Эглим

Склад

діюча речовина: 1 таблетка містить глімепіриду 1 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, повідон К-25, заліза оксид червоний (Е 172), вода очищена;

1 таблетка містить глімепіриду 2 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, повідон К-25, заліза оксид жовтий (Е 172), індигокармін (Е 132), вода очищена;

1 таблетка містить глімепіриду 3 мг;

допоміжні речовини:  лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, повідон К-25, заліза оксид жовтий (Е 172), вода очищена;

1 таблетка містить глімепіриду 4 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, повідон К-25, індигокармін (Е 132), вода очищена.

Лікарська форма

Таблетки.

Фармакотерапевтична група

Гіпоглікемічні засоби, за винятком інсулінів. Сульфонаміди, похідні сечовини. Код АТС A10B B12.

Показання

Цукровий діабет ІІ типу у дорослих, якщо рівень цукру в крові не можна підтримувати лише дієтою, фізичними вправами та зниженням маси тіла. 

Протипоказання

• Підвищена чутливість до активної речовини цього препарату, до будь-якого допоміжного інгредієнта або до похідних сульфанілсечовини чи інших сульфаніламідних препаратів.
• Інсулінзалежний цукровий діабет І типу.
• Діабетичний кетоацидоз.
• Діабетична прекома та кома.
• Тяжкі функціональні розлади печінки та нирок (в тому числі у хворих, що перебувають на гемодіалізі).
• Вагітність та годування груддю.

Спосіб застосування та дози

Успішне лікування діабету залежить від дотримання хворим відповідного раціону харчування, регулярної фізичної активності, а також постійного контролю рівня глюкози в крові та сечі. Недотримання хворим дієти не може бути компенсоване прийманням таблеток чи інсуліну.

Дозування залежить від результатів аналізів вмісту глюкози в крові та сечі.

Початкова доза становить 1 мг (1/2 таблетки по 2 мг) глімепіриду на добу. Якщо така доза дає змогу контролювати захворювання, її слід застосовувати для підтримуючої терапії.

Якщо глікемічний контроль не є оптимальним, дозу потрібно збільшувати до 2, 3 чи 4 мг глімепіриду на добу поетапно (з інтервалами в 1-2 тижні).

Доза, більша за 4 мг на добу, дає кращі результати тільки в окремих випадках. Максимальна рекомендована доза – 6 мг препарату Еглім на добу.

Якщо максимальна добова доза метформіну не забезпечує достатнього глікемічного контролю, можна розпочати супутню терапію глімепіридом.

Дотримуючись попереднього дозування метформіну, прийом глімепіриду слід розпочати з низької дози, яку потім можна поступово підвищувати до максимальної добової дози, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю. Комбіновану терапію потрібно проводити під пильним наглядом лікаря.

Якщо максимальна добова доза препарату Еглім не забезпечує достатнього глікемічного контролю, за необхідності можна розпочати супутню терапію інсуліном. Дотримуючись попереднього дозування глімепіриду, лікування інсуліном слід починати з низької дози, яку потім можна підвищувати, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю.

Комбіновану терапію потрібно проводити під пильним наглядом лікаря.

Зазвичай одна доза глімепіриду на добу є достатньою. Її рекомендується приймати незадовго до чи під час ситного сніданку або – якщо сніданку немає – незадовго перед або під час першого основного приймання їжі. Помилки в застосуванні препарату, наприклад забування прийняти чергову дозу, ніколи не можна виправляти шляхом наступного прийому вищої дози. Таблетку слід ковтати не розжовуючи, запиваючи рідиною.

Якщо у хворого спостерігається гіпоглікемічна реакція на приймання глімепіриду в дозі 1 мг на добу, це означає, що цукровий діабет може бути контрольований тільки за допомогою дотримання дієти.

Поліпшення контрольованості діабету супроводжується підвищенням чутливості до інсуліну, тому під час курсу лікування потреба в глімепіриді може зменшуватися. З метою уникнення гіпоглікемії слід поступово зменшувати дозу або взагалі перервати терапію. Необхідність у перегляді дозування також може виникнути, якщо у хворого змінюється маса тіла чи спосіб життя або діють інші чинники, які підвищують ризик гіпо- чи гіперглікемії.

Перехід з пероральних гіпоглікемічних препаратів на препарат Еглім.

Зазвичай можна перейти з інших пероральних гіпоглікемічних препаратів на Еглім. Під час такого переходу слід враховувати силу та період напіввиведення попереднього засобу. У деяких випадках, особливо якщо протидіабетичний препарат має довгий період напіввиведення (наприклад хлорпропамід), перед початком приймання Егліму рекомендується почекати декілька днів. Це дасть змогу зменшити ризик гіпоглікемічних реакцій внаслідок адитивної дії двох препаратів.

