Дистонин

Загальна характеристика

Основні фізико-хімічні властивості

циліндричні капсули рожевого кольору з напівсферичними кінцями, непрозорі, з однорідною блискучою поверхнею;

Склад

1 капсула містить сухого екстракту беладонни 0,2 мг (кількість еквівалентна 0,2 мг загальної кількості алкалоїдів, виражена як основний гіосціамін), дигідроерготоксину метансульфонату 0,3 мг, пропранололу гідрохлориду 10 мг, гідроксизину гідрохлорид  10 мг;

Форма випуску

Капсули.

Фармакотерапевтична група

Неселективні бетаблокатори в комбінації.

Код АТС С07N AN1.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Дистонін – це комбінований препарат, що складається з екстракту беладонни, дигідроерготоксину, пропранололу і гідроксизину.

Алкалоїди беладонни належать до антихолінергічних засобів з дією, яка чиниться шляхом неселективного блокування мускаринових холінергічних рецепторів клітин гладких м‘язів міокарда і залоз зовнішньої секреції. Основним алкалоїдом у рослині є атропін (складається з рівних частин l-гіосціаміну та d-гіосціаміну). Атропін має більш тривалу та виражену дію на серце, кишечник і м‘язи бронхів, ніж інші алкалоїди беладонни.

Вплив на автономну нервову систему.

При застосуванні у терапевтичних дозах атропін збільшує частоту серцевих скорочень шляхом пригнічення тонусу n.vagus. Атропін усуває брадикардію, спричинює мідріаз із збільшенням діаметра райдужної оболонки ока, підвищує внутрішньоочний тиск шляхом збільшення діаметра райдужної оболонки, параліч акомодації (циклоплегію) з порушенням зору на малих відстанях до ока.

Атропін має спазмолітичний ефект. У шлунково-кишковому тракті атропін сприяє зниженню тонусу, амплітуди та частоти перистальтики кишечнику, особливо спастичного характеру. Він протидіє гіпертонії, спричиненої морфіном, тому є корисним препаратом у лікуванні больового синдрому у кишечнику. Антиспастична дія поширюється на жовчовивідні, бронхіальні та сечовивідні шляхи. Атропін розширює уретру та підвищує тонус внутрішнього сфінктера передміхурової залози, сприяючи затримці сечі, що є бажаним у випадку енурезу у дітей, але може бути небезпечним у випадку гіпертрофії простати. На матку атропін практично не впливає.

Атропін збільшує частоту та глибину дихання шляхом стимуляції дихальних центрів, особливо зменшує бронхіальну секрецію і тонус гладких бронхіальних м‘язів із збільшенням залишкового об’єму, особливо у випадку бронхіальної обструкції.

Атропін гальмує секрецію слинних залоз (таким чином спричиняючи до спраги, сухості у роті та тяжкості при ковтанні), зменшує секрецію залоз шлунка, гальмує секрецію потових залоз, слізних залоз, незначною мірою сповільнює секрецію молока.

Вплив на центральну нервову систему. 

Залежно від доз, що застосовуються, атропін стимулює або пригнічує ЦНС. Алкалоїди беладонни мають антидисменорейний і протинудотний ефект.

Метансульфонат дигідроерготоксину складається із суміші дигідроергокорніну, ά- і β- дигідроергокриптину та дигідроергокристину (дигідрогенізовані похідні відповідних алкалоїдів жита). Він має ά-адреноблокуючу дію: розслаблює гладкі м‘язи артеріол, тонізує вени, збільшує церебральний кровотік, збільшує кровотік у стані спокою, активує нейрональний метаболізм, зумовлює збільшення кровотоку у судинах сітківки та в периферичних судинах. Він впливає також на серотонінергічні та допамінергічні рецептори.

Гідроксизин є дериватом піперазину з широким спектром транквілізаційної дії (відносно слабкої). Це нейролептик та снодійно-седативний засіб, м’який локальний аналгетик, антиеметик, міорелаксант, антихолінергічний засіб, спазмолітик, адреноблокатор, антигістамінний агент, антисеротонінергічний, антиаритмічний засіб хінідинового типу, помірно пригнічує центр терморегуляції.

