Дуовир

Склад

діючі речовини: ламівудин і зидовудин;

1 таблетка містить ламівудину 150 мг і зидовудину 300 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид (Е 171), тальк, пропіленгліколь.

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Противірусні препарати системної дії. Противірусні засоби для лікування ВІЛ-інфекції, комбінації. Код АТС J05A R01.

Показання

Лікування ВІЛ-інфекції (у складі комбінованої терапії).

Протипоказання

Відома гіперчутливість до ламівудину, зидовудину або до будь-якого іншого компонента препарату.

Зидовудин протипоказаний пацієнтам зі зниженням рівня нейтрофілів нижче 0,75 × 10⁹/л або зниженням рівня гемоглобіну нижче 7,5 г/дл чи 4,65 ммоль/л.

Спосіб застосування та дози

Лікування призначає лікар, який має досвід лікування хворих на ВІЛ-інфекцію.

Таблетки можна застосовувати під час їди або натще.

З метою гарантування застосування повної дози препарату бажано таблетку проковтувати цілою, без подрібнення. Для лікування пацієнтів, які не можуть проковтнути цілу таблетку, її можна подрібнити та додати до невеликої кількості їжі або рідини, які необхідно вжити одразу після подрібнення.

Дорослі та діти, маса тіла яких не менше 30 кг

Рекомендована доза – 1 таблетка 2 рази на добу.

Ниркова недостатність

У зв’язку з необхідністю корекції дози хворим із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 50 мл/хв) рекомендується застосовувати окремі препарати ламівудину та зидовудину.

 Печінкова недостатність

Пацієнтам із печінковою недостатністю можна коригувати необхідну дозу зидовудину. Тому хворим із тяжкою печінковою недостатністю слід застосовувати окремі препарати ламівудину та зидовудину.

Корекція дози пацієнтам із гематологічними побічними ефектами

Корекція дози зидовудину може бути необхідною у випадку зниження рівня гемоглобіну менше 9 г/дл чи 5,59 ммоль/л або зниження кількості нейтрофілів менше 1 × 10⁹/л. Унаслідок того, що коригування дози препарату неможливе, слід застосовувати окремі препарати ламівудину та зидовудину.

Дозування хворим літнього віку

Спеціальних даних немає, але рекомендується звертати особливу увагу на цю групу хворих у зв’язку з можливістю вікового зниження ниркової функції або зміни гематологічних показників.

Побічні реакції

Були повідомлення про побічні ефекти під час терапії ВІЛ-інфікованих як при застосуванні окремо ламівудину і зидовудину, так і їх комбінації. Для багатьох із цих ефектів залишається нез’ясованим, чи пов’язані вони із застосуванням ламівудину, зидовудину або широкого спектра інших лікарських засобів, що застосовуються при лікуванні ВІЛ-інфекції, чи є результатом самої хвороби.

У зв‘язку з тим, що препарат містить комбінацію ламівудину та зидовудину, можна очікувати, що тип та тяжкість побічних ефектів будуть пов’язані з цими двома компонентами. Даних про збільшення токсичності внаслідок сумісного застосування цих двох компонентів виявлено не було.

У зв’язку із застосуванням нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, іноді летальні, зазвичай асоційовані з гепатомегалією і печінковим стеатозом (див. розділ «Спеціальні застереження»).

Комбінована антиретровірусна терапія ВІЛ-пацієнтів асоціюється з перерозподілом жирових відкладень на тілі (ліподистрофією), включаючи зменшення жирових відкладень на кінцівках і обличчі, збільшення внутрішньочеревного і вісцерального жиру, гіпертрофію молочних залоз і гіпертрофію жирових відкладень на дорсоцервікальних ділянках (бичачий горб).

Комбінована антиретровірусна терапія асоціюється з порушеннями метаболізму, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ «Спеціальні застереження»).

У ВІЛ-інфікованих хворих із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованого лікування антиретровірусними препаратами (КАРТ) може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію (див. розділ «Спеціальні застереження»).

