Кардомин-Сановель плюс

Склад

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лозартану калію 50 мг, гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, opadry жовтий (гідроксипропілцелюлоза, гідроксипропілметил-целюлоза, титану діоксид (Е 171), барвник D&C жовтий № 10 лак).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Препарати антагоністів ангіотензину ІІ та діуретики. Лозартан і діуретики.

Код АТС С09D А01. 

Показання

• Артеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показана комбінована терапія).
• Зниження ризику серцево-судинних ускладнень і летальності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка.

Протипоказання

Підвищена чутливість до речовин, що є похідними сульфонаміду (таких як гідрохлоротіазид), або до будь-яких допоміжних речовин, що входять до складу препарату, анурія, виражене порушення функції печінки і нирок (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв), холестаз, обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів, терапевтично резистентна гіпокаліємія або гі-перкальціємія, стійка гіпонатріємія, симптоматична гіперурикемія/подагра.

Спосіб застосування та дози

Артеріальна гіпертензія

Звичайна початкова і підтримуюча доза – 1 таблетку 1 раз на добу. Для пацієнтів без адекватної терапевтичної відповіді на прийом 1 таблетки протягом 2 – 4 тижнів, доза препарату може бути збільшена до 2-х таблеток 1 раз на добу.

Максимальна доза – 2 таблетки 1 раз на добу. Як правило, стабільний антигіпертензивний ефект досягається протягом 3 тижнів після початку лікування.

Підбір початкової дози для пацієнтів літнього віку не потрібний.

Зниження ризику розвитку серцево-судинних ускладнень і летального кінця у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка

Пацієнтам, у яких не вдається досягти цільових значень рівня артеріального тиску при прийомі лозартану 50 мг 1 раз на добу, потрібний підбір терапії із комбінованим застосуванням лозартану з низькими дозами гідрохлортіазиду (12,5 мг). За необхідності, потрібно збільшити дозу лозартану до 100 мг у поєднанні з гідрохлортіазидом у дозі 12,5 мг на добу, надалі – збільшити дозу до 2 таблеток (усього 100 мг лозартану і 25 мг гідрохлоротіазиду на добу одноразово).

Кардомін – сановель плюс може призначатися сумісно з іншими антигіпертензивними препаратами.

Кардомін – сановель плюс можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи водою.

Побічні реакції

Побічні реакції, які можуть бути спричинені такою діючою речовиною як:

Лозартан калію

З боку травного тракту: нудота, діарея, диспепсія, біль у животі, стійкий запор, панкреатит, подразнення шлунка, блювання.

З боку опорно-рухового апарату: біль у суглобах, біль у спині, міалгія, судоми м’язів.

З боку нервової системи: безсоння, головний біль, дискомфорт, запаморочення, втрата свідомості, сонливість, мігрень, вертиго, депресія.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, відчуття серцебиття, стенокардія, ортостатична гіпотензія, симптоматична гіпотензія (особливо у пацієнтів із дефіцитом внутрішньосудинного об’єму рідини, наприклад у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або у тих, хто отримує високі дози діуретиків), дозозалежний ортостатичний ефект.

З боку дихальної системи: кашель, риніт, фарингіт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, застій у носі.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит, порушення функції печінки, підвищення рівня печінкових трансаміназ, білірубіну, жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив’янка

З боку нирок та сечовивідних шляхів: як наслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, повідомлялося про зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність у пацієнтів групи ризику; такі зміни ниркової функції можуть бути оборотними при припиненні терапії, інфекції сечовивідних шляхів.

Загальні порушення: астенія, абдомінальний біль, біль у грудній клітці, нездужання, підвищена втомлюваність, грипоподібні симптоми, слабкість, набряки, парестезія, диспное, дзвін у вухах, реакції гіперчутливості (анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та голосової щілини, що призводить до обструктивних дихальних шляхів та/або набряки обличчя, губ, глотки і/або язика); у деяких пацієнтів в анамнезі був ангіоневротичний набряк, пов’язаний із застосуванням інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ; васкуліт, включаючи пурпуру Шенляйн-Геноха; дисгевзія; фоточутливість, еритродермія рабдоміоліз; еректильна дисфункція/імпотенція.