Пропранолол належить до неселективних β-адреноблокаторів та має антиаритмічну, антиангінальну, гіпотензивну, незначну нейролептичну дію, блокує агрегацію тромбоцитів і ліполізис індукований катехоламінами, запобігаючи росту факторів коагуляції під час вивільнення адреналіну, активуює вивільнення кисню тканинами та гальмуює секрецію реніну.

Фармакокінетика.

Абсорбція: алкалоїди беладонни мають незначну всмоктуваність, атропін при пероральному застосуванні всмоктується швидко. Абсорбція дигідроерготоксину метансульфонату у шлунково-кишковому тракті швидка, але неповна (25 %). Гідроксизин швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті протягом 15-30 хвилин. Пропранолол також добре всмоктується (90%) і добре розчиняється у жирах.

Біодоступність: алкалоїди белладони проникають крізь гематоенцефалічний бар’єр з незначним впливом на центральні та очні структури. Ці алкалоїди проникають у грудне молоко. Їх дія починається через 1-2 години після прийому, триває протягом 4 годин. Виводиться препарат нирками. Біодоступність атропіну становить 50%, він проникає у всі органи і тканини, у невеликих кількостях потрапляє у грудне молоко, помірно зв’язується з білками крові. Період напіввиведення становить 3-4 години. Системна біодоступність ко-дергокрину становить 6-25%. Період напіввиведення гідроксизину – 20-25 годин, тривалість дії – 4-6 годин, при застосуванні дози 100 мг через 3 години досягається рівень концентрації у плазмі до 82 нг/мл. Біодоступність пропранололу становить лише 30%, оскільки після першого проходження через печінку він трансформується в гідроксипропранолол. Об’єм його розподілу становить 4,3 л/кг, пікова концентрація у плазмі крові досягається через 2-3 години. Значною мірою зв’язується з білками крові (93%), ефективна концентрація у плазмі крові становить 0,02-1 мкг/мл, період напіввиведення – 3-5 годин. Пропранолол проникає крізь плаценту, у невеликих кількостях – у материнське молоко.

Біотрансформація: у печінці атропін трансформується до неактивних метаболітів шляхом гідролізу. 50% ко-дергокрину після першого проходження через печінку метаболізується, через 1-2 години досягає пікової концентрації у плазмі, через 2-5 годин наполовину виводиться. Гідроксизин метаболізується у печінці через систему Р-450 цитохрому, пропранолол також метаболізується у печінці.

Виведення: атропін виводиться нирками (75-95%), з яких 30-50% – у незміненому вигляді. Дигідроерготоксину метансульфонат виводиться з жовчю. Гідроксизин у вигляді метаболітів виводиться нирками протягом 24 годин. Пропранолол головним чином виводиться з калом і тільки 0,5% – із сечею. Він не виводиться при діалізі. 

Показання для застосування

Нейро-циркуляторна дистонія, що супроводжується симптомами тахікардії, екстрасистолії та психоемоціональної лабільності.

Симптоматичне лікування розладів травлення, синдром подразненої товстої кишки.

Передменструальний синдром.

Тривожно-фобічні розлади.

Тепловий удар.

Спосіб застосування та дози

Діти старше 10 років: 1-2 капсули на день.

У разі необхідності Дистонін можна приймати 1 раз на день протягом 15-20 днів.

Для попередження можливих вегетативних реакцій на фоні психоемоційних навантажень можна прийняти 1-2 капсули.

Капсули слід приймати за 30-60 хвилин до або через 2-3 години після їди.

Максимальна терапевтична доза – 8 капсул на добу.

