Комбисо

Склад

діючі речовини: бісопролол, гідрохлоротіазид;

1 таблетка містить бісопрололу фумарату 5 мг або 10 мг та гідрохлоротіазиду 6,25 мг;

допоміжні речовини:

таблетки 5 мг/6,25 мг: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, магнію стеарат, заліза оксид червоний (E 172), заліза оксид жовтий (E 172);

Лікарська форма

Таблетки.

Фармакотерапевтична група

Селективні бета-адреноблокатори в комбінації з тіазидними діуретиками.

Код АТС С07В В07.

Показання

Артеріальна гіпертензія.

Протипоказання

• Підвищена чутливість до бісопрололу/гідрохлоротіазиду, до іншого компонента

препарату або до інших сульфаніламідів;

• гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стадії декомпенсації, що

потребує інотропної терапії;

• кардіогенний шок;
• атріовентрикулярна блокада II і III ступеня (без введеного електрокардіостимулятора);
• синдром слабкості синусового вузла;
• виражена синоатріальна блокада;
• симптоматична брадикардія (частота серцевих скорочень (ЧСС) < 50 уд./хв перед початком

лікування);

• стенокардія Принцметала;
• хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації, що не піддається терапії;
• тяжка форма бронхіальної астми або тяжкі хронічні обструктивні захворювання легень;
• пізні стадії порушення периферичного кровообігу, хвороба Рейно;
• артеріальна гіпотензія;
• феохромоцитома, що не лікувалася;
• метаболічний ацидоз;
• тяжкі порушення функції нирок (ниркова недостатність з олігурією/анурією, кліренс

креатиніну менше 30 мл/хв і сироватковий креатинін більше 1,8 мг/100 мл);

• гострий гломерулонефрит;
• тяжкі порушення функції печінки;
• прекома та гепатична кома;
• гіпокаліємія;
• гіпонатріємія;
• гіперкальціємія;
• подагра;
• комбінація з флоктафеніном (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види

взаємодій»);

• комбінація з сультопридом (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види

взаємодій»).

Спосіб застосування та дози

Призначають дорослим внутрішньо вранці під час або після їди. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води.

Лікування слід починати поступово, з низьких доз, із наступним їх підвищенням. Рекомендована доза – 1 таблетка Комбісо 5 мг/6,25 мг.

Якщо при застосуванні препарату у наведеній дозі артеріальний тиск не знижується, дозу слід збільшити до максимальної добової дози – 2 таблетки Комбісо 5 мг/6,25 мг або 1 таблетка Комбісо 10 мг/6,25 мг відповідно.

При наявності порушень функції печінки і нирок виведення препарату знижується, тому для таких пацієнтів доза не повинна перевищувати 5 мг бісопрололу та 6,25 мг гідрохлоротіазиду

(1 таблетка Комбісо 5 мг/6,25 мг).

Тривалість лікування залежить від тяжкості захворювання та індивідуальної чутливості хворого.

Після тривалого застосування препарату Комбісо прийом слід припиняти поступово, тобто протягом 7-10 днів, особливо пацієнтам, хворим на ішемічну хворобу серця, оскільки раптова відміна терапії може призвести до тяжкого стану пацієнта.

Побічні реакції

Побічні реакції, що зустрічаються при застосуванні препарату, систематизовано за класами органів і систем.

З боку серцево-судинної системи: брадикардія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю), ознаки погіршення вже існуючої серцевої недостатності, відчуття холоду у кінцівках або оніміння кінцівок; порушення атріовентрикулярної провідності, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю; посилене серцебиття, аритмія, серцева недостатність з периферичним набряком та/або задишкою при перевантаженні, ортостатична гіпотензія; на початку лікування можливі напади стенокардії (біль у грудях); можливе різке зниження артеріального тиску; тремор; погіршання перебігу хвороби Рейно, тахікардія. 

З боку дихальної системи: бронхоспазм (особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою або з обструктивними захворюваннями бронхів в анамнезі), синкопе, задишка; респіраторний дистрес-синдром, включаючи пневмонію та набряк легень; алергічний риніт.

З боку органів зору: порушення зору; зменшення сльозовиділення (зниження секреції слізних залоз, що необхідно враховувати пацієнтам, які користуються контактними лінзами); ксантопсія, кон’юнктивіт.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, апластична анемія, нейтропенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку.

З боку репродуктивної системи: порушення потенції.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: алергічні реакції (свербіж, почервоніння, екзантема, кропив’янка, пурпура, висипання, фотосенсибілізація); при лікуванні β-блокаторами може спостерігатися погіршення стану хворих на псоріаз у вигляді псоріатичного висипу, алопеція, некротичний васкуліт, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, шкірні вовчакоподібні реакції.