Повідомлялося про випадки розвитку остеонекрозу, особливо у пацієнтів з пізніми стадіями ВІЛ-захворювання та/або довгостроковим лікуванням КАРТ. Частота цього невідома (див. розділ «Спеціальні застереження»).

При застосуванні препарату повідомлялося про розвиток вираженої слабкості та проявів гепатотоксичності.

Ламівудин

Розлади з боку крові і лімфатичної системи: анемія (іноді тяжка), нейтропенія, тромбоцитопенія, істинна еритроцитарна аплазія.

Розлади з боку нервової системи: головний біль, периферична нейропатія (або парестезії), безсоння.

Респіраторні, торакальні розлади і розлади середостіння: кашель, назальні симптоми (нежить, закладеність носа).

Метаболізм та розлади системи травлення: гіперлактатемія, лактоацидоз.

Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі (див. розділ «Спеціальні застереження»). Частота виникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну антиретровірусну комбінацію препаратів.

Розлади з боку травного тракту: нудота, блювання, біль і дискомфорт у животі, діарея, панкреатит, підвищення рівня амілази у сироватці крові.

Гепатобіліарні розлади: транзиторне підвищення рівнів печінкових ферментів (АСT, АЛT), гепатити.

Розлади з боку шкіри і підшкірної клітковини: висипання, алопеція, ангіоневротичний набряк.

Розлади з боку опорно-рухового апарату: артралгія, м’язові розлади (міалгія, міопатія, міозит), рабдоміоліз.

Загальні розлади і розлади у місці введення: підвищена втомлюваність, нездужання, гарячка.

Зидовудин 

Розлади з боку крові і лімфатичної системи: анемія, нейтропенія і лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія (з гіпоплазією кісткового мозку), істинна еритроцитарна анемія, апластична анемія, лімфаденопатія, спленомегалія.

Найбільш тяжкі небажані ефекти включають анемію (при якій може знадобитися трансфузія), нейтропенія і лейкопенія. Частіше це зустрічається при застосуванні високих доз (1200-1500 мг на добу) та у пацієнтів із розвинутими стадіями ВІЛ (особливо при зниженому резерві кісткового мозку до початку лікування), переважно у хворих з кількістю CD₄+ клітин менше 100/мм³. У зв’язку з цими побічними ефектами може бути необхідним зменшення дози або припинення терапії. Частота нейтропенії збільшується також у пацієнтів, у яких на початку лікування зидовудином була знижена кількість нейтрофілів, гемоглобіну та рівень вітаміну В₁₂ у сироватці крові.

Метаболізм та розлади з боку системи травлення: лактоацидоз при відсутності гіпоксемії, анорексія.

Психічні розлади: неспокій і депресія.

Розлади з боку нервової системи: головний біль, запаморочення, порушення сну (сонливість, безсоння), парестезії, зниження розумової активності, судоми.

Кардіологічні розлади: кардіоміопатія.

Респіраторні, торакальні розлади і розлади середостіння: задишка, кашель.

Розлади з боку травного тракту: нудота, блювання, біль у животі, діарея, метеоризм, пігментація слизової оболонки рота, зміни смаку, диспепсія, панкреатит, стоматит.

Гепатобіліарні розлади: підвищення рівня печінкових ферментів та білірубіну, печінкові розлади, наприклад, тяжка гепатомегалія зі стеатозом.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, підвищене потовиділення, пігментація шкіри та нігтів, кропив’янка, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона.

Розлади з боку опорно-рухового апарату: міалгія, міопатія.

Розлади з боку нирок та сечовидільної системи: часте сечовиділення.

Розлади з боку репродуктивної системи: гінекомастія.

Загальні розлади і розлади у місці введення: нездужання, гарячка, генералізований біль, астенія, озноб, біль у грудях, грипоподібний синдром, анафілактичні реакції.

Передозування

Дані про наслідки гострого передозування обмежені. Специфічних ознак або симптомів гострого передозування зидовудину та ламівудину, крім описаних у розділі «Побічні ефекти», не виявлено. Летальних випадків не було, усі пацієнти одужали.

