Бидоп

Склад

діюча речовина: бісопрололу фумарат;

1 таблетка містить 2,5 мг або 5 мг, або 10 мг бісопрололу фумарату;

допоміжні речовини:

таблетки по 2,5 мг:

лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кросповідон;

таблетки по 5 мг:

лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кросповідон, заліза оксид жовтий (Е 172);

таблетки по 10 мг:

лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кросповідон, заліза оксид жовтий (Е 172) заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма

Таблетки.

Фармакотерапевтична група

Селективні блокатори бета-адренорецепторів. Код АТС С07А В07.

Показання

Для дози 2,5 мг

Лікування компенсованої хронічної серцевої недостатності з порушенням систолічної функції лівого шлуночка, як доповнення до терапії інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), сечогінними засобами, при необхідності − серцевими глікозидами.

Для дози 5 мг та 10 мг

Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця (стенокардія), компенсована хронічна серцева недостатність зі систолічною дисфункцією лівого шлуночка.

Протипоказання

• Гіперчутливість до бісопрололу або до будь-якої з допоміжних речовин препарату;
• гостра серцева недостатність або хронічна серцева недостатність у стані декомпенсації, коли потрібна внутрішньовенна інотропна терапія;
• кардіогенний шок;
• атріовентрикулярна блокада ІІ або ІІІ ступеня (при відсутності штучного водія ритму);
• синдром слабкості синусового вузла;
• синоаурикулярна блокада;
• симптоматична брадикардія (частота серцевих скорочень менше 60 ударів за хвилину);
• артеріальна гіпотензія з клінічними проявами (систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт.ст.);
• тяжка форма бронхіальної астми або тяжка форма хронічного обструктивного захворювання легень;
• тяжкі форми оклюзійного порушення периферичного кровообігу, хвороба Рейно;
• нелікована феохромоцитома;
• метаболічний ацидоз.

Спосіб застосування та дози

Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця (стенокардія)

Рекомендована доза становить 5 мг (1 таблетка препарату Бідоп 5 мг) на добу. У разі необхідності добову дозу можна збільшити до 10 мг (1 таблетка препарату Бідоп 10 мг) на добу. Збільшення дози допускається лише в окремих випадках. Максимальна добова доза − 20 мг.

Компенсована хронічна серцева недостатність з порушенням систолічної функції лівого шлуночка

Стандартне лікування хронічної серцевої недостатності передбачає застосування інгібітору АПФ (або блокатора ангіотензинових рецепторів у випадках непереносимості інгібіторів АПФ), бета-адреноблокатора, діуретиків і, коли це доречно, серцевих глікозидів. Терапію бісопрололом можна починати тільки в тому випадку, якщо пацієнт компенсований (немає ознак гострої серцевої недостатності).

У період титрування дози і потому у пацієнтів, які отримують бісопролол, можуть спостерігатися минуще посилення серцевої недостатності, артеріальна гіпотензія і брадикардія.

Титрування дози

Лікування бісопрололом компенсованої хронічної серцевої недостатності вимагає титрування дози.

Терапію бісопрололом слід починати з поступового збільшення дози, діючи поетапно:

1,25 мг один раз на добу протягом 1 тижня; при задовільній переносимості дозу препарату збільшити до 2,5 мг один раз на добу протягом наступного тижня; при задовільній переносимості дозу препарату збільшити до 3,75 мг один раз на добу протягом наступного тижня; при задовільній переносимості дозу препарату збільшити до 5 мг один раз на добу протягом наступних 4 тижнів; при задовільній переносимості дозу препарату збільшити до 7,5 мг один раз на добу протягом наступних 4 тижнів; при задовільній переносимості дозу препарату збільшити до 10 мг один раз на добу для підтримуючої терапії.

Максимальна рекомендована доза бісопрололу становить 10 мг один раз на добу.

На етапі титрування рекомендується ретельно контролювати показники життєво важливих функцій (частота серцевих скорочень, артеріальний тиск) і ознаки посилення серцевої недостатності. Такі ознаки можуть з’явитися протягом першого дня після початку терапії бісопрололом.

Модифікація дози

Якщо максимальна рекомендована доза препарату характеризується поганою переносимістю, можна поступово знизити дозу.

