Антрацин раствор д/ин 2 мг/мл по 5 мл №1 во флак:

Склад

діюча речовина: epirubicin;

1 мл розчину місить епірубіцину гідрохлориду 2 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін’єкцій, кислота хлористоводнева.

Лікарська форма

Розчин для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група

Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати. Антрацикліни та споріднені сполуки.

Код АТС L01D B03.

Показання

Лікування перехідноклітинного раку сечового міхура; раку молочної залози (ранніх і пізніх стадій, метастазів), шлунка і стравоходу, голови і шиї, яєчників, підшлункової залози, прямої кишки, первинного гепатоцелюлярного раку, гострого лейкозу, дрібноклітинного і недрібноклітинного раку легенів, Ходжкінської і неходжкінської лімфоми, множинної мієломи, гормонрефрактерного раку передміхурової залози, саркоми м'яких тканин і кісток.

Протипоказання

Підвищена чутливість до епірубіцину або до будь-якого іншого компонента препарату, до інших антрациклінів та антраценедіонів.

Персистуюча мієлосупресія (кількість нейтрофілів менше ніж 1500/мм³), тяжкі ураження печінки, тяжка серцева недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, тяжка аритмія, раніше проведене лікування максимальними кумулятивними дозами епірубіцину та/або іншими антрациклінами чи антраценедіонами.

Внутрішньоміхурове застосування – інвазивна пухлина, що проросла в стінку сечового міхура, інфекції сечовивідних шляхів, цистит.

Спосіб застосування та дози

Епірубіцин вводиться внутрішньовенно.

Загальна курсова доза препарату залежить від його застосування у різних лікувальних схемах (наприклад, як монотерапія або у поєднанні з іншими цитотоксичними препаратами) відповідно до показань.

Епірубіцин слід вводити у трубку системи для внутрішньовенної інфузії з вільним потоком рідини (0,9 % розчин натрію хлориду або 5 % розчин глюкози). З метою зменшення ризику розвитку тромбозу або перивенозної екстравазації препарат вводять протягом 3 - 20 хв (залежно від дози і об’єму розчину). У разі, якщо препарат вводять у катетеризовану вену, то перед введенням препарату катетер слід промити 0,9 % розчином натрію хлориду. Введення шляхом внутрішньовенної ін’єкції не рекомендовано через ризик екстравазації, яка може статися навіть за умов вільного потоку крові при аспірації через голку.

Стандартний стартовий дозовий режим. У разі монотерапії епірубіцином рекомендована стандартна стартова курсова доза для дорослих становить 60 - 120 мг/м² площі поверхні тіла. У разі застосування епірубіцину як компонента ад’ювантної терапії у хворих на рак молочної залози з ураженими аксилярними лімфовузлами рекомендована стартова доза препарату становить 100 ‑ 120 мг/м² площі поверхні тіла. Загальну стартову курсову дозу можна вводити разово або розділити на 2 - 3 послідовні доби. За умови нормального відновлення стану хворого після препарат-індукованої інтоксикації (зокрема, депресія кісткового мозку і стоматит) наступні цикли лікування слід повторювати через кожні 3 - 4 тижні. Якщо епірубіцин призначають у комбінації з іншими цитотоксичними препаратами, що може спричинити потенціювання їх токсичної дії, курсову дозу епірубіцину швидкорозчинного слід зменшити.

Найвища стартова доза. Найвищі стартові дози можуть застосовуватись у лікуванні раку молочної залози або легенів. У разі монотерапії епірубіцином рекомендована найвища стартова доза епірубіцину на курс дорослим (до 135 мг/м² площі поверхні тіла) повинна вводитись в 1-й день курсу одноразово або в 1, 2 і 3-й день кожні 3 - 4 тижні. У разі проведення комбінованої терапії рекомендована найвища стартова доза (до 120 мг/м² площі поверхні тіла) вводиться в 1-й день курсу кожні 3 - 4 тижні.

Корекція дози. 

Ниркова недостатність. Хоча специфічні рекомендації щодо дози для хворих із порушенням функції нирок у зв’язку з недостатнім досвідом застосування відсутні, хворим з тяжкою нирковою недостатністю (креатинін у сироватці крові понад 5 мг/дл) слід призначати нижчі стартові дози.

Печінкова недостатність. Слід зменшити дозу при таких показниках у сироватці крові:

• білірубін 1,2 - 3 мг/дл або активність АсАТ у 2 - 4 рази перевищує верхню межу норми – призначають половину рекомендованої стартової дози;
• білірубін понад 3 мг/дл або активність АсАТ більш ніж у 4 рази перевищує верхню межу норми призначають четвертину рекомендованої стартової дози.

