Блокиум Б12 лиофилизат для р-ра д/ин по 10 мг №3 во флак с р-лем:

Склад

розчин:

діюча речовина: диклофенаку калію, бетаметазон натрію фосфат;

1 ампула містить диклофенаку калію 75 мг, бетаметазону натрію фосфату 2,63 мг;

допоміжні речовини: спирт бензиловий, натрію гідрофосфат безводний, натрію гідроксид, пропіленгліколь, вода для ін’єкцій, метилпарабен (Е 218), пропілпарабен (Е 216);

ліофілізат:

діюча речовина: гідроксикобаламіну сульфат в перерахунку на гідроксикобаламін;

1 флакон містить гідроксикобаламіну сульфату 10,36 мг, в перерахунку на гідроксикобаламін 10 мг;

допоміжні речовини: маніт (E 421).

Лікарська форма

Ліофілізат для розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Диклофенак, комбінації. Код АТС M01А В55.

Показання

Загострення ревматизму, запальні моно- та полінейропатії.

Протипоказання

• Підвищена чутливість до компонентів препарату або до інших НПЗЗ;
• активна гастродуоденальна виразка;
• гастроінтестинальна кровотеча або перфорація;
• тяжка ниркова та печінкова недостатність;
• декомпенсована серцева недостатність;
• тяжка форма гіпертонічної хвороби;
• системний мікоз;
• активний туберкульоз;
• остеопороз;
• синдром Іценка-Кушинга;
• цукровий діабет;
• гепатит А,В та гепатит не А, не В та інші вірусні інфекції;
• період вакцинації;
• період вагітності або годування груддю;
• внутрішньом’язове введення пацієнтам із ідіопатичною тромбоцитопенічною пурпурою;
• подагра;
• лікування системними коагулянтами;
• дитячий вік.
• застійна серцева недостатність (NYHA II-IV);
• ішемічна хвороба серця у пацієнтів, які мають стенокардію, перенесли інфаркт міокарда;
• цереброваскулярні захворювання у пацієнтів, які перенесли інсульт або мають епізоди транзиторних ішемічних атак;
• захворювання периферичних артерій;
• лікування періопераційного болю при артокоронарному шунтуванні (або використання апарату штучного кровообігу).

Спосіб застосування та дози

Застосовують дорослим внутрішньом’язово. Розчинити вміст флакона з ліофілізатом за допомогою вмісту ампули з розчином.

Внутрішньом’язова ін’єкція з інтервалом у кілька годин 1 або 2 рази на день, глибоко у м’язи (по одній ін’єкції у кожну сідницю). У якості альтернативи 1 ампулу можна комбінувати з іншими лікарськими формами препарату Блокіум Б12 (наприклад, таблетками) до загальної максимальної добової дози диклофенаку калію 150 мг.

Препарат Блокіум Б12, розчин для ін’єкцій не застосовувати більше 2 днів; у разі необхідності лікування можна продовжити таблетками Блокіум Б12.

Препарат слід застосовувати у найменших ефективних дозах протягом найкоротшого періоду часу, враховуючи завдання лікування у кожного окремого пацієнта.

Побічні реакції

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, анорексія, метеоризм, закрепи, діарея, гострі медикаментозні ерозії та виразки ШКТ, шлунково-кишкові кровотечі.

З боку центральної нервової системи: судоми, підвищення внутрішньочерепного тиску з набряком диска зорового нерва (зазвичай після завершення лікування), запаморочення, головний біль, сонливість, роздратованість.

З боку печінки: іноді - підвищення трансаміназ або рідко - гепатити з/без жовтяниці.

З боку шкіри: іноді - еритема та висипання на шкірі, дерматит, висипання, ангіоневротичний набряк. Рідко - кропив’янка. Описані окремі випадки синдрому Стівенса-Джонсона, ексудативна поліморфна еритема та токсичний епідермоліз. Погіршення загоювання ран, потоншання шкіри, петехії та екхімози, еритема обличчя. При введенні – печіння, утворення інфільтрату.

З боку нирок: ізольовані випадки гострої ниркової недостатності, гематурії та протеїнурії, олігурія, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз, азотемія.

З боку кровоносної системи: ізольовані випадки лейкопенії, гемолітичної анемії та агранулоцитозу.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, застійна серцева недостатність та прискорене серцебиття.

З боку водно-електролітного балансу: затримка натрію, едема, підвищене виділення калію та гіпокаліємічний алкалоз.

З боку скелетно-м’язової системи: м’язова слабкість, міопатія, втрата м’язової маси, остеопороз, переломи хребта внаслідок компресії, асептичний некроз головки стегнової кістки та/або патологічні переломи довгих кісток, розриви сухожиль, нестабільність суглобів (після багаторазових введень).