Лабораторні дослідження: підвищення рівнів АЛТ, гіперкаліємія, підвищення рівню сечовини крові, креатиніну у сироватці крові, гіпоглікемія, анемія, тромбоцитопенія, гіпонатріємія.

Гідрохлоротіазид

Порушення балансу електролітів

Гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія та гіпохлоремічний алкалоз: сухість у роті, відчуття спраги, аритмія, зміна настрою, м’язовий спазм та біль, нудота, блювання, втомлюваність, слабкість. Гіперхлоремічний алкалоз може спричинити гепатоенцефалопатію та печінкову кому.

Гіпонатріємія: сплутаність свідомості, судоми, загальмованість, виснаження, роздратованість, спазми м’язів.

Порушення метаболізму: гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія можуть спровокувати напад подагри у хворих на подагру без клінічних проявів.

Може знижувати переносимість глюкози, спричинити прояв латентного діабету.

При застосуванні високих доз можливе підвищення рівня ліпідів у крові.

З боку травного тракту: холецестит або панкреатит, холестатична жовтяниця, діарея, сіалоденіт, запор, втрата апетиту.

З боку серцево-судинної системи: аритмія, ортостатична гіпотензія, васкуліт.

З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкоцитопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, апластична анемія, нейтропенія, пригнічення кровотворення.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: токсичний епідермальний некроліз, висип, екзема, шкірні вовчакоподібні реакції, реактивація шкірного червоного вовчаку.

З боку центральної та периферичної нервової системи: запаморочення, тимчасове порушення зору, головний біль, парестезія, вертиго, дезорієнтація, сонливість, нервозність, зміни настрою, депресія, порушення сну, статеві розлади, виснаження.

З боку органів зору: ксантопсія.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: ниркова недостатність, інтерстиційний нефрит.

Реакції підвищеної чутливості: кропив’янка, пурпура, некротичний васкуліт, синдром Стівенса-Джонсона, респіраторний дистрес, у тому числі пневмоніт та набряк легень, фотосенсибілізація, анафілактичні реакції, шок.

Передозування

При передозуванні (інтоксикації) препарату можлива поява таких симптомів: нудота, блювання, печінкова кома, артеріальна гіпотензія.

Симптоми передозування лозартаном: артеріальна гіпотензія, тахікардія, можливий розвиток брадикардії, спричинений парасимпатичною (вагусною) стимуляцією. При виникненні симптоматичної гіпотензії слід почати підтримуюче лікування. Лозартан і його активні метаболіти не видаляються при гемодіалізі.

Симптоми передозування гідрохлоротіазидом: гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія, дегідратація, спричинені надмірним сечовиділенням (симптопи даних порушень див. у розділі «Побічні реакції»). При одночасному застосуванні дигіталісу гіпокаліємія може спричинити посилення серцевих аритмій.

Гідрохлоротіазид видаляється шляхом гемодіалізу, проте ступінь видалення не був встановлений.

Лікування проводити залежно від тяжкості проявів інтоксикації. Необхідно викликати блювання, зробити промивання шлунка, призначити активоване вугілля. Подальше лікування – симптоматичне і допоміжне, спрямоване на підтримку діяльності серцево-судинної системи, корекцію водно-електролітного балансу.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

При застосуванні під час II і III триместрів вагітності препарати, які безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть спричинити пошкодження або навіть летальний наслідок плода. Якщо пацієнтка завагітніла, курс терапії препаратом слід перервати і розпочати приймати інші препарати.

Відомо, що терапевтична доза комбінації лозартан/гідрохлоротіазид у ІІ та ІІІ триместрах вагітності спричиняла фетотоксичність (зниження функції нирок, олігоамніон (маловоддя), затримку окостеніння черепних кісток у плода) і токсичні прояви у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіпокаліємія). Гідрохлоротіазид знижує кількість плазми крові і погіршує плацентарний кровообіг. Похідні тіазидів проходять крізь плацентарний бар’єр, їх можна виявити в пуповинній крові. Ці препарати можуть спричинити порушенння водно-електролітного балансу плода та інші реакції, виявлені у дорослих. Є повідомлення про тромбоцитопенію новонародженого, про жовтяницю плода або немовляти, якщо жінка приймала гідрохлоротіазид у період вагітності.