Рекомендована початкова доза – 1 мг глімепіриду на добу. Як зазначалося вище, дозу можна поетапно збільшити з урахуванням реакції на препарат.

Перехід з інсуліну на препарат Еглім.

У виняткових випадках хворим на цукровий діабет ІІ типу, які приймають інсулін, може бути показана заміна його на Еглім. Такий перехід слід проводити під пильним наглядом лікаря.

Побічні реакції

При застосуванні препарату Еглім, як і інших похідних сульфанілсечовини, необхідно враховувати можливість виникнення нижчезазначених побічних реакцій.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія від середнього до тяжкого ступеня, лейкопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, еритроцитопенія, гемолітична анемія та панцитопенія (внаслідок мієлосупресії), які зазвичай зникають після припинення лікування, можуть спостерігатися тяжкі порушення картини крові, лейкоцитокластичний васкуліт.

Порушення зору: під час лікування можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною рівня цукру в крові, також можуть виникати тимчасові порушення зору, особливо на початку лікування.

Шлунково-кишкові розлади: нудота, блювання, діарея, тиск або відчуття наповненості в шлунку, біль у животі, які рідко можуть потребувати припинення терапії.

Порушення з боку печінки чи жовчного міхура: може спостерігатися підвищення рівнів ферментів печінки, порушення функції печінки (наприклад застій жовчі та жовтяниця), гепатит, який може прогресувати до печінкової недостатності.

Порушення метаболізму та засвоєння поживних речовин: гіпоглікемія: головний біль, підвищений «вовчий» апетит, нудота, блювання, апатія, порушення сну, тривожність, агресивність, порушення концентрації уваги, зниження пильності та реакції, депресія, сплутаність свідомості, порушення мовлення, афазія, порушення зору, тремор, парези, порушення чутливості, запаморочення, безпорадність, втрата самоконтролю, делірій, судоми центрального генезу, сонливість і втрата свідомості аж до коми, поверхневе дихання та брадикардія, адренергічні реакції: підсилене потовиділення, відчуття тривоги, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, аритмії, напади стенокардії. Гіпоглікемічні реакції, що виникають здебільшого одразу, можуть набувати тяжких форм та не завжди легко піддаються корекції. Виникнення цих реакцій залежить, як і під час інших видів гіпоглікемічної терапії, від суб’єктивних чинників, таких як особливості харчування та дозування. Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Перераховані симптоми є оборотними та зникають після нормалізації глікемічного стану, зниження кількості натрію в сироватці крові. Гіпоглікемічні реакції, що виникають здебільшого одразу, можуть набувати тяжких форм та не завжди легко піддаються корекції. Виникнення цих реакцій залежить, як і під час інших видів гіпоглікемічної терапії, від суб’єктивних чинників, таких як особливості харчування та дозування (детальніше див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини: реакції підвищеної чутливості – свербіж, висипання та кропив’янка, підвищена чутливість шкіри до світла, алергічні або псевдоалергічні. При виникненні кропив’янка слід негайно звернутися до лікаря.

Імунні розлади: алергічний васкуліт, легкі реакції підвищеної чутливості, які можуть розвиватися до серйозних форм із розвитком диспное, зниженням артеріального тиску, шок. 

Можлива перехресна алергія із сульфонілсечовиною, сульфонамідами або спорідненими сполуками.

Передозування

Гостре передозування, а також тривале лікування надто високими дозами глімепіриду можуть призвести до тяжкої, життєво небезпечної гіпоглікемії.

Гіпоглікемія може супроводжуватися головним болем, підвищеним «вовчим» апетитом, нудотою, блюванням, апатією, сонливістю, порушенням сну, тривожністю, агресивністю, порушенням концентрації уваги, зниженням пильності та реакції, депресією, сплутаністю свідомості, порушенням мовлення, афазією, порушенням зору, тремором, парезами, порушенням чутливості, запамороченням, безпорадністю, втратою самоконтролю, делірієм, судомами центрального генезу, сонливістю і втратою свідомості аж до коми, поверхневим диханням та брадикардією, болю у надчеревній ділянці, неспокоєм, порушенням координації. Крім того, можливі такі адренергічні реакції: підсилене потовиділення, відчуття тривоги, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, аритмії, напади стенокардії.

При виникненні симптомів гіпоглікемії пацієнт повинен негайно вжити цукор, якщо можливо, у формі глюкози.