Побічна дія

Активні інгредієнти можуть призводити до антихолінергічної дії та/або ά- та β- адренолітичного ефекту, але з низькою частотою та інтенсивністю завдяки сбалансованим дозам цих інгредієнтів у препараті. Повідомлялось про такі побічні ефекти: нечіткість зору, фотофобія, сухість шкіри та слизових оболонок у роті, носі та горлі, зменшення секреції грудного молока, головний біль, сплутаність свідомості, сонливість, галюцинації, депресія, розлади пам’яті, брадикардія, ортостатична гіпотензія, бронхіальний спазм, нудота, блювання, запори, утруднене сечовиділення, шкірний висип, судоми та слабкість у м’язах, відчуття стомленості, агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія.

Протипоказання

Дистонін не застосовується для лікування дітей до 10 років, вагітних і жінок у період лактації та у випадках підвищеної чутливості до будь-якого компонента препарату. Крім того препарат не застосовується при атонії кишечнику або паралітичній кишковій непрохідності, особливо у хворих літнього віку та ослаблених пацієнтів (ризик розвитку непрохідності), при бронхіальній астмі, хронічному бронхіті або легеневій емфіземі (ризик виникнення бронхіального спазму), при захворюваннях, що супроводжуються пропасницею (пропасниця може розвитися за рахунок блокування активності потових залоз), при виразковому коліті (ризик розвитку паралітичної непрохідності кишечнику або токсичного мегаколону), при печінковій або нирковій недостатності (через зниження метаболізму та елімінації препарату з відповідним зростанням ризику виникнення побічних ефектів), при рефлюкс-езофагіті (через зменшення рухомості стравоходу та шлунка та зниження тонусу нижнього сфінктера стравоходу, що може призводити до затримки їжі у шлунку та збільшувати гастроезофагальний рефлюкс), при схильності до або за наявності закритокутової глаукоми (мідріатичний ефект може незначною мірою збільшувати внутрішньоочний тиск та провокувати гостру атаку закритокутової глаукоми), при відкритокутовій глаукомі (мідріатичний ефект може незначною мірою збільшувати внутрішньоочний тиск), при діафрагмальній грижі, що супроводжує рефлюкс-езофагіт (антихолінергічний компонент препарату може загострювати цей стан), при гіпертрофії простати (збільшення ризику затримкм сечі), артеріальній гіпотензії, хронічній серцевій недостатності, кардіогенному шоці, атріовентрикулярному блоці або синусовій брадикардії, при міастенії гравіс (може статись загострення), нейропатії автономної нервової системи (затримка сечі та загострення циклоплегії), при обструктивних порушеннях на гастроінтестинальному рівні (зниження рухомості та тонусу, що збільшує ризик виникнення непрохідності та застою у шлунку), при спастичному паралічі у дітей (можливо загострення стану), гострому або хронічному психозі (можливо загострення), псоріазі (можливе загострення), при синдромі Дауна (можливо незвичне розширення зіниці ока), при синдромі Рейно (можливо загострення існуюючої зниженої периферичної циркуляції), при сухості у роті (може загостритись).

Передозування

Симптоми: можливо виникнення таких симптомів: збудження, дратівливість, знервованість, сплутаність свідомості, сонливість або розлади сну, галюцинації, нечіткість мови, неврівноваженість, сповільнення руху, конвульсії, запаморочення, нечіткість зору, головний біль, порушення ритму серця, брадикардія, атріовентрикулярний блок, артеріальна гіпотензія, периферичний ціаноз, бронхоспазм, диспное, шлунковий спазм, втрата апетиту, нудота, блювання, відчуття стомленості, пропасниця, відчуття жару, суха та гаряча шкіра, відчуття м’язової слабкості, сухість слизових оболонок рота, носа та горла. 10 мг атропіну є летальною дозою для дітей. 

