Кардолакс

Склад

діюча речовина: metoprolol;

1 мл розчину містить метопрололу (у формі метопрололу тартрату) 1 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин.

Фармакотерапевтична група

Селективні блокатори β-адренорецепторів.

Код АТХ С07А В02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Внутрішньовенна терапія метопрололом при інфаркті міокарда дає змогу зменшити вираженість больового синдрому в грудній клітці, знизити частоту виникнення фібриляції та тріпотіння передсердь. Ранній початок терапії (впродовж 24 годин після появи перших симптомів) дозволяє обмежити розвиток та поширення зони інфаркту міокарда, а також збільшує переваги лікування.

При пароксизмальній передсердній тахікардії та фібриляції/тріпотінні передсердь знижується частота скорочення шлуночків серця.

Метопролол – селективний блокатор β₁-рецепторів, який впливає на β₁-рецептори серця при нижчих дозах, ніж дози, які необхідні для впливу на β₂-рецептори периферичних судин і бронхів. При збільшенні доз препарату β₁-селективність може зменшуватися.

Метопролол немає β-стимулюючого ефекту та проявляє незначну мембраностабілізуючу активність. Блокатори β-рецепторів чинять негативну інотропну та хронотропну дію.

Метопролол зменшує дію катехоламінів при фізичному та психоемоційному навантаженні, призводить до зменшення частоти серцевих скорочень, знижує серцевий викид, а також знижує підвищений артеріальний тиск. У стресових ситуаціях, що супроводжуються підвищеним викидом адреналіну з надниркових залоз, метопролол не перешкоджає нормальному фізіологічному розширенню судин. У терапевтичних дозах метопролол чинить менший скоротливий ефект на м’язи бронхів порівняно з впливом неселективних β-блокаторів. Ця властивість дає змогу проводити лікування метопрололом у комбінації зі стимуляторами β₂-рецепторів пацієнтам із бронхіальною астмою або іншими вираженими обструктивними захворюваннями легень. Метопролол впливає на вивільнення інсуліну та на вуглеводний обмін меншою мірою, ніж неселективні β-блокатори, і тому він може також застосовуватися пацієнтам із цукровим діабетом. Серцево-судинні реакції при гіпоглікемії, наприклад тахікардія, менш виражені при застосуванні метопрололу, а повернення рівнів цукру в крові до нормальних значень відбувається швидше, ніж при застосуванні неселективних блокаторів β-рецепторів.

Фармакокінетика.

Метопролол метаболізується у печінці в основному з участю CYP2D6. Були виявлені 3 основних метаболіти, при цьому жоден із них не має будь-якого клінічно значущого  β-блокуючого ефекту. Період напіввиведення з плазми крові становить 3-5 годин. Приблизно 5 % метопрололу виводиться нирками у незміненому вигляді, інша частина – у вигляді метаболітів.

Показання

• Лікування тахіаритмії, зокрема суправентрикулярної тахіаритмії.
• Гострий інфаркт міокарда: раннє застосування Кардолаксу з метою зменшення зони інфаркту та частоти випадків фібриляції шлуночків; зменшення больових симптомів, що може також знизити потребу в опіатних аналгетиках; зниження летальності у хворих на гострий інфаркт міокарда.

Протипоказання

• Кардіогенний шок.
• Синдром слабкості синусового вузла.
• Атріовентрикулярна блокада другого і третього ступеня.
• Нестабільна, некомпенсована серцева недостатність (набряк легенів, гіпоперфузія або артеріальна гіпотензія); одночасне застосування інотропної терапії, що триває або проводиться час від часу і спрямована на β-рецептори.
• Симптоматична брадикардія або артеріальна гіпотензія. Метопролол не слід призначати пацієнтам із підозрою на гострий інфаркт міокарда доти, доки частота серцевих скорочень становить < 45 ударів/хвилину, інтервал P-Q становить > 0,24 секунд або систолічний артеріальний тиск становить < 100 мм рт.ст.
• Систолічний тиск крові становить нижче 110 мм рт.ст. при лікуванні суправентрикулярної тахіаритмії
• Серйозні захворювання периферичних судин із загрозою розвитку гангрени.
• Встановлена підвищена чутливість до метопрололу тартрату або інших β -блокаторів.
• Нелікована феохромоцитома.
• Метаболічний ацидоз.
• Гострий інфаркт міокарда, ускладнений серцевою блокадою першого ступеня та/або тяжкою серцевою недостатністю.
• Дитячий вік (до 18 років).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Метопролол є субстратом ферменту CYP2D6. На концентрацію метопрололу у плазмі крові можуть впливати препарати, що інгібують активність CYP2D6: хінідин, тербінафін, пароксетин, флуоксетин, сертралін, целекоксиб, пропафенон та дифенгідрамін. На початку лікування цими препаратами може виникнути необхідність у зменшенні дози Кардолаксу.