Нижчі стартові дози або подовження інтервалу між циклами може бути необхідним для хворих, які тяжко перенесли попередні курси лікування, або у разі неопластичної інфільтрації кісткового мозку. Для лікування хворих літнього віку можуть застосовуватися стандартні стартові дози і режими.

Дисфункція кісткового мозку.

Для тяжко хворих пацієнтів, пацієнтів з існуючим пригніченням діяльності кісткового мозку або з наявністю інвазивної пухлини кісткового мозку призначають нижчі стартові дози (75 - 90 мг/м²).

Модифікація дозування.

Регулювання дозування після першого циклу лікування слід призначати після визначення гематологічної і негематологічної токсичності.

Пацієнти, які під час циклу лікування мають найнижчу кількість тромбоцитів < 50,000/мм³ абсолютну кількість нейтрофілів < 250/мм³, нейтропенічну гарячку або 3 - 4 ступінь негематологічної токсичності, мають отримувати одну дозу на добу у наступні цикли, знижену до 75 % однієї добової дози у поточному циклі.

Перший день хіміотерапії у наступних циклах лікування слід відкласти до отримання рівня тромбоцитів > 100 000/мм³, кількості нейтрофілів > 1500/мм³ і негематологічної токсичності менше І ступеня.

Для пацієнтів, які отримують розподілену дозу Антрацину (1-й і 8-й день), доза у 8-й день має бути 75 % від 1-го дня, якщо кількість тромбоцитів становить 75 000 - 100 000/мм³, нейрофілів – від 1000 до 1499/мм³.

Якщо у 8-й день виявилася кількість тромбоцитів < 75 000/мм³, нейтрофілів < 1000/мм³ або негематологічна токсичність 3 - 4 ступеня, тоді у 8-й день дозу слід зменшити.

Побічні реакції

Інфекції та інвазії: інфекції, фебрильна нейтропенія.

З боку імунної системи – анафілаксія, алергічні реакції.

Доброякісні і злоякісні новоутворення: гострий лімфолейкоз, гострий мієлолейкоз.

З боку системи крові: лейкопенія, нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія.

Метаболічні розлади: анорексія, дегідратація, урикозурія.

З боку органа зору: кон’юнктивіт, кератит.

З боку серцево-судинної системи: напади болю за грудниною, погіршення кровопостачання серцевого м’яза, які супроводжуються змінами на ЕКГ, застійна серцева недостатність, аритмія (брадикардія, тахікардія), порушення провідності, шок, флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболія.

З боку травного тракту: гіперпігментація слизової ротової порожнини, біль у животі, відчуття печії, нудота, блювання, стоматит, діарея, мукозит, ерозії слизової, утворення виразок, кровотеча або інфекція, анорексія, можливе виникнення гіперпігментації слизової оболонки порожнини рота.

Сильне блювання і діарея може призвести до зневоднення організму. Протиблювотні засоби можуть зменшити нудоту і блювання. Перед початком терапії слід розглянути профілактичне застосування протиблювотних засобів.

З боку шкіри: свербіж, зміни шкіри, локальна токсичність, висипання, еритема, кропив’янка, припливи крові, гіперпігментація шкіри і нігтів, фотосенсибілізація, гіперчутливість до опромінювання (реакція шкіри після опромінення), алопеція.

Алопеція виникає часто, але, як правило, є оборотною, відростання волосся відбувається протягом 2 - 3-х місяців з моменту дострокового припинення терапії. Шкірні висипання і свербіж можуть спричинити підвищення температурі тіла, озноб і шок.

З боку репродуктивної системи: аменорея, припливи.

З боку сечовидільної системи: забарвлення сечі у червоний колір на 1 - 2-гу добу після введення препарату.

Загальні розлади і зміни у місці введення: слабкість, астенія, гарячка, озноб, летаргія.

Лабораторні показники: безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, зміни активності трансаміназ.

Передозування

Гостре передозування епірубіцину може спричинити тяжку мієлосупресію (найчастіше лейкопенію і тромбоцитопенію), яка іноді триває протягом 10 - 14 днів. Токсичним проявом з боку травного тракту найчастіше є мукозит. Також можуть виникнути гострі порушення серцевої діяльності (дуже висока одноразова доза епірубіцину може спричинити гостру дегенерацію міокарда протягом 24 годин), відзначали також розвиток відстроченої (до 6 місяців після передозування антрациклінів) серцевої недостатності

Застосування у період вагітності або годування груддю

Відомо, що при застосуванні у вагітних епірубіцин може спричиняти ушкодження плода. Якщо епірубіцин застосовують під час вагітності або вагітність настає під час застосування препарату, слід попередити пацієнток про можливий ризик для плода.