Дуже важливо здійснювати ретельне спостереження безпосередньо до того моменту, коли лікар впевниться, що стан хворого поза небезпекою. Слід пам’ятати про можливість відновлення гіпоглікемії після початкового поліпшення стану. 

Лікування: корекція дієти; призначення глюкози внутрішньо або внутрішньовенно. Лікування полягає, в першу чергу, в перешкоджанні абсорбації препарату. Для цього необхідно викликати блювання, а потім випити води або лимонаду з активованим вугіллям (адсорбент) та сульфатом натрію (проносне). Якщо прийнято велику кількість глімепіриду, показано промивання шлунка, після чого – застосування активованого вугілля та сульфату натрію. У разі тяжкого передозування необхідна госпіталізація до відділення реанімації. Якомога швидше слід розпочати введення глюкози: за необхідності – спочатку одноразова внутрішньовенна ін’єкція 50 мл 50 % розчину, а потім – вливання 10 % розчину з постійним контролем рівня глюкози в крові. Подальше лікування симптоматичне.

В тяжких випадках пацієнта госпіталізують і призначають інфузійну терапію концентрованого розчину глюкози (для дорослих, наприклад, починаючи з 40 мл 20 % розчину). Можливим альтернативним шляхом для лікування дорослих є призначення глюкагону в дозах від 0,5 до 1 мг внутрішньовенно, підшкірно чи внутрішньом’язово.

При лікуванні гіпоглікемії, спричиненої випадковим прийомом препарату, у немовлят чи дітей молодшого віку дозу глюкози слід підбирати особливо ретельно, враховуючи можливість виникнення небезпечної гіперглікемії, а її контроль здійснювати шляхом уважного спостереження за рівнем глюкози в крові.

Після усунення гострих проявів гіпоглікемії необхідно продовжити внутрішньовенну інфузію розчину глюкози у меншій концентрації, щоб уникнути повтору гіпоглікемічного стану. Ретельний контроль рівня глюкози в крові повинен проводитися принаймні протягом 24 годин.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Жінки, хворі на діабет, повинні інформувати свого лікаря про заплановану вагітність. Для уникнення шкідливого впливу на дитину Еглім не слід призначати вагітним жінкам. Хвора повинна бути переведена на інсулін. Глімепірид виділяється у грудне молоко. Для продовження годування груддю жінка має бути переведена на інсулін. В разі продовження прийому препарату необхідно вирішити питання про припинення годування груддю. 

Діти

Еглім не застосовують дітям, оскільки ефективність і безпека застосування препарату пацієнтам цієї вікової категорії не вивчена.

Особливості застосування

Еглім необхідно приймати незадовго до або під час їди.

Під час лікування препаратом Еглім необхідний регулярний контроль рівня цукру в крові та сечі, а також концентрації глікозильованого гемоглобіну. 

Регулярний прийом препарату необхідно поєднувати з відповідною дієтою, регулярним фізичним навантаженням, що сприяє зменшенню маси тіла для досягнення оптимального контролю рівня цукру в крові. Клінічними симптомами недостатнього зниження рівня цукру в крові (гіперглікемії) є збільшення частоти сечовипускання, сильна спрага, сухість у роті та суха шкіра.

На початку лікування необхідно проінформувати хворого про дію препарату та ризик, пов’язаний із його застосуванням, а також про важливість комбінації прийому препарату з дієтою та фізичними вправами. Важливо підкреслити необхідність адекватної співпраці хворого з лікарем.

У перші тижні лікування підвищується ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворого спостереження за хворим. Симптомами гіпоглікемії можуть бути: втома, підвищення рухової активності. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать: небажання або (особливо в літньому віці) нездатність хворого до співпраці з лікарем, недоїдання, нерегулярне харчування, пропускання прийомів їжі, дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів, зміни в дієті, вживання алкоголю, особливо в поєднанні з пропуском прийому їжі, порушення функції нирок, тяжке порушення функції печінки, передозування препарату, певні декомпенсовані захворювання ендокринної системи, які впливають на вуглеводний обмін (наприклад: порушення функції щитовидної залози та аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність), одночасне застосування деяких інших лікарських засобів.

За наявності факторів, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, слід відкоригувати дозу препарату або схему лікування. Це необхідно зробити також у випадку інтеркурентного захворювання або зміни способу життя пацієнта. Симптоми гіпоглікемії, що відображають адренергічну контррегуляцію, можуть бути згладженими або зовсім відсутніми в тих випадках, коли гіпоглікемія розвивається поступово у літніх хворих, а також при нейроциркуляторній дистонії чи у пацієнтів, які застосовують блокатори β-адренорецепторів, клонідин, резерпін, гуанетидин чи інші препарати.