У разі передозування пацієнт має перебувати під наглядом з метою виявлення токсичності, при необхідності проводити стандартну підтримуючу терапію. Ламівудин піддається діалізу, тому при передозуванні можна використати постійний гемодіаліз. Гемодіаліз та перитонеальний діаліз мають обмежений вплив на виведення зидовудину, але прискорюють елімінацію його метаболіту. За докладнішою інформацією лікар може звернутися до Інструкцій щодо застосування ламівудину та зидовудину.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Безпека застосування ламівудину у період вагітності у людини не встановлена. Застосування лише зидовудину вагітним жінкам з подальшим лікуванням новонародженого показало зниження рівня передачі ВІЛ від матері до дитини. Але подібних даних щодо ламівудину немає. Також немає даних щодо комбінованого застосування ламівудину та зидовудину. Призначати препарат у перші три місяці вагітності не рекомендується, застосовувати його необхідно лише у випадку, коли ефект, що очікується від лікування, перевищує можливий ризик.

На підставі дослідів, пов’язаних з вивченням канцерогенності та мутагенності у тварин, виключити канцерогенний ризик для людини не можна.

Повідомлялося про легке минуче підвищення рівня лактату у сироватці крові, що може бути наслідком порушення функції мітохондрій, у новонароджених та немовлят, на яких мали вплив нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази у період вагітності або пологів. Клінічне значення цього підвищення рівня лактату у сироватці крові невідоме. Існують також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, судоми та інші неврологічні захворювання. Проте причинний взаємозв‘язок цих явищ із впливом нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази у період вагітності або пологів не встановлений. Ці дані не мають відношення до рекомендацій із застосування антиретровірусних препаратів для попередження вертикальної передачі ВІЛ у вагітних.

Фертильність

Ні зидовудин, ні ламівудин не виявили ознак зниження фертильності у дослідженнях на самцях і самках щурів. Немає даних щодо їх впливу на жіночу фертильність.

У чоловіків зидовудин не виявив впливу на кількість, морфологію або рухливість сперматозоїдів.

Годування груддю

Експерти ВООЗ рекомендують ВІЛ-інфікованим жінкам за будь-яких умов не годувати груддю, щоб уникнути передачі ВІЛ-інфекції. І ламівудин, і зидовудин екскретуються у грудне молоко в концентраціях, подібних до тих, що виявляються у сироватці крові. Оскільки ламівудин, зидовудин та вірус імунодефіциту людини проникають у грудне молоко, матерям, які лікуються препаратом, не рекомендується годувати дітей груддю.

Діти

Препарат не слід призначати дітям з масою тіла менше 30 кг, оскільки засіб являє собою комбінований препарат із фіксованою дозою, яку неможливо підібрати для призначення цій групі пацієнтів.

Для лікування дітей з масою тіла менше 30 кг слід застосовувати інші форми випуску ламівудину та зидовудину.

Спеціальні застереження відносяться до кожного зі складників препарату.

У випадках, коли необхідна корекція дози, рекомендується застосовувати окремі препарати ламівудину та зидовудину. У таких випадках слід звертатися до інформації щодо кожного з цих препаратів.

Слід уникати одночасного застосування ставудину і зидовудину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Передача ВІЛ: пацієнтам необхідно пояснити, що сучасна антиретровірусна терапія, включаючи препарат, не забезпечує попередження передачі ВІЛ іншим особам статевим шляхом або при контакті з кров’ю. Тому слід продовжувати застосування адекватних заходів безпеки.

Опортуністичні інфекції: у пацієнтів, незважаючи на застосування препарату або будь-якої іншої антиретровірусної терапії, можуть розвинутись опортуністичні інфекції та інші ускладнення ВІЛ-інфекції. Тому такі пацієнти мають постійно перебувати під клінічним наглядом досвідчених лікарів.

