Фозикард Н

Склад

діючі речовини: 1 таблетка містить фозиноприлу натрію 20 мг, гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, гліцеролу дибегенат, суміш пігментів РВ-23061 Orange (титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172)).

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: світло помаранчеві, круглі, плоскі таблетки з маркуванням «FH» з однієї сторони, допускається мармуровість. 

Фармакотерапевтична група

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Код АТХ C09BA09.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Фозиноприл є пролікарським засобом, складним ефіром фозиноприлату – інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) пролонгованої дії. Після прийому всередину фозиноприл швидко і повністю перетворюється шляхом гідролізу у фозиноприлат, що є активним інгібітором АПФ. Препарат чинить гіпотензивну, вазодилатуючу, діуретичну та калійзберігаючу дію; знижує загальний периферичний опір судин і системний артеріальний тиск. Препарат пригнічує синтез альдостерону та інгібує тканинний ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ).

Гідрохлоротіазид діє на механізм реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, підвищуючи виділення іонів калію і гідрокарбонату. Підвищує активність реніну плазми крові, секрецію альдостерону і знижує концентрацію іонів калію в сироватці крові.

Фозиноприл і гідрохлоротіазид мають адитивну дію. Фозиноприл зменшує втрату іонів калію, спричинену гідрохлоротіазидом.

Після прийому внутрішньо зниження артеріального тиску (АТ) починається через 1 годину, досягає максимальних значень через 2-6 годин. Зниження показників АТ через 24 години становить 60-90 % від максимального зниження АТ, що дає змогу приймати препарат 1 раз на добу.

Фармакокінетика.

Фармакокінетика фозиноприлу і гідрохлоротіазиду при одночасному прийомі не відрізняється від такої при роздільному застосуванні. Після прийому всередину всмоктування фозиноприлу становить приблизно 30-40 %, з них 50-100 % гідролізується у печінці до фозиноприлату. Ступінь всмоктування фозиноприлу не залежить від прийому їжі, але швидкість всмоктування може бути уповільненою, при цьому ступінь гідролізу помітно не змінюється.

Максимальна концентрація фозиноприлату у плазмі крові досягається приблизно через 3 години і не залежить від прийнятої дози фозиноприлу. Фозиноприл має лінійну фармакокінетику. Фозиноприлат значною мірою зв’язується з білками плазми крові (90-95 %) і незначно зв’язується з клітинними компонентами крові. Має відносно невеликий об’єм розподілу. У хворих з артеріальною гіпертензією при збереженій функції нирок і печінки період напіввиведення фозиноприлату становить приблизно 11,5 години. На відміну від інших АПФ, які виділяються головним чином через нирки, фозиноприл має подвійний компенсаторний механізм виділення – через печінку та нирками однаковою мірою.

Після прийому всередину всмоктування гідрохлоротіазиду становить 64 %.

Гідрохлоротіазид не метаболізується і швидко виводиться нирками, період напіввиведення становить 5-15 годин.

Ниркова недостатність. При нирковій недостатності всмоктування, біодоступність і зв’язування препарату з білками плазми крові суттєво не змінюється. Загальний кліренс фозиноприлату у хворих із нирковою недостатністю майже на 50 % нижчий, ніж у хворих із нормальною функцією нирок. Оскільки виведення з жовчю через печінку частково компенсує зниження виведення нирками, кліренс фозиноприлату суттєво не відрізняється у хворих з середнім ступенем ниркової недостатності від такого у хворих із тяжким ступенем ниркової недостатності.

Печінкова недостатність. У хворих з алкогольним або біліарним цирозом ступінь гідролізу фозиноприлату помітно не зменшений, хоча його швидкість може бути знижена. Максимальна концентрація і показник площі під кривою «концентрація-час» фозиноприлату вищі у хворих із печінковою недостатністю після прийому першої дози, однак при введенні повторних доз ця різниця не має клінічного значення.

Показання

Артеріальна гіпертензія.

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої або до будь-якої з допоміжних речовин препарату, або до інших інгібіторів АПФ. Реакції гіперчутливості більш імовірні у хворих, схильних до алергії та з бронхіальною астмою.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ.

Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк, стеноз ниркової артерії (двобічний або стеноз артерії єдиної нирки), тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв/1,73 м²), анурія, подагра, виражене порушення електролітного балансу.

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Одночасне застосування з аліскіренвмісними препаратами пацієнтам з цукровим діабетом або з нирковою недостатністю помірного та тяжкого ступеня (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Стеноз ниркової артерії (двобічний або стеноз артерії єдиної нирки). Кардіогенний шок.

Порушення функції печінки важкого ступеня.

Резистентна до лікування гіперкальціємія, гіпокаліємія.

Рефрактерна гіпонатріємія.

Гіперчутливість до інших сульфаніламідів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Фозиноприл.

Калійзберігаючі діуретики, добавки або замінники солі, що містять калій.

Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену діуретиками. Застосування добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків (антагоністів альдостерону) або замінників солі, що містять калій, може збільшити ризик розвитку гіперкаліємії. Пацієнтам зі встановленою гіперкаліємією добавки, що містять калій, слід застосовувати разом із фозиноприлом дуже обережно і постійно контролювати рівень калію в сироватці крові.

Діуретики.