З боку травної системи: нудота, блювання, діарея, запор; втрата апетиту, біль у животі, посилення спраги, стоматит, глосит, сіаладеніт, підвищення активності амілази; гострий панкреатит.

З боку метаболізму: підвищення активності сироваткових трансаміназ, гепатит, порушення толерантності до глюкози, розвиток латентного цукрового діабету або його загострення, гіпоглікемія, підвищення рівнів сироваткових ліпідів (холестерин, тригліцериди), порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпохлоремія, гіперкальціємія), гіперглікемія і глюкозурія, гіперурикемія, метаболічний алкалоз, загострення подагри.

З боку кістково-м’язової системи: міастенія, міалгія; судоми; артропатія з моно- і поліартритом.

З боку нервової системи: на початку лікування можливі втомлюваність, виснаження, головний біль, запаморочення; порушення сну, синкопе, сонливість, зміна настрою, апатія, судоми, загальмованість, дратівливість, тривога, парестезії.

З боку психіки: депресія; галюцинації, нічні жахи; сплутаність свідомості, діафорез, емоційна лабільність, тимчасова втрата свідомості.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: порушення функції печінки, підвищення рівня окремих лабораторних показників (підвищення рівня тригліцеридів у крові, незначне або помірне збільшення печінкових ферментів у плазмі крові АЛТ, АСТ), жовтяниця, гепатит, гострий холецистит, печінкова енцефалопатія або печінкова кома.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: оборотне підвищення рівня креатинину і сечовини у сироватці крові, порушення функції нирок, ниркова недостатність.

З боку органів слуху: порушення слуху, вертиго.

Інші: були повідомлення про раптовий набряк легень, який супроводжувався шоком, анафілактичні реакції, сухість у роті, гострий інтерстиціальний нефрит, васкуліт, шум у вухах, збільшення маси тіла, випадання волосся.

Передозування

Симптоми: артеріальна гіпотензія, брадикардія, серцева недостатність, гіпоглікемія, кардіогенний шок, тахікардія, аритмія, задишка, бронхоспазм, судоми, головний біль, слабкість, запаморочення, втрата свідомості, сплутаність свідомості, колапс, втомлюваність, паралітичний ілеус, блювання, метеоризм, запор, втрата рідини і електролітів, спрага, міалгія, міоспазм, гостра ниркова недостатність, міастенія, парестезія, парез, апатія.

Лікування: промивання шлунка, застосування сорбентів. Терапія симптоматична.

При брадикардії або артеріальній гіпотензії можна застосовувати антидоти: атропін: 0,5-2 мг внутрішньовенно болюсно; глюкагон: спочатку 1-10 мг/год внутрішньовенно, потім 2-2,5 мг за годину у вигляді безперервної інфузії; симпатоміметики залежно від маси тіла та ефекту: дофамін, добутамін, ізопреналін, орципреналін і адреналін. У випадку брадикардії, що не піддається лікуванню, слід застосувати тимчасовий водій ритму (пейсмейкер).

При бронхоспазмі застосовують бета₂-адреноміметики або амінофілін.

При виникненні генералізованих судомних нападів рекомендується повільне внутрішньовенне введення діазепаму.

При судинній недостатності, виникненні гіповолемії, гіпокаліємії слід вжити необхідних терапевтичних заходів.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність.

Препарат протипоказаний у період вагітності, оскільки може спричинити брадикардію, гіпоглікемію, артеріальну гіпотензію у плода і новонародженого, тромбоцитопенію у новонародженого.

Період годування груддю.

Препарат протипоказаний у період годування груддю, оскільки встановлено, що гідрохлоротіазид потрапляє у грудне молоко, а також інгібує його продукцію.

Діти

Досвіду застосування препарату дітям немає, тому його не застосовують дітям (віком до 18 років).

Особливості застосування

Необхідний особливо ретельний контроль за станом пацієнтів у таких випадках: атріовентрикулярна блокада I ступеня, порушення периферичного кровообігу (на початку терапії можливе посилення симптомів); ішемічна хвороба серця, літній вік, тиреотоксикоз, цукровий діабет з різкими коливаннями рівня глюкози в крові, при цьому симптоми гіпоглікемії (тахікардія, серцебиття, пітливість) можуть бути приховані; сувора дієта або тривале голодування, проведення десенсибілізаційної терапії; тяжкі фізичні навантаження, гіповолемія, атеросклероз судин головного мозку, коронарний атеросклероз, незначні порушення функції нирок з одночасним порушенням функції печінки, загальна анестезія. Лікування пацієнтів літнього віку слід розпочинати з низьких доз і під ретельним контролем лікаря.