У разі минущого посилення серцевої недостатності, а також при розвитку артеріальної гіпотензії або брадикардії необхідно переглянути дози препаратів, які застосовують для супутньої терапії. Крім того, може з’явитися потреба в тому, щоб тимчасово знизити дозу або повністю припинити прийом бісопрололу. Після стабілізації стану хворого завжди слід оцінювати можливість відновлення терапії і (або) збільшення дози бісопрололу. Якщо прийнято рішення про припинення терапії, то дозу препарату необхідно знижувати поступово, оскільки різка відміна може призвести до раптового погіршення стану пацієнта.

У цілому, лікування бісопрололом компенсованої хронічної серцевої недостатності за своїм характером є довгостроковим.

Спосіб застосування

Бісопролол у таблетках необхідно приймати вранці, можна з їжею. Таблетки слід ковтати не розжовуючи і запивати невеликою кількістю рідини.

Пацієнти з порушенням функції нирок або печінки

Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця та порушенням функцій печінки або нирок легкого і середнього ступеня тяжкості підбір дози зазвичай робити не потрібно. Для пацієнтів з тяжкою формою ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) і пацієнтів з тяжкою формою печінкової недостатності добова доза не повинна перевищувати 10 мг Бідопу.

Пацієнти літнього віку

Корекція дози препарату не потрібна.

Побічні реакції

Небажані ефекти класифікують за частотою виникнення:

дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100 і < 1/10), іноді (> 1/1000 і < 1/100), рідко (> 1/10000 і < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000).

З боку нервової системи.

Часто: запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування, звичайно слабковиражені і проходять протягом 1-2 тижнів).

Іноді: порушення сну, депресії.

Рідко: галюцинації, парестезії.

З боку органів зору.

Рідко: зниження сльозовиділення (потрібно враховувати при носінні контактних лінз).

Дуже рідко: кон’юнктивіт.

З боку органів слуху.

Рідко: розлади слуху.

З боку серцево-судинної системи.

Дуже часто: брадикардія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю).

Часто: відчуття холоду або нерухомості кінцівок, ознаки погіршення серцевої недостатності на початку лікування (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю).

Іноді: порушення атріовентрикулярної провідності (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця), ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи.

Іноді: бронхоспазм у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі та хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів.

Рідко: алергічний риніт.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Часто: нудота, блювання, діарея, запор.

З боку печінки.

Рідко: порушення метаболізму (підвищення рівня тригліцеридів у крові), підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові (АСТ, АЛТ), гепатит.

З боку шкіри та кістково-м’язової системи.

Іноді: м’язова слабкість, судоми.

Рідко: реакції гіперчутливості − свербіж, підвищена пітливість, висипання.

Дуже рідко: випадання волосся, при лікуванні блокаторами бета-рецепторів може спостерігатись погіршення стану хворих на псоріаз у вигляді псоріатичного висипу.

З боку сечостатевої системи.

Рідко: порушення потенції.

Загальні розлади.

Часто: астенія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю), втомлюваність (особливо на початку лікування, звичайно слабковиражені і проходять протягом 1-2 тижнів).

Іноді: астенія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця).

Передозування

Найчастіше при передозуванні бета-адреноблокаторів можна очікувати розвитку брадикардії, артеріальної гіпотензії, бронхоспазму, гострої серцевої недостатності і гіпоглікемії. Відомості про передозування бісопрололу вельми обмежені. На сьогодні зареєстровані лише кілька випадків передозування цього препарату. При цьому у пацієнтів спостерігалися брадикардія і (або) артеріальна гіпотензія. У всіх випадках було досягнуто повного одужання. Чутливість до разової високої дози бісопрололу варіює в широких межах. Судячи з усього, пацієнти із серцевою недостатністю мають дуже високу чутливість до препарату.

У цілому, при передозуванні рекомендується припинити терапію бісопрололом, а також почати підтримуюче і симптоматичне лікування.

Брадикардія: внутрішньовенне введення атропіну. При недостатній ефективності атропіну можна застосовувати ізопреналін або інший препарат з позитивною хронотропною дією. Введення цих препаратів вимагає обережності. У деяких випадках може знадобитися встановлення водія ритму.

Артеріальна гіпотензія: внутрішньовенна інфузійна терапія та введення вазопресорів. Позитивний ефект може дати внутрішньовенне введення глюкагону.