Гематологічні побічні реакції: анемія, нейтропенія, лейкопенія (зазвичай вторинна у результаті нейтропенії) найчастіше виникають при застосуванні високих доз зидовудину (1200-1500 мг на добу) у пацієнтів із пізніми стадіями ВІЛ-хвороби та у осіб, у яких до лікування був знижений резерв кісткового мозку. Тому пацієнтам, які отримують препарат, необхідно ретельно контролювати гематологічні параметри.

Ці гематологічні зміни зазвичай не спостерігаються протягом перших 4-6 тижнів терапії. Пацієнтам із пізніми стадіями ВІЛ-хвороби рекомендується робити аналізи крові не рідше  1 разу на 2 тижні протягом перших 3 місяців лікування та не рідше 1 разу на місяць у подальшому. У пацієнтів із ранніми стадіями ВІЛ-хвороби гематологічні побічні реакції виникають рідко. Залежно від загального стану пацієнта аналізи крові можна робити рідше, наприклад, 1 раз на 1-3 місяці.

У випадку тяжкої анемії або мієлосупресії під час лікування препаратом або для пацієнтів з уже скомпрометованим кістковим мозком (тобто гемоглобін менше 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів менше 1 × 10⁹/л) може знадобитися зниження дози зидовудину (див. «Спосіб застосування та дози»). У зв'язку з неможливістю зниження дози препарату слід призначити зидовудин та ламівудин в ізольованих формах випуску.

Панкреатит: у пацієнтів, які лікувалися ламівудином та зидовудином, описані поодинокі випадки панкреатиту. Однак залишається нез’ясованим, чи пов’язані ці випадки з лікуванням медичними препаратами, чи вони є наслідком самої хвороби. При наявності у пацієнта болю в животі, нудоти, блювання або підвищення рівня біохімічних показників слід запідозрити панкреатит і припинити застосування препарату до виключення діагнозу панкреатиту.

Лактоацидоз: повідомлялося про випадки лактоацидозу, зазвичай асоційованого з гепатомегалією зі стеатозом, при застосуванні нуклеозидних аналогів. Ранні симптоми (симптоматична гіперлактацидемія) – симптоми легкого розладу травлення (нудота, блювання та біль у животі), загальне нездужання, втрата апетиту, зниження маси тіла, симптоми з боку дихальної системи (швидке та/або глибоке дихання) або неврологічні симптоми (у тому числі порушення моторної функції).

Лактоацидоз призводить до високої летальності і може супроводжуватися панкреатитом, печінковою недостатністю або нирковою недостатністю.

Лактоацидоз зазвичай розвивається після лікування протягом одного або кількох місяців.

Слід припинити лікування нуклеозидними аналогами при появі симптомів гіперлактатемії, метаболічного/лактоацидозу, прогресуючої гепатомегалії або швидкому збільшенні рівня амінотрансфераз.

Слід дотримуватися обережності при призначенні нуклеозидних аналогів будь-якому пацієнту (особливо жінкам, які страждають на ожиріння) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими чинниками ризику захворювань печінки та печінкового стеатозу (у тому числі застосування деяких медичних препаратів і алкоголю). Пацієнти, інфіковані гепатитом С і В та які застосовують альфа-інтерферон і рибавірин, також можуть належати до особливої групи ризику.

При підвищеному ризику за пацієнтами слід вести ретельне спостереження.

Мітохондріальна дисфункція: у дослідженнях in vitro і in vivo нуклеозидних і нуклеотидних аналогів продемонстровано, що вони викликають різну ступінь пошкодження мітохондрій. Зареєстровані повідомлення про дисфункцію мітохондрій у ВІЛ-негативних немовлят, які зазнавали дії нуклеозидних аналогів в утробі матері та/або після народження. Основними побічними ефектами, про які повідомлялося, були гематологічні розлади (анемія, нейтропенія), метаболічні розлади (гіперлактатемія, гіперліпаземія). Ці явища часто тимчасові. Зареєстровані також повідомлення про деякі пізні неврологічні розлади (судоми, нетипова поведінка). На сьогодні невідомо, чи є зазначені неврологічні розлади тимчасовими або постійними. За будь-якою дитиною, яка зазнавала in utero дії нуклеозидних аналогів, навіть за ВІЛ-негативними дітьми, слід вести клінічне та лабораторне спостереження, а також провести повне обстеження щодо можливості дисфункції мітохондрій у випадку наявності відповідних ознак або симптомів. Ці дані не стосуються існуючих рекомендацій призначати антиретровірусну терапію вагітним жінкам для профілактики вертикальної передачі ВІЛ.