Годування груддю.

Невідомо, чи проникає лозартан у грудне молоко. Похідні тіазидів екскретуються у грудне молоко. Рішення щодо припинення прийому ліків слід приймати з урахуванням користі препарату для матері. При необхідності прийому препарату годування груддю слід припинити.

Діти

Препарат не застосовувати дітям.

Особливості застосування

Як наслідок пригнічення ренін-ангіотензинової системи, у чутливих осіб спостерігаються зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність; ці зміни функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії.

Так само, як і при застосуванні всіх антигіпертензивних засобів, у деяких пацієнтів виникає симптоматична артеріальна гіпотензія. Пацієнтів слід спостерігати на предмет клінічних ознак водного або електролітного дисбалансу, наприклад, зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагнеземії або гіпокаліємії, які можуть з’являтися під час супутньої діареї або блювання. У цих випадках необхідно періодично, через відповідні інтервали часу, визначати рівень електролітів сироватки крові.

При застосуванні препарату можливе порушення толерантності до глюкози, що може вимагати зміни дозування протидіабетичних засобів, включаючи інсулін.

Препарат може зменшувати екскрецію кальцію з сечею і викликати переміжне та незначне підвищення рівня кальцію у сироватці крові. Відчутна гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Лікування тіазидовими препаратами потрібно припиняти до виконання тестів з метою оцінки функції паращитовидної залози.

Підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів може бути пов’язано з терапією тіазидним діуретиком, що входить до складу препарату.

Оскільки лозартан знижує вміст сечової кислоти, його поєднання з гідрохлоротіазидом зменшує ступінь викликаної діуретиками гіперурикемії.

Препарат слід з обережністю призначати наступним категоріям пацієнтів.

• З порушенням водно-електролітного балансу (зневоднення, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія, гіпокаліємія), яке може розвиватися на тлі діареї або блювання.
• Із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; цукровим діабетом, з гіперкальціємією, гіперурикемією та/або подагрою; з цукровим діабетом, з обтяженим алергічним анамнезом і бронхіальною астмою; а також при системних захворюваннях сполучної тканини (у тому числі при системному червоному вовчаку); гіповолемії (у тому числі на тлі високих доз діуретиків); а також при одночасному призначенні із нестероїдними протизапальними препаратами (НПВЗ)), у тому числі інгібіторами циклогенази-ІІ.

Інші ефекти

У пацієнтів, які одержують тіазидні діуретики, реакції гіперчутливості можуть спостерігатися навіть у випадку відсутності вказівок на наявність алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Є повідомлення про розвиток загострення або прогресування системного червоного вовчаку на тлі прийому тіазидних діуретиків.

Лозартан калію

Гіперчутливість: ангіоневротичний набряк. Слід часто контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряки обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі.

Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс: симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози препарату або після підвищення дози може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням сильних діуретиків, дієтичним обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування або зниження початкової дози препарату (див. «Спосіб застосування та дози»). Такі ж рекомендації стосуються дітей віком від 6 років.

Електролітичний дисбаланс: електролітичний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів із порушенням функції нирок (з або без цукрового діабету), що слід брати до уваги. У клінічному дослідженню за участю хворих на цукровий діабет ІІ типу та з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була більшою при лікуванні лозартаном калію порівняно з плацебо. Тому слід часто перевіряти концентрацію калію у плазмі крові і показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.

Не рекомендоване одночасне застосування препарату і калійзберігаючих діуретиків, добавок калію і замінників солі, що містять калій.

Порушення функції печінки.

Беручи до уваги фармакокінетичні дані, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану у плазмі крові хворих не цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів із наявністю в анамнезі порушень печінки. Немає досвіду застосування препарату пацієнтами із тяжкими порушеннями функції печінки.