Епірубіцин може застосовуватися у період вагітності лише тоді, коли потенційна користь переважає потенційний ризик для плода.

Жінкам репродуктивного віку необхідно користуватися ефективними контрацептивними засобами для запобігання заплідненню під час і щонайменше протягом 6 місяців після закінчення терапії епірубіцином.

Чи виділяється епірубіцин з материнським молоком – залишається невідомим. У зв'язку з тим, що багато препаратів, у тому числі й антрацикліни, проникають у грудне молоко, а також через можливість тяжких побічних проявів, спричинених епірубіцином, у дітей, матерям слід припинити годування груддю до початку застосування препарату.

Діти

Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не досліджувалися.

Особливі заходи безпеки

З огляду на токсичну природу препарату слід дотримуватися певних запобіжних заходів.

• Персоналу слід мати добру підготовку з техніки розведення і введення.
• Вагітних не слід допускати до роботи з препаратом.
• Персоналу, який працює з епірубіцином, необхідно використовувати захисний одяг: окуляри, халат, одноразові рукавички і маску.
• Робоча поверхня має бути пристосована для розчинення препарату (бажано під системою з ламінарним потоком повітря); робоча поверхня має бути захищена одноразовим абсорбуючим папером на пластиковій основі.
• Усі засоби, що використовуються при приготуванні розчину, введенні препарату чи прибиранні, включаючи рукавички, слід зібрати в одноразові пакети для токсичних відходів з метою подальшої утилізації з допомогою високої температури.
• Розлитий або розбризканий розчин слід прибирати з використанням розчину натрію гіпохлориду (1 % активного хлору) шляхом промокування і змивання водою.
• Усі матеріали, використані для прибирання, знищують, як вказано вище.
• У разі контакту зі шкірою слід промити уражену ділянку водою з милом або розчином натрію бікарбонату. Однак не слід при цьому використовувати щітку.
• У разі контакту з очима утримуйте повіку ураженого ока і промивайте великою кількістю води протягом щонайменше 15 хвилин. Потім зверніться до лікаря.
• Завжди мийте руки після зняття рукавичок.

Особливості застосування

Слід вилікувати прояви гострої інтоксикації (такі як стоматит, нейтропенія, тромбоцитопенія і генералізована інфекція) попереднього курсу цитотоксичної терапії до початку застосування епірубіцину.

Лікування високими дозами Антрацину спричиняє побічні прояви, загалом подібні до тих, що виникають при застосуванні стандартних доз (менше 90 мг/м² кожні 3 - 4 тижні), тоді як тяжкість нейтропенії і стоматиту/мукозиту може бути більшою. У зв’язку з можливістю клінічних ускладнень унаслідок глибокої мієлосупресії лікування високими дозами епірубіцину вимагає особливої уваги.

Вплив на функцію серця. Кардіотоксичність є фактором ризику при лікуванні антрациклінами і може виявлятись у вигляді ранніх (гострих) або пізніх (відстрочених) проявів.

Рання (гостра) токсичність. Ранні прояви кардіотоксичного впливу епірубіцину виявляються головним чином синусовою тахікардією та/або змінами на електрокардіограмі, такими як неспецифічні зміни хвиль і інтервалу ST-T. Також можуть виникати тахіаритмія, з передчасним скороченням шлуночків включно, вентрикулярна тахікардія і брадикардія, а також блокада атріовентрикулярна і ніжок пучка Гіса. Найчастіше ці прояви не супроводжуються виникненням відстроченої кардіотоксичності, рідко мають клінічне значення і зазвичай не вимагають припинення лікування Антрацином.

Пізня (відстрочена) кардіотоксичність. Відстрочена кардіотоксичність зазвичай виникає у пізній період застосування епірубіцину або через 2 - 3 місяці після завершення лікування. Також повідомлялося про розвиток пізніх проявів у період кілька місяців – рік після завершення лікування. Відстрочена кардіоміопатія виявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка та/або симптомами хронічної серцевої недостатності, такими як диспное, набряк легенів, ортостатичний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, гідроторакс і ритм галопу. Найтяжчою і небезпечною для життя формою антрациклін-індукованої кардіоміопатії є хронічна серцева недостатність, яка є кумулятивним дозообмежуючим виявом токсичності препарату.