З боку ендокринної системи: порушення менструального циклу, розвиток кушингоїдної конституції, призупинення росту дитини, адреналова недостатність, особливо при виникненні стресової ситуації (після травм, хірургічних втручань, системних захворювань). Знижена толерантність до карбогідратів.

Психоневрологічні розлади: ейфорія, зміна настрою, депресія (з вираженими психотичними реакціями), підвищена дратівливість, безсоння.

З боку органів чуття: задня субкапсулярна катаракта, підвищення внутрішньоочного тиску, глаукома, екзофтальм та дзвін у вухах.

Розлади метаболізму: негативний азотний баланс унаслідок катаболізму білка.

Інші: бронхоспазм, системні анафілактичні реакції.

Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать про підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда чи інсульту), пов'язаний із застосуванням диклофенаку зокрема у високих терапевтичних дозах (150 мг на добу) та при тривалому застосуванні.

Передозування

Симптоми. Типова клінічна картина при передозуванні препарату відсутня. Передозування може спричинити такі симптоми як блювання, гастроінтестинальну кровотечу, діарею, запаморочення, дзвін у вухах або судоми. У випадку тяжкого отруєння можлива гостра ниркова недостатність та ураження печінки.

Лікування. Лікування гострого отруєння нестероїдними протизапальними засобами складається у першу чергу з підтримуючих заходів та симптоматичного лікування.

Форсований діурез, діаліз або гемоперфузія, не можуть гарантувати виведення нестероїдних протизапальних засобів унаслідок їх високого зв’язування з протеїнами плазми крові та інтенсивним метаболізмом.

Симптоми передозування бетаметазону.

Гостре передозування бетаметазону не створює ситуації, що становить загрозу для життя. Введення протягом кількох днів високих доз глюкокортикостероїдів не призводить до небажаних наслідків (за винятком випадків застосування дуже високих доз або у разі застосування при цукровому діабеті, глаукомі, загостренні ерозивно-виразкових уражень ШКТ або у хворих, які одночасно проходять терапію препаратами дигіталісу, діуретиками, що виводять калій).

Лікування. Потрібний ретельний медичний контроль за станом хворого. Необхідно підтримувати оптимальне споживання рідини та контролювати вміст електролітів у плазмі та в сечі, приділяючи при цьому особливу увагу балансу в організмі натрію та калію. При виявленні дисбалансу цих іонів необхідно проводити відповідну терапію.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Протипоказано приймати жінкам у період вагітності або годування груддю.

Діти

Препарат протипоказано застосовувати дітям.

Особливості застосування

Перед початком курсу лікування слід ретельно обстежити пацієнта з метою виключення виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки. Для зниження ризику розвитку побічних реакцій необхідно, при можливості, призначати препарат у мінімальних дозах, особливо для ослаблених пацієнтів та людей літнього віку.

Бетаметазон може маскувати ознаки інфекцій. Під час лікування Блокіумом Б12 пацієнтам не слід проводити імунізацію у зв’язку з можливою зміною імунної відповіді. Препарат не слід застосовувати пацієнтам з підозрою на інфекції, викликані Strongyloides, оскільки можна спровокувати поширення інфекції та викликати стан, що становить загрозу для життя. Пацієнтам хворим на латентний туберкульоз або з підвищеною реактивністю до туберкуліну необхідно знаходитись під наглядом лікаря, оскільки хвороба може активуватись.

Блокіум Б12 містить диклофенак, тому його слід призначати з обережністю пацієнтам з розладами серцево-судинної системи, нирок та печінки, пацієнтам, яким проводилось хірургічне втручання або пацієнтам, у яких зменшений внутрішньосудинний об’єм. Диклофенак може викликати випадки загострення хвороби у пацієнтів з печінковою порфірією та з бронхіальною астмою.

Призначати Блокіум Б12, який містить диклофенак, пацієнтам зі значними факторами ризику кардіоваскулярних явищ (таких як гіпертонія, гіперліпідімія, цукровий діабет, куріння) можна лише після ретельної клінічної оцінки. Оскільки кардіоваскулярні ризики диклофенаку можуть зростати зі збільшенням дози та тривалості лікування, його необхідно застосовувати якомога коротший період та у найнижчій ефективній дозі. Слід періодично переглядати потребу пацієнта у застосуванні диклофенаку для полегшення симптомів та відповідь на терапію.

Блокіум Б12 слід призначати з обережністю пацієнтам з гемостатичними розладами, диверкулітом, зі свіжим анастомозом кишечнику, виразкою шлунка, виразковим колітом, абсцесом або іншими гнійними інфекціями, гіпертонічною хворобою, остеопорозом та міастенією гравіс. З обережністю слід призначати препарат при очному герпесі, емоційній нестабільності або психотичній схильності та гіпотиреоїдизмі.