Лозартан калію не рекомендований для застосування дітям із порушенням функції печінки.

Порушення функції нирок.

Повідомлялося про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов’язували з пригніченням ренін-ангіотензинової системи (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від системи ренін-ангіотензин-альдостерон, тобто пацієнти з тяжкими порушеннями функції серця або з уже існуючими порушеннями функції нирок).

Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть спричинити підвищення рівнів сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові у хворих із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії.

Застосування дітям із порушеннями функції нирок.

Препарат не рекомендований для застосування дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м², оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Протягом періоду застосування лозартану калію слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршення. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан застосовують при наявності інших патологічних станів (гарячка, дегідратація), які можуть впливати на ниркову функцію.

Одночасне застосування лозартану та інгібіторів АПФ порушує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована.

Трансплантація нирки.

Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким щойно проведено трансплантацію нирки.

Первинний гіперальдостеронізм.

У пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається ефекту при застосуванні препаратів, що діють шляхом інгібіції ренін-ангіотензивної системи, тому лозартан калію не рекомендований для цієї групи пацієнтів.

Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Серцева недостатність.

Як і при застосування інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, у пацієнтів із серцевою недостатністю з/без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю (клас ІV за NYHA), а також пацієнтам із серцевою недостатністю і симптоматичною небезпечною для життя серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю такій групі пацієнтів. Слід з обережністю одночасно застосовувати лозартан і β-блокатори

Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю слід призначати препарат пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Допоміжні речовини.

До складу препарату входить лактоза. Пацієнтам із такими рідкісними спадковими захворюваннями як непереносимість галоктози, дефіцит лактози Лаппа і глюкозо-галактозна мальабсорбція не слід застосовувати даний препарат.

Інші застереження.

Лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні у пацієнтів чорної раси, ніж в інших пацієнтів. Це проявляється, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які є представниками чорної раси.

Гідрохлоротіазид.

Артеріальна гіпотензія та порушення водно-сольового балансу.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія. За пацієнтами необхідно здійснювати нагляд, щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад, гіповолемію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію чи гіпокаліємію), що можуть розвиватись у випадку одночасної діареї чи блювання. У таких пацієнтів необхідно періодично контролювати рівень електролітів в сироватці крові. В теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові.

Метаболічні та ендокринні ефекти. При лікуванні тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба в модифікації доз протидіабетичних засобів, в тому числі інсуліну (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). На фоні терапії тіазидами може маніфестувати латентний цукровий діабет.

Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками кальцію, а також викликати невелике транзиторне підвищення рівня кальцію в сироватці крові. Значна гіперкальціємія може бути проявом латентного гіперпаратиреозу. Прийом тіазидів слід припинити перед проведенням обстеження з метою оцінки функції паращитоподібних залоз.

Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів може бути пов’язане з терапією тіазидними діуретиками.

У таких пацієнтів лікування тіазидами може спровокувати гіперурікемію та/або подагру.

Печінкові розлади. При печінкових розладах та у пацієнтів, які страждають на прогресуючі захворювання печінки, тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть викликати внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з важкою печінковою недостатністю.

Реакції фоточутливості. Під час лікування тіазидними діуретиками повідомлялося про випадки реакції фоточутливості. Якщо під час лікування виникають реакції фоточутливості, то рекомендовано відмінити препарат. Якщо лікар вважає, що потрібно повторно призначити діуретин, рекомендовано захистити ділянки тіла, які підлягають впливу сонячних променів чи штучного УФ-опромінення.

Інше. У пацієнтів, які отримують тіазиди, можуть розвиватися реакції гіперчутливості за наявності алергії чи бронхіальної астми в анамнезі, а також якщо пацієнти раніше не страждали на ці захворювання. Надходили повідомлення про загострення системного червоного вовчаку або його активацію на фоні прийому тіазидів.