Лікування: промивання шлунка та прийом засобів, що викликають блювання. Повільна внутрішньовенна інфузія фізостигміну в дозах 0,5-2 мг (діти: 0,5-1 мг до 2 мг загальної дози) зі швидкістю 1 мг/хв, повторна інфузія за необхідності у дозах 1-4 мг, але не більше 5 мг для дорослих або внутрішньом’язова ін’єкція неостигміну в дозах 0,5-1 мг кожні 2-3 години або 0,5-2 мг внутрішньовенно, у разі необхідності можна ввести повторно. Застосування малих доз швидкодіючих барбітуратів (наприклад 100 мг тіопенталу натрію) або бензадіазепіну у разі марення або збудженння, для лікування конвульсій внутрішньовенне застосування діазепаму або лоразепаму, у разі артеріальної гіпотензії застосування вазопресорів. Штучне дихання, адекватна гідратація та симптоматичне лікування у разі необхідності. Психіатрична експертиза у випадку навмисного отруєння.

Особливості застосування

З обережністю слід призначати препарат у нижченаведених випадках.

Очні хвороби (глаукома, подразнення): при виникненні мідріазу і фотофобії слід надіти окуляри від сонця. З обережністю призначається хворим похилого віку, оскільки у них підвищений ризик виникнення глаукоми.

Хвороби травної системи: гепатопатії, ранні симптоми непрохідності, а також перитоніту. Виразковий коліт, грижа стравохідного отвору діафрагми із супутнім рефлюкс-езофагітом.

Захворювання сечовидільної системи: хвороби нирок, гіпертрофія простати. У хворих на простатит може виникати дизурія, і вони можуть потребувати катетеризації.

Захворювання серцево-судинної системи: коронарні хвороби, хронічна серцева недостатність, аритмії серця, тахікардія, артеріальна гіпертензія.

Захворювання легенів: ослаблені хворі з хронічними захворюваннями легенів. З обережністю призначається хворим на бронхіальну астму і алергію.

Інші захворювання: автономна нейропатія, міастенія гравіс, гіпертиреоз, діабет, делірій або психоз. 

Пацієнти зі групи підвищеного ризику: пацієнти із захворюваннями мозку, спастичним паралічем або синдромом Дауна, блондини.

Діти: препарат не рекомендується для лікування дітей до 10 років (особливо немовлят і малих дітей), оскільки вони дуже чутливі до токсичної дії холінолітиків (подразнення ЦНС з тенденцією до виникнення судом і інших побічних реакцій, характерними симптомами яких є підвищена збудливість). Особливої обережності слід дотримуватись при призначенні препарату дітям із спастичним паралічем або церебральними захворюваннями. Може виникнути значне підвищення температури тіла, особливо в умовах високої температури навколишнього середовища.

Хворі похилого віку: у хворих похилого віку може спостерігатись ажитація, тривожність, сонливість і дезорієнтація при прийомі звичайних доз холінолітиків. Ця група хворих особливо чутлива до таких побічних ефектів, як запор, сухість у роті, затримка сечі (особливо у чоловіків). У них підвищується ризик появи недіагностованої глаукоми і порушення пам‘яті або загострення вже існуючих порушень психіки і гіпотермії. 

Може виникнути тепловий удар (пропасниця і тепловий шок) у зв‘язку з блокуючим ефектом холінолітиків на секрецію потових залоз в умовах високої температури навколишнього середовища.

Холінолітики можуть спричинювати у чутливих людей тимчасові порушення психіки (сплутаність свідомості, дезорієнтація, втрата короткої пам‘яті, галюцинації, дизартрія, атаксія, кома, ейфорія, тривожність, стомлюваність, безсоння, ажитація), що минають через 24 години після припинення застосування препарату.

Крім того, холінолітики, що входять до складу препарату, можуть спричинювати проблеми з боку зубів (високий ризик появи порожнин у зубах, захворювань ясен, кандидоз ротової порожнини), оскільки вони зменшують або гальмують секрецію слини.

Вплив на лабораторні аналізи.

Алкалоїди беладонни впливають на проведення таких лабораторних тестів:

• тест на визначення кислотності шлунка: введення холінолітиків може протидіяти активності пентагастрину і гістаміну при визначенні секреторної функції шлунка (тому застосування холінолітиків слід уникати за 24 години до проведення аналізу);
• радіоізотопне дослідження спорожнення шлунка: холінолітики можуть сповільнювати спорожнення шлунка;
• фенолсульфофталеїновий тест сечової секреції: атропін екскретується тим же шляхом тубулярної екскреції, що і фенолсульфофталеїн, сповільнюючи його виділення із сечею.