Ризик розвитку хронічної серцевої недостатності швидко зростає разом зі зростанням загальної кумулятивної дози епірубіцину при перевищенні рівня 900 мг/м². Цю кумулятивну дозу можна перевищувати лише у виняткових випадках.

Функцію серця слід оцінювати до початку застосування епірубіцину і контролювати її протягом курсу лікування з метою зменшення ризику невиліковних тяжких уражень серця. Ризик може зменшитися при регулярному моніторингу фракції викиду лівого шлуночка протягом курсу лікування з припиненням застосування препарату при перших ознаках погіршення функції серця. Для регулярної оцінки функції серця (величини фракції викиду лівого шлуночка) слід застосовувати такі методи кількісної оцінки як багатоканальна радіоізотопна ангіографія або ехокардіографія. До початку лікування у хворих, зокрема у пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку кардіотоксичності, слід оцінити функцію серця за допомогою ЕКГ і багатоканальної радіоізотопної ангіографії або ехокардіографії. Регулярне визначення фракції викиду лівого шлуночка за допомогою багатоканальної радіоізотопної ангіографії або ехокардіографії особливо важливо при застосуванні високих загальних доз антрациклінів і за наявності факторів ризику розвитку кардіотоксичності.

Оскільки існує ризик кардіоміопатії, загальну дозу 900 мг/м² можна перевищити лише у разі максимальної обережності.

Фактори ризику розвитку кардіотоксичності включають серцево-судинні захворювання в активній фазі або в період ремісії, раніше проведену або супутню променеву терапію середостіння чи перикардіальної зони, раніше проведену терапію іншими антрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, що мають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця або кардіотоксичних препаратів (наприклад, трастузумаб). Антрацикліни, включаючи епірубіцин, не слід призначати у комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами до того часу, поки не буде можливим проведення частого контролю функції серця. Пацієнти, які отримують антрацикліни після припинення лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо з довгим періодом напіввиведення (наприклад, трастузумаб), також можуть бути у групі ризику розвитку кардіотоксичності. Період напіввиведення трастузумабу становить, приблизно 28,5 дня і може продовжувати циркулювати у крові до 24 тижнів. Тому слід уникати лікування антрациклінами протягом 24 тижнів після припинення лікування трастузумабом, якщо це можливо. Якщо антрацикліни призначають раніше цього терміну, слід уважно контролювати функцію серця.

Функцію серця слід контролювати у пацієнтів, які отримують високі загальні дози, а також які входять до групи ризику. Слід пам’ятати, що епірубіцин може спричинити виникнення проявів кардіотоксичності і при застосуванні низьких кумулятивних доз за наявності чи навіть відсутності зазначених факторів ризику.

Існує ймовірність того, що токсичний вплив епірубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонів може додаватися.

Гематологічна токсичність. Як і решта цитотоксичних препаратів, епірубіцин може спричиняти мієлосупресію. Гематологічний профіль, включаючи лейкоцитарну формулу, слід оцінювати перед кожним циклом терапії епірубіцином. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є основними проявами гематологічного токсичного впливу епірубіцину і найчастішою гострою дозообмежуючою токсичністю препарату. Лейкопенія і нейтропенія є особливо тяжкими у випадках застосування схем лікування з високими дозами і досягають найбільшого вираження на 10 - 14-й день після введення препарату. Ці явища зазвичай мають транзиторний характер з відновленням лейкоцитарної формули до 21-ї доби у більшості випадків. Також може виникати тромбоцитопенія і анемія. Клінічними проявами тяжкої мієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, геморагія, тканинна гіпоксія або летальний наслідок.

Вторинний лейкоз. Вторинний лейкоз з або без прелейкемічною фазою спостерігався у деяких хворих, які отримували антрацикліни, у тому числі епірубіцин. Вторинний лейкоз виникав частіше тоді, коли епірубіцин застосовувався у комбінації з ДНК-ушкоджуючими антинеопластичними засобами, коли пацієнти раніше пройшли лікування високими дозами цитотоксичних препаратів або при застосуванні антрациклінів у високих дозах. Вторинний лейкоз може мати 1-3-річний латентний період.

Вплив на травний тракт. Епірубіцин має еметогенну дію. Вже на початку застосування препарату може розвинутися мукозит або стоматит, які в деяких випадках за кілька днів можуть прогресувати до утворення виразок. У більшості хворих цей побічний ефект зникає на третьому тижні лікування.