Атріовентрикулярна блокада (ІІ чи ІІІ ступеня): ретельний моніторинг показників життєво важливих функцій, інфузія ізопреналіну або тимчасове встановлення штучного водія ритму.

Гостре посилення серцевої недостатності: внутрішньовенне введення сечогінних препаратів, інотропних засобів, вазодилататорів.

Бронхоспазм: введення бронхолітиків, таких як орципреналін, бета2-симпатоміметиків і (або) амінофіліну.

Гіпоглікемія: внутрішньовенне введення глюкози.

Обмежені дані свідчать про те, що бісопролол погано виводиться з організму при діалізі.

Застосування в період вагітності або годування груддю

Вагітність

Бісопролол володіє фармакологічним ефектом, який виявляє несприятливий вплив на перебіг вагітності і розвиток плода (новонародженого). У цілому, бета-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що збільшує ризик затримки росту ембріона, внутрішньоутробної загибелі плода, передчасного переривання вагітності і передчасних пологів. Небажані ефекти (наприклад гіпоглікемія і брадикардія) можуть спостерігатися як у ембріонів, так і у новонароджених. Бісопролол не рекомендується застосовувати під час вагітності. Виняток становлять випадки, коли користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Рекомендується здійснювати моніторинг матково-плацентарного кровотоку та внутрішньоутробного росту плода. При несприятливому впливі бісопрололу на перебіг вагітності і (або) розвиток плода слід розглянути можливість призначення альтернативної терапії. Крім того, необхідно ретельно контролювати стан новонароджених. Гіпоглікемія і брадикардія, як правило, реєструються протягом перших 3 днів післяпологового періоду.

Годування груддю

Немає інформації про здатність бісопрололу проникати в грудне молоко, а також даних про безпеку бісопрололу для немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні. У зв’язку з цим грудне вигодовування не рекомендується проводити на тлі терапії бісопрололом.

Діти

Досвіду застосування бісопрололу дітям немає, тому препарат не можна рекомендувати для лікування дітей.

Особливості застосування

Лікування бісопрололом компенсованої хронічної серцевої недостатності необхідно починати з титрування дози.

При відсутності абсолютних показань терапію бісопрололом не слід припиняти різко, оскільки це може призвести до минущого погіршення роботи серця. Особливо це стосується пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Початок лікування бісопрололом компенсованої хронічної серцевої недостатності вимагає постійного моніторингу.

Нині немає досвіду терапевтичного застосування бісопрололу пацієнтам із серцевою недостатністю з такими захворюваннями і станами:

• інсулінозалежний цукровий діабет (I тип);
• тяжкі порушення функції нирок;
• тяжкі порушення функції печінки;
• рестриктивна кардіоміопатія;
• застійна серцева недостатність;
• гемодинамічно значуще органічне ураження клапанів серця;
• інфаркт міокарда, який розвинувся протягом останніх трьох місяців.

Бісопролол слід з обережністю застосовувати при:

• цукровому діабеті з вираженими коливаннями рівня глюкози в крові; ефекти бісопрололу (наприклад тахікардія, серцебиття або рясне потовиділення) можуть маскувати симптоми гіпоглікемії;
• суворому голодуванні;
• специфічній гіпосенсибілізуючій терапії. Подібно до інших бета-адреноблокаторів, бісопролол здатний підвищувати чутливість організму до алергенів і посилювати анафілактичні реакції. Терапія адреналіном не завжди забезпечує бажаний терапевтичний ефект;
• атріовентрикулярній блокаді I ступеня;
• стенокардії Принцметала;
• оклюзійному ураженні периферичних артеріальних судин. Може спостерігатися посилення клінічних проявів (частіше − на початку терапії бісопрололом).

Хворі на псоріаз та пацієнти з анамнестичними даними на користь псоріазу повинні отримувати бета-блокатори (в тому числі бісопролол) тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Терапія бісопрололом може маскувати симптоми тиреотоксикозу.

При лікуванні хворих на феохромоцитому терапію бісопрололом не слід розпочинати до застосування альфа-адреноблокаторів.

