не протікає, сильно його стискаючи. Якщо пакет протікає, розчин не використовують, оскільки може бути порушена його стерильність. Перед застосуванням препарату слід провести візуальну оцінку розчину. Використовують лише прозорі розчини без видимих домішок. Не з'єднувати пакети послідовно. Невикористаний розчин слід утилізувати відповідно до місцевих вимог. Не приєднувати повторно частково використані пакети.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Лінезолід є слабким зворотним неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО). Дані відповідних досліджень взаємодії обмежені. Тому за даних обставин застосування препарату не рекомендоване, за винятком випадків, коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу пацієнта.

При застосуванні лінезоліду може спостерігатися незначне та минуще посилення пресорного ефекту псевдоефедрину гідрохлориду або фенілпропаноламіну гідрохлориду. Супутнє застосування лінезоліду та псевдоефедрину або фенілпропаноламіну призводить до підвищення середнього систолічного артеріального тиску на 30-40 мм.рт.ст. порівняно з підвищенням на 11-15 мм.рт.ст. при застосуванні лише лінезоліду, на 14-18 мм.рт.ст. при застосуванні лише псевдоефедрину або фенілпропаноламіну, на 8-11 мм.рт.ст. при застосуванні плацебо. Дані про застосування такої комбінації пацієнтам з артеріальною гіпертензією відсутні.

При одночасному застосуванні з лінезолідом лікарських засобів з вазопресорною дією, зокрема дофамінергічних засобів, рекомендовано з обережністю підвищувати дози до досягнення бажаного ефекту.

Є дані, що при одночасному застосуванні лінезоліду та декстрометорфану (2 дози по 20 мг, призначені з інтервалами у 4 години) у здорових добровольців ефектів серотонінового синдрому не спостерігається. Однак досвід застосування комбінації лінезоліду з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну свідчить про можливість розвитку серотонінового синдрому (сплутаність свідомості, делірій, збудження, тремор, почервоніння обличчя, діафорез, гіперпірексія).

Не спостерігається значних пресорних ефектів у пацієнтів, які приймають лінезолід та менше ніж 100 мг тираміну. Це означає, що необхідно утримуватися від споживання надмірної кількості їжі та напоїв з високим вмістом тираміну (твердий сир, екстракт дріжджів, недистильовані алкогольні напої, продукти, що містять ферментовані соєві боби, такі як соєвий соус).

Лінезолід не метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP) і не пригнічує жодну з клінічно важливих людських CYP-ізоформ (1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, ЗА4). Аналогічно лінезолід не індукує Р450 ізоферменти у щурів. Тому при застосуванні лінезоліду не очікується CYP450-індукованих взаємодій.

При додаванні варфарину до терапії лінезолідом у рівноважному стані спостерігається 10 % зниження середнього максимального міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) у поєднанні з 5 % зниженням площі під кривою МНВ. Даних про окремі випадки одночасного застосування варфарину та лінезоліду недостатньо для оцінки клінічної значущості цих спостережень.

При застосуванні рифампіцину разом з лінезолідом рифампіцин знижував C_max та AUC лінезоліду. Механізм цієї взаємодії і її клінічна значущість невідомі.

Особливості застосування

Інгібітори моноаміноксидази

Лінезолід є зворотним неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО); проте в дозах, що застосовуються для антибактеріальної терапії, препарат не виявляє антидепресивного ефекту. Дані щодо взаємодії та безпеки лінезоліду за умови призначення пацієнтам із супутніми захворюваннями або пацієнтам, які приймають препарати, що можуть спричинити пригнічення МАО, обмежені. Тому в таких випадках застосовувати лінезолід не рекомендовано, окрім випадків, коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу стану пацієнта.

Застосування з їжею з високим вмістом тираміну

Пацієнтів потрібно попередити про необхідність утримуватися від прийому їжі, багатої на тирамін.