Вплив на функцію печінки. Основним шляхом виведення епірубіцину є гепатобіліарна система. Тому до початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати загальний білірубін і активність АсАТ у сироватці крові. У хворих з підвищеним рівнем білірубіну та збільшеною активністю АсАТ спостерігається сповільнення кліренсу препарату з подальшим зростанням загальної токсичності. У таких випадках рекомендовано зменшення дози препарату. Хворим з тяжкою печінковою недостатністю епірубіцин призначати не слід.

Вплив на функцію нирок. До початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати рівень сироваткового креатиніну. Для хворих з рівнем сироваткового креатиніну понад 5 мг/дл слід зменшити дозу препарату.

Зміни у місці введення. Введення препарату в судину дрібного діаметру або повторні введення в одну й ту ж саму вену можуть спричинити флебосклероз. У разі дотримання рекомендацій щодо процедури введення ризик флебіту/тромбофлебіту в місці введення значно зменшується.

Екстравазація. Екстравазація епірубіцину під час внутрішньовенного введення може спричинити локальний біль, тяжке ураження тканин (утворення пухирів, тяжкий целюліт) і некроз. У разі появи найменших ознак екстравазації слід негайно припинити внутрішньовенне введення препарату.

Інше. Як і при застосуванні інших цитотоксичних препаратів, при застосуванні епірубіцину інколи можуть спостерігатися тромбофлебіт і тромбемболія, в тому числі інколи фатальна тромбемболія легеневих артерій.

Синдром лізису пухлини. Епірубіцин може спричинити гіперурикемію як результат екстенсивного катаболізму пуринів, що супроводжує швидкий медикаментозно індукований лізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини). Тому після початку лікування в крові слід визначити рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію і креатиніну. Гідратація, алкалізація сечі і профілактика гіперурикемії алопуринолом можуть зменшити ймовірність ускладнень цього синдрому.

Імуносупресорний вплив/Підвищення схильності до інфекцій. Призначення живої або живої ослабленої вакцини пацієнтам зі зниженим імунітетом внаслідок прийому хіміотерапевтичних препаратів, включаючи епірубіцин, може призводити до тяжких або фатальних інфекцій. Слід уникати вакцинації пацієнтів, які отримують епірубіцин, живою вакциною. Може бути призначена нейтралізована або інактивована вакцина, але відповідь на таку вакцинацію може бути слабка.

Епірубіцин може спричинити ушкодження хромосом сперматозоїдів. Чоловіки, які отримують лікування Антрацином, повинні використовувати засоби ефективної контрацепції.

Епірубіцин може спричинити аменорею або передчасне настання менопаузи у жінок передменопаузного віку.

Слід уникати призначення променевої терапії під час лікування Антрацином.

Перед початком лікування Антрацином пацієнти мають пройти ретельне обстеження з визначення головних лабораторних показників і функції серця.

Епірубіцин може забарвлювати сечу в червоний колір протягом 1 - 2 днів після введення.

Препарат слід використати протягом 24 годин після першого проколювання пробки флакона. Невикористаний розчин слід знищити.

Інструкції для медичного персоналу.

Набирати розчин з флакона слід безпосередньо перед застосуванням.

Дозволяється лише одноразовий відбір препарату з флакона.

Розчин для інфузій готують шляхом розведення концентрату 0,9 % розчином натрію хлориду, 5 % розчином глюкози або розчином натрію хлориду і глюкози.

З мікробіологічної точки зору, розведений розчин слід використовувати негайно. Якщо розчин для інфузій не використовується одразу ж, за терміном і умовами його зберігання повинна стежити відповідальна особа. Період зберігання розчину зазвичай не має перевищувати 24 години при температурі 2 - 8 °C, якщо тільки він не готувався у контрольованих і валідованих асептичних умовах.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Під час лікування необхідно утримуватися від керування автотранспортом і занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Епірубіцин не слід змішувати з іншими лікарськими засобами. Однак його можна застосовувати в комбінації з іншими протипухлинними препаратами.

Циметидин збільшує площу під кривою «концентрація-час» для епірубіцину на 50 % і тому його застосування слід припинити при лікуванні Антрацином.

Якщо паклітаксель застосовували до початку лікування Антрацином, у подальшому відзначали збільшення концентрації епірубіцину та його метаболітів у плазмі без токсичних проявів. Одночасне застосування паклітакселу чи доцетакселу не змінює фармакокінетику епірубіцину, якщо його застосовували до застосування таксану.