Застосування діуретика пацієнту, який приймає фозиноприл, зазвичай призводить до адитивності антигіпертензивної дії, особливо при одночасному прийомі з гангліоблокаторами та периферичними адреноблокаторами. При додаванні фозиноприлу до терапії пацієнтів, які приймають діуретики, і особливо якщо їх прийом розпочато нещодавно, можливе різке зниження артеріального тиску. Ризик розвитку симптоматичної гіпотензії, пов’язаної з прийомом фозиноприлу, можна зменшити, відмінивши прийом діуретика до початку лікування фозиноприлом. Гідрохлоротіазид може взаємодіяти з діазоксидом, тому необхідно контролювати рівень глюкози, сечової кислоти крові та рівень АТ.

Інші антигіпертензивні лікарські засоби.

Одночасний прийом таких лікарських засобів може посилити антигіпертензивну дію фозиноприлу. Комбінований прийом з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими судинорозширюючими засобами може додатково зменшити артеріальний тиск.

Подвійна блокада ренін-ангіотензинової-альдостеронової системи (РААС)

Подвійна блокада ренін-ангіотензинової-альдостеронової системи (РААС), що розвивається внаслідок комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену, асоціюється з вищою частиною розвитку таких побічних реакцій, як артеріальна гіпертензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією засобами, що впливають на РААС (див. розділ «Протипоказання», «Особливості застосування», «Фармакодинаміка»).

Літій.

Існують повідомлення про оборотне підвищення сироваткових концентрацій літію і його токсичності при одночасному прийомі літію з інгібіторами АПФ. Комбінування з тіазидними діуретиками може збільшити ризик виявлення токсичності літію або ускладнити вже існуючу інтоксикацію літієм, пов’язану з прийомом інгібіторів АПФ. Не рекомендується одночасне застосування фозиноприлу і літію, однак, якщо така комбінація необхідна, слід суворо контролювати рівень літію в сироватці крові.

Антацидні засоби.

Одночасний прийом антацидних засобів (гідрохлорид алюмінію, магнезії гідроксид, симетикон) може зменшити всмоктування фозиноприлу. З цієї причини Фозикард Н слід приймати за 2 години до або через 2 години після прийому антацидного препарату.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г на добу.

Довготривале застосування НПЗЗ може зменшити антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. НПЗЗ та інгібітори АПФ мають адитивний ефект на підвищення рівня сироваткового калію і можуть призвести до порушення функції нирок. Цей ефект зазвичай має оборотний характер. Рідко можливий розвиток гострої ниркової недостатності, зокрема у хворих з уже порушеною функцією нирок – зневоднених пацієнтів та осіб літнього віку.

Тетрациклічні антидепресанти/антипсихотичні засоби/анестетики.

Одночасне застосування деяких лікарських засобів для анестезії – міорелаксантів, наприклад тубокурарину хлорид, галаміну триетіодид, можуть потенціювати гіпотензивний ефект гідрохлоротіазиду і потребує корекції дози останнього. Водно-електролітні порушення мають моніторуватись та корегуватись до проведення оперативного втручання.

Також обережності вимагає комбінація фозиноприлу/гідрохлоротіазиду з пресорними агентами, наприклад норепінефрин, який використовують під час проведення оперативних втручань. Засоби для премедикації та анестезії мають призначатись в занижених дозуваннях, а при можливості, терапія гідрохлоротіазидом має бути відмінена за тиждень до оперативного втручання.

Взаємодія тетрациклічних антидепресантів та антипсихотичних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.

Симпатоміметичні засоби.

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні засоби.

Епідеміологічні дослідження показали, що при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і протидіабетичних лікарських засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) можливе посилення глюкозознижувального ефекту останніх з ризиком розвитку гіпоглікемії. Поява такого ефекту імовірніша протягом перших тижнів комбінованого лікування або у хворих із нирковою недостатністю.

У ході досліджень фармакокінетики ніфедипін, пропранолол, циметидин, дигоксин, метоклопрамід, пропантелін або варфарин не призвели до зміни біодоступності фозиноприлату.

На тлі лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності.

Метформін застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої зумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати.

Фозиноприл можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (в кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-блокаторами та/або нітратами.

Імунодепресанти, цитостатики, системні кортикостероїди або прокаїнамід, алопуринол.

Поєднання фозиноприлу з імунодепресантами та/або лікарськими засобами, що можуть привести до лейкопенії, слід уникати.

Пацієнти, які одночасно приймають mTOR інгібітори можуть мати підвищений ризик ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування», «Протипоказання»).

Пацієнти, які одночасно приймають ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол) можуть мати підвищений ризик гіперкаліємії (див. розділ «Особливості застосування», «Протипоказання»).

Інгібітори синтезу ендогенних простагландинів

Повідомлялося, що індометацин може знижувати антигіпертензивний ефект інших інгібіторів АПФ, особливо у випадку гіпертензії з низьким рівнем реніну. Інші нестероїдні протизапальні засоби (наприклад аспірин) можуть мати подвійний ефект.

Алкоголь.

Алкоголь посилює гіпотензивний ефект фозиноприлу.

Лабораторні взаємодії.