Гідроксизин впливає на такі аналізи:

• шкірні тести з екстрактами алергенів: гідроксизин може гальмувати шкірну відповідь на гістамін, генеруючи фальшивонегативні результати;
• визначення дози 17-гідроксикортикостероїдів у сечі: гідроксизин може призводити до фальшивопозитивного збільшення рівня 17-гідроксикортикостероїдів у сечі.

Пропранолол впливає на такі аналізи:

• скринінговий тест на наявність глаукоми: може взаємодіяти із системними бета-блокаторами, що зменшують рівень внутрішньоочного тиску;
• вентрикулографія з радіонуклідами: пропранолол зменшує частоту серцевих скорочень;
• антиядерні антитіла: може збільшувати титр антиядерних антитіл;
• глікемія: пропранолол попереджує глікогеноліз і реакцію гіперглікемії, спричинених ендогенним епінефрином, що має наслідком тривалість гіпоглікемії і затримку нормалізації показників цукру в крові, особливо у хворих на діабет;
• пропранолол індукує збільшення рівня сечовини, калію, сечової кислоти, ліпопротеїнів, тригліцеридів у сироватці крові.

Вагітність і лактація

Застосовувати препарат у період вагітності та лактації не рекомендується.

Вплив на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами

Враховуючи спектр побічної дії (сонливість, зниження розумової активності, запаморочення, порушення зору), слід пом‘ятати, що препарат може впливати на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Алкалоїди беладони взаємодіють з

• компонентами, що олужнюють сечу (антациди, що містять кальцій та магній, інгібітори вуглецевої ангідрази, цитрати, натрію бікарбонати); вони підвищують рН сечі шляхом уповільнення виділення антихолінергетиків, що посилює ефект і збільшує ризик побічної дії;
• амантадином: він може сприяти виникненню сплутаності свідомості та галюцинацій при прийомі препаратів з антихолінергічними властивостями;
• аналгетиками на основі опіуму: сумісне застосування може загострювати закріплюючу дію обох компонентів з ризиком загальної паралітичної непрохідності та/або затримки сечі. Більше того, антихолінергічні препарати можуть збільшувати концентрацію морфіну та його похідних у плазмі крові, можливо за рахунок затримки вивільнення шлунка;
• антацидами та антидіарейними засобами: сумісне застосування може зменшувати абсорбцію антихолінергетиків, таким чином зменшуючи терапевтичну ефективність;
• антиангінальними нітрати: теоретично субстанції, що зменшують секрецію слинних залоз, такі як антихолінергетики, можуть зменшувати швидкість і рівень сублінгвальної абсорбції антиангінальних нітратів. Клінічна значущість цього – мінімальна;
• холінолітиками або іншими препаратами з антихолінергічною активністю: одночасний прийом підсилює холінолітичну дію і підвищує ризик паралітичної кишкової непрохідності;
• трициклічними антидепресантами: така комбінація може підсилити холінолітичну дію обох лікарських засобів (сухість у роті, затримка сечі, запор). Можуть виникнути зміни на ЕКГ. При призначенні такої комбінації обов‘язково слід зменшувати дози обох препаратів і застосовувати міансерин як антидепресивний препарат;
• препаратами для лікування міастенії: одночасний прийом може спричинити до різкого зменшення перистальтики кишечнику;
• калію хлоридом: одночасний прийом може підсилити тяжкість гастроінтестинальних порушень, що спричиняються калію хлоридом;
• галоперидолом: у хворих на шизофренію може зменьшитись нейроплегічна дія галоперідолу;
• кетоконазолом: холінолітики можуть збільшити рН травного тракту, що може призвести до зменшення всмоктуваності кетоконазолу;
• метоклопрамідом: холінолітики протидіють ефекту метоклопраміду на перистальтику кишечнику.