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:

• гідрохлортіазид може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду в плазмі крові;
• лікування гідрохлортіазидом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
• гідрохлортіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Вплив препарату на здатність керувати автотранспортом або іншими потенційно небезпечними механізмами не з’ясований, тому під час лікування препаратом слід дотримуватись обережності. 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При одночасному застосуванні препарату з дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином не було відзначено клінічно значущих взаємодій. Рифампіцин та флуконазол знижують рівні активних метаболітів. Як і в інших препаратів, що блокують ангіотензин ІІ чи його дії, одночасне застосування калійзберігаючих діуретичних засобів (наприклад спіронолактону, триамтерену, амілориду), домішок калію чи замінників солі із вмістом калію може призвести до підвищення сироваткових концентрацій калію.

Гіпотензивну дію лозартану знижують нестероїдні протизапальні засоби (індометацин).

При одночасному застосуванні гідрохлоротіазид посилює дію інших гіпотензивних засобів, а також недеполяризуючих міорелаксантів, знижує ефективність пероральних гіпоглікемізуючих препаратів. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду з глюкокортикостероїдами призводить до підвищеного виділення з організму іонів калію. При одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду і барбітуратів, діазепаму, етанолу підвищується ризик розвитку ортостатичної гіпотензії. У пацієнтів, які отримують лікування препаратами літію, діуретичні засоби можуть викликати підвищення рівня літію у крові. При поліурії, викликаній препаратами літію, діуретичні засоби можуть спричинити парадоксальну антидіуретичну дію.

Гіпоглікемічні засоби (пероральні та інсулін) – може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів.

Інші антигіпертензивні засоби – адитивний ефект.

Холестирамін і колестипол – у присутності аніонних обмінних смол всмоктування гідрохлоротіазиду порушується. Разові дози холестираміну і колестиполу зв’язують гідрохлоротіазид і зменшують його всмоктування у шлунково-кишковому тракті на 85 і 43 % відповідно.

Кортикостероїди, АКТГ – виражене зниження рівня електролітів, зокрема гіпокаліємія.

Пресорні аміни (наприклад адреналін) – можливе зниження вираженості відповіді на введення пресорних амінів, але недостатнє для того, щоб виключити їхне застосування.

Міорелаксанти недеполяризуючого типу дії (наприклад тубокурарин) – можливе посилення ефекту міорелаксанту.

Літій – діуретики знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик виникнення токсичної дії літію; їхне комбіноване застосування не рекомендується.

Нестероїдні протизапальні препарати (включаючи інгібітори циклооксигенази-2) – у деяких пацієнтів прийом нестероїдних протизапальних препаратів, у тому числі селективних інгібіторів циклооксигенази-2, може знижувати діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефекти діуретиків.

Вплив препарату на результати лабораторних досліджень

У звязку з впливом тіазидів на метаболізм кальцію їх прийом може спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз.

Лозартан калію

Інші гіпотензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. Одночасне застосування з іншими препаратами, що можуть індукувати таку побічну реакцію як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен і аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Лозартан метаболізується переважно за участю системи цитохрому Р450 (CYP) 2С9 до активного карбоксикислого метаболіту. У клінічних дослідженнях було встановлено, що флуконазол (інгібітор CYP2С9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50 %. Встановлено,що одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40 % концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітору CYP2С9).

Так само, як і при застосуванні інших препаратів, які блокують ангіотензин ІІ або його ефекти, супутнє застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад калійзберігаючих діуретиків: спіролактону, тріамтерену, амілориду), або можуть підвищувати рівні калію (наприклад гепарин), додатків, що містять калій або замінників, солі, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію у сироватці крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване.

Про оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові, а також про токсичність повідомлялося при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Також дуже рідко повідомлялося про випадки при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотенину ІІ. Одночасне лікування літієм і лозартаном слід проводити з обережністю. Якщо застосування такої комбінації вважається необхідним, рекомендовано перевіряти рівні літію у сироватці крові протягом комбінованого лікування.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ і нестероїдних протизапальних препаратів (наприклад селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота у дозах, що чинять протизапальну дію, неселективні НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків із НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршання функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, також слід розглянути питання щодо моніторингу функції нирок після початку супутньої терапії, надалі – періодично. 

