Амосартан

Склад

діючі речовини: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить амлодипіну камсилату 7,84 мг в перерахунку на амлодипін 5 мг та лозартану калію 50 мг або 100 мг;

допоміжні речовини: бутилгідрокситолуол (Е 321), натрію крохмальгліколят, целюлоза мікрокристалічна, маніт (Е 421), повідон (К-30), кросповідон, магнію стеарат, гіпромелоза, гідроксипропілцелюлоза, титану діоксид (Е 171), тальк, заліза оксид жовтий (Е 172) (для таблеток 5/100 мг), заліза оксид червоний (Е 172) (для таблеток 5/100 мг).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Показання

Для лікування пацієнтів з есенціальною гіпертензією, у яких неможливо адекватно контролювати кров’яний тиск монотерапією амлодипіном або лозартаном.

Протипоказання

Гіперчутливість до активних і допоміжних речовин, тяжка печінкова недостатність, артеріальна гіпотензія тяжкого ступеня, обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад стеноз аорти тяжкого ступеня), шок (включаючи кардіогенний шок), гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

Спосіб застосування та дози

Препарат застосовують внутрішньо. Рекомендована доза препарату – 1 таблетка 1 раз на добу. Препарат приймають незалежно від прийому їжі. Препарат слід приймати з водою. Рекомендується приймати Амосартан в один і той же час (наприклад вранці).

Перед застосуванням препарату рекомендується титрування дози з окремими компонентами (тобто амлодипіном і лозартаном).

Максимальна добова доза Амосартану становить 1 таблетку 5/100 мг.

Особливі групи пацієнтів

Корекція дози для пацієнтів з легкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 20 - 50 мл/хв) не вимагається. Ця лікарська форма препарату не призначена для застосування пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну < 20 мл/хв) і пацієнтам, які перебувають на діалізі; пацієнтам із внутрішньосудинною гіповолемією (наприклад пацієнтам, які приймають високі дози діуретиків); для стартової терапії літніх пацієнтів віком від 75 років.

Побічні реакції

Побічні реакції були класифіковані за частотою виникнення таким чином: дуже часті (≥1/10); часті (≥1/100, <1/10); нечасті (≥1/1000, <1/100); рідкісні (≥1/10000, <1/1000); дуже рідкісні (<1/10000).

Побічні реакції на препарат, про які повідомлялося у дослідженнях, а також у клінічних дослідженнях окремого активного інгредієнта, наводяться у таблиці нижче.

Побічні реакції, зареєстровані у постмаркетинговий період

Амлодипін

З боку нервової системи: гіпергідроз, гіпертонус, гіпестезія/парестезія, периферична нейропатія, тремор.

Психічні порушення: імпотенція, безсоння, дистимічний розлад.

З боку серцево-судинної системи: гіпотензія, синкопе.

З боку ендокринної системи: гінекомастія.

З боку травної системи: сухість у роті, дисгевзія, зміна ритму дефекацій, гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит, блювання.

З боку кістково-м’язової системи: артралгія, м’язові судоми, міалгія.

З боку крові: пурпура, тромбоцитопенія, нейтропенія.

З боку дихальної системи: кашель, диспное, риніт.

З боку шкіри і її похідних: алопеція, дисхромія, кропив’янка.

З боку органів слуху: дзвін у вухах.

З боку органів зору: порушення зору.

З боку сечовидільної системи: зміна частоти сечовипускання, порушення сечовипускання, ніктурія.

Порушення метаболізму та живлення: гіперглікемія.

Загальні порушення: астенія, біль у спині, нездужання, збільшення ваги, зниження ваги.

З боку імунної системи: алергічні реакції, включаючи свербіж, висипання, ангіоневротичний набряк, поліморфну еритему.

Зрідка повідомлялося про гепатит, жовтяницю, підвищення рівня печінкових ферментів, більшість випадків було пов’язано з холестазом. Повідомлялося про виняткові випадки розвитку ектрапірамідного синдрому.