З обережністю застосовувати пацієнтам віком понад 65 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Слід утримуватися від від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами у період лікування препаратом.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

При одночасному призначенні Блокіуму Б12 з іншими системними нестероїдними протизапальними засобами збільшується частота виникнення побічних ефектів. Рекомендований суворий контроль коагуляції у пацієнтів, які лікуються пероральними антикоагулянтами, оскільки кортикостероїди і диклофенак підвищують ризик геморагій.

Блокіум Б12 може інгібувати фармакологічну дію діуретиків. Він також може призводити до підвищення рівня калію у сироватці крові при призначенні з калій зберігаючими діуретиками.

При призначенні Блокіуму Б12 за 24 години до та після прийому метотрексату може підвищуватись рівень останнього в крові та його токсичність.

При паралельному прийомі Блокіуму Б12 та препаратів літію може підвищуватися рівень останнього без видимих ознак передозування.

Оскільки Блокіум Б12 містить стероїдний гормон (бетаметазон) у своєму складі, слід взяти до уваги наступне.

При одночасному прийомі препарату з еритроміцином, астемізолом, бепридилом, галофантрином, пентамідином, терфенадином, сультопридом, вікаміном, аміодароном, бретиліумом, диспопірамідом, гуїнідином, солатололом виникає ризик розвитку двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії (гіпокаліємія, брадикардія та подовження QT-інтервалу підвищують ризик розвитку аритмії).

Поєднання, які потребують обережності при застосуванні

Ізоніазид: при одночасному застосуванні з кортикостероїдами рівень ізоніазиду у плазмі крові знижується, тому потрібен клінічний та мікробіологічний нагляд.

Фенобарбітал, фенітоїн, примідон, карбамазепін, рибафурин, рифампіцин є ферментативними індукторами, які знижують ефективність кортикостероїдів. Тому рекомендовано відкоригувати дозу препарату протягом та після лікування цими медикаментами.

Ацетилсаліцилова кислота: кортикостероїди прискорюють елімінацію саліцилатів, тому після перерви у лікуванні кортикостероїдами існує ризик передозування саліцилатів. Рекомендовано коригування дози саліцилатів при припиненні лікування кортикостероїдами.

Взаємодії, які необхідно взяти до уваги

Антигіпертензивні препарати: кортикостероїди зменшують терапевтичні ефекти гіпотензивних препаратів.

α-інтерферон: кортикостероїди можуть інгібувати його терапевтичну дію.

Вакцини з послабленими мікроорганізмами: існує ризик розвитку системних захворювань, які можуть призвести до летальних наслідків. Ризик збільшується переважно у пацієнтів з імунодепресивними станами.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Диклофенак: нестероїдний протизапальний засіб, який виявляє виражену протизапальну, аналгезуючу, протиревматичну та помірну жарознижувальну та антиагрегаційну дію. Механізм дії пов’язаний з пригніченням активності циклооксигенази – основного фермента метаболізму арахідонової кислоти, у результаті чого блокуються реакції арахідонового каскаду. Аналгезивна дія зумовлена двома механізмами: периферичним (через пригнічення синтезу простагладинів) та центральним (за рахунок інгібування синтезу простагладинів у центральній та периферичній нервовій системі).

Бетаметазон: глюкокортикоїдний засіб, який має протизапальну, антиексудативну (протинабрякову) та імуносупресивну дію. Бетаметазон знижує виділення медіаторів запалення (з еозинофілів та тучних клітин), інтерлейкінів 1 та 2, γ-інтерферону (з лімфоцитів та макрофагів), гальмує активність гіалуронідази та знижує проникність судинної стінки. Взаємодіє зі специфічними рецепторами у цитоплазмі клітини, стимулує синтез РНК, індукує утворення білків, в т.ч. ліпокортину, що опосередковують клітинні ефекти. Ліпокортин пригнічує фосфоліпазу А₂, блокує ліберацію арахідонової кислоти та біосинтез ендоперикисів, ПТ, лейкотрієнів, що сприяють розвитку запалення, алергії та інших патологічних процесів.

Вітамін В₁₂ необхідний для клітинного росту та реплікації. Він має високу біологічну активність та бере участь у вуглеводному, білковому і ліпідному обміні. Підвищує регенерацію тканин, нормалізує кровотворення, функції печінки та нервової системи. В організмі перетворюється на кофактор – кобамід, що входить до складу багаточисельних ферментів, у т.ч. до складу редуктази, що відновлює фолієву кислоту у тетрагідрофолієву. Кобамід бере участь у перенесенні метильних та інших одновуглецевих фрагментів і тому необхідний для утворення дезоксирибози та ДНК, метіоніну та S-аденозилметіоніну з гомоцистеїну, креатину, у синтезі ліпотропного фактора – холіну, для перетворення метилмалонової кислоти у бурштинову, що входить до складу мієліну.