Гідрохлоротіазид

При одночасному застосуванні спостерігається лікарська взаємодія тіазидних діуретиків з наступними лікарськими засобами.

Алкоголь, барбітурати, наркотики чи антидепресанти: Можуть посилювати ортостатичну артеріальну гіпотензію.

Протидіабетичні препарати (пероральні цукрознижуючі препарати та інсулін): На фоні лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба у зміні дозування. Метформін має застосовуватись з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої обумовленої гідрохлортіазидом функціональної ниркової недостатності.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад тубокурарин): Можливе посилення міорелаксуючого ефекту.

Антиподагричні засобу (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол): Може виникнути потреба в корекції дози урікозуричних засобів, оскільки гідрохлортіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Ймовірна поява необхідності у збільшенні дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засобу (наприклад атропін, біперіден): Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації з шлунку біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат): Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських препаратів і потенціювати їх мієлосупресорний ефект.

Саліцилати: При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.

Метилдопа: Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.

Циклоспорин: При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурікемія та зростати ризик ускладнень по типу подагри.

Глікозиди наперстянки: Спричинені тіазидом гіпокаліємія чи гіпомагніємія можуть сприяти розвитку аритмій, зумовлених препаратами наперстянки.

Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові: Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлортіазид приймається одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці (наприклад глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарськи засобі), та наступних препаратів, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (в тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

• антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
• інші лікарські засоби (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Солі кальцію: Тіазидні діуретики підвищують рівень кальцію в сироватці крові за рахунок зменшення його виведення. Якщо необхідне призначення кальційвмісних харчових добавок, слід здійснювати моніторинг рівня кальцію в сироватці і відповідно до нього коригувати дозу кальцію.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів: Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитоподібних залоз.

Карбамазепін: З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби: У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амфотерицин В (для парентерального введення), стимулюючі проносні засоби: Гідрохлортіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємією.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу і неселективні НПЗП. При одночасному прийомі НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлоротіазиду та посилювати вплив гідрохлоротіазиду на сироватковий рівень калію.

Бета-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантидин. Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

До складу препарату входить калію лозартан – специфічний антагоніст рецептора ангіотензин II (підтип AT1) тривалої дії та ефективний діуретик гідрохлоротіазид. Засіб виявляє антигіпертензивну дію.

Лозартан калію/гідрохлоротіазид: Лозартан калію і гідрохлоротіазид у комбінації знижують артеріальний тиск набагато ефективніше, ніж кожен із цих препаратів окремо. Крім того, гідрохлоротіазид виявляє сильну діуретичну дію, підвищує активність реніну у плазмі крові, секрецію альдостерону, рівень ангіотензину II, знижує вміст калію в сироватці крові. Лозартан, унаслідок блокування всіх фізіологічних функцій ангіотензину II та інгібування секреції альдостерону, запобігає втраті калію. Лозартан калію сприяє легкому та швидкому виведенню сечової кислоти, збільшенню кількісного викиду сечовини разом із сечею. Гідрохлоротіазид підвищує концентрацію сечовини. Лозартан калію і гідрохлоротіазид у комплексі знижують гіперурикемію. Антигіпертензивна дія препарату триває протягом 24 годин. При тривалому лікуванні (не менше року) антигіпертензивна дія зберігається.