Мієлосупресія

Повідомлялося про оборотну мієлосупресію у деяких пацієнтів, які отримували лінезолід (анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія та панцитопенія), вираженість якої може бути залежною від дози препарату та тривалості лікування. Після відміни лінезоліду порушені гематологічні показники поверталися до рівня, що спостерігався перед початком лікування. Ризик розвитку цих ефектів може бути пов’язаний із тривалістю лікування. Пацієнти літнього віку, які отримують лікування лінезолідом, мають підвищений ризик розвитку дискразій крові порівняно з молодшими пацієнтами. Тромбоцитопенія може виникати частіше у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю незалежно від того, чи знаходиться пацієнт на діалізі. Тому слід робити розгорнутий клінічний аналіз крові пацієнтам, які мають анемію, гранулоцитопенію, тромбоцитопенію; приймають препарати, що здатні знижувати рівень гемоглобіну або кількість тромбоцитів у периферичній крові чи пригнічувати їх функцію; мають тяжку ниркову недостатність; мають підвищений ризик виникнення кровотеч; мають мієлосупресію або отримують лінезолід довше 2 тижнів. Таким пацієнтам лінезолід можна призначати тільки тоді, коли є можливість ретельного моніторингу рівня гемоглобіну, показників розгорнутого аналізу крові та тромбоцитів. У разі появи значної мієлосупресії протягом терапії лінезолідом необхідно припинити лікування, за винятком випадків, коли продовження лікування визнано вкрай необхідним. У таких випадках необхідно здійснювати інтенсивний моніторинг показників розгорнутого аналізу крові та провадити відповідну стратегію ведення пацієнта.

Додатково рекомендовано проводити моніторинг показників розгорнутого аналізу крові (включаючи рівень гемоглобіну, тромбоцитів, загальну та диференціальну кількість лейкоцитів) у пацієнтів, які приймають лінезолід раз на тиждень, незалежно від початкових показників розгорнутого аналізу крові.

У деяких пацієнтів при застосуванні лінезоліду довше максимально рекомендованого періоду 28 днів спостерігався більш високий рівень розвитку тяжкої анемії. Ці пацієнти частіше потребували гемотрансфузії. Повідомлялось про розвиток лактатного ацидозу при застосуванні лінезоліду. Пацієнти, які приймають лінезолід і в яких спостерігається повторно нудота або блювання, ацидоз з невизначених причин або зниження рівня бікарбонатів у крові, потребують невідкладного медичного обстеження.

Невідповідність рівнів смертності у клінічному дослідженні з участю пацієнтів з катетер-асоційованими інфекціями кровотоку, викликаними грампозитивними мікроорганізмами

У пацієнтів, які були рандомізовані для лікування лінезолідом і у яких до початку лікування були ідентифіковані лише грампозитивні збудники інфекції, включаючи підгрупу пацієнтів з грампозитивною бактеріємією, спостерігалась така ж сама частота виживання, що і в пацієнтів із групи препарату порівняння.

Лінезолід не виявляє клінічної активності щодо грамнегативних збудників, тому його застосування при інфекціях, спричинених цими мікроорганізмами, не показане. У разі якщо встановлена або підозрюється наявність супутньої грамнегативної інфекції, показане застосування специфічної щодо грамнегативних мікроорганізмів протимікробної терапії.

Лінезолід слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з високим ризиком системних інфекцій, що становлять загрозу для життя, зокрема інфекцій, спричинених встановленим центральним венозним катетером, пацієнтам відділень інтенсивної терапії. Застосування лінезоліду для лікування пацієнтів із септичною інфекцією, спричиненою встановленими венозними катетерами, не рекомендується.

Застосування в окремих групах пацієнтів

Лінезолід слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю і тільки тоді, коли очікувана користь від препарату перевищує потенційний ризик.

Пацієнтам з тяжким ураженням функції печінки рекомендовано застосовувати лінезолід лише у разі, коли очікувана користь від препарату перевищує потенційний ризик.

Діарея і коліт, пов’язані із застосуванням антибіотиків

Про випадки псевдомембранозного коліту повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи лінезолід; ступінь його тяжкості може варіювати від незначного до такого, що становить загрозу для життя.

Про діарею, пов’язану із Clostridium difficile, повідомлялося при застосуванні майже всіх протимікробних засобів, включаючи лінезолід; ступінь її тяжкості може варіювати від незначної діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними засобами порушує нормальний склад мікрофлори товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту C. difficile. C. difficile продукує токсини A і B, які спричиняють розвиток діареї. Гіпертоксин, що продукується штамами C. difficile, призводить до підвищення захворюваності та летальності, оскільки ці інфекції можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії та можуть потребувати проведення колектомії. Діарею, пов’язану з C. difficile, слід запідозрити в усіх пацієнтів з діареєю, що виникла після застосування антибіотиків. Потрібно уважно збирати анамнез, оскільки асоційована з C. difficile діарея може розвиватися через більше ніж 2 місяці після прийому антибактеріальних засобів.