Адитивна токсичність особливо негативно впливає на кістковий мозок, інші органи кровотворення і травний тракт. Застосування Антрацину в комбінованій хіміотерапії одночасно з іншими кардіотоксичними препаратами, а також сумісне застосування кардіоактивних препаратів (наприклад, блокаторів кальцієвих каналів) вимагає ретельного контролю функції серця протягом усього курсу лікування.

Епірубіцин екстенсивно метаболізується печінкою. Пригнічення функції печінки внаслідок супутньої терапії може погіршити метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність епірубіцину.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Епірубіцин є антрацикліновим цитотоксичним препаратом. Оскільки відомо, що антрацикліни можуть впливати на численні біохімічні і біологічні функції еукаріотичних клітин, точний механізм цитотоксичної і антипроліферативної дії препарату залишається не зовсім ясним.

Епірубіцин утворює комплекс з ДНК шляхом інтеркаляції плоских витків його молекули між парами нуклеотидних основ з подальшим пригніченням нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) і синтезу протеїнів. Ця інтеркаляція запускає процес розщеплення ДНК топоізомеразою ІІ, що виявляється цитоцидними ефектами. Епірубіцин також пригнічує геліказну активність ДНК, що запобігає ензиматичній сепарації подвійного ланцюга ДНК і впливає на реплікацію і транскрипцію. Епірубіцин також бере участь в окисно-відновних реакціях шляхом утворення цитотоксичних вільних радикалів. Антипроліферативна і цитотоксична дія епірубіцину є результатом цих або подібних механізмів.

Епірубіцин діє цитотоксично in vitro на різні клітинні лінії людей і первинні культури пухлин людини. Він також активний in vivo проти різних пухлин людини (включно з пухлинами молочної залози).

Фармакокінетика. Фармакокінетика Епірубіцину в діапазоні доз 60 - 150 мг/м² є лінійною. Плазматичний кліренс не залежить від тривалості інфузії чи способу введення.

Розподіл. Після внутрішньовенного введення епірубіцин швидко і добре розподіляється в тканинах. Зв’язування епірубіцину з білками плазми, головним чином з альбуміном, становить приблизно 77 % і не залежить від концентрації препарату. Епірубіцин здатний накопичуватися в еритроцитах, загальна концентрація препарату в крові майже вдвічі перевищує концентрацію препарату в плазмі.

Метаболізм. Епірубіцин екстенсивно і швидко метаболізується в печінці та в інших органах і клітинах, включаючи еритроцити.

Епірубіцинол (основний метаболіт) in vitro виявляв цитотоксичну активність в десять разів меншу, ніж епірубіцин. Малоймовірно, що епірубіцинол накопичиться in vivo в концентрації, достатній для досягнення цитотоксичного ефекту, оскільки концентрація його в плазмі нижча, ніж концентрація незміненого препарату. У решти метаболітів не виявлено значної активності або токсичності.

Виведення. Епірубіцин і його основні метаболіти виводяться шляхом біліарної екскреції і меншою мірою – з сечею. Період напіввиведення епірубіцину становить приблизно 40 годин.

Основні фізико-хімічні властивості

прозорий розчин червоного кольору.

Несумісність

Не допускається контакт епірубіцину з розчинами, які мають лужну реакцію, тому що це може спричинити гідроліз препарату. Епірубіцин забороняється змішувати з гепарином через хімічну несумісність, внаслідок якої при певному співвідношенні препаратів у розчині може утворюватися осад.

Термін придатності

При збереженні флаконів відповідно до рекомендацій препарат зберігає стабільність протягом 2 років.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці у захищеному від світла місці при температурі 2 - 8 °С.

Не заморожувати.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

Одноразовий флакон 5 мл, що містить 10 мг розчину епірубіцину гідрохлориду; картонна коробка.

Одноразовий флакон 25 мл, що містить 50 мг розчину епірубіцину гідрохлориду; картонна коробка.

Категорія відпуску

За рецептом.

Заявник

Фрезеніус Кабі Дойчланд ГмбХ, Німеччина.

Місцезнаходження

Ельзе Крьонер штрассе, 1 61352 Бад Хомбург, Німеччина

Виробник

Фрезеніус Кабі Онколоджи Лімітед, Індія.

Місцезнаходження

19, Індастріал Ареа, Бадді , р-н Солан, Гімачал Прадеш – 173 205, Індія.