Блокада бета-адренорецепторів зменшує вірогідність розвитку порушень ритму серця та ішемії міокарда під час індукції анестезії та інтубації трахеї, а також у післяопераційному періоді. Сьогодні рекомендується продовжувати підтримуючу терапію бета-адреноблокаторами у передопераційному періоді. Анестезіолог повинен знати про те, що пацієнт отримує бета-адреноблокатори, оскільки взаємодія бета-адреноблокаторів з іншими лікарськими засобами може призводити до розвитку брадіаритмій, пригнічення рефлекторної тахікардії і придушення рефлекторної здатності компенсувати крововтрату. Якщо вважається, що терапію бета-адреноблокаторами необхідно припинити у передопераційному періоді, то відміну слід виконувати поступово і завершити приблизно за 48 годин до анестезії.

Хворим на бронхіальну астму та з іншою хронічною обструктивною патологією легень, яка може супроводжуватися клінічними проявами, рекомендується супутня терапія бронхолітиками. Іноді у хворих на бронхіальну астму збільшується опір дихальних шляхів. У таких випадках може виникнути необхідність у підвищенні дози бета2-адреноміметиків.

Лактоза. До складу цього лікарського засобу входить лактоза. Цей препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

В індивідуальних випадках на початку лікування та при заміні препарату, а також при взаємодії з алкоголем може бути знижена здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Нерекомендовані комбінації

Антиаритмічні препарати I класу (наприклад хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон). Може спостерігатися посилення впливу на час атріовентрикулярної провідності та збільшення негативного інотропного ефекту.

Блокатори кальцієвих каналів із групи верапамілу і меншою мірою − з групи дилтіазему. Негативний вплив на скоротливість і атріовентрикулярну провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які отримують терапію бета-адреноблокаторами, може супроводжуватися розвитком вираженої артеріальної гіпотензії та атріовентрикулярної блокади.

Антигіпертензивні засоби центральної дії (наприклад клофелін, метилдопа, моксонідин, рилменідин). Супутнє застосування антигіпертензивних препаратів центральної дії може додатково знизити симпатичний тонус центральної нервової системи і, як наслідок, зменшити частоту серцевих скорочень і серцевий викид, а також спричинити вазодилатацію. Різке припинення терапії, особливо в умовах попередньої відміни бета-адреноблокаторів, може збільшити ризик розвитку ефекту рикошету (артеріальна гіпертензія).

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю

Блокатори кальцієвих каналів дигідропіридинового типу (наприклад фелодипін і амлодипін). Не можна виключити, що супутнє застосування може збільшити ризик артеріальної гіпотензії і зниження насосної функції шлуночка у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Антиаритмічні препарати III класу (наприклад аміодарон). Може спостерігатися посилення впливу на час атріовентрикулярної провідності.

Парасимпатоміметичні препарати. Супутнє застосування може збільшувати час атріовентрикулярної провідності та підвищувати ризик розвитку брадикардії.

Бета-адреноблокатори, призначені для місцевого застосування (наприклад очні краплі для лікування глаукоми). Можливе потенціювання системних ефектів бісопрололу.

Інсулін і пероральні цукрознижувальні препарати. Посилення гіпоглікемічного ефекту. Блокада бета-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.

Анестетики. Пригнічення рефлекторної тахікардії і збільшення ризику артеріальної гіпотензії.

Препарати наперстянки. Збільшення часу атріовентрикулярної провідності, зменшення частоти серцевих скорочень.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Можуть пригнічувати гіпотензивні ефекти бісопрололу.

Бета-симпатоміметики (наприклад ізопреналін, добутамін). Комбінація з бісопрололом може пригнічувати ефекти обох препаратів.

Симпатоміметики, що діють як на бета-, так і на альфа-адренорецептори (наприклад норадреналін, адреналін). Комбінація з бісопрололом може посилювати альфа-адренорецептор-опосередкований судинозвужувальний вплив цих препаратів, що призводить до зростання рівня артеріального тиску і загострення переміжної кульгавості. Подібна взаємодія більш імовірна при застосуванні неселективних бета-адреноблокаторів.

Супутнє застосування антигіпертензивних препаратів або інших препаратів, що знижують артеріальний тиск (наприклад трициклічних антидепресантів, барбітуратів, фенотіазинів), може збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

Комбінації, що потребують уваги

Мефлохін. Підвищений ризик брадикардії.

Інгібітори моноаміноксидази (МАО) (за винятком інгібіторів МАО-В). Посилення гіпотензивного ефекту бета-адреноблокаторів разом з ризиком розвитку гіпертонічного кризу.

Рифампіцин. Незначне зменшення періоду напіввиведення бісопрололу, що, можливо, обумовлено індукцією печінкових ферментів, що відповідають за метаболізм препарату. Як правило, необхідності у корекції дози немає.

Похідні ерготаміну. Посилення порушень периферичного кровообігу.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Бісопролол є високоселективним блокатором бета1-адренорецепторів, для якого нехарактерна внутрішня симпатоміметична і значуща мембраностабілізуюча активність. Бісопролол характеризується слабким афінітетом до бета2-адренорецепторів гладкої мускулатури бронхів і судин, а також до бета2-адренорецепторів, які беруть участь у метаболічній регуляції. Таким чином, бісопролол не повинен впливати на опір дихальних шляхів і бета2-опосередковані метаболічні ефекти. Селективність бісопрололу відносно бета1-адренорецепторів поширюється за межі терапевтичного діапазону доз.

Фармакокінетика.

Бісопролол добре всмоктується і його біодоступність після перорального прийому досягає приблизно 90 %. Рівень зв’язування бісопрололу з білками плазми крові становить орієнтовно 30 %. Об’єм розподілу бісопрололу − 3,5 л/кг. Загальний кліренс препарату − 15 л/год.

Період напіввиведення з плазми крові, що становить 10-12 годин, забезпечує ефективність бісопрололу протягом 24 годин при застосуванні один раз на добу.

Бісопролол виводиться з організму двома шляхами. 50 % препарату метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів, які екскретуються нирками. Інші 50 % бісопрололу виводяться з організму нирками у незміненому вигляді. Оскільки елімінація препарату однаковою мірою забезпечується печінкою та нирками, при лікуванні пацієнтів з порушенням функції печінки або з нирковою недостатністю необхідності у корекції дози бісопрололу немає. Фармакокінетика препарату у пацієнтів з компенсованою хронічною серцевою недостатністю та супутніми порушеннями функції нирок або печінки не вивчена.

Фармакокінетика бісопрололу носить лінійний характер і не залежить від віку пацієнта.

У хворих на хронічну серцеву недостатність (III клас NYHA) концентрація бісопрололу у плазмі крові та період напіввиведення препарату більші, ніж у здорових добровольців. При добовій дозі 10 мг максимальна концентрація бісопрололу у плазмі крові в рівноважному стані становить 64 ± 21 нг/мл, а період напіввиведення − 17 ± 5 годин.

Основні фізико-хімічні властивості

таблетки по 2,5 мг:

білі, овальні таблетки з рискою з двох боків, з маркуванням «ВІ» зліва від риски та цифрою «2.5» справа від риски з одного боку;

таблетки по 5 мг:

круглі, двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з вкрапленнями, з маркуванням «ВІ» по центру над рискою та цифрою «5» нижче риски з одного боку та без риски з іншого;

таблетки по 10 мг:

круглі, двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з вкрапленнями, з маркуванням «ВІ» по центру над рискою та цифрою «10» нижче риски з одного боку та без риски з іншого.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С.

Упаковка

14 таблеток по 2,5 мг або по 5 мг, або по 10 мг у блістері; по 1 або, 2 або 4 блістери в упаковці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Заявник

ВАТ «Гедеон Ріхтер», Угорщина.

Gedeon Richter Plc., Hungary.

Місцезнаходження

Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.

Н–1103, Budapest, Gyömrői ut. 19-21, Hungary.

Виробники

Ніч Дженерікс Лімітед, Ірландія.

Niche Generics Limited, Irland.

ЗАТ «ГЕДЕОН РІХТЕР-РУС», Російська Федерація.

CJSC GEDEON RICHTER-RUS, Russian Federation.

Місцезнаходження

Юніт 5, 151 Балдойль Індастріал Естейт, Дублін 13, Ірландія.

Unit 5, 151 Baldoyle Indastrial Estate, Dublin 13, Irland.

Вул. Лєсная, 40, сел. Шувоє, Московська область, Єгор’євський район, 140342, Російська Федерація.

Lesnaya St. 40, Shuvoye, Moscow region, Yegoriyevsky district, 140342, Russian Federation.