Фозиноприл може призводити до заниженої концентрації дигоксину в сироватці крові при проведенні аналізу методом абсорбції вугіллям (Kit RIA Digi-Tab^â). Рекомендується тимчасово припинити застосування фозиноприлу за кілька днів до проведення тестів з визначення функції паращитовидних залоз.

Гідрохлоротіазид.

Алкоголь, барбітурати та наркотичні аналгетики. Можуть потенціювати ортостатичну гіпотензію.

Амфотерицин В (парентеральний), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні засоби.

Гідрохлоротіазид може посилити електролітний дисбаланс, зокрема гіпокаліємію.

Засоби для зниження рівня цукру в крові (пероральні препарати та інсулін).

Може виникнути необхідність у коригуванні дози.

Солі кальцію і вітамін D.

Збільшення рівня кальцію в сироватці крові через зниження екскреції можливе при одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками. Якщо необхідне призначення кальційвмісних харчових добавок, слід здійснювати моніторинг рівня кальцію в сироватці крові і відповідно до нього коригувати дозу кальцію.

Серцеві глікозиди.

Підвищений ризик інтоксикації наперстянкою, пов’язаний з тіазидіндукованою гіпокаліємією. Спричинені тіазидом гіпокаліємія або гіпомагніємія можуть сприяти розвитку аритмій, зумовлених препаратами наперстянки.

Холестирамін та колестипол.

Можуть затримувати або зменшувати всмоктування гідрохлоротіазиду. Сульфаніламідні діуретики слід застосовувати як мінімум за 1 годину до або через 4-6 годин після цих лікарських засобів.

Пресорні аміни (наприклад адреналін).

Можливе зниження реакції вазопресорів, але не до такої міри, що виключає їх застосування апріорі.

Цитостатики (наприклад циклофосфамід, фторурацил, метотрексат).

Збільшення токсичності кісткового мозку (зокрема гранулоцитопенія) цитотоксичними субстанціями у зв’язку зі зниженням ниркової екскреції, спричиненої гідрохлоротіазидом. Протиподагричні лікарські засоби (наприклад алопуринол, бензбромарон).

Може виникнути потреба збільшити дозу протиподагричних лікарських засобів, оскільки гідрохлоротіазид має тенденцію до збільшення рівня сечової кислоти.

При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Лікарські засоби, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «пірует».

Через ризик гіпокаліємії потрібно вжити застережних заходів при застосуванні гідрохлоротіазиду разом з лікарськими засобами, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «пірует» (деякі антиаритмічні або антипсихотичні засоби та інші).

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид приймати одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові (наприклад глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), та наступних препаратів, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

• антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
• інші лікарські засоби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внурішньовенного введення).

Інші антигіпертензивні засоби. Адитивний ефект

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біперіден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунку біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.

Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптоматичної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (Ц0Г-2), ацетилсаліцилову кислоту >3 г/добу і неселективні НПЗП. При одночасному прийомі НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлоротіазиду та посилювати вплив гідрохлоротіазиду на рівень калію в сироватці крові.

Бета-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадин. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином;

Міорелаксанти скелетної мускулатури недеполяризуючої дії. Тіазиди можуть посилювати ефект тубокурарину.

Клінічна хімія. Гідрохлоротіазид може впливати на проведення бентиромідового діагностичного тесту. Тіазиди можуть зменшити рівень білковозв’язаного йоду в сироватці крові без ознак порушення щитовидної залози.

Фозиноприл /гідрохлоротіазид.

Калійзберігаючі діуретики та харчові добавки, що містять калій. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, зумовлену сечогінними засобами. Калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, тріамтерен або амілорид), харчові добавки, що містять калій, або замінники солі, що містять калій, можуть значно збільшити рівень калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. При доведеній гіпокаліємії таку комбінацію потрібно застосовувати з обережністю, необхідно проводити контроль рівня калію в сироватці крові.

Літій. Оборотне підвищення в сироватці крові концентрації літію і токсичності було зареєстровано при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може підвищити вже і так підвищений ризик токсичності літію з інгібіторами АПФ. Через це одночасне застосування фозиноприлу та гідрохлоротіазиду з літієм не рекомендується. Якщо все ж таки з’явиться необхідність у застосуванні комбінації, потрібно проводити ретельний контроль рівнів літію в сироватці крові.

Особливості застосування

Фозиноприл.

Симптоматична гіпотензія.

Симптоматична гіпотензія спостерігається рідко у пацієнтів з неускладненою гіпертензією. У хворих на артеріальну гіпертензію, які приймають фозиноприл, прояви симптоматичної гіпотензії імовірніші внаслідок зменшення об’єму рідини, наприклад, у результаті прийому діуретиків, дієти з обмеженням кількості солі, діалізу, діареї або блювання, або за наявності ренінзалежної гіпертензії.

Лікування інгібіторами АПФ може спричинити розвиток надмірної гіпотензії, яка може супроводжуватись олігурією або азотемією та, рідко – гострою нирковою недостатністю аж до летального наслідку. Таким пацієнтам терапію фозиноприлом слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря, особливо протягом перших 2 тижнів лікування та кожного разу після підвищення дози фозиноприлу або діуретика.