З обережністю призначати препарат пацієнтам із псоріазом, ретельно зваживши користь/ризик.

Блокатори бета-рецепторів можуть підвищувати чутливість до алергенів і вираженість анафілактичних реакцій. Тому необхідно це враховувати при призначенні препарату пацієнтам із реакціями гіперчутливості і пацієнтам, яким проводять десенсибілізаційну терапію (ризик підвищення анафілактичних реакцій).

Необхідно обов’язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом блокаторів бета-адренорецепторів. У пацієнтів, яким планується загальна анестезія, застосування бета-блокаторів знижує імовірність аритмії та ішемії міокарда під час наркозу, інтубації  та післяопераційного періоду. Рекомендовано продовжувати застосування бета-блокаторів під час інтраопераційного періоду. Анестезіолог повинен врахувати потенційну взаємодію з іншими ліками, яка може призвести до брадиаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації падіння артеріального тиску. У разі відміни бісопрололу перед оперативним втручаннями дозу слід поступово знизити та припинити прийом препарату за 48 годин до загальної анестезії.

При бронхіальній астмі або інших хронічних обструктивних захворюваннях легень показана супутня терапія бронходилататорами. У деяких випадках через підвищення тонусу дихальних шляхів може потребуватися більш висока доза бета₂-симпатоміметиків_.

Пацієнтам із феохромоцитомою (пухлиною надниркових залоз) бісопролол слід призначати тільки на тлі попередньої терапії альфа-адреноблокаторами.

При лікуванні бісопрололом можуть маскуватися симптоми тиреотоксикозу.

Лікування бета-адреноблокаторами не можна переривати раптово, курс необхідно закінчувати повільно з поступовим зниженням дози.

Повідомлялося про випадки гострого холециститу у пацієнтів з холелітіазом.

Препарат містить гідрохлоротіазид, що може давати позитивний результат у допінг-тесті.

Гідрохлоротіазид при тривалому прийомі може спричинити порушення водно-електролітного балансу та загострення метаболічного алкалозу (див. розділ «Побічні реакції»).

Гіпокаліємія підвищує ризик тяжкої аритмії, зокрема потенційно летальної torsade de pointes. Ефективність тіазидів повністю проявляється лише за умови нормальної функції нирок. При наявності ураження нирок потрібний особливо ретельний догляд за хворими. Якщо погіршення функції нирок прогресує, слід припинити застосування діуретиків. Терапія тіазидними діуретиками може спричиняти гіперурикемію і загострення подагри у деяких пацієнтів.

При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися поодинокі випадки реакцій фото- чутливості. У разі виникнення таких реакцій рекомендується припинити застосування препарату. Якщо лікування необхідно продовжувати, слід захищати відкриті ділянки тіла від сонячного або штучного УФ-випромінювання.

При тривалій терапії рекомендується регулярний контроль рівня електролітів у сироватці (особливо калію, натрію, кальцію), креатиніну та сечовини, ліпідів сироватки (холестерин і тригліцериди), сечової кислоти, глюкози крові. При лікуванні препаратом необхідно вживати достатню кількість рідини та їжі, багатої на калій (банани, овочі, горіхи) через підвищену втрату калію.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі

з іншими механізмами.

В індивідуальних випадках на початку лікування та при зміні дози препарату рекомендовано утримуватись від керування автотранспортом та від потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки препарат може спричинити запаморочення. Така ж дія препарату посилюється при одночасному вживанні алкоголю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Бісопролол/гідрохлоротіазид

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю

При одночасному застосуванні Комбісо з каптоприлом та еналаприлом відбувається потенціювання гіпотензивного ефекту.

Дія інсуліну та пероральних протидіабетичних препаратів може змінюватись при одночасному застосуванні з Комбісо, при цьому можуть маскуватись ознаки гіпоглікемії – особливо тахікардія і тремор, тому слід контролювати рівень глюкози в крові.

Саліцилати та інші нестероїдні протизапальні засоби (індометацин) можуть знижувати антигіпертензивний і діуретичний ефекти Комбісо. Може потенціюватися токсичний вплив саліцилатів на центральну нервову систему, якщо одночасно застосовувати високі дози саліцилатів. Одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів із Комбісо у пацієнтів з гіповолемією може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності.

Барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, вазодилататори, вживання алкоголю посилюють гіпотензивний ефект.

При одночасному застосуванні антагоністів кальцію (ніфедипін) існує ризик потенціювання гіпотензивного ефекту, а в окремих випадках може розвинутися серцева недостатність.

При одночасному застосуванні препарату з антиаритмічними засобами може виникнути адитивний кардіодепресивний ефект.