Комбінації з препаратом Кардолакс, яких слід уникати:

• - похідні барбітурової кислоти: барбітурати (досліджено для пентобарбіталу) стимулюють метаболізм метопрололу шляхом індукції ферменту;
• - пропафенон: взаємодія, можливо, пояснюється тим, що пропафенон, подібно до хінідину, пригнічує метаболізм метопрололу через систему цитохрому P4502D6. Результат такої комбінації, ймовірно, важко передбачити, оскільки пропафенон також має β-блокуючі властивості;
• верапаміл: у комбінації з β-блокаторами (описано для атенололу, пропранололу та піндололу) верапаміл може спричинити розвиток брадикардії та зниження артеріального тиску. Верапаміл та β-блокатори чинять адитивну інгібіторну дію на атріовентрикулярну провідність та функцію синусового вузла.

Комбінації з препаратом Кардолакс, що можуть потребувати коригування дози:

- аміодарон: дослідження показали, що у пацієнтів, які отримували аміодарон, може розвинутися виражена синусова брадикардія у разі одночасного застосування препарату з метопрололом. Аміодарон має надзвичайно тривалий період напіввиведення (приблизно 50 діб), тому взаємодія може виникати впродовж тривалого часу після відміни цього препарату;

• антиаритмічні препарати класу I: антиаритмічні засоби I класу та бета-блокатори чинять адитивну негативну інотропну дію, що може призводити до серйозних гемодинамічних побічних ефектів у пацієнтів із порушеною функцією лівого шлуночка. Також слід уникати застосування цієї комбінації при синдромі слабкості синусового вузла та порушенні AV-провідності. Така взаємодія найкраще описана для дизопіраміду;
• нестероїдні протизапальні та протиревматичні препарати (НПЗП): показано, що НПЗП протидіють антигіпертензивній дії β-блокаторів. Головним чином, вивчали індометацин. Ймовірно, що ця взаємодія не відбувається з суліндаком. Дослідження негативної взаємодії було проведено з диклофенаком;

- дифенгідрамін: дифенгідрамін зменшує (у 2,5 раза) кліренс метопрололу до α-гідрокси-метопрололу через систему CYP2D6 в осіб, які мають швидку гідроксиляцію. Ефекти метопрололу посилюються;

- глікозиди наперстянки: одночасне застосування глікозидів наперстянки та блокаторів  β-рецепторів може збільшувати час артріовентрикулярної провідності, а також може спричинити розвиток брадикардії;

- дилтіазем: дилтіазем та блокатори β-рецепторів чинять адитивну інгібуючу дію на AV-провідність та функцію синусового вузла. Під час комбінованого лікування з дилтіаземом спостерігалася (повідомлення про випадки) виражена брадикардія;

• епінефрин: після введення епінефрину (адреналіну) пацієнтам, які застосовували неселективні блокатори β-рецепторів (включаючи піндолол та пропранолол), розвивалася виражена артеріальна гіпертензія та брадикардія (приблизно 10 повідомлень). Ці клінічні спостереження були підтверджені в дослідженнях з участю здорових добровольців. Крім того, припускалося, що епінефрин при місцевій анестезії може провокувати розвиток цих реакцій при внутрішньосудинному введенні препарату. Цей ризик, ймовірно, менший при застосуванні кардіоселективних β-блокаторів;
• фенілпропаноламін: фенілпропаноламін (норефедрин) у разовій дозі 50 мг може призводити до патологічного збільшення діастолічного артеріального тиску у здорових добровольців. Пропранолол загалом протидіє підвищенню артеріального тиску фенілпропаноламіном. Проте блокатори β-рецепторів можуть провокувати парадоксальні гіпертензивні реакції у пацієнтів, які застосовують високі дози фенілпропаноламіну. У декількох випадках було описано гіпертензивний криз під час лікування тільки фенілпропаноламіном;
• хінідин: хінідин інгібує метаболізм метопрололу в осіб, які мають швидку гідроксиляцію (більше 90 % населення Швеції), що призводить до значного підвищення рівнів у плазмі крові та посилення блокади β-рецепторів. Відповідна взаємодія може спостерігатися з іншими β-блокаторами, що метаболізуються тим самим ферментом (цитохромом P4502D6);

- клонідин: β-блок