Симптоматичну гіпотензію спостерігали у хворих із серцевою недостатністю з або без ниркової недостатності. Поява артеріальної гіпотензії імовірніша у хворих із більш тяжким ступенем серцевої недостатності, що пов’язано з прийомом великих доз сольових діуретиків, гіпонатріємією або функціональною нирковою недостатністю. Хворим із підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії необхідний контроль на початку терапії і при корекції дози фозиноприлу та/або діуретиків. Подібний контроль необхідний і хворим на ішемічну хворобу серця або із захворюваннями судин мозку, у яких сильне зниження тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для прийому наступних доз, які зазвичай можна приймати без ускладнень після підвищення артеріального тиску внаслідок збільшення об’єму.

У деяких хворих з серцевою недостатністю та з нормальним або низьким артеріальним тиском при застосуванні фозиноприлу можливе додаткове зниження системного артеріального тиску. Це очікуваний ефект і зазвичай не є причиною для припинення лікування. Якщо гіпотензія перейде в симптоматичну, може виникнути потреба у зменшенні дози або припиненні прийому діуретика та/або фозиноприлу.

Подвійна блокада ренін-ангіотензинової-альдостеронової системи (РААС).

Оскільки комбіноване застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену внаслідок розвитку подвійної блокади РААС підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), одночасне застосування даних препаратів не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо даний вид комбінованої терапії є абсолютним показанням до застосування, то її слід проводити тільки під наглядом лікаря та за умови детального моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску.

Не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Протеїнурія.

У пацієнтів з існуючою нирковою недостатністю у рідкісних випадках виникала протеїнурія. У клінічно значущих випадках протеїнурії (більше 1 г/добу) фозиноприл слід застосовувати після детального оцінювання користі/ризику та за умови регулярного моніторингу клінічних та лабораторно- хімічних параметрів.

Анафілактичний набряк кишечнику.

Рідко повідомлялося про випадки анафілактичного набряку кишечнику у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ. Такі пацієнти скаржились на абдомінальний біль (з або без нудоти або блювання); у деяких випадках в анамнезі не відзначалось ангіоневротичного набряку обличчя та рівень С-1 естерази був нормальний. Ангіоневротичний набряк був діагностований за допомогою процедур, включаючи КТ або УЗД черевної порожнини, або хірургічно, та полегшення симптомів спостерігалося після припинення застосування інгібіторів АПФ. Ангіоневротичний набряк кишечнику слід включати у диференційний діагноз у пацієнтів з абдомінальним болем, які застосовують інгібітори АПФ.

Порушення функції печінки.

Слід обережно використовувати комбінацію фозиноприл/гідрохлоротіазид у хворих з порушеною функцією печінки або прогресуючими захворюваннями печінки, так як незначні коливання водно-електролітного балансу можуть спровокувати печінкову кому. У пацієнтів з порушеною функцією печінки може відзначатися підвищення плазмового рівня фозиноприлу. У дослідженнях пацієнтів з алкогольним або біліарним цирозом значущий загальний кліренс фозиноприлату та плазмова AUC знижувалися приблизно вдвічі.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда.

Лікування фозиноприлом не слід розпочинати у хворих на гострий інфаркт міокарда, які мають ризик подальшого серйозного погіршення гемодинаміки після лікування судинорозширювальними засобами. Це хворі з систолічним тиском 100 мм рт. ст. або нижче і хворі з кардіогенним шоком. Протягом перших трьох діб після інфаркту міокарда дозу фозиноприлу необхідно зменшити, якщо систолічний тиск нижче 120 мм рт. ст.; підтримуючу дозу слід зменшити. При персистуючій гіпотензії (систолічний тиск нижче 90 мм рт. ст., що триває довше години) прийом фозиноприлу слід відмінити.

Лікування інгібіторами АПФ може спричинити розвиток надмірної гіпотензії, яка може супроводжуватись олігурією або азотемією та рідко – гострою нирковою недостатністю аж до летального наслідку. Таким пацієнтам терапію фозиноприлом слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря, особливо протягом перших 2 тижнів лікування та кожного разу після підвищення дози фозиноприлу або діуретика.

Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і інші інгібітори АПФ, фозиноприл слід призначати з особливою обережністю хворим зі стенозом мітрального клапана або з обструкцією вивідного відділу лівого шлуночка, як, наприклад, при стенозі устя аорти або гіпертрофічній кардіоміопатії.

Стеноз ниркової артерії. У пацієнтів з стенозом ниркової артерії єдиної або обох нирок під час лікування іАПФ можуть спостерігатись підвищення рівня азоту сечовини та креатиніну. Ці підвищення зазвичай зворотні при відміні препаратів. У таких пацієнтів функція нирок має моніторуватися протягом перших тижнів терапії.

У деяких пацієнтів при прийомі фозиноприлу в комбінації з діуретиком може розвиватись підвищення азоту сечовини, яке зазвичай незначне і швидкоминуче. Такий ефект частіше зустрічається у пацієнтів з прихованою нирковою недостатністю і потребує зменшення дозування фозиноприлу та гідрохлоротіазиду.

Ниркова недостатність.

Під час лікування фозиноприлом у комбінації з діуретиками у пацієнтів без ознак захворювання судин нирок можливе незначне підвищення значень сироваткової сечовини і сироваткового креатиніну. Фозиноприл та гідрохлоротіазид мають застосовуватись з обережністю у хворих з вираженою нирковою недостатністю (кліреннс креатиніну < 30 мл/мін/1,73 м². Цей ефект, однак, частіше зустрічається у хворих з уже наявною нирковою недостатністю. Може знадобитися зниження дози фозиноприлу, регулярний контроль калію і креатиніну є частиною стандартного медичного спостереження у цих пацієнтів.

У пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю, чия ниркова функція може залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лікування інгібіторами АПФ може бути пов'язано з олігурією та/або прогресивною азотемією і рідко – з гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком.

Серцева недостатність.

У хворих із серцевою недостатністю гіпотензія на початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до додаткового ушкодження функції нирок. У таких випадках можливий розвиток гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотного характеру.

Гострий інфаркт міокарда.

При гострому інфаркті міокарда лікування фозиноприлом не можна розпочинати у хворих із даними про дисфункцію нирок, при концентрації сироваткового креатиніну вище 177 мкмоль/л та/або протеїнурією, що перевищує 500 мг на добу. При розвитку ниркової дисфункції під час лікування фозиноприлом (концентрація сироваткового креатиніну понад 265 мкмоль/л або коли значення у два рази перевищують значення до лікування) лікар повинен розглянути можливість відміни лікування фозиноприлом.

Трансплантація нирки.

Немає досвіду застосування фозиноприлу хворим з нещодавно трансплантованою ниркою.

З цієї причини лікування фозиноприлом не рекомендується.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Існують поодинокі повідомлення про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у хворих, які лікувались інгібіторами АПФ, у тому числі фозиноприлом. Він може виникнути у будь-який момент лікування. В такому випадку прийом фозиноприлу слід негайно припинити, призначити необхідне лікування і спостерігати за станом хворого до повного зникнення симптомів, перед тим як він має бути виписаний. Навіть у випадках, якщо набряк поширювався тільки на язик, без наявного респіраторного дистресу, можливе довготривале спостереження за хворим, оскільки лікування антигістамінними засобами та кортикостероїдами може бути недостатнім.

У дуже поодиноких випадках повідомляється про випадки летальних наслідків через ангіоневротичний набряк гортані або язика. У хворих з ушкодженням язика, голосової щілини або гортані можлива поява проблем з диханням, особливо якщо в анамнезі є операція на дихальних шляхах. Такі випадки потребують невідкладного лікування. Воно може включати введення адреналіну та/або підтримку прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен знаходитись під постійним наглядом лікаря до повного стійкого зняття симптоматики.

Частота випадків розвитку ангіоневротичного набряку, пов’язаного із застосовуванням інгібіторів АПФ, вища у представників негроїдної раси, ніж у інших.

Пацієнти, у яких в анамнезі є дані про ангіоневротичний набряк, що не пов’язаний з лікуванням інгібіторами АПФ, мають більший ризик розвитку такого набряку при лікуванні інгібіторами АПФ.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Спостерігалися випадки анафілактичних реакцій у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі із використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69), які одночасно приймали інгібітори АПФ. Для лікування цієї групи пацієнтів рекомендується для діалізу використовувати мембрану іншого типу або інший антигіпертензивний препарат.

Анафілактоїдні реакції під час аферезу LDL.

У деяких випадках у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, розвивались небезпечні для життя анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (LDL) за допомогою сульфату декстрану. Цим реакціям можна запобігти, тимчасово припинивши прийом інгібітору АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, розвивалися стійкі анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації (наприклад, отрута перетинчастокрилих). Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасової відміни прийому інгібіторів АПФ, однак вони виникали знову при необачному поновленні прийому препарату.

Печінкова недостатність.

Рідко прийом інгібіторів АПФ зв’язували з синдромом, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до фульмінантного некрозу печінки, інколи з летальним наслідком. Механізм виникнення цього синдрому не з’ясований. При появі жовтяниці або вираженому підвищенні активності печінкових ферментів у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, прийом препарату слід припинити і призначити необхідне лікування.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, спостерігали розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У хворих з нормальною функцією нирок і при відсутності інших факторів ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер після припинення прийому інгібітору АПФ. Фозиноприл слід застосовувати особливо обережно пацієнтам з ураженням колагену судин (системний червоний вовчак, склеродермія тощо) при проведенні лікування імуносупресорами, або алопуринолом або прокаїнамідом чи при наявності комбінації цих факторів можливі ускладнення, особливо при наявності вже існуючого порушення функції нирок. У деяких із пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, окремі з них не піддаються інтенсивному лікуванню антибіотиками. При застосуванні фозиноприлу у таких пацієнтів рекомендується періодично перевіряти білі клітини крові, а хворих слід проінструктувати, щоб вони повідомляли про будь-яку ознаку інфекції.

Тіазидні діуретики також рідко можуть бути причиною агранулоцитозу та пригнічення кісткового мозку.

Етнічні відмінності.

Як і в інших інгібіторів АПФ, антигіпертензивна дія фозиноприлу менше виражена у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, імовірно, через частіше поширення у них низькоренінової форми гіпертензії.

Кашель.

Є дані про появу кашлю після застосування інгібіторів АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель, що виник внаслідок застосування інгібіторів АПФ, слід розглядати як частину дифереціального діагнозу кашлю.

Хірургічні втручання/анестезія.