Дигідроерготоксину метансульфонат взаємодіє з антиангінальними нітратами, антигіпертензивними препаратами, що розширюють судини, з бета-блокаторами, діаксозином, папаверином, що може спричиняти артеріальну гіпертензію і брадикардію. Теоретично асоціація дигідроерготоксину метансульфонату з гіпотензивними препаратами може підсилювати їх гіпотензивну дію, тому в таких випадках слід контролювати артеріальний тиск. Клінічна значущість такої взаємодії на сьогодні не встановлена.

Гідроксизин взаємодіє з

• амантадином: сприяє виникненню сплутаності свідомості та галюцинацій, що спричинюються холінолітиками;
• наркотичними аналгетиками: сумісний прийом обох препаратів може посилити симптоми запору, що спричиняється цими препаратами, з ризиком розвитку паралітичної непрохідності кишечнику і/або із затримкою сечовиділення. Крім того, холінолітики можуть збільшити концентрацію морфіну і його похідних у плазмі, ймовірно, за рахунок сповільнення випорожнення шлунка;
• антиангінальними нітратами: теоретично субстанція, що зменшує секрецію слинних залоз, наприклад холінолітики, може зменшувати швидкість і повноту сублінгвального всмоктування нітратів для лікування стенокардії. Клінічна значущість такої взаємодії – мінімальна;
• холінолітиками і іншими препаратами з антихолінергічною активністю: при супутньому застосуванні посилюється холінолітична дія і збільшується ризик паралітичної непрохідності кишечнику;
• апоморфіном: попередній прийом гідроксизину може зменшити реакцію блювання, що спричинюються апоморфіном;
• препаратами групи депресантів центральної нервової системи і з алкоголем: при одночасному застосуванні підсилюється депресивна дія на ЦНС, прийом разом з мапротиліном і трициклічними антидепресантами може підсилити холінолітичну дію обох препаратів (сухість у роті, затримку сечі, запор). Можуть виникнути зміни на ЕКГ. У разі одночасного прийому слід зменшити дози обох препаратів і призначити прийом міансерину як антидепресанта;
• інгібіторами МАО (включаючи фуразолідон і прокарбазин): сумісне застосування може посилити холінолітичну або депресивну дію гідроксизину на ЦНС;
• фотосенсибілізувальними препаратами: при одночасному застосуванні з гідроксизином може посилюватись їх фотосенсибілізуюча дія;
• саліцилатами: гідроксизин може стимулювати симптоми ототоксичності, що індукуються саліцилатами (шум у вухах, запаморочення).