Ліподистрофія: комбінована антиретровірусна терапія супроводжується перерозподілом жиру (ліподистрофія) в організмі ВІЛ-позитивних пацієнтів. Тривалі наслідки цих явищ дотепер невідомі. Знання про механізм є неповними. Існує припущення про зв’язок між вісцеральним ліпоматозом та інгібіторами протеази (PIs), ліпоатрофією та нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази (NRTIs). Вищий ризик ліподистрофії пов’язаний з індивідуальними факторами, такими як літній вік, і з факторами, що відносяться до лікарських засобів, наприклад, триваліше антиретровірусне лікування і пов’язані з ним порушення обміну речовин. При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів слід проводити у стаціонарі.

Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих із тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Зазвичай такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретинит, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріми або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища необхідно без затримки дослідити та при необхідності розпочати їх лікування.

Під час імунного відновлення також повідомлялось про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса, поліоміозит та синдром Гійєна-Барре), хоча їх початок є більш варіабельним та може виникати через багато місяців після початку лікування та інколи мати нетипову картину.

Захворювання печінки. Не встановлена безпека та ефективність зидовудину у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня.

Пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які одержують комбіновану антиретровірусну терапію, належать до групи підвищеного ризику розвитку тяжких і потенційно летальних реакцій з боку печінки. У разі супутньої противірусної терапії гепатиту B або C, слід дивитися також відповідну інформацію про ці лікарські засоби.

Якщо пацієнти, інфіковані також вірусом гепатиту В, припинили застосування ламівудин/зидовудину, рекомендується періодичний моніторинг протягом 4 місяців як функції печінки, так і маркерів HBV реплікації вірусу гепатиту В, оскільки відміна ламівудину може призвести до загострення гепатиту.

Пацієнти з уже існуючим порушенням функції печінки, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищену частоту порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії, і їх необхідно перевірити відповідно до стандартної практики. Якщо є докази погіршення хвороби печінки у таких хворих, необхідно розглянути переривання або припинення лікування.

Пацієнти, коінфіковані вірусом гепатиту С: одночасне застосування рибавірину і зидовудину не рекомендоване, тому що може виникнути загострення анемії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Остеонекроз: хоча етіологія вважається багатофакторною (у тому числі застосування кортикостероїдів, вживання алкоголю, тяжкий імунодефіцит, високий індекс маси тіла), повідомлялося про випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів з пізніми стадіями ВІЛ-захворювання та/або довгостроковим лікуванням КАРТ. Хворим слід рекомендувати звернутися до лікаря, якщо вони відчувають біль у суглобах, тугорухомість суглобів або труднощі у русі.

Препарат не можна застосовувати з будь-якими іншими лікарськими препаратами, що містять ламівудин або емтрицитабін.

Препарат містить пропіленгліколь, тому може спричинити симптоми, схожі з такими, що виникають при вживанні алкоголю.

Спеціальні дослідження з цього приводу не проводилися. Виходячи з фармакологічних характеристик препарату, немає підстав припускати будь-який шкідливий вплив. Але для визначення здатності виконувати ці функції слід брати до уваги клінічний статус пацієнта та профіль побічних ефектів ламівудину та зидовудину.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Оскільки до складу препарату входять ламівудин та зидовудин, будь-які форми взаємодії, властиві кожному з цих препаратів, будуть характерні також для препарату. Клінічні дослідження показали, що немає клінічно значущої взаємодії між ламівудином і зидовудином.

Зидовудин перш за все метаболізується ферментами UGT; одночасне застосування індукторів або інгібіторів ферментів UGT може змінити експозицію зидовудину. Ламівудин виводиться нирками. Головним шляхом виведення є активна ниркова секреція, зокрема через систему транспортування органічних катіонів (OCTs); одночасне застосування ламівудину з OCT-інгібіторами або нефротоксичними препаратами може збільшити експозицію ламівудину.

Ламівудин і зидовудин істотно не метаболізуються ферментами цитохрому Р450 (наприклад, CYP 3A4, CYP 2C9 або CYP 2D6), тому вони не інгібують і не індукують цю ферментну систему. Таким чином, маловірогідна взаємодія з антиретровірусними інгібіторами протеаз, ненуклеозидними та іншими лікарськими препаратами, що метаболізуються основними ферментами системи цитохрому Р450.

Дослідження взаємодії проводилися тільки у дорослих пацієнтів. Наведений нижче список не слід вважати вичерпним, але він включає у себе головні групи препаратів.

Лікарські препарати за терапевтичними групами	Взаємодія Середні геометричні зміни (%) (Можливий механізм)	Рекомендації для сумісного застосування
АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ
Диданозин/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася	Не потрібна корекція дози
Диданозин/Зидовудин	Взаємодія не вивчалася
Ставудин/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася	Комбіноване застосування не рекомендується
Ставудин/Зидовудин	In vitro антагонізм анти-ВІЛ активності між ставудином і зидовудином призводить до зменшення активності обох препаратів
ПРОТИМІКРОБНІ ПРЕПАРАТИ
Атоваквон/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася	Оскільки наявні дані обмежені, їхня клінічна значущість невідома
Атоваквон/Зидовудин	Зидовудин AUC ↑
Кларитроміцин/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася	Необхідний 2-годинний інтервал між застосуванням цих препаратів
Кларитроміцин/Зидовудин	Зидовудин AUC ↓
Триметоприм/Сульфаметоксазол (Ко-тримоксазол)/Ламівудин	Ламівудин: AUC ↑ Триметоприм: AUC ↔ Сульфаметоксазол: AUC ↔ (пригнічення транспортування органічних катіонів)	Якщо у пацієнта немає ниркової недостатності, коригування дози не потрібне. Якщо необхідне сумісне застосування з ко-тримоксазо-лом, пацієнтів необхідно проконтролювати клінічно. Застосування високих доз триметоприму/сульфаметокса-золу для лікування пневмонії, спричиненої Pneumocystisjirovecii  (PCP), і токсоплазмозу не вивчалося і тому його необхідно уникати
Триметоприм/сульфаметоксазол (Ко-тримоксазол)/Зидовудин	Взаємодія не вивчалася
ПРОТИГРИБКОВІ ПРЕПАРАТИ
Флуконазол/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася.	Оскільки наявні дані обмежені, їх клінічна значущість невідома. Необхідний контроль за проявами ознак токсичності зидовудину
Флуконазол/Зидовудин	Зидовудин AUC ↑ (інгібування UGT)
ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНІ ПРЕПАРАТИ
Рифампіцин/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася	Недостатньо даних для рекомендації корекції дози
Рифампіцин/Зидовудин	Зидовудин AUC  (індукція UGT)
ПРОТИСУДОМНІ ПРЕПАРАТИ
Фенобарбітал/ Ламівудин	Взаємодія не вивчалася	Недостатньо даних для рекомендації корекції дози
Фенобарбітал / Зидовудин	Взаємодія не вивчалася. Можливе незначне зниження концентрації у плазмі крові зидовудину через індукцію UGT
Фенітоїн/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася	Контроль концентрації фенітоїну
Фенітоїн/Зидовудин	Фенітоїн AUC ↑↓
Вальпроєва кислота/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася	Оскільки наявні дані обмежені, їх клінічна значущість невідома. Необхідний контроль за проявами ознак токсичності зидовудину
Вальпроєва кислота /Зидовудин	Зидовудин AUC ↑ (інгібування UGT)
АНТИГІСТАМІННІ ПРЕПАРАТИ (АНТАГОНІСТИ H1-РЕЦЕПТОРІВ ГІСТАМІНУ)
Ранітидин/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася. Клінічно значуща взаємодія малоймовірна. Ранітидин елімінується тільки частково через систему транспорту-вання органічних катіонів	Не потрібна корекція дози
Ранітидин/Зидовудин	Взаємодія не вивчалася
Циметидин/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася. Клінічно значуща взаємодія малоймовірна. Циметидин елімінується тільки частково через систему транспортування органічних катіонів	Не потрібна корекція дози
Циметидин/Зидовудин	Взаємодія не вивчалася
НАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ
Метадон/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася	Оскільки наявні дані обмежені, їх клінічна значущість невідома. Необхідний контроль за проявами ознак токсичності зидовудину. Корекція дози метадону не потрібна для більшості пацієнтів; однак, в деяких випадках необхідне повторне визначення титру метадону
Метадон/Зидовудин	Зидовудин AUC ↑ Метадон AUC ↔
ПРЕПАРАТИ ДЛЯ ВИВЕДЕННЯ СЕЧОВОЇ КИСЛОТИ
Пробенецид/Ламівудин	Взаємодія не вивчалася	Оскільки наявні дані обмежені, їх клінічна значущість невідома. Необхідний контроль за проявами ознак токсичності зидовудину.
Пробенецид/Зидовудин	Зидовудин AUC ↑ (інгібування UGT)