Лозартан калію: ефективний, специфічний, пероральний антагоніст ангіотензин II рецептора (підтип AT1). Ангіотензин II, що є посередником вазоконстрикції, вивільнення альдостерону і симпатичної стимуляції, займає важливе місце у патофізіології артеріальної гіпертонії. Проведені фармакологічні біоаналізи підтвердили здатність ангіотензину II селективно зв’язуватися з AT₁-рецепторами. Лозартан і його активний метаболіт, селективно блокуючи зв’язок ангіотензину II з AT₁-рецепторами у прямих судинних м’язах і в інших тканинах, пригнічують вазоконстрикторну та альдостерон-секреторну дію ангіотензину II. Проведені in vitro та in vivo дослідження показали здатність лозартану і фармакологічно активного метаболиту — карбоксильної кислоти, незалежно від методу і способу синтезу блокувати фізіологічні функції ангіотензину II. Лозартан, селективно зв’язуючись із AT₁-рецептором, не зв’язується з іншими гормональними рецепторами, що відіграють важливу роль у серцево-судинній регуляції, а також з іонними каналами. Крім цього, лозартан не інгібує АПФ (кініназа II), що зменшує кількість брадикініну. Таким чином, ефекти, не пов’язані безпосередньо з блокуванням AT₁-рецептора (брадикінінзалежні функції або утворення набряків (лозартан 1,7 %, плацебо 1,9 %) при застосуванні лозартану не спостерігаються. Калію лозартан, який застосовують хворим на артеріальну гіпертензію, спричинену протеїнурією недіабетичного характеру, відіграє важливу роль у зменшенні виведення фракцій альбуміну та імуноглобуліну G за допомогою зменшення протеїнурії. Лозартан зберігає швидкість клубочкової фільтрації і знижує фракцію фільтрації. Лозартан не чинить тривалої дії на безумовні рефлекси і плазмовий норадреналін.

Фармакокінетика.

Калію лозартан

Всмоктування і метаболізм. Лозартан швидко всмоктується після прийому внутрішньо, піддається ефекту «першого проходження», перетворюється на активний метаболіт – карбоксильну кислоту і неактивні метаболіти. Максимальна концентрація (С_max)  лозартану і його активних метаболітів досягається протягом 1 години і 3-4 годин відповідно. При одночасному вживанні їжі істотних змін С_max лозартану з клінічної точки зору не спостерігається.

Розподіл. Системна біодоступність лозартану досягає 33 %. Ступінь зв’язування лозартану і його активних метаболітів з білками плазми, в основному з альбуміном ≥ 99 %. Середній об’єм розподілу лозартану — 34 л. Плазмовий кліренс лозартану та активного метаболіту відповідно 74 мл/хв і 26 мл/хв.

Виведення. Після застосування внутрішньо лозартан виводиться із сечею – 4 % у незмінному вигляді, 6 % – у вигляді активного метаболіту. Виведення лозартану та активного метаболіту відбувається з жовчю і сечею. Після прийому ¹⁴С-міченого лозартану 35 % радіоактивної мітки було виявлено в сечі, 58 % – у фекальних масах.

Гідрохлоротіазид.

Всмоктування. Після застосування внутрішньо діурез розпочинається через 2 години, досягає піку через 4 години і триває протягом 6-12 годин.

Розподіл. Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр, але не проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Проникає у грудне молоко.

Метаболізм. Гідрохлоротіазид не метаболізується.

Виведення. Виводиться через нирки. При дослідженні концентрації гідрохлоротіазиду у плазмі крові протягом не менше 24 годин виявлено зміну періодів напіввиведення в інтервалі

5,6-14,8 години. Не менше 61 % разової пероральної дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин.

Основні фізико-хімічні властивості

довгасті двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати у сухому, захищеному від світла і недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка

По 14 таблеток у блістері; по 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Сановель Іляч Санаі ве Тиджарет А.Ш., Туреччина.

Sanovel Ilac Sanayi ve Ticaret A.S., Turkey.

Юридична адреса виробника. Проспект Буюкдере, вул. Деребою, діловий центр Загра, блок С, поверх 2, 34398 Маслак, Стамбул, Туреччина.

Buyukdere Cad. Dereboyu Sok. Zagra Is Merkezi, C Blok, 2-kat 34398 Maslak, Istanbul, Turkey.

Місцезнаходження виробництва. Місто Чанта, селище Карталтепе, поруч з автотрасою Е-5, Сіліврі/Стамбул-Туреччина.

E-5 Соrlu Yolu Uzeri, Kartaltepe Mevkii, Cantakoy Beldesi, Silivri/Istanbul, Turkey.