Пропранолол взаємодіє з

• агоністами морфіну: підсилюється гіпотензивна дія і підвищується ризик виникнення постуральної гіпотензії. За даними дослідів на тваринах, при сумісному застосуванні значно зменшувалась летальна доза морфіну. Слід контролювати артеріальний тиск;
• альфа-блокаторами: існує ризик постуральної гіпотензії і втрати свідомості у хворих, які постійно приймають бета-блокатори і почали лікування празозином. Бета-блокатори впливають на рефлекторну дію на серце стимуляторів серцевої діяльності. Ця дія триває протягом короткого часу (декілька днів) до виникнення фізіологічної компенсації. Хворим, які вже лікуються пропранололом, початкову дозу празозину слід зменшити;
• альфа-симпатоміметиками: теоретично між двома субстанціями існує фізіологічний антагонізм. Симпатоміметики призначають при передозуванні пропранололу. Оскільки активність альфа- і бета-рецепторів не є абсолютно специфічною, слід контролювати артеріальний тиск та ЕКГ. У цих випадках дія альфа-симпатоміметиків є дуже сильною, оскільки судинорозширююча бета-адренолітична дія відсутня. Застосування бета-блокаторів збільшує частоту випадків анафілаксії, і хворі можуть бути резистентними до дії адреналіну. Для компенсації такої резистентності необхідно застосовувати значно більші дози адреналіну, тому призначення такої комбінації слід уникати;
• амфетаміном: існує ризик брадикардії з можливою зупинкою серця;
• аміноглікозидами для перорального застосування: неоміцин може збільшувати концентрацію пропранололу у сироватці крові. Слід уникати їх сумісного застосування. Клінічна значущість цього не встановлена;
• аміодароном: при сумісному застосуванні виникає ризик порушення ритму серця (брадикардія, фібриляція шлуночків, асистолія) та пригнічення симпатоміметичних компенсаторних механізмів. Аміодарон сповільнює метаболізм бета-блокаторів, отже із збільшенням концентрації бета-блокатора у плазмі крові посилюється його брадикардитичний ефект. Застосування такої комбінації слід уникати;
• анестетиками (з хлороформом, циклопропаном, енфлураном, галоманом, ізофлураном, метоксифлураном, трихлоретиленом): при сумісному застосуванні з пропранололом може збільшитись ризик артеріальної гіпотензії та депресії міокарда;
• антацидами для перорального застосування і активованим вугіллям: антациди можуть зменшувати всмоктуваність пропранололу у шлунковому тракті. Між прийомом дози антацидів і бета-блокаторів повинен бути інтервал 2 години;
• антиангінальними нітратами: може посилюватись антигіпертензивна дія пропранололу з ризиком виникнення артеріальної гіпотензії та інколи навіть шоку. Така комбінація може мати сприятливу дію, оскільки бета-блокатори усувають рефлекторну тахікардію і рефлекторну стимуляцію міокарда, що викликається вазодилятиційним ефектом нітратів, і у зв‘язку з тим, що нітрати зменшують венозне повернення і час викиду крові із шлуночків, діючи у противагу пропранололу, що призводить до збільшення розміру шлуночків і теле-діастолічного тиску та подовжує час викиду крові із шлуночків. У той же час, нітрати мають антагоністичну дію відносно периферичної вазоконстрикції, що викликається бета-блокаторами;
• холінолітиками: дві субстанції мають протилежну дію на функцію серця. Пропранолол стимулює парасимпатичну активність. Атропін може зменшити або запобігти цьому ефекту і його застосування рекомендується для противаги надмірній брадікардії, що виникає при застосуванні пропранололу;
• трициклічними антидепресантами: посилюється антигіпертензивна активність комбінації двох препаратів і одночасно збільшується ризик ортостатичної артеріальної гіпотензії. Пропранолол зменшує печінковий метаболізм мапротиліну, токсичність якого збільшується. В такому випадку слід контролювати рівень артеріального тиску;
• пероральними антидіабетичними препаратами (з бігуанідами) і інсуліном: одночасний прийом з пропранололом може змінити результати аналізів на вміст цукру у крові. Можливо підвищення ризику гіперглікемії, вторинній відносно легкого сповільнення метаболізму вуглеводнів і периферичної резистентності до інсуліну. У хворих на діабет пропранолол може протидіяти виходу хворого із стану гіпоглікемії, оскільки він блокує вплив катехоламінів (припускається, що вони сприяють глюкогенолізу і мобілізують глюкозу у відповідь на гіпоглікемію). У той же час це може маскувати деякі симптоми гіпоглікемії (такі як збільшення частоти серцевих скорочень і артеріального тиску, частоти дихання і тремор), утруднюючи контроль стану пацієнта;