Під час значних хірургічних втручань або під час проведення анестезії із застосуванням засобів, що спричиняють гіпотензію, фозиноприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ внаслідок компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається гіпотензія, що, можливо, спричинена цим механізмом, то її слід коригувати шляхом збільшення об’єму циркулюючої крові. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивну дію препаратів, що застосовуються для анестезії та аналгетиків. При розвитку артеріальної гіпотензії у хворих, які піддаються хірургічним операціям або одержують анестезію, така гіпотензія може бути скоригована шляхом внутрішньовенного введення плазмозамінників.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі фозиноприл, спостерігали підвищення рівня калію в сироватці крові. Ризик розвитку гіперкаліємії зазвичай вище у пацієнтів з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, у хворих, які приймають одночасно калійзберігаючі діуретики, препарати калію або замінники солі, що містять калій, а також у хворих, які приймають препарати, що підвищують кількість калію в сироватці крові (наприклад гепарин). Якщо одночасний прийом вищезазначених засобів є необхідним, рекомендується періодичний контроль калію в сироватці крові.

Діабет.

Протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний суворий контроль за рівнем цукру у пацієнтів, які застосовують пероральні протидіабетичні засоби або інсулін.

Літій.

Комбінування літію і фозиноприлу, як правило, не рекомендується.

Системна червона вовчанка.

Повідомляється, що тіазидні діуретики можуть провокувати чи загострювати появу системної червоної вовчанки.

Пацієнти літнього віку.

Коригування дози для хворих віком від 65 років не потрібне. Доза може бути такою ж, як і для молодших пацієнтів. Однак лікування доцільно розпочинати з менших доз з урахуванням більш високої захворюваності та зниження печінкової, ниркової та серцево-судинної функцій, супутніх захворювань та застосування інших лікарських засобів.

Гідрохлоротіазид.

Ниркова недостатність.

У пацієнтів із захворюваннями нирок препарат може спричиняти азотемію, можуть розвиватися кумулятивні ефекти. Якщо порушення функції нирок очевидні, про що свідчить зростання непротеїнового азоту, слід розглянути можливість припинення лікування препаратом.

Печінкова недостатність.

Пацієнтам з порушеною функцією печінки або з прогресуючими захворюваннями печінки тіазиди слід призначати з обережністю, оскільки невелика зміна водно-електролітного балансу може спричинити печінкову кому.

Метаболічні та ендокринні реакції.

Лікування тіазидом може порушувати переносимість глюкози. Під час тривалого курсу лікування при маніфестному та латентному цукровому діабеті необхідний систематичний контроль метаболізму вуглеводів; може з’явитися необхідність у зміні дози гіпоглікемічних препаратів.

Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів було пов’язано з тіазидними діуретиками. Терапія тіазидними діуретиками може спричинити гіперурикемію та/або подагру у деяких пацієнтів.

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:

• препарат може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду у плазмі крові;
• лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
• препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Порушення водно-електролітного балансу.

При тривалому курсі лікування необхідний ретельний контроль за появою клінічних симптомів порушення водно-електролітного балансу. Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть порушувати водно-електролітний баланс (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз). Клінічними симптомами порушення водно-електролітного балансу є: сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, занепокоєння, м’язовий біль або судоми, м’язова слабкість, гіпотензія, олігурія, тахікардія, скарги з боку шлунково-кишкового тракту, такі як нудота або блювання. Хоча гіпокаліємія може розвиватися при застосуванні тіазидних діуретиків, супутня терапія з фозиноприлом може зменшити сечогінноіндуковану гіпокаліємію. Ризик гіпокаліємії найбільший у пацієнтів із цирозом печінки, у пацієнтів з посиленим діурезом, у пацієнтів, які отримують недостатньо електролітів перорально, та у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (АКТГ).

Дилюційна гіпонатріємія може виникати у пацієнтів з набряками у спекотну погоду. Дефіцит хлориду, як правило, незначний і зазвичай не потребує лікування.

Тіазиди можуть зменшити екскрецію кальцію з сечею і можуть призвести до інтермітуючого та невеликого підвищення сироваткового кальцію без відомих порушень метаболізму кальцію. Зазначена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Застосування тіазидів потрібно припинити до проведення тесту функції паращитовидної залози. Гідрохлоротіазид збільшує виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Артеріальна гіпотензія та порушення водно-сольового балансу.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія. За пацієнтами необхідно здійснювати нагляд, щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад, гіповолемію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію або гіпокаліємію), що можуть розвиватись у випадку одночасної діареї або блювання. Антигіпертензивна ефективність гідрохлоротіазиду може зростати у пацієнтів після симпатикектомії.

Антидопінговий тест.

Гідрохлоротіазид, що міститься в цьому лікарському засобі, може дати позитивний результат в аналітичному антидопінговому тесті.

Інше.

Гіперчутливість може виникати у пацієнтів з або без історії в анамнезі алергії або бронхіальної астми. Були повідомлення про можливість загострення або активації системного червоного вовчака при застосуванні тіазидних діуретиків.

Фозиноприл/гідрохлоротіазид.

Ризик виникнення гіпокаліємії.

Поєднання інгібітору АПФ з тіазидними діуретиками не спричиняє гіпокаліємії. Необхідно проводити регулярний контроль калію в сироватці крові.

Лактоза.