Фармакокінетика.

Після внутрішньом’язового введення 75 мг диклофенаку його всмоктування розпочинається одразу. Максимальна концентрація у плазмі, середнє значення якої становить приблизно  2,5 мкг/мл (8 мкмоль/л), досягається приблизно через 20 хвилин. Одразу ж після її досягнення спостерігається швидке зниження концентрації препарату у плазмі. Кількість активної речовини, що всмоктується, перебуває у лінійній залежності від величини дози препарату.

Величина площі під кривою «концентрація − час» (AUC) після внутрішньом’язового введення диклофенаку приблизно у 2 рази більша, ніж після його перорального або ректального застосування, оскільки в останніх випадках приблизно половина кількості диклофенаку метаболізується при «першому проходженні» через печінку.

Зв’язування диклофенаку з білками сироватки крові становить 99,7 %, воно відбувається переважно з альбуміном (99,4 %). Уявний об’єм розподілу становить 0,12–0,17 л/кг.

Диклофенак проникає у синовіальну рідину, де його максимальна концентрація досягається на 2-4 години пізніше, ніж у плазмі крові. Уявний період напіввиведення із синовіальної рідини становить 3-6 годин. Через 2 години після досягнення максимальної концентрації у плазмі концентрація диклофенаку в синовіальній рідині вища, ніж у плазмі, і її значення залишаються вищими протягом 12 годин.

Метаболізм диклофенаку здійснюється частково шляхом глюкуронізації незміненої молекули, але, головним чином, за допомогою одноразового і багаторазового метоксилювання, що призводить до утворення кількох фенольних метаболітів (3’-гідрокси-, 4’-гідрокси-, 5’-гідрокси-,4’,5-дигідрокси- та 3’-гідрокси-4’-метоксидиклофенаку), більшість з яких перетворюється у глюкуронідні кон’югати. Два з цих фенольних метаболітів біологічно активні, але значно меншою мірою, ніж диклофенак.

Загальний системний плазмовий кліренс диклофенаку становить 263±56 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення становить 1-2 години. Період напіввиведення 4-х метаболітів, включаючи два фармакологічно активних, також нетривалий і становить 1-3 години. Один із метаболітів,3’-гідрокси-4’-метоксидиклофенак, має довший період напіввиведення, проте цей метаболіт повністю неактивний.

Приблизно 60 % застосованої дози препарату виводиться з сечею у вигляді глюкуронових кон’югатів незміненої активної речовини, а також у вигляді метаболітів, більшість із яких являють собою глюкуронові кон’югати. У незмінному стані виводиться менше 1 % диклофенаку. Решта застосованої дози препарату виводиться у вигляді метаболітів з жовчю та калом.

Бетаметазону натрію фосфат − легкорозчинний компонент, який швидко абсорбується з місця введення, що забезпечує швидкий початок терапевтичної дії. Бетаметазон зв’язується з протеїнами плазми крові на 64 % та має період напіввиведення 5-6 годин.

Вітамін В₁₂ переважно міститься у клітинах печінкової паренхіми, які складають основні його запаси. У крові зв'язується із транскобаламінами І і II, які транспортують його у тканини. Зв'язок з білками плазми − 90 %. Час досягнення максимальної концентрації (TСmax) після внутрішньом'язового введення становить близько 1 години. З печінки виводиться з жовчю в кишечник і знову всмоктується в кров. Період напіввиведення (Т1/2) з печінки - 500 днів. Виводиться при нормальній функції нирок − 7-10 % нирками, приблизно 50 % − з каловими масами; при зниженій функції нирок − 0-7 % нирками, 70-100 % − з каловими масами. Проникає крізь плацентарний бар'єр.

Основні фізико-хімічні властивості

ампула з розчином: прозорий безбарвний розчин, без запаху, без видимих сторонніх часточок; флакон з ліофілізатом: рожеві гранули, без видимих сторонніх часточок.

Несумісність

Препарат не слід змішувати в одному шприці з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в сухому місці, при температурі не вище 25 ºС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

1 картонна коробка містить: 3 або 5 флаконів з ліофілізатом та 3 або 5 ампул з розчинником.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Лабораторія Касаско А.П.Т.Т.

Місцезнаходження

Бояка 237 (С1406ВНС), Буенос-Айрес, Аргентина.