• нестероїдними протизапальними засобами: вони можуть послаблювати антигіпертензивну дію пропранололу (шляхом пригнічення ниркового синтезу простагландинів, що впливають на ниркову екскрецію натрію із затримкою солей і периферичним спазмом судин). У цьому випадку слід збільшувати дозу пропранололу;
• препаратами типу циметидин, противиразковими Н₂-блокаторами: існує ризик збільшення приблизно вдвічі рівня пропранололу у плазмі крові з інтенсивним метаболізмом у печінці, що може спричинити зниження артеріального тиску і брадикардію. Циметидин зменшує печінковий метаболізм пропранололу, гальмуючи активність мікросомальних ферментів печінки і зменшуючи кровотік;
• баклофеном: існує ризик посилення гіпотензивної дії двох препаратів, потрібен контроль рівня артеріального тиску;
• барбітуратами: барбітурати посилюють печінковий катаболізм ферментативної індукції пропранололу і, отже, зменшують його рівень у плазмі. У цьому випадку необхідна корекція дози;
• бензодіазепінами: пропранолол зменшує метаболізм діазепаму, можливо із збільшенням його рівня у плазмі. Клінічна значущість цього – невелика;
• блокаторами кальцієвих канальців, клонідином, діазоксидом, резерпіном або іншими антидепресантами (за винятком інгібіторів МАО): слід контролювати рівень артеріального тиску, якщо хворий приймає клонідин або гуанабенз разом із пропранололом, оскільки можливо посилення їх антигіпертензивного ефекту. Застосування разом з дилтіаземом або верапамілом спричиняє симптоматичну брадикардію з або без серйозного гемодинамічного ефекту. У сполученні з ніфедипіном пропранолол може спричиняти до надмірної гіпотензії і збільшувати ризик розвитку застійної серцевої недостатності. Блокатори кальцієвих канальців зменшують метаболізм пропранололу у печінці; супутнє застосування з діазоксином запобігає спричиненій пропранололом брадикардії, але посилює гіпотензивний ефект. Резерпін посилює бета-блокуючу дію пропранололу і посилює ризик виникнення брадикардії і гіпотензії;
• нервово-м‘язовими блокаторами: пропранолол посилює і подовжує їх дію;
• бутирофеноном: ризик посилення бутирофеноном антигіпертензивної дії пропранололу;
• кофеїном: пропранолол зменшує частоту серцевих скорочень і знижує рівень тиску крові, тобто виявляє активність, протилежну активності кофеїну, який спричинює вивільнення катехоламінів, що збільшують частоту серцевих скорочень і підвищують артеріальний тиск. Гіпертензивна дія може посилитись у присутності пропранололу, оскільки він блокує вазодилатаційний ефект, індукований судинними бета-рецепторами, залишаючи альфа-вазоконстрикторний ефект адреналіну неврівноваженим. За таких умов можливо підвищення дози пропранололу;
• хінідином: за такої комбінації посилюється вплив пропранололу на частоту серцевих скорочень і атріовентрикулярну провідність, що може бути корисним у деяких випадках резистентної до лікування хінідином аритмії. Пропранолол збільшує рівень хінідину у плазмі, сповільнюючи печінковий метаболізм і зменшуючи кровотік. Така комбінація збільшує негативний хронотропний і інотропний ефект обох препаратів. Хінідин може зменшувати рівень зв‘язування пропранололу з тканинами. При призначенні такої комбінації необхідний ЕКГ-контроль;
• циклоспорином: пропранолол може зменшувати рівень циклоспорину у плазмі і, отже, його ефективність;
• кокаїном: має протилежну пропранололу дію;
• холестераміном: може зменшувати абсорбцію пропранололу, тому ці препарати не можуть застосовуватись одночасно;
• холінолітиками: брадикардія і послаблення серцевої діяльності можуть акумулюватись при сумісному застосуванні;
• естрогенами: зменшують ефективність пропранололу;
• фенотіазинами: дія препаратів посилюється;
• інгібіторами МАО (включаючи фуразолідон, прокарбазин, селегілін): високий ризик артеріальної гіпертензії;
• лідокаїном: посилена дія;
• імунобіологічними препаратами і екстрактами алергенів для шкірних тестів: при одночасному застосуванні посилюється ризик виникнення анафілактичних реакцій;
• пропафеноном: підвищує рівень пропранололу в плазмі;
• ксантинами (амінофіліном, теофіліном): пригнічують дію один одного.

Умови та термін зберігання

Зберігати при температурі до 25°С у недоступному для дітей місці.

Термін придатності

• 3 роки.

Умови відпуску

За рецептом.

Упаковка

По 10 капсул у блістері і по 3 блістери в картонній упаковці.

Виробник

С.С. Єврофарм C.A., Брасов, Румунія.

Адреса

S.C. Europharm S.A. 2200 Brasov, 5, Poienelor street, Romania.