Деякі достатньо тяжкі явища при застосуванні амлодипіну вимагали госпіталізації, але зв’язок більшості явищ із застосуванням амлодипіну не був остаточно встановленим.

Лозартан

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості – рідко повідомлялося про ангіоневротичний набряк (набряк гортані і глотки, що може призвести до обструкції дихальних шляхів, набряк обличчя/губ/зева/язика) у пацієнтів, які приймали лозартан; у деяких з цих пацієнтів раніше мав місце ангіоневротичний набряк при застосуванні інших препаратів, включаючи інгібітори АПФ. Були окремі повідомлення про васкуліт (пурпуру Шенлейна–Геноха) та анафілактичні реакції. 

З боку гепато-біліарної системи: гепатит (повідомлялося рідко), дисфункція печінки.

З боку травної системи: дисгевзія.

З боку крові: анемія, тромбоцитопенія (повідомлялося рідко).

З боку кістково-м’язової системи: повідомлялося про окремі випадки рабдоміолізу у пацієнтів, які застосовували блокатори рецепторів ангіотензину II. 

З боку дихальної системи: сухий кашель.

З боку шкіри і її похідних: еритродермія.

Порушення лабораторних показників: повідомлялося про гіперкаліємію, гіпонатріємію у пацієнтів, які застосовували лозартан як монотерапію.

Загальні порушення: нездужання.

Передозування

Про передозування препарату Амосартан не повідомлялося. Повідомлялося про такі випадки передозування амлодипіну або лозартану.

Амлодипін

Передозування амлодипіном може призводити до надмірної периферичної вазодилатації і, можливо, до рефлекторної тахікардії. Крім того, тяжкі наслідки, що ведуть до шокового стану або спричиняли шок, спостерігалися у зв’язку з вираженою і потенційно тривалою системною гіпотензією, що продовжувалася довгий час. Введення активованого вугілля здоровим добровольцям негайно або протягом двох годин після прийому амлодипіну 10 мг істотно знижувало абсорбцію амлодипіну. У деяких випадках може допомогти промивання шлунка. Клінічно тяжка гіпотензія у зв’язку з передозуванням цього препарату вимагає активної серцево-судинної підтримки, включаючи частий моніторинг серцевої і дихальної функції і забезпечення надходження достатнього об’єму рідини, ноги слід покласти вище рівня тіла. Судинозвужувальний засіб може бути корисним у відновленні тонусу судин і кров’яного тиску за умови відсутності протипоказань до його застосування. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може допомогти оборотності блокади кальцієвих каналів. Малоймовірно, що амлодипін можна вивести за допомогою гемодіалізу, оскільки він характеризується високим ступенем зв’язування з білками.

Лозартан

Даних щодо передозування у людини недостатньо. Найбільш імовірними проявами передозування будуть гіпотензія і тахікардія; брадикардія може виникнути від парасимпатичної (вагусної) стимуляції. При появі симптоматичної гіпотензії слід розпочати підтримувальне лікування. Пріоритетним заходом має бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після перорального прийому препарату показане застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Пізніше слід часто контролювати основні показники життєдіяльності організму та коригувати при необхідності. Ні лозартан, ні його активний метаболіт неможливо вивести за допомогою гемодіалізу.

Застосування у період вагітності або годування груддю

У плода людини у зв’язку з розвитком ренін-ангіотензин-альдостеронової системи з другого триместру вагітності активізується ниркова перфузія. Тому застосування препарату в другому і третьому триместрах вагітності підвищує небезпеку для плода. Застосування препаратів, що діють безпосередньо на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему в другому і третьому триместрах вагітності може бути причиною розвитку патології і смерті плода.

Тому вагітним жінкам не слід приймати цей препарат, а також слід припинити прийом препарату негайно після підтвердження настання вагітності.

Невідомо, чи виводиться амлодипін та/або лозартан з молоком людини, тому матерям-годувальницям не слід приймати цей препарат.

