Флударабин лиофилизат для р-ра д/ин и инф 25 мг/мл по 50 мл №1 во флак:

Склад

діюча речовина: fludarabine;

1 флакон містить флударабіну фосфату 50 мг;

1 мл готового розчину містить флударабіну фосфату 25 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), натрію гідроксид.

Лікарська форма

Ліофілізат для приготування розчину для інфузій та ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група

Антинеопластичні засоби, антиметаболіти. Аналоги пурину.

Код АТС L01В B05.

Показання

Первинна терапія пацієнтів із В-клітинним хронічним лімфолейкозом (ХЛЛ) і терапія пацієнтів з ХЛЛ, для яких лікування, що включало принаймні один стандартний алкілуючий препарат, виявилося неефективним або хвороба прогресувала під час або після такого лікування.

Лікування пацієнтів із неходжкінськими злоякісними лімфомами (НЗЛ) низького ступеня злоякісності, для яких лікування, яке містило принаймні один стандартний алкілуючий препарат, виявилося неефективним або хвороба прогресувала під час або після такого лікування.

Протипоказання

Підвищена чутливість до препарату або його компонентів. Порушення функції нирок з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв. Декомпенсована гемолітична анемія. Вагітність та період годування груддю.

Спосіб застосування та дози

Препарат застосовують дорослі внутрішньовенно під наглядом кваліфікованого лікаря в умовах спеціалізованого стаціонару.

Дорослі. Наполегливо рекомендується вводити препарат тільки внутрішньовенно. Незважаючи на те, що не було зареєстровано жодного випадку, коли паравенозне введення Флударабіну спричиняло місцеві негативні реакції тяжкого ступеня, слід уникати ненавмисного позавенного введення препарату. Рекомендована доза становить 25 мг флударабіну фосфату на 1 м² поверхні тіла й вводиться внутрішньовенно щодня протягом 5 днів поспіль кожні 28 днів. Для ін’єкції вміст кожного флакона слід розчинити у 2 мл води. Кожен мілілітр одержаного розчину міститиме 25 мг флударабіну фосфату (див. розділ "Інструкції щодо використання"). Необхідна доза (розрахована, виходячи із площі поверхні тіла пацієнта) набирається у шприц. Для внутрішньовенного болюсного введення ця доза потім розводиться в 10 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. Альтернативно, необхідну дозу, набрану в шприц, можна розводити в 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду та вводити протягом приблизно 30 хв. Тривалість лікування залежить від ефективності лікування та толерантності до препарату.

Пацієнти із ХЛЛ повинні отримувати Флударабін до досягнення максимальної відповіді на терапію (повна або часткова ремісія настає зазвичай через 6 циклів), а потім введення препарату слід припинити.

Пацієнтам із неходжкінськими злоякісними лімфомами (НЗЛ) низького ступеня злоякісності рекомендовано курс лікування препаратом Флударабіном до досягнення максимальної відповіді на терапію (повна або часткова ремісія). Після досягнення максимальної відповіді на лікування слід розглянути питання про необхідність проведення ще двох циклів консолідованої терапії. Під час клінічних досліджень пацієнтів із НЗЛ низького ступеня злоякісності більшість пацієнтів пройшли не більше 8 циклів лікування.

Приготування розчину. Препарат Флударабін повинен бути підготовлений для парентерального застосування шляхом асептичного додавання стерильної води для ін'єкцій. Після розведення в 2 мл стерильної води для ін'єкцій твердий брикет має повністю розчинитися за 15 сек або швидше. 1 мл готового розчину містить 25 мг флударабіну фосфату, 25 мг манітолу, а також натрію гідроксид для корекції рН до 7,7. Значення рН для готового препарату може коливатися від 7,2 до 8,2.

Порушення функції печінки. Немає даних щодо застосування Флударабіну пацієнтами з порушенням функції печінки. Цій групі пацієнтів необхідно призначати Флударабін з обережністю у разі, коли очікуваний позитивний ефект від лікування перевищує потенційний ризик.

Порушення функції нирок. Кліренс основного метаболіту плазми 2F-apa-A корелює з кліренсом креатиніну, що свідчить про важливість ниркового шляху екскреції для виведення цієї сполуки. Пацієнти з ослабленою функцією нирок відносяться до групи ризику (AUC 2F-apa- А). Тому, якщо існує ризик порушення функції нирок або якщо вік пацієнтів перевищує 70 років, необхідно визначати кліренс креатиніну. Якщо кліренс креатиніну перебуває у межах 30-70 мл/хв, дозу Флударабіну слід зменшити до 50 %, і для оцінки токсикозу слід проводити ретельний гематологічний моніторинг. Лікування Флударабіном протипоказане, якщо кліренс креатиніну менше 30 мл/хв.

Побічні реакції

На підставі досвіду застосування препарату Флударабін найбільш поширеними побічними ефектами є мієлосупресія (нейтропенія, тромбоцитопенія та анемія), інфекційні захворювання, включаючи пневмонію, кашель, гарячка, втомлюваність, слабкість, нудота, блювання та діарея. Іншими ефектами, про які часто повідомляється, є застуда, набряки, нездужання, периферична невропатія, порушення зору, відсутність апетиту, мукозит, стоматит та висипання на шкірі. У пацієнтів, яких лікували препаратом Флударабін, траплялися випадки тяжких інфекцій, викликаних умовно-патогенними мікроорганізмами, є повідомлення про випадки смерті внаслідок розвитку тяжких побічних ефектів. Побічні явища наведені нижче у таблиці відповідно до уражених органів та систем. Їхня частота базується на даних клінічних випробувань, незалежно від причинного зв’язку із застосуванням препарату Флударабін. Поодинокі побічні реакції були встановлені головним чином на підставі повідомлень, отриманих після широкого застосування препарату.

Передозування

Застосування великих доз препарату Флударабін супроводжувалися необоротним ураженням центральної нервової системи, що спричиняло сліпоту, кому та смерть. Великі дози препарату можуть стати причиною появи тяжкої тромбоцитопенії та нейтропенії, обумовлені ураженням кісткового мозку. Специфічний антидот при передозуванні препарату Флударабін невідомий. Лікування полягає в припиненні застосування чи підтримуючій терапії.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Результати досліджень ембріотоксичності у щурів та кролів при внутрішньовенному застосуванні вказують на ембріотоксичну та/або тератогенну дії препарату, що свідчить про значний ризик для людей при застосуванні рекомендованих терапевтичних доз. Дані доклінічних досліджень на щурах продемонстрували проходження флударабіну фосфату та/або метаболітів через плацентарний бар’єр. Препарат Флударабін не слід застосовувати під час вагітності без вагомих підстав для такого лікування (наприклад, ситуації, що становлять загрозу для життя, відсутність альтернативної безпечнішої терапії без зниження терапевтичного ефекту, відсутність можливості обійтися без лікування). Препарат може негативно впливати на плід. Лікар може розглядати питання про можливість його застосування тільки у разі, якщо потенційна користь від такого лікування перевищує потенційний ризик для плода. Жінки повинні попереджувати вагітність під час терапії препаратом Флударабін. Жінок репродуктивного віку необхідно поінформувати про потенційний ризик препарату для плода. Під час терапії препаратом Флударабін не слід розпочинати годування груддю. Жінкам, які годують груддю, на період лікування лактацію необхідно припинити. Невідомо, чи виділяється препарат Флударабін у материнське молоко. Проте дані доклінічних досліджень свідчать, що флударабіну фосфат та/або метаболіти проникають із материнської крові в молоко. Зважаючи на це, під час терапії препаратом Флударабін не слід розпочинати годування груддю. Жінкам, які годують груддю, на період лікування годування груддю необхідно припинити.

Діти

Безпечність та ефективність дії препарату Флударабін у дітей не встановлені.

Особливі заходи безпеки

Інструкції щодо використання.

Будь-які маніпуляції з препаратом Флударабін не повинні проводитися вагітними жінками з медичного персоналу. Необхідно дотримуватися встановлених процедур щодо належного використання та утилізації. Слід також дотримуватися відповідних директив відносно використання та утилізації цитотоксичних лікарських засобів. Розлитий препарат або його залишки мають бути утилізовані шляхом спалення. Під час приготування та роботи з розчином препарату Флударабін слід бути надзвичайно обережними. Рекомендується застосовувати латексні рукавички та захисні окуляри з метою уникнення потрапляння препарату на шкіру в разі пошкодження флакона чи будь-якого іншого випадкового пролиття рідини. У разі потрапляння розчину на шкіру або слизову оболонку ці місця слід ретельно вимити водою з милом. Якщо препарат потрапив в очі, треба ретельно промити їх великою кількістю води. Уникати потрапляння лікарського засобу у дихальні шляхи.

Особливості застосування

Нейротоксичність. При застосуванні високих доз під час досліджень із введенням різних доз пацієнтам із гострим лейкозом лікування препаратом Флударабін супроводжувалося серйозними неврологічними побічними реакціями, включаючи сліпоту, кому та смерть. Симптоми з’являлися через 21 – 60 днів від моменту отримання останньої дози. Таке тяжке ураження центральної нервової системи виникло у 36 % пацієнтів, яким вводили внутрішньовенно дози, що приблизно у чотири рази перевищували (96 мг/м²/день протягом 5-7 днів) дозу, рекомендовану для лікування. У пацієнтів, яким вводили дози препарату, рекомендовані для лікування ХЛЛ і НЗЛ низького ступеня злоякісності, тяжкі токсичні ураження центральної нервової системи траплялися рідко (≥ 1/10000 - <1/1000) (кома, судоми й тривожне збудження) або були нечастими (≥ 1/1000 - <1/100) (сплутаність свідомості). На підставі досвіду постмаркетингового застосування препарату повідомлялось про випадки нейротоксичності, що траплялися раніше чи пізніше випадків, зареєстрованих під час клінічних досліджень. Вплив тривалого приймання препарату Флударабін на центральну нервову систему невідомий. Проте в деяких дослідженнях пацієнти витримували рекомендовану дозу протягом відносно тривалих періодів лікування (до 26 курсів лікування). Пацієнтів необхідно ретельно обстежувати для виявлення ознак неврологічної побічної дії.

Ослаблений стан здоров’я. Пацієнтам з ослабленим станом здоров’я необхідно призначати препарат Флударабін з обережністю та після ретельного аналізу співвідношення ризик/користь. Це особливо стосується пацієнтів із серйозними порушеннями функції кісткового мозку (тромбоцитопенія, анемія та/або гранулоцитопенія), імунодефіцитом або із захворюванням, спричиненим умовно-патогенною інфекцією, в анамнезі. Для пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку захворювань, спричиненим умовно-патогенною інфекцією, необхідно розглянути питання про призначення профілактичної терапії.

Мієлосупресія. Повідомлялося про мієлосупресію тяжкого ступеня, особливо анемію, тромбоцитопенію та нейтропенію у пацієнтів, яких лікували препаратом Флударабін. У дослідженні 1-ї фази, що проводилося за участю пацієнтів із солідними пухлинами, середній час досягнення найнижчої кількості гранулоцитів становив 13 днів (від 3 до 25 днів) і для тромбоцитів – 16 днів (від 2 до 32 днів). Більшість пацієнтів мали гематологічні порушення до початку лікування, внаслідок хвороби або внаслідок попереднього лікування, яке спричинило мієлосупресію. Може спостерігатися кумулятивна мієлосупресія. Хоча мієлосупресія, спричинена хіміотерапією, часто є оборотною, введення флударабіну фосфату вимагає ретельного гематологічного моніторингу. Флударабін є сильнодіючим протипухлинним засобом із потенційно можливою вираженою токсичною побічною реакцією. Пацієнтів, які лікуються препаратом Флударабін, необхідно ретельно обстежувати для виявлення ознак гематологічної та негематологічної токсичності. Для виявлення розвитку анемії, нейтропенії та тромбоцитопенії рекомендується періодично проводити загальний аналіз периферичної крові. Повідомлялось про декілька випадків гіпоплазії або аплазії кісткового мозку в дорослих, що спричиняло панцитопенію, яка інколи призводила до летального кінця. Тривалість клінічно значущих епізодів цитопенії у зареєстрованих випадках становила від 2 місяців до 1 року. Дані епізоди спостерігалися як у ацієнтів, які попередньо отримували лікування, так і у тих, хто раніше не лікувався.

Прогресування хвороби. Існують повідомлення про прогресування або трансформацію ХЛЛ (наприклад, синдром Ріхтера). Реакція "трансплантат проти хазяїна", пов’язана із переливанням крові.

Реакція "трансплантат проти хазяїна" (реакція перелитих імунокомпетентних лімфоцитів на організм "хазяїна") спостерігалася після переливання неопроміненої крові пацієнтам, яких лікують препаратом Флударабін. Часто повідомлялося про летальний наслідок цієї реакції. Зважаючи на це, з метою мінімізувати ризик розвитку реакції "трансплантат проти хазяїна" пацієнтам, які потребують переливання крові та проходять або пройшли лікування препаратом Флударабін, необхідно переливати тільки опромінену кров.

Рак шкіри. Повідомлялося про тимчасове погіршення або рецидив уражень раку шкіри, у декількох пацієнтів з таким діагнозом під час або після лікування препаратом Флударабін.

Синдром лізису пухлини. Повідомлялося про синдром лізису пухлини в пацієнтів із великою пухлинною масою. Оскільки застосування препарату Флударабін може асоціюватися з такою реакцією вже на першому тижні лікування, необхідно вжити запобіжних заходів при лікуванні пацієнтів із ризиком розвитку цього ускладнення.

Автоімунні явища. Було зареєстровано, що, незалежно від будь-яких автоімунних процесів в анамнезі або стану реакції Кумбса, під час або після лікування препаратом Флударабін можуть виникати автоімунні явища, що становлять загрозу для життя та іноді мають летальний кінець (наприклад, автоімунна гемолітична анемія, автоімунна тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура, пухирчатка, синдром Еванса). У більшості пацієнтів, у яких розвинулася гемолітична анемія, після провокаційної проби препаратом Флударабін розвивався рецидив гемолітичного процесу. Пацієнтам, які отримують курс лікування препаратом Флударабін, необхідно проводити ретельний моніторинг для виявлення ознак гемолізу. У разі його виявлення рекомендується припинити лікування. В разі виникнення автоімунної гемолітичної анемії найпоширенішими лікувальними заходами є переливання крові (опроміненої, див. вище) та застосування глюкокортикоїдних препаратів.

Знижена функція нирок. Загальний кліренс основного метаболіту плазми 2Ф-ара-A в організмі корелює із кліренсом креатиніну, що свідчить про важливість ниркового шляху екскреції для виведення цієї сполуки. Пацієнти зі зниженою функцією нирок становили в цьому розумінні групу ризику (AUC 2F-ара-A). Існує обмежена кількість клінічних даних щодо пацієнтів зі зниженою функцією нирок (кліренс креатиніну нижче 70 мл/хв.). Пацієнтам із нирковою недостатністю необхідно вводити препарат Флударабін з обережністю. Пацієнтам із нирковою недостатністю помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну перебуває в межах 30 - 70 мл/хв.) дозу препарату слід зменшити до 50%, і для оцінки токсичності необхідно проводити ретельний гематологічний моніторинг. Лікування препаратом Флударабін протипоказане, якщо кліренс креатиніну становить менше 30 мл/хв.

Особи літнього віку. Оскільки дані щодо застосування препарату Флударабін для лікування осіб літнього віку (старше 75 років) обмежені, необхідно обережно підходити до лікування таких пацієнтів.

Контрацепція. Жінок репродуктивного віку необхідно поінформувати про потенційний ризик препарату для плода. Жінки або чоловіки репродуктивного віку обов’язково повинні застосовувати протизаплідні засоби під час лікування та не менше 6 місяців після його припинення.

Щеплення. Необхідно уникати щеплення живими вакцинами під час та після лікування препаратом Флударабін.

Повторне лікування після початкового лікування препаратом Флударабін. При лікуванні пацієнтів, у яких спостерігалася відповідь на первинну терапію препаратом Флударабін, є висока ймовірність знову досягти відповіді на лікування при монотерапії цим препаратом. Слід уникати переходу від початкової терапії препаратом Флударабін на лікування хлорамбуцилом у разі відсутності відповіді на терапію препаратом Флударабін, оскільки більшість пацієнтів, які були стійкими до лікування Флударабіном, продемонстрували також стійкість до терапії хлорамбуцилом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Препарат Флударабін може знижувати здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами, оскільки при його застосуванні спостерігалися такі побічні явища як втома, слабкість, порушення зору, сплутаність свідомості, стривоженість, збудження та судоми. Реакція може сильно знижуватися внаслідок недостатньої тривалості сну, індивідуальної чутливості до препарату та дозування.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

У клінічних дослідженнях при застосуванні препарату Флударабін разом із пентостатином (дезоксикоформіцином) для лікування хронічного лімфолейкозу (ХЛЛ) спостерігався високий відсоток фатального легеневого токсикозу, що виходить за межі допустимих побічних реакцій. Зважаючи на це, не рекомендується застосовувати препарат Флударабін в комбінації з пентостатином.

Терапевтична дія препарату може зменшитися при прийманні дипіридамолу та інших інгібіторів поглинання аденозину.

Результати клінічних досліджень та експериментів in vitro показали, що застосування препарату Флударабін в комбінації з цитарабіном може збільшити внутрішньоклітинну концентрацію та внутрішньоклітинну експозицію Ara-CTP (активного метаболіту цитарабіну) у пухлинних клітинах. Впливу на концентрацію Ara-C в плазмі та швидкість елімінації Ara-C не відзначалось.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Флударабін містить флударабіну фосфат, фторований нуклеотидний аналог противірусного засобу відарабіну, 9-β-D-арабінофуранозиладеніну (ара-А), який є відносно стійким до дезамінування аденозиндезаміназою.

Флударабіну фосфат швидко дефосфорилюється до 2Ф-ара-А, який поглинається клітинами та потім усередині клітин фосфорилюється дезоксицитидинкіназою до активного трифосфату (2Ф-ара-АТФ). Було показано, що цей метаболіт інгібує рибонуклеотидредуктазу, ДНК-полімеразу, α-, δ- та ε-ДНК-примазу і ДНК-лігазу, таким чином інгібуючи синтез ДНК. Крім того, відбувається часткове інгібування РНК-полімерази ІІ та як наслідок - зменшення синтезу протеїнів.

Фармакокінетика.

Хоча деякі аспекти механізму дії 2Ф-ара-АТФ усе ще залишаються нез’ясованими, вважається, що дія на ДНК, РНК та синтез протеїнів сприяє інгібуванню росту клітин, інгібування синтезу ДНК є домінуючим фактором у цьому процесі. Крім того, дослідження in vitro показали, що дія 2Ф-ара-А на патологічні лімфоцити спричиняє масштабну фрагментацію ДНК та збільшує частку загиблих через апоптоз клітин.

Фармакокінетичні параметри флударабіну (2Ф-ара-А) в плазмі та сечі.

Фармакокінетика флударабіну (2Ф-ара-А) вивчалася після внутрішньовенного введення шляхом швидкої болюсної ін’єкції, швидкої інфузії та наступної безперервної інфузії флударабіну фосфату (Флударабін, 2Ф-ара-АМФ). Дія 2Ф-ара-А показала аналогічний фармакокінетичний профіль у хворих на хронічний лімфолейкоз (ХЛЛ) та неходжкінські злоякісні лімфоми (НЗЛ) низького ступеня злоякісності.

Не встановлено будь-якої чіткої кореляції між фармакокінетикою 2Ф-ара-А та ефективністю лікування хворих. Проте розвиток нейтропенії та зміни гематокриту вказують на залежне від дози пригнічення гемопоезу через цитотоксичність флударабіну фосфату.

Розподіл та метаболізм.

2Ф-ара-АМФ є водорозчинними проліками флударабіну (2Ф-ара-А), який швидко дефосфорилюється в організмі людини до нуклеозиду (2Ф-ара-А). Інший метаболіт, 2Ф-ара-гіпоксантин, який є основним метаболітом речовини у собак, спостерігався у людей лише у незначних кількостях.

Після одноразової інфузії 2Ф-ара-АМФ у дозі з розрахунку 25 мг/м² хворим на ХЛЛ протягом 30 хв. вміст 2F-ара-А досягає середньої максимальної концентрації в плазмі, що становить 3,5-3,7 μМ, наприкінці інфузії. Відповідний рівень 2Ф-ара-А після п'ятої дози помірно акумулює, а максимальний середній рівень дорівнює 4,4-4,8 μМ наприкінці інфузії. Протягом лікування за п'ятиденною схемою найнижчий рівень 2Ф-ара-А у плазмі крові збільшується приблизно вдвічі. Накопичення 2Ф-ара-А через декілька циклів лікування не відбувається. Постмаксимальні рівні знижуються упродовж трьох фармакокінетичних фаз з початковим періодом напіввиведення, що становить приблизно 5 хвилин, проміжним періодом напіввиведення – приблизно 1-2 год та кінцевим періодом напіввиведення – приблизно 20 годин.

Порівняння даних із фармакокінетики 2Ф-ара-А, одержаних під час різних досліджень, дозволило визначити середню швидкість загального кліренсу з плазми, що становить 79 мл/хв./м² (2,2 мл/хв./кг) та середній об'єм розподілу, що дорівнює 83 л/м² (2,4 л/кг). Дані показують високу індивідуальну варіабельність. Після внутрішньовенного та перорального застосування флударабіну фосфату рівень 2Ф-ара-А в плазмі та площі під кривими залежності рівня в плазмі від часу збільшуються лінійно разом із дозою, тоді як періоди напіввиведення, кліренс із плазми та об’єми розподілу залишаються постійними незалежно від дози, що свідчить про лінійний характер залежності від дози.

Виведення з організму.

Виведення 2Ф-ара-А з організму відбувається переважно шляхом ниркової екскреції. 40-60% введеної внутрішньовенно дози виводиться разом із сечею. Результати досліджень масового співвідношення у лабораторних тварин за допомогою ³Н-2Ф-ара-АМР вказують на повне виведення радіоактивно мічених речовин із сечею.

Особливості у деяких пацієнтів.

В осіб зі зниженою нирковою функцією знижений загальний кліренс в організмі, що свідчить про необхідність зменшення дози. Результати досліджень із протеїнами плазми людини in vitro не виявили виразної тенденції зв'язування 2Ф-ара-А із протеїнами.

Фармакокінетичні параметри флударабіну трифосфату в клітині.

2Ф-ара-А активно транспортується в лейкемічні клітини, де він рефосфорилюється до монофосфату, а після цього – до ди- і трифосфату. Трифосфат 2Ф-ара-АТФ є головним внутрішньоклітинним метаболітом та єдиним метаболітом, що, як відомо, має цитотоксичну активність. Максимальний рівень 2Ф-ара-АТФ у лейкемічних лімфоцитах пацієнтів із ХЛЛ спостерігався у середньому через 4 год. та значно відрізнявся при середній піковій концентрації, що становила приблизно 20 мкМ. Рівень 2Ф-ара-АТФ у лейкемічних клітинах був завжди значно вищим, ніж максимальний рівень 2Ф-ара-А в плазмі, що вказує на акумуляцію в цільових місцях. При інкубації лейкемічних лімфоцитів in vitro спостерігався лінійний взаємозв’язок між позаклітинною дією 2Ф-ара-А (внаслідок концентрації 2Ф-ара-А та тривалості інкубації) та внутрішньоклітинним збагаченням 2Ф-ара-АТФ. Виведення 2Ф-ара-АТФ із клітин-мішеней відбувається із середнім часом напіввиведення, що дорівнює 15 і 23 год.

Основні фізико-хімічні властивості

білий або майже білий ліофілізат.

Несумісність

Розчин препарату для внутрішньовенного введення не повинен змішуватися з іншими лікарськими препаратами.

Термін придатності

3 роки з дати виготовлення «in bulk».

Умови зберігання

Зберігати у сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25°С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Приготовлений розчин придатний до застосування 24 години при зберіганні при температурі 2 – 8°С або 8 годин - при температурі 15 - 25 ^оС.

Упаковка

По 50 мг у флаконі; по 1 флакону у пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ТОВ «ЛЮМ’ЄР ФАРМА».

Місцезнаходження

Україна, 03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, 100-Б