Лактат-ацидоз

Повідомлялося про розвиток лактат-ацидозу при застосуванні лінезоліду. Пацієнтам, у яких під час застосування лінезоліду розвинулися симптоми метаболічного ацидозу, зокрема періодична нудота або блювання, біль у животі, зниження рівня бікарбонатів або гіпервентиляція, необхідно надати невідкладну медичну допомогу. Якщо розвинувся лактат-ацидоз, необхідно зважити користь від продовження застосування лінезоліду та потенційні ризики.

Мітохондріальна дисфункція

Лінезолід пригнічує синтез білка в мітохондріях. Небажані явища, зокрема лактат-ацидоз, анемія та невропатії (зорового нерва та периферичні), можуть виникати в результаті такого пригнічення; ці явища спостерігаються частіше, якщо препарат застосовується понад 28 днів.

Серотоніновий синдром

Повідомлялося про випадки периферичної та оптичної нейропатії у пацієнтів, які приймали лінезолід, найчастіше при застосуванні препарату довше максимально рекомендованого терміну 28 днів. У випадках оптичної нейропатії, яка прогресувала до втрати зору, пацієнти отримували препарат протягом періоду, який перевищував максимальний рекомендований термін лікування. У разі виникнення таких симптомів, як зниження гостроти зору, зміна сприйняття кольорів, нечіткість зору або дефекти полів зору, рекомендовано термінове офтальмологічне обстеження. Функцію зору слід контролювати в усіх пацієнтів, які приймають лінезолід протягом тривалого періоду (3 місяці або більше), та в усіх пацієнтів, які скаржаться на виникнення нових симптомів з боку органів зору, незалежно від тривалості терапії лінезолідом. У разі розвитку периферичної нейропатії або нейропатії зорового нерва слід виважити доцільність подальшого застосування лінезоліду та пов’язаний з цим потенційний ризик.

Були повідомлення про випадки серотонінового синдрому, пов’язаного з одночасним застосуванням лінезоліду та серотонінергічних засобів, включаючи антидепресанти, зокрема селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs).

Коли одночасне застосування лінезоліду і серотонінергічних засобів є клінічно необхідним, пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом для своєчасного виявлення ознак серотонінового синдрому, таких як когнітивна дисфункція, гіперпірексія, гіперрефлексія та порушення координації. У разі виникнення вказаних ознак лікар повинен розглянути питання про необхідність припинення застосування одного з двох чи обох цих препаратів. Після відміни серотонінергічного препарату вказана симптоматика може зникати.

Судоми

Зрідка повідомлялося про випадки виникнення судом у пацієнтів, які приймали лінезолід. У більшості таких випадків такі пацієнти мали судомні напади чи були наявні фактори ризику виникнення судом в анамнезі.

Периферична нейропатія і нейропатія зорового нерва

У пацієнтів, які отримували лікування лінезолідом, спостерігалися випадки периферичної нейропатії, а також нейропатії та невриту зорового нерва, що іноді прогресували до втрати зору. Ці явища виникали переважно у пацієнтів, які отримували лікування довше за максимально рекомендований термін, що становить 28 днів.

Усі пацієнти повинні повідомляти про симптоми порушення зору, зокрема зміни гостроти зору, зміни сприйняття кольорів, нечіткість зору або дефекти полів зору. У разі таких порушень рекомендується провести негайне обстеження і, якщо необхідно, направити пацієнта до офтальмолога. Якщо пацієнт приймає Лінезолід-Тева довше за рекомендований термін, що становить 28 днів, необхідно регулярно контролювати його функцію зору.

У разі розвитку периферичної нейропатії або нейропатії зорового нерва необхідно оцінити, чи продовження застосування лінезоліду переважає потенційні ризики.

При застосуванні лінезоліду у пацієнтів, які приймають або нещодавно приймали лікарські засоби, які діють на мікобактерії, для лікування туберкульозу, підвищується ризик розвитку нейропатій.

Суперінфекція

Вплив лінезоліду на нормальну мікрофлору у клінічних дослідженнях не оцінювався.

Застосування антибіотиків може зрідка призводити до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів. Повідомлялося про кандидоз, пов’язаний із застосуванням препарату, у пацієнтів, які отримували рекомендовані дози лінезоліду. Якщо під час терапії розвивається суперінфекція, необхідно вжити відповідних заходів.