Абревіатури: ↑ = Збільшення; = зменшення; ↔ = немає значущих змін; AUC − площа під кривою концентрація-час; C_max − максимальна концентрація, що спостерігалася; CL/F − очевидний пероральний кліренс.

Повідомлялося про загострення анемії, викликаної рибавірином, якщо зидовудин є частиною схеми при лікуванні ВІЛ-інфекції, хоча точний механізм цього ще не встановлений. Одночасне застосування рибавірину з зидовудином не рекомендується у зв'язку з підвищеним ризиком розвитку анемії. Слід розглянути питання про заміну зидовудину у схемі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо цей факт вже встановлений. Це особливо важливо пацієнтам, у яких в анамнезі є анемія, пов’язана з лікуванням зидовудином.

Одночасне застосування, переважно у гострих випадках, з препаратами, що є потенційно нефротоксичними або мають мієлосупресивні властивості (наприклад, системний пентамідин, дапсон, піриметамін, ко-тримоксазол, амфотерицин, флюцитозин, ганцикловір, інтерферон, вінкристин, вінбластин і доксорубіцин), також може збільшити ризик побічних ефектів зидовудину. При необхідності одночасного застосування ламівудин/зидовудину та будь-якого з цих препаратів слід проводити ретельний контроль функції нирок та гематологічних параметрів та при необхідності зменшувати дозу одного чи кількох складників терапії.

Враховуючи, що у пацієнтів, які одержують препарат ламівудин/зидовудин, можуть розвинутись опортуністичні інфекції, може бути необхідним призначення профілактичної антибактеріальної терапії, яка може включати ко-тримоксазол, пентамідин, піриметамін і ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать про відсутність істотного збільшення ризику побічних ефектів зидовудину з цими препаратами.

Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому препарат не рекомендується призначати у поєднанні із залцитабіном.

In vitro зидовудин в комбінації з рибавірином або ставудином проявляє антагонізм. Слід уникати сумісного застосування як з рибавірином, так і зі ставудином.

Інші препарати, включаючи ацетилсаліцилову кислоту, кодеїн, морфін, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин (перелік не обмежується лише цими препаратами), можуть змінювати метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації або прямого пригнічення мікросомального метаболізму в печінці. Тому треба бути обережними при застосуванні цих лікарських засобів у комбінації з препаратом, особливо для хронічного лікування.

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка.

Ламівудин та зидовудин, аналоги нуклеозидів, є високоефективними вибірковими інгібіторами реплікації ВІЛ-1 та ВІЛ-2. Ламівудин − синергіст зидовудину відносно пригнічення реплікації ВІЛ у культурі клітин. Активні речовини послідовно метаболізуються внутрішньоклітинними кіназами до 5-моно-, ди- та трифосфату. Ламівудину трифосфат та зидовудину трифосфат є субстратами для зворотної транскриптази ВІЛ та конкурентними інгібіторами цього ферменту.