Гіпоглікемічний стан у більшості випадків може бути швидко знятий прийомом вуглеводів, тому хворий повинен завжди мати при собі не менше 20 г глюкози. Штучні замінники цукру в цьому випадку неефективні. Необхідний медичний нагляд за хворим, так як можливий рецидив навіть при ефективному купіруванні гіпоглікемії. Тяжка гіпоглікемія потребує негайної госпіталізації. Якщо хворий на цукровий діабет лікується у різних лікарів, він повинен обов’язково повідомити їх про своє захворювання та про попереднє лікування.

При стресових ситуаціях (травма, хірургічне втручання, інфекційне захворювання з високою температурою тіла) може виникнути необхідність тимчасового переведення хворого на інсулін.

При недостатній терапевтичній ефективності глімепіриду в максимальній дозі підвищити ефективність препарату можна шляхом комбінування препаратів: Еглім+інсулін або Еглім+ лікарський засіб, що містить метформін.

Застосування в комбінації з інсуліном: доза Егліму залишається без змін. Інсулін призначають мінімальній дозі, яку підвищують поступово, залежно від рівня цукру в крові. Комбіновану терапію розпочинають під суворим контролем лікаря.

Застосування у комбінації з метформіном: якщо лікування тільки глімепіридом або тільки протидіабетичними препаратами, що містять метформін, не призводить до бажаного ефекту, може бути призначена комбінована терапія Еглім+метформін. У цьому випадку призначена доза препарату, що вже застосовується, лишається незмінною. Призначення додаткового препарату починається з найнижчої рекомендованої дози, і доза підвищується поступово, залежно від рівня цукру в крові.

Препарат не застосовують для лікування хворих з тяжкими порушеннями функції печінки та хворих, які знаходяться на гемодіалізі.

Хворим із порушеннями функції печінки може бути показане переведення на інсулін, принаймні до досягнення оптимальної компенсації порушень обміну речовин.

Лікування препаратом вимагає регулярного контролю рівня глюкози в крові та сечі. Крім того, рекомендується проводити визначення вмісту глікозильованого гемоглобіну.

Під час лікування препаратом необхідно регулярно контролювати показники функції печінки та гематологічні показники (особливо кількість лейкоцитів і тромбоцитів).

Лікування пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препаратами сульфонілсечовини може призвести до розвитку гемолітичної анемії. Оскільки глімепірид належить до класу препаратів сульфонілсечовини, його слід з обережністю призначати пацієнтам з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Їм слід призначати альтернативні препарати, що не містять сульфонілсечовини.

Препарат містить лактозу. Пацієнти з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактози Лаппа або порушення мальабсорбації глюкози-галактози, не повинні приймати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

На період лікування препаратом слід утриматись від керування автотранспортом або роботи, що потребує підвищеної уваги, тому, що у деяких пацієнтів може мати місце зниження пильності та швидкості психомоторних реакцій, зумовлене гіпо- або гіперглікемією, особливо на початку лікування, при переході з одного лікарського засобу на інший або при нерегулярному прийомі препарату. 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Рівень цукру в крові може бути змінений у хворих, які застосовують деякі інші лікарські засоби, або в осіб, які припинили їх прийом безпосередньо перед початком лікування препаратом Еглім.

Глімепірид метаболізується цитохромом Р4502С9 (CYP2C9). Це необхідно враховувати при одночасному призначенні глімепіриду та індукторів CYP2C9 (рифампіцин) або інгібіторів (флуконазол). Результати дослідження in vivo показали, що флуконазол збільшує AUC глімепіриду приблизно вдвічі.

Підсилення гіпоглікемізуючої дії глімепіриду можливе при одночасному застосуванні з інсуліном чи пероральними гіпоглікемізуючими препаратами, інгібіторами АПФ, алопуринолом, анаболічними стероїдами і чоловічими статевими гормонами, хлорамфеніколом, похідними кумарину, циклофосфамідом, дизопірамідом, фенфлураміном, фенірамідолом, фібратами, флуоксетином, гуанетидином, ізофосфамідами, інгібіторами МАО, міконазолом, ПАСК, пентоксифіліном (при ін’єкційних введеннях препарату в високих дозах), фенілбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробеніцидом, хінолінами, саліцилатами та р-аміно-саліциловою кислотою, сульфінпіразоном, сульфаніламідами, тетрациклінами, тритокваліном, трофосфамідом, флуконазолом, кларитроміцином.