Порушення репродуктивної функції

Лінезолід оборотно знижує репродуктивну функцію та викликає відхилення від норми морфологічних характеристик сперматозоїдів у дорослих самців щурів при рівнях експозиції, які приблизно дорівнюють очікуваним рівням у людей; можливі ефекти лінезоліду на репродуктивну функцію чоловіків невідомі.

Допоміжні речовини

1 мл розчину містить 45,7 мг (тобто 13710 мг/300 мл) глюкози. Це потрібно враховувати, призначаючи препарат пацієнтам з цукровим діабетом або іншими захворюваннями, що пов’язані з порушенням толерантності до глюкози. 1 мл розчину також містить 0,38 мг (114 мг/300 мл) натрію. Це необхідно враховувати, призначаючи Лінезолід-Тева пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Відсутні відповідні дані щодо застосування лінезоліду вагітним жінкам. Існує потенційний ризик для людини, тому препарат можна застосовувати в цей період тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Лінезолід та його метаболіти можуть проникати у грудне молоко (дані отримані у дослідженнях на тваринах). Під час застосування препарату годування груддю необхідно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Лінезолід-Тева незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими автоматизованими системами. Пацієнтів необхідно попередити про можливу появу під час прийому лінезоліду запаморочення або симптомів порушення зору та порекомендувати їм утриматися від керування транспортними засобами або роботи з іншими автоматизованими системами при виникненні запаморочення.

Спосіб застосування та дози

Розчин лінезоліду вводять внутрішньовенно шляхом крапельної інфузії 2 рази на добу. Тривалість введення становить 30-120 хвилин. Доза залежить від виду і тяжкості інфекції та від чутливості збудника.

Пацієнтів, які почали лікування парентеральною формою препарату, за клінічними показаннями можна перевести на будь-яку лікарську форму лінезоліду для прийому всередину. В цьому випадку підбір дози не потрібен, оскільки біодоступність лінезоліду при прийомі всередину становить майже 100 %.

Лінезолід-Тева, розчин для інфузій, сумісний з такими розчинами: розчин глюкози 50 мг/мл (5 %), розчин натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %), розчин для інфузій, розчин Рінгера лактатний, розчин для ін’єкцій (розчин для ін’єкцій Хартмана).

Рекомендовані дози лінезоліду для дорослих

Тривалість лікування залежить від природи збудника, локалізації і тяжкості інфекції, а також від клінічного ефекту.

Пацієнти літнього віку. Немає потреби в корекції дози.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Немає потреби в корекції дози.

Пацієнти з тяжкою нирковою недостатністю (з кліренсом креатиніну ≤ 30 мл/хв). Немає потреби в корекції дози. Через невідоме клінічне значення вищої системної експозиції (до 10 разів) двох основних метаболітів лінезоліду у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю препарат слід призначати з особливою обережністю та лише у тому разі, коли очікувана користь переважає потенційний ризик.

Приблизно 30 % від застосованої дози лінезоліду виводиться протягом 3-годинного сеансу гемодіалізу, тому пацієнтам на гемодіалізі препарат призначають після діалізу. Основні метаболіти лінезоліду в певній кількості видаляються з організму при проведенні гемодіалізу, проте концентрації цих метаболітів після процедури діалізу все ж залишаються значно вищими, ніж ті, що спостерігаються у пацієнтів з нормальною функцією нирок або з незначною та помірно вираженою нирковою недостатністю.

Таким чином, лінезолід слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, та лише у тому разі, коли очікувана перевага від терапії переважатиме потенційний ризик.

На сьогодні немає клінічного досвіду застосування лінезоліду пацієнтам, які перебувають на постійному амбулаторному перитонеальному діалізі чи альтернативному лікуванні з приводу ниркової недостатності (іншому, ніж гемодіаліз).

Пацієнти із печінковою недостатністю. Корекція дози не потрібна. Проте оскільки клінічні дані обмежені, рекомендується застосовувати лінезолід таким пацієнтам лише тоді, коли очікувана користь від лікування переважатиме потенційний ризик.

Діти.

Недостатньо даних щодо безпеки та ефективності лінезоліду для дітей.

Передозування

Специфічний антидот невідомий.