Противірусна активність препаратів обумовлена переважно включенням їх монофосфатної форми до ланцюга вірусної ДНК, що призводить до його розриву.

Ламівудину трифосфат та зидовудину трифосфат мають значно меншу спорідненість із ДНК-полімеразами у клітинах людей.

Клінічні спостереження показують, що комбінована терапія ламівудином та зидовудином уповільнює розвиток резистентності до зидовудину у пацієнтів, які раніше не застосовували антиретровірусної терапії.

Ламівудин у комбінації із зидовудином знижує кількість ВІЛ-1 в організмі та збільшує кількість клітин CD4⁺. Ламівудин у комбінації із зидовудином, а також терапія, що включає поряд з іншими препаратами ламівудин та зидовудин, значно знижують ризик прогресування захворювання і летального наслідку.

Дані про підвищення токсичності при одночасному застосуванні ламівудину та зидовудину відсутні.

фармакокінетика.

Всмоктування. Після застосування внутрішньо ламівудин та зидовудин добре всмоктуються зі шлунково-кишкового тракту, при цьому біодоступність ламівудину у дорослих становить 80-85 %, зидовудину – 60-70 %.

Максимальні концентрації ламівудину та зидовудину у плазмі крові досягаються через

0,5-2 години та 0,25-2 години та становлять 1,3-1,8 мкмоль/л та 1,5-2,2 мкмоль/л відповідно.

Розподіл. У терапевтичному діапазоні доз ламівудин характеризується лінійною фармакокінетикою та обмежено зв’язується з альбумінами плазми крові (in vitro менше 36 %). Ступінь зв’язування зидовудину з білками плазми крові становить 34-38 %.

Ламівудин та зидовудин проникають до центральної нервової системи і досягають спинномозкової рідини. Через 2-4 години після прийому співвідношення між концентрацією ламівудину та зидовудину у лікворі та у плазмі крові становлять у середньому відповідно 0,12 та 0,5.

Метаболізм. Основним метаболітом зидовудину у плазмі крові та сечі є 5-глюкуронід.

Дослідження in vitro показали, що ламівудин у клітинах фосфорилюється до активного метаболіту 5-трифосфату. Імовірність метаболічної взаємодії ламівудину з іншими препаратами низька у результаті невисокого ступеня метаболізму у печінці (5-10 %) і низького рівня зв’язування з білками у плазмі крові.

Виведення. Ламівудин виводиться з організму переважно нирками у незміненому стані. Період напіввиведення ламівудину становить 5-7 годин.

Період напіввиведення зидовудину становить приблизно 1,1 години. Приблизно 50-80 % зидовудину виводиться нирками у вигляді 5-глюкуроніду.

Зидовудин і ламівудин проникають у грудне молоко.

Фармакокінетика в окремих категорій хворих. У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю концентрації зидовудину у плазмі крові підвищені.

При печінковій недостатності можлива кумуляція зидовудину внаслідок уповільнення його зв’язування глюкуроновою кислотою.

Основні фізико-хімічні властивості

таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, продовгуваті, двоопуклі, з написом «DVR» з одного боку і гладкі – з іншого.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ºС у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 60 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у контейнерах з поліетилену високого тиску, закритих кришками з герметичним закупорюванням фольгою, з вміщеним пакетиком із силікагелем. По 1 контейнеру у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Ципла Лтд/CIPLA Ltd.

Місцезнаходження

Центральний офіс: Мумбаі Централ,

Мумбаі – 400 008, Індія/Mumbai Central, Mumbai – 400 008, India.

Виробництво: Секція VII, Дільниці №№ L-139, S-103 та М-62, Верна Індастріал Естейт, Верна, Гоа – 403 722, Індія/Unit VII, Plot № L-139, S-103 & М-62, Verna Industrial Estate, Verna, Goa IN– 403 722, India.