Цефоперазон+сульбактам порошок д/приг р-ра д/ин по 500 мг/500 мг №5 во флак:

Склад

діючі речовини: цефоперазон, сульбактам;

1 флакон містить цефоперазону натрію 500 мг, сульбактаму натрію 500 мг;

1 флакон містить цефоперазону натрію 1 г, сульбактаму натрію 1 г.

Лікарська форма

Порошок для приготування розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група

Бета-лактамні антибіотики цефалоспоринової групи. Код ATC J01D A32.

Показання

• Інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
• холецистит, холангіт, перитоніт та інші інфекції черевної порожнини;
• інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
• септицемія;
• менінгіт;
• інфекції шкіри і м¢яких тканин;
• інфекції кісток і суглобів;
• запальні захворювання малого таза, ендометрити, гонорея та інші інфекції статевих органів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до антибіотиків групи цефалоспоринів і пеніцилінів.

Спосіб застосування та дози

Перед введенням препарату слід провести шкірну пробу на переносимість.

Загальна доза (г)	Еквівалент цефоперазон + сульбактам (г)	Об’єм розчинника	Максимальна кінцева концентрація (мг/мл)
1	0,5 + 0,5	3,4	125 + 125
2	1 + 1	6,7	125 + 125

Дорослі. Звичайна доза становить 2 - 4 г на добу, яка вводиться внутрішньовенно та внутрішньом’язово рівними дозами кожні 12 годин. При тяжких або резистентних інфекціях добову дозу можна підвищити до 8 г, яка вводиться рівними дозами кожні 12 годин. Максимальна добова доза становить 8 г.

Застосування при порушеннях функції печінки. Корекція дози може бути необхідною у випадках тяжкої обструкційної жовтухи і тяжких захворювань печінки або коли ці обидві патології супроводжуються порушенням функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції печінки та супутніми порушеннями функції нирок необхідний контроль концентрації цефоперазону в плазмі і при потребі – відповідна корекція дози. У випадках відсутності ретельного контролю за концентрацією препарату в плазмі доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г на добу.

Застосування при порушеннях функції нирок. Дозовий режим при застосуванні препарату для лікування пацієнтів зі значним зниженням функцій нирок (кліренс креатиніну – менше 30 мл/хв) підлягає корекції з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 15 - 30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 1 г, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза – 2 г сульбактаму), а пацієнтам з кліренсом креатиніну менше 15 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 500 мг, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза – 1 г сульбактаму). При тяжких інфекціях може виникнути необхідність додаткового призначення цефоперазону.

Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво порушується при застосуванні гемодіалізу. Термін напівжиття цефоперазону в плазмі при гемодіалізі дещо зменшується. Таким чином, дозовий режим при застосуванні діалізу повинен підлягати корекції.

Діти. Звичайна доза для дітей становить 40 - 80 мг на 1 кг маси тіла на добу.

Дози слід вводити кожні 6 - 12 годин у рівномірно розподіленій дозі.

При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза може бути підвищена до 160 мг на 1 кг маси тіла. Дозу слід вводити рівномірно, розподіляючи її на 2 - 4 дози.

Немовлятам 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 годин. Максимальна добова доза для немовлят не повинна перевищувати 80 мг/кг маси тіла. Внутрішньовенне застосування. Для краплинної інфузії вміст кожного флакона, що містить цефоперазон і сульбактам, слід розчинити у відповідній кількості 5 % розчину декстрози у воді, 0,9 % розчину натрію хлориду або стерильної води для ін’єкцій, а потім перед застосуванням розвести до 20 мл аналогічним розчином з подальшим введенням протягом 15 - 60 хв. Препарат сумісний з водою для ін’єкцій, 5 % розчином декстрози в 0,225 % сольовому розчині та 5 % декстрозою в нормальному сольовому розчині у концентраціях від 10 мг цефоперазону та 10 мг сульбактаму на 1 мл і до 125 мг цефоперазону та 125 мг сульбактаму на 1 мл.

Розчин Рінгера лактату є прийнятним розчином для розведення при внутрішньовенній інфузії, але не для первинного розведення.

Для внутрішньовенної ін’єкції вміст флакона розводиться так, як описано вище, та вводиться протягом щонайменше 3 хв.

Внутрішньом¢язове застосування. Лідокаїну хлорид є прийнятним розчином для розведення при внутрішньом¢язовому застосуванні, але не для первинного розведення.

Побічні реакції

Серцево-судинна система: артеріальна гіпотензія, васкуліт.

Травний тракт: діарея, нудота, блювання, псевдомембранозний коліт.

Шкірні реакції: макулопапульозні висипи, кропив’янка, свербіж, синдром Стівенса–Джонсона; розвиток зазначених реакцій найбільш імовірний у пацієнтів з наявністю алергії, зокрема на пеніциліни в анамнезі.