Пацієнтам, які одночасно з Комбісо застосовують антагоністи кальцію (верапаміл, дилтіазем, дизопірамід), необхідний медичний моніторинг, оскільки існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, брадикардії, аритмії.

При комбінації з резерпіном, альфа-метилдопою, гуанфацином та клонідином може знижуватися частота серцевих скорочень. При раптовому припиненні терапії клонідином на тлі одночасного застосування Комбісо може підвищуватися артеріальний тиск. Тому за декілька днів до відміни клонідину слід припинити приймання препарату. Дозу клонідину слід поступово знижувати.

При одночасному застосуванні з норадреналіном, адреналіном або з іншими симпатоміметиками (протикашльові препарати, назальні та очні краплі) можливе підвищення артеріального тиску.

Не можна застосовувати Комбісо разом із інгібіторами МАО, оскільки існує ризик розвитку артеріальної гіпертензії.

При одночасному застосуванні з Комбісо зменшується ефективність лікарських засобів, що знижують рівень сечової кислоти.

При застосуванні разом із Комбісо серцевих глікозидів підвищується чутливість міокарда до серцевих глікозидів, відповідно потенціюються ефекти обох препаратів і побічна дія серцевих глікозидів.

Похідні ерготаміну при сумісному застосуванні з Комбісо призводять до поглибленого порушення периферичного кровообігу.

Одночасне застосування глюкокортикоїдів, карбеноксалону, амфотерицину В, фуросеміду або проносних засобів може призвести до підвищеної втрати калію.

Через зниження елімінації літію одночасне застосування з препаратами літію призводить до потенціювання їх кардіо- і нейротоксичності.

При одночасному застосуванні з Комбісо дія курареподібних міорелаксантів може потенціюватися або подовжуватись.

Анестезія. Перед хірургічним втручанням слід попередити анестезіолога про застосування препарату. Засоби для інгаляційного наркозу, похідні вуглеводню (хлороформ, циклопропан, галотан, метоксифлуран та ін.) при одночасному застосуванні з бета-блокаторами збільшують ризик пригнічення функції міокарда та розвитку гіпотензивних реакцій. Дія недеполяризувальних блокаторів нервово-м’язової передачі під впливом бета-адреноблокаторів може посилюватись і подовжуватись. 

Рифампіцин зменшує антигіпертензивний ефект Комбісо.

Циметидин потенціює дію препарату.

Комбісо може знижувати виведення лідокаїну.

Бісопролол

Комбінації, які протипоказані

Флоктафенін – при шоці або артеріальній гіпотензії, які індуційовані флоктафеніном, бета-блокатори послаблюють компенсаторні серцево-судинні реакції; сультоприд – збільшує ризик розвитку шлуночкової аритмії, особливо типу «torsade de pointes».

Комбінації, які не рекомендовано застосовувати

• Антиаритмічні засоби I класу (наприклад хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): негативний вплив на атріовентрикулярну провідність та інотропну функцію міокарда.
• Антагоністи кальцію типу верапамілу, меншою мірою – дилтіазему: негативний вплив на скорочувальну функцію міокарда та атріовентрикулярну провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та атріовентрикулярної блокади у пацієнтів, які застосовують бета-блокатори.
• Гіпотензивні препарати з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, моксинідин, рилменідин): можуть призвести до погіршення серцевої недостатності. При комбінованій терапії раптова відміна цих засобів підвищує ризик рефлекторної гіпертензії.

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю

• ;Антагоністи кальцію типу дигідропіридину (наприклад ніфедипін, фелодипін, амлодипін): підвищують ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Не виключено зростання негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.
• ;Антиаритмічні засоби III класу (наприклад аміодарон): можуть підвищувати негативний вплив на атріовентрикулярну провідність.
• ;Бета-блокатори місцевої дії (наприклад ті, які містяться в очних краплях для лікування глаукоми): дія бісопрололу може посилюватися.
• Парасимпатоміметики: може збільшуватися час атріовентрикулярної провідності та підвищується ризик брадикардії.
• Інсулін та пероральні гіпоглікемічні (антидіабетичні) засоби: посилюється дія цих препаратів, може виникнути гіпоглікемічний ефект. Ознаки гіпоглікемії можуть бути замасковані. Така взаємодія більш імовірна при застосуванні неселективних бета-блокаторів.
• Засоби для анестезії: засоби для інгаляційного наркозу, похідні вуглеводню (хлороформ, циклопропан, галотан, метоксифлуран та ін.) підвищують ризик пригнічення функції міокарда та розвиток гіпотензивних реакцій. Дія недеполяризувальних блокаторів нервово-м’язової передачі під впливом бета-адреноблокаторів може посилюватись і подовжуватись. 
• Серцеві глікозиди (препарати наперс