Рекомендується проводити симптоматичне лікування, вживаючи заходів для підтримки клубочкової фільтрації. Близько 30 % дози лінезоліду виводиться протягом годинного сеансу гемодіалізу, проте відсутні дані щодо виведення лінезоліду за допомогою перитонеального діалізу або гемоперфузії. Певна кількість двох основних метаболітів лінезоліду також виводиться за допомогою гемодіалізу.

Побічні реакції

Інфекції та інвазії: кандидоз (зокрема оральний та вагінальний кандидоз) або грибкові інфекції, вагініт, коліт, пов’язаний із застосуванням антибіотиків, зокрема псевдомембранозний коліт.

З боку системи крові: еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія, сидеробластна анемія, панцитопенія, мієлосупресія.

З боку імунної системи: анафілаксія.

Порушення метаболізму: лактатний ацидоз, гіпонатріємія.

Психічні розлади: безсоння.

З боку нервової системи: головний біль, металевий присмак у роті, запаморочення, гіпестезія, парестезії, серотоніновий синдром, периферична нейропатія, судоми.

З боку органів зору: нечіткість зору, нейропатія зорового нерва, неврит зорового нерва, втрата зору, зміна гостроти зору, порушення сприйняття кольорів, дефекти полів зору.

З боку органів слуху: шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, флебіт/тромбофлебіт, транзиторні ішемічні атаки, тахікардія.

З боку травного тракту: діарея, нудота, блювання, гастрит, панкреатит, локальний або генералізований біль у животі, запор, сухість у роті, диспепсія, глосит, діарея, стоматит, зміна кольору язика, зміна кольору поверхні зубів.

З боку гепатобіліарної системи: відхилення результатів аналізів печінкової функції від норми (підвищення рівнів АСТ, АЛТ, лужної фосфатази, підвищення рівня загального білірубіну).

З боку шкіри: кропив’янка, дерматит, підвищене потовиділення, свербіж, висипання, бульозні ураження шкіри, такі як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, ангіоневротичний набряк, алопеція.

З боку сечовидільної системи: поліурія, ниркова недостатність, підвищення рівня азоту сечовини крові, підвищення рівня креатиніну.

З боку репродуктивної системи: вульвовагінальні порушення.

Загальні порушення та розлади в місці введення: озноб, швидка втомлюваність, біль у місці ін’єкції, спрага, локальний біль.

Лабораторні показники: підвищення рівнів ЛДГ, креатинінкінази, ліпази, амілази або глюкози без голодування; зниження загального білка, альбуміну, натрію та кальцію; підвищення або зниження рівнів калію або бікарбонату; підвищення рівнів натрію або кальцію; зниження глюкози без голодування; підвищення або зниження рівня хлоридів;

підвищення кількості нейтрофілів або еозинофілів, зниження рівня гемоглобіну, гематокриту або кількості еритроцитів; підвищення або зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів; підвищення кількості ретикулоцитів; зниження кількості нейтрофілів.

Термін придатності

Зберігати при температурі не вище 30 °С. Не охолоджувати та не заморожувати. Зберігати в оригінальній упаковці (зовнішньому пакеті) до початку застосування для захисту від світла. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Умови зберігання

2 роки.

Хімічна та фізична робоча стабільність препарату зберігається протягом 4 годин після розкриття пакету за кімнатної температури. З мікробіологічної точки зору розчин слід використати одразу. Якщо препарат не був використаний одразу, за час зберігання та умови зберігання відповідає особа, яка застосовує препарат.

Несумісність

Відомо, що Лінезолід-Тева, розчин для інфузій, є фізично несумісний з такими речовинами: амфотерицин В, хлорпромазину гідрохлорид, діазепам, пентамідин ізетіонат, еритроміцин лактобіонат, фенітоїн натрію та сульфаметоксазол/триметоприм. Крім того, він є хімічно несумісний із цефтриаксоном натрію.

Упаковка

По 300 мл препарату в інфузійному пакеті з двома трубками, одна з яких запаяна, а інша обладнана пристроєм для з’єднання з інфузійною системою. Інфузійний пакет міститься в зовнішньому пакеті. По 1 інфузійному пакету або по 10 інфузійних пакетів, або по 30 інфузійних пакетів, вміщених по одному в зовнішній пакет, в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

АТ Фармацевтичний завод ТЕВА.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

H-2100 Годолло, вул. Танчич Міхалі 82, Угорщина.