Препарат містить лактозу, тому його не слід приймати пацієнтам з недостатністю лактози, галактоземією або глюкозним/галактозним синдромом мальабсорбції.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування фозиноприлом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Остаточних даних щодо ризику тератогенної дії інгібіторів АПФ під час I триместру вагітності немає, проте незначне підвищення ризику не виключено. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ не розглядається як основна терапія для пацієнток, які планують вагітність, слід замінити її на альтернативну гіпотензивну терапію, безпечну для застосування у період вагітності. При встановленні вагітності слід негайно припинити лікування інгібіторами АФП і, при необхідності, почати альтернативне лікування дозволене вагітним.

Лікування інгібіторами АФП протягом II і III триместру чинить токсичну дію на плід (ниркова недостатність, олігогідрамніон, гіпоплазія кісток черепа) і новонародженого (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо все-таки інгібітор АПФ застосовували після

I триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового дослідження функції нирок та черепа. Немовлятам, матері яких приймали інгібітори АФП, необхідно проводити ретельне обстеження на наявність артеріальної гіпотензії.

Період годування груддю. Оскільки інформація щодо можливості застосування фозиноприлу у період годування груддю обмежена, прийом препарату не рекомендується.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів, здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами може погіршуватись, особливо на початку лікування або у випадку зміни дозування. Необхідно враховувати можливість розвитку таких побічних реакцій як запаморочення або ортостатична гіпотензія.

Спосіб застосування та дози

Препарат призначає лікар. Застосовувати внутрішньо, незалежно від прийому їжі, запиваючи достатньою кількістю води. Дозу визначає лікар індивідуально.

Дорослі. Звичайна доза становить 1 таблетку 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 2 таблетки.

Пацієнти літнього віку з нормальною функцією печінки і нирок не потребують корекції дози. Відсутні значимі відмінності в фармакокінетиці та антигіпертензивних ефектах, порівняно з пацієнтами середнього віку.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

При тяжких порушеннях функції нирок і кліренсі креатиніну менше 30 мл/хв препарат застосовувати не рекомендується. Не рекомендується призначити Фозикард Н пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв), оскільки в даному випадку перевага надається застосуванню петльових діуретиків, а не тіазидів. 

При легкому або помірному ступені порушення функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв, креатинін сироватки крові приблизно 3 мг/дл або 265 мкмоль/л) рекомендується звичайна доза Фозикарду Н.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

При порушенні функції печінки доза не потребує корекції. Пацієнти літнього віку можуть бути більш чутливі до дії препарату внаслідок уповільненого метаболізму.

Діти

Ефективність і безпека застосування препарату дітям не встановлені. З цієї причини його застосування не рекомендується до 18 років.

Передозування

При передозуванні внаслідок застосування доз препарату, що значно перевищують рекомендовану, можливі такі симптоми: тяжка артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, ступор, брадикардія, електролітні розлади, ниркова недостатність, персистуючий діурез, пригнічення свідомості (включаючи кому), судоми, парези, аритмія серця або паралітична кишкова непрохідність, тахікардія, слабкість, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, відхилення у лабораторних показниках: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові.

Лікування: специфічних антидотів немає. Лікування має бути симптоматичним, підтримуючим. Слід припинити прийом Фозиноприлу/Гідрохлоротіазиду та проводити ретельний моніторинг вітальних функцій пацієнта. Рекомендовано промивання шлунка (протягом 30 хвилин після прийому препарату), а також необхідно викликати блювання. Слід проводити корекцію водно-електролітного дисбалансу та гіпотензії. Фозиноприл повільно елімінується з організму гемодіалізом та перитонеальним діалізом.

У випадку артеріальної гіпотензії і шоку, до нормалізації стану пацієнта рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію) та необхідний контроль функції нирок.

Побічні реакції

Під час лікування фозиноприлом або іншими інгібіторами АПФ чи гідрохлоротіазидом спостерігали побічні реакції з такою частотою: дуже часто (> 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), рідко (> 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), у тому числі і поодинокі повідомлення.

При лікуванні фозиноприлом можливі такі небажані реакції:

З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто – транзиторне зниження гемоглобіну, зниження гематокриту; рідко – транзиторна анемія, еозинофілія, лейкопенія, лімфаденопатія, нейтропенія, тромбоцитопенія; дуже рідко – агранулоцитоз.

Метаболічні порушення: нечасто – зниження апетиту, подагра, гіперкаліємія; частота невідома – розлади апетиту, коливання маси тіла.

Психічні розлади: нечасто – депресія, сплутаність свідомості, зміни настрою.

З боку нервової системи: часто – запаморочення, головний біль; нечасто – ішемічний інсульт, парестезії, сонливість, інсульт, непритомність, порушення смаку, тремор, порушення сну; рідко – дисфазія, розлади пам’яті, дезорієнтація; частота невідома – порушення рівноваги.

З боку органів зору: нечасто – порушення зору, захворювання очей.

З боку органів слуху та лабіринту вуха: нечасто – біль у вухах, шум у вухах, запаморочення. 

З боку серцево-судинної системи: часто – тахікардія, артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія; нечасто – стенокардія, інфаркт міокарда або інсульт, відчуття серцебиття, зупинка серця, порушення ритму, порушення провідності, артеріальна гіпертензія, шок, транзиторна ішемія; рідко – припливи крові до обличчя, кровоточивість, захворювання периферичних судин.

З боку дихальної системи: часто – кашель; нечасто – задишка, риніт, синусит, трахеобронхіт; рідко – бронхоспазм, носова кровотеча, ларингіт/хрипота, пневмонія, набряк легень, пневмоніт; частота невідома – інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт, синусит; частота невідома – дисфонія, плевритичний біль.

З боку травного тракту: часто – нудота, блювання, діарея, біль в животі, диспепсія; нечасто – запори, сухість у роті, метеоризм; рідко – ураження ротової порожнини, панкреатит, набряк язика, здуття живота, дисфагія; дуже рідко – ангіоневротичний набряк кишечнику, кишкова непрохідність.

З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит; дуже рідко – печінкова недостатність.

З боку шкіри: часто – висипання, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, дерматит; нечасто – підвищена пітливість, свербіж, кропив’янка; рідко – екхімоз; дуже рідко – пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема.

Спостерігали симптомокомплекс, що включає в себе один або більше з таких симптомів: підвищення температури тіла, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивний результат тесту на антинуклеарні антитіла, прискорене ШОЕ, еозинофілія і лейкоцитоз. Можливі висипання, фоточутливість або інші прояви з боку шкіри.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: нечасто – міалгія; рідко – артрит; частота невідома – м’язова слабкість.

З боку сечовидільної системи: часто – розлади сечовипускання (полакіурія, ніктурія); нечасто – ниркова недостатність, протеїнурія; рідко – порушення функції передміхурової залози, ушкодження ниркової функції, уремія; дуже рідко – гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.

З боку репродуктивної системи і грудних залоз: нечасто – статева дисфункція.

Загальні реакції та стани: часто – біль у грудях (некардіального походження), швидка втомлюваність, астенія, набряки; нечасто – гарячка, периферичні набряки, раптовий летальний наслідок, біль у грудях; рідко – слабкість в одній кінцівці.

Лабораторні показники: часто – підвищення рівня лужної фосфатази, збільшення рівня білірубіну, підвищення рівня лактатдегідрогенази, підвищення рівня трансаміназ; нечасто – збільшення маси тіла, підвищення рівня сечовини крові, підвищення сироваткового креатиніну, підвищення печінкових ферментів, гіперкаліємія; рідко – незначне збільшення гемоглобіну, підвищення сироваткового білірубіну, гіпонатріємія.

У ході клінічних досліджень, проведених з фозиноприлом, частота побічних реакцій не відрізнялася у пацієнтів літнього віку ( > 65 років) та молодих пацієнтів.

При лікуванні гідрохлоротіазидом можливі наступні небажані реакції:

Інфекції та інвазії: рідко – сіаладеніт.

З боку системи крові та лімфатичної системи: рідко – лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, депресія кісткового мозку.

Метаболічні порушення: дуже часто – гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітний дисбаланс (у тому числі гіпонатріємія та гіпокаліємія), збільшення рівня холестерину і тригліцеридів; нечасто – анорексія, гіпомагніємія, гіперкальціємія; рідко – метаболічний алкалоз;

Психічні порушення: рідко – занепокоєння, депресія, порушення сну, сплутаність свідомості, сонливість, зміна настрою.

З боку нервової системи: часто – запаморочення, головний біль; нечасто – втрата апетиту; рідко – парестезії, судоми, дезорієнтація, переміжна хромота.

З боку органів зору: нечасто – ксантопсія, транзиторне затуманення зору.

З боку органів слуху та лабіринту вуха: рідко – вертиго.

З боку серцево-судинної системи: часто – відчуття серцебиття, постуральна гіпотензія; рідко – порушення ритму серця, некротизуючий васкуліт, некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).

З боку дихальної системи: нечасто – дихальна недостатність (включаючи пневмонію та набряк легенів).

З боку травного тракту: часто – подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит; нечасто – жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), сухість у роті, спрага, нудота, блювання, запалення слинних залоз, гастрит, езофагіт.

З боку обміну речовин та харчування: гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання; зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету.

З боку шкіри: нечасто – реакція фоточутливості, висипання, кропив’янка; рідко – шкірні реакції. Подібні до червоного вовчака, анафілактичні реакції, анафілактичний шок, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, синдром Стівенса-Джонсона, системний червоний вовчак внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

З боку кістково-м’язової системи: рідко – спазм м’язів, м’язовий біль.

З боку репродуктивної системи: частота невідома – статеві розлади.

З боку сечовивідної системи: нечасто – інтерстиціальний нефрит; рідко – порушення функції нирок, ниркова недостатність.

Загальні реакції: часто – підвищена втомлюваність; нечасто – гарячка, виснаження.

Лабораторні показники: часто – оборотне збільшення виведення речовин, зазвичай із сечею (креатинін, сечовина, сечова кислота).

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 ºС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери разом з інструкцією для медичного застосування в пачці картонній.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

1. Актавіс АТ, Ісландія.

2. Балканфарма-Дупниця АТ, Болгарія.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

1. Рейк’явікурвегур 78, IS-220 Хафнарфйордур, Ісландія.

2. Вул. Самоковське шосе 3, Дупниця, 2600, Болгарія.