Діти

Цей препарат не рекомендується пацієнтам до 18 років у зв’язку з відсутністю даних про безпеку і ефективність.

Особливості застосування

З обережністю застосовують пацієнтам:

1) із внутрішньосудинною гіповолемією (тобто пацієнтам, які застосовують діуретичні препарати);

2) які перебувають на суворій безсольовій дієті;

3) з порушеною функцією печінки: оскільки повідомлялося про істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі у пацієнтів з цирозом, цей препарат не рекомендується пацієнтам з порушеною функцією печінки при необхідності зниження дози лозартану таким пацієнтам;

4) з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня (кліренс креатиніну < 20 мл/хв) або пацієнтам, які перебувають на діалізі;

5) з гіперкаліємією.

Невеликий ефект зниження тиску залишається після припинення прийому амлодипіну у зв’язку з тривалим періодом напіввиведення. Тому слід з обережністю визначати дозу і інтервал між прийомом і спостерігати за станом пацієнта при призначенні інших гіпотензивних препаратів після відміни амлодипіну.

Лозартан може спричиняти короткочасну гіпотензію, що супроводжується шоком, непритомністю, диспное. У цьому випадку слід припинити прийом і призначити пацієнтові відповідне лікування. Зокрема, лікарі повинні ретельно стежити за станом пацієнта. Пацієнтам, яким потрібно 25 мг лозартану на день, не слід призначати цей препарат, оскільки він не містить лозартан у дозі 25 мг.

Слід часто контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряки обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі.

Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід застосовувати з обережністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик серцево-судинних подій та летальних випадків у майбутньому.

Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів із порушенням функції нирок (з або без цукрового діабету), що треба брати до уваги. Тому слід часто перевіряти концентрації калію у плазмі крові і показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.

Не рекомендоване одночасне застосування препарату Амосартан і калійзберігаючих діуретиків, добавок калію і замінників солі, що містять калій.

Немає досвіду застосування препарату пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

Повідомлялося про зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов’язували з пригніченням ренін-ангіотензинової системи (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від системи ренін-ангіотензин-альдостерон, тобто пацієнтів з тяжкими порушеннями функції серця або з уже існуючими порушеннями функції нирок).

Препарати, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини крові та креатиніну сироватки крові у хворих з двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати Амосартан пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.

Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким щойно проведено трансплантацію нирки.

У пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається ефекту при застосуванні препаратів, що діють шляхом інгібіції ренін-ангіотензинової системи. Тому Амосартан не рекомендований для цієї групи пацієнтів.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, у пацієнтів із серцевою недостатністю з/без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю (клас ІV за NYHA), а також пацієнтам із серцевою недостатністю і симптоматичною небезпечною для життя серцевою аритмією.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Інші застереження.

Як встановлено стосовно інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які є представниками негроїдної раси.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Може з’явитися запаморочення у зв’язку з гіпотензивною дією. Тому пацієнтам, які приймають цей препарат, не слід керувати автомобілем, іншими механізмами або працювати на висоті.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Гіпотензивна дія Амосартану може посилюватися іншими антигіпертензивними засобами. Тому слід зважено приймати рішення про супутнє застосування лікарських засобів.

Лікарська взаємодія, про яку повідомлялося при застосуванні амлодипіну та лозартану окремо, наводиться нижче.

Амлодипін

Амлодипін застосовувався з тіазидними діуретиками, альфа-блокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами пролонгованої дії, сублінгвальним нітрогліцерином, нестероїдними протизапальними засобами, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними препаратами.

Дані in vitro, отримані з досліджень із застосуванням плазми людини, свідчать, що амлодипін не впливає на зв’язування дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину з білками.