Зниження гіпоглікемічної дії глімепіриду можливе при одночасному застосуванні з ацетазоламідом, барбітуратами, кортикостероїдами, діазоксидом, діуретинами, епінефрином (адреналіном) та іншими симпатоміметиками, глюкагоном, проносними засобами (після тривалого застосування), нікотиновою кислотою (в високих дозах), естрогенами і прогестагенами, салуретиками, тіазидними діуретиками, фенотіазинами, фенітоїном, хлорпромазином, рифампіцином, гормонами щитовидної залози.

Блокатори Н₂-рецепторів, клонідин і резерпін можуть як підсилювати, так і послаблювати гіпоглікемізуючу дію глімепіриду.

Блокатори β-адренорецепторів знижують толерантність до глюкози. У хворих на цукровий діабет це може призвести до погіршення компенсації порушень обміну речовин. Крім того, блокатори β-адренорецепторів можуть підвищувати ризик розвитку гіпоглікемії (внаслідок порушення контр- регуляції). Під впливом таких засобів, як блокатори β-адренорецепторів, клонідин, гуанетидин і резерпін, можливе послаблення або відсутність ознак адренергічної контррегуляції гіпоглікемії.

Одноразовий чи постійний прийом алкоголю може підсилювати чи послабляти гіпоглікемізуючу дію глімепіриду в непердбачуваний спосіб.

При одночасному застосуванні з глімепіридом можливе посилення чи послаблення ефекту похідних кумарину. 

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Як і інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну та підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.

Фармакокінетика. Глімепірид характеризується високою біодоступністю. Прийом їжі не впливає на всмоктування. Максимальна концентрація в сироватці крові досягається приблизно через 2,5 години після перорального прийому. Існує лінійне співвідношення між дозою і максимальною концентрацією, а також між дозою і AUC (площею під кривою «концентрація-час»). Для глімепіриду характерні дуже низький об’єм розподілу (близько 8,8 л), що приблизно дорівнює об’єму розподілу альбуміну, високий ступінь зв’язування з білками плазми крові (більш ніж 99 %) і низький кліренс (близько 48 мл/хв). Період напіввиведення дорівнює 5-8 годин. Після прийому високих доз препарату період напіввиведення збільшується. Після одноразового перорального прийому - біля 58 % препарату у вигляді метаболітів виводиться з сечею і 35 % - з фекаліями.

В сечі та фекаліях ідентифіковані 2 метаболіти, отримані внаслідок метаболізму в печінці за участю ферменту CYP2C9: гідроксипохідна та карбоксипохідна. Максимальні періоди напіввиведення цих метаболітів після прийому глімепіриду становлять відповідно 3-6 та 5-6 годин.

Інформація про застосування глімепіриду при нирковій недостатності обмежена. Пацієнти з порушенням функції нирок можуть бути більш чутливими до гіпоглікемізуючого ефекту глімепіриду. У пацієнтів із нирковою недостатністю з низьким кліренсом (<27,4 мл/хв) спостерігається тенденція до підвищення кліренсу глімепіріду і зниження його середньої концентрації в сироватці крові, можливо, внаслідок більш швидкої елімінації з причини зниженого

зв’язування з білками. Збільшується ниркова елімінація двох метаболітів. При кліренсі креатиніну

<22 мл/хв адекватний контроль рівня глюкози в крові можливий при призначенні препарату в дозі 1 мг на добу.

Глімепірид виділяється в грудне молоко.

Невідомо, чи виводиться глімепірид шляхом діалізу. 

Основні фізико-хімічні властивості

таблетки, що містять глімепіриду 1,0 мг: світло-рожевого кольору, продовгуваті, плоскі зі скошеними краями таблетки без оболонки, з лінією розлому з обох боків;

таблетки, що містять глімепіриду 2,0 мг: світло-зеленого кольору, продовгуваті, плоскі зі скошеними краями таблетки без оболонки, з лінією розлому з обох боків;

таблетки, що містять глімепіриду 3,0 мг: світло-жовтого кольору, продовгуваті, плоскі зі скошеними краями таблетки без оболонки, з лінією розлому з обох боків;

таблетки, що містять глімепіриду 4,0 мг: світло-голубого кольору, продовгуваті, плоскі зі скошеними краями таблетки без оболонки, з лінією розлому з обох боків.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25°С в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 15 таблеток у блістері, по 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Каділа Хелткер Лтд./Cadila Healthcare Ltd.

Місцезнаходження виробника.

Саркхей-Бавла N.H. № 8 А, Морайа, Тал. Сананд, Дист: Ахмедабад 382210, Індія/

Sarkhej-Bavla N.H. No. 8 A, Moraiya, Tal. Sanand, Dist: Ahmedabad 382210, India.

Заявник

Абботт Арцнаймітель ГмбХ, Ганновер, Німеччина/Abbott Arzneimittel GmbH, Hannover, Germany.