Система крові: лейкопенія; спостерігалися випадки незначного зменшення кількості нейтрофілів. Як і щодо інших бета-лактамних антибіотиків, при тривалому застосуванні можливий розвиток оборотної нейтропенії. У деяких осіб у ході лікування може виявитися позитивний прямий тест Кумбса. Може спостерігатися зниження рівня гемоглобіну або гематокриту, випадки еозинофілії, тромбоцитопенії і гіпопротромбінемії.

Сечовидільна система: гематурія.

Інші прояви: головний біль, гарячка, біль у місці ін’єкції, посмикування м’язів, анафілактична реакція (зокрема шок).

Центральна нервова система: цефоперазон може суттєво знижувати запас концентрації альбуміну, при лікуванні новонароджених із жовтяницею може підвищити ризик розвитку білірубінової енцефалопатії.

Зміни лабораторних показників: відмічалося мінливе підвищення показників функціональних печінкових тестів АсАТ, АлАТ, рівня лужної фосфатази в білірубіну.

Місцеві реакції: препарат добре переноситься при внутрішньом¢язовому введенні. Зрідка може відмічатися біль у місці ін’єкції. Як і щодо інших цефалоспоринів і пеніцилінів, при введенні препарату через внутрішньовенний катетер у деяких пацієнтів може розвинутися флебіт у місці інфузії.

Передозування

Передозування препарату може спричинити посилення побічних ефектів. Слід брати до уваги, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричинювати неврологічні реакції, зокрема судоми. Оскільки цефоперазон і сульбактам виділяються із системи циркуляції шляхом гемодіалізу, ця процедура може посилювати елімінацію препарату з організму у випадку передозування у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Специфічний антидот не існує. Терапія симптоматична.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Цефоперазон і сульбактам проникають крізь плацентарний бар’єр. Однак всебічних досліджень з відповідним контролем у вагітних жінок не проводилося. Препарат можна застосовувати під час вагітності лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

В грудне молоко виділяється невелика частина введеної дози препарату, тому під час лікування слід припинити годування груддю.

Діти

Дослідження в педіатричній групі пацієнтів не виявили будь-яких змін у фармакокінетиці компонентів препарату порівняно з дорослими особами. Препарат ефективно застосовується у немовлят. Однак будь-яких досліджень застосування у недоношених немовлят або новонароджених не проводилося. Тому перед початком лікування недоношених немовлят або новонароджених слід ретельно оцінити потенційну користь та можливий ризик терапії. Цефоперазон не витісняє білірубін із місць зв’язування з білками плазми.

Особливості застосування

З обережністю призначають препарат пацієнтам у виснаженому стані при мальабсорбції та які вживають алкоголь через високий ризик виникнення кровотечі.

При виникненні суперінфекції повинно бути призначене відповідне лікування.

Існують повідомлення про розвиток тяжких, а інколи і фатальних анафілактичних реакцій у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамами або цефалоспоринами. Виникнення таких реакцій більш імовірно в осіб з відомою гіперчутливістю до багатьох алергенів в анамнезі. При розвитку алергічних реакцій необхідно негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування.

Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування невідкладної терапії, зокрема введення адреналіну. За показаннями можливо застосування оксигенотерапії, внутрішньовенного введення кортикостероїдів, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію.

Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном у деяких пацієнтів може призводити до розвитку дефіциту вітаміну К. Механізм цього явища пов’язаний, ймовірно, з пригніченням кишкової мікрофлори, що в нормі синтезує даний вітамін. Таким чином, група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, порушенням всмоктування (наприклад, при фіброзі жовчного міхура) та осіб, що тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. У таких пацієнтів треба контролювати протромбіновий час. Аналогічний контроль слід здійснювати у пацієнтів, що отримують терапію антикоагулянтами. У зазначених випадках слід призначати прийом екзогенного вітаміну К. Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале лікування препаратом може призвести до посиленого росту резистентної мікрофлори. У процесі лікування над пацієнтами необхідно встановити ретельний контроль. Слід бути готовими до періодичних проявів порушень діяльності нирок, печінки та кровотворної системи, аналогічно як і при застосуванні інших системних засобів. Це особливо важливо стосовно новонароджених, зокрема недоношених, а також інших немовлят. У пацієнтів з порушеннями функції нирок різного ступеня при застосуванні препарату загальний кліренс сульбактаму тісно корелює з визначеним кліренсом креатиніну. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок відмічається суттєве збільшення терміну напівжиття сульбактаму. Гемодіаліз суттєво впливає на термін напівжиття, загальний кліренс та об’єм розподілу сульбактаму. Будь-яких змін у фармакокінетиці цефоперазону у хворих з нирковою недостатністю не виявлено. Застосування при порушеннях функції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із хворобами печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напівжиття цефоперазону в плазмі звичайно подовжується, а виділення із сечею збільшується. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі виявляються терапевтичні концентрації цефоперазону, а період напівжиття в плазмі збільшується у 2 - 4 рази.

При тяжкій обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких хворобах печінки або при наявності супутніх порушень функції нирок може бути необхідною корекція дози.

При застосуванні як цефоперазону, так і сульбактаму спостерігалося подовження терміну напівжиття, зниження загального кліренсу та збільшення об΄єму розподілу порівняно з даними, отриманими у здорових добровольців молодого віку. Фармакокінетика сульбактаму прямо корелювала з рівнем функцій нирок, а фармакокінетика цефоперазону добре корелювала з порушеннями функцій печінки.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Вплив малоймовірний.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

При вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після лікування цефоперазоном відмічалися такі реакції, як почервоніння обличчя, пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігались і при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнтам слід бути обережними при вживанні алкогольних напоїв при застосуванні препарату. При використанні штучного харчування (перорального або парентального) розчини, що містять етанол, застосовувати не слід. Взаємодія з речовинами, що використовуються при лабораторних аналізах.

Хибно позитивна реакція на глюкозу в сечі може бути виявлена при застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Цефоперазон натрію являє собою напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик широкого спектра дії. Сульбактам натрію є похідним базового пеніцилінового ядра. Цефоперазон діє шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду стінки бактеріальної клітини. Сульбактам діє як інгібітор бета-лактамаз, відновлюючи тим самим активність цефоперазону щодо штамів, які виробляють бета-лактамазу.

Фармакокінетика. Середня концентрація в сироватці крові, отримана через 30 хв після внутрішньовенного введення 1 г цефоперазону, становить 114 мкг/мл. Середня концентрація в сироватці крові, отримана через 15 хв після внутрішньовенного введення 500 мг і 1000 мг сульбактаму, становить 21 - 40 мкг/мл і 48 - 88 мкг/мл відповідно. Середні значення максимальних концентрацій цефоперазону та сульбактаму після введення 2 г цефоперазону/сульбактаму (1 г цефоперазону, 1 г сульбактаму) внутрішньовенно протягом 5 хв становлять відповідно 130,2 мкг/мл і 236,8 мкг/мл. Це свідчить про більший об’єм розподілу сульбактаму (Vα=18 - 27,6 л) порівняно з розподілом цефоперазону (Vα = 10,2 - 11,3 л).

Зв’язування з білками плазми крові цефоперазону становить 82 - 93 %, сульбактаму – 38 %.

Значної кількості метаболітів цефоперазону в сечу не виявлено. Середні періоди напіввиведення в сироватці цефоперазону і сульбактаму становлять приблизно 2 години і 1 годину. Цефоперазон виводиться, головним чином, з жовчю. Близько 75 - 85 % сульбактаму виводиться з сечею протягом перших 8 годин після введення.

Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю суттєво не змінюється порівняно зі звичайними пацієнтами.

У пацієнтів із порушеннями функції печінки період напіввиведення в сироватці подовжений, а час виведення з сечею збільшений.

Основні фізико-хімічні властивості

білий кристалічний порошок.

Несумісність

Розчини цефоперазону та сульбактаму й аміноглікозидів не слід безпосередньо змішувати, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо комбінована терапія препаратом та аміноглікозидами необхідна, слід застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію із застосуванням окремої вторинної внутрішньовенної трубкової системи, при цьому первинна внутрішньовенна трубкова система повинна бути ретельно промита відповідним розчином у перерві між інфузіями зазначених препаратів. Також доцільно, щоб протягом доби інтервали між введеннями препарату й аміноглікозидів були по можливості якнайтривалішими.

Первинне розведення розчином Рінгера лактату не рекомендовано, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні розчином Рінгера лактату. Для розчинення слід використовувати стерильну воду для ін’єкцій. При подальшому розведенні слід застосовувати двоетапний процес, при якому стерильна вода для ін’єкцій (таблицю наведено у розділі «Спосіб застосування і дози») в подальшому розводиться розчином Рінгера лактату до концентрації сульбактаму 5 мг/мл (використовується розведення 2 мл первинного розчину в 50 мл або 4 мл первинного розчину в 100 мл розчину Рінгера лактату).

Первинне розведення 2 % розчином лідокаїну не рекомендовано, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін′єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні 2 % розчином лідокаїну хлориду. Для розчинення слід застосовувати стерильну воду для ін′єкцій. Для досягнення концентрацій цефоперазону 250 мг/мл або вище при подальшому розведенні слід застосовувати двоетапний процес, при якому стерильна вода для ін΄єкцій у подальшому розводиться 2 % розчином лідокаїну для отримання розчину, що містить до 250 мг цефоперазону та 125 мг сульбактаму на 1 мл приблизно в 0,5 % розчині лідокаїну хлориду.

Препарат фізично несумісний з аміфостином, філграстимом, лабеталолом, меперидином, нікардипіном, ондансетроном, перфеназином, петидином, прометазином, сарграостином, вінорелбіном.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в захищеному від світла місці при температурі 15 - 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 1 г або 2 г порошку у скляних флаконах № 5.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Харбін Фармасьютикал Груп Ко., Лтд, Дженерал Фарм Фекторі Китай для Новахім Індастріз Лімітед, Великобританія.

Місцезнаходження

109, Ксуефу Роад, Нанганг Дистрікт, Харбін, Хейлонгянг, Китай.