Вплив інших агентів на дію амлодипіну в таблетках:

• Циметидин: одночасне застосування амлодипіну з циметидином не змінювало фармакокінетику амлодипіну.
• Грейпфрутовий сік: одночасний прийом 240 мл грейпфрутового соку з одноразовою пероральною дозою амлодипіну 10 мг у 20 здорових добровольців не впливав на фармакокінетику амлодипіну.
• Алюміній/магній (антацид): одночасне застосування антациду алюмінію/магнію з одноразовою дозою амлодипіну істотно не впливало на фармакокінетику амлодипіну.
• Силденафіл: одноразова доза силденафілу 100 мг у досліджуваних з есенціальною гіпертензією не впливала на фармакокінетичні параметри амлодипіну. При комбінованому прийомі амлодипіну та силденафілу кожен засіб проявляв свою гіпотензивну дію незалежно один від одного.

Вплив амлодипіну в таблетках на дію інших агентів:

• Аторвастатин: одночасний прийом багаторазових доз амлодипіну 10 мг з 80 мг аторвастатину не призводив до істотної зміни фармакокінетичних параметрів аторвастатину в стабільному стані.
• Дигоксин: одночасне застосування амлодипіну з дигоксином не змінювало рівнів дигоксину в сироватці або нирковий кліренс дигоксину у здорових добровольців.
• Етанол (спирт): одноразові і багаторазові дози амлодипіну 10 мг істотно не впливали на фармакокінетику етанолу.
• Варфарин: одночасний прийом амлодипіну з варфарином не змінював обумовленого варфарином протромбінового часу.
• Циклоспорин: у фармакокінетичному дослідженні з циклоспорином одночасне застосування амлодипіну істотно не змінювало фармакокінетику циклоспорину.

Лозартан

Інші гіпотензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. Одночасне застосування з іншими препаратами, що можуть індукувати таку побічну реакцію, як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен і аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Істотної лікарської взаємодії не було виявлено у клінічних фармакокінетичних дослідженнях з гідрохлоротіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином і фенобарбіталом. Рифампін, індуктор метаболізму препарату, знижував концентрації лозартану та його активного метаболіту. У людини досліджувалися два інгібітори P450 3A4. При внутрішньовенному введенні лозартану кетоконазол не впливав на перетворення препарату в активний метаболіт. При пероральному прийомі лозартану еритроміцин також клінічно значуще не впливав на перетворення препарату в активний метаболіт. Флюконазол, інгібітор P450 2C9, знижував концентрацію активного метаболіту та підвищував концентрацію лозартану. Встановлено, що одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40 % концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітору P450 2C9). Фармакодинамічна взаємодія лозартану з іншими інгібіторами P450 2C9 не досліджувалася. У досліджуваних пацієнтів, які не могли метаболізувати цей препарат, було виявлено особливий рідкісний дефект в цитохромі P450 2C9. Ці дані говорять про те, що основним ферментом, що перетворює препарат в його активний метаболіт, є не P450 3A4, а P450 2C9.

Як і у випадку з іншими препаратами, що блокують ангіотензин II або його дію, одночасне застосування діуретиків (наприклад, спіринолактон, триамтерен, амілорид), що затримують калій в організмі або можуть підвищувати рівні калію (наприклад, гепарин) чи калієвих харчових добавок або замінників солі, що містять калій, може призводити до підвищення рівня калію в сироватці. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване.

Про оборотне підвищення концентрацій літію у сироватці крові, а також про токсичність повідомлялося при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Також дуже рідко повідомлялося про такі випадки при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Одночасне лікування літієм і лозартаном слід проводити з обережністю. Якщо застосування такої комбінації вважається необхідним, рекомендовано перевіряти рівні літію у сироватці крові протягом комбінованого лікування.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ і нестероїдних протизапальних препаратів (наприклад, селективних інгібіторів циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилової кислоти у дозах, що чинять протизапальну дію, неселективних НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків із НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршання функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням фукції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, також рекомендується моніторинг функції нирок після початку супутньої терапії, надалі – періодично.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Амосартан – це комбінований препарат, що чинить гіпотензивну дію. Містить лозартан калію – антагоніст рецепторів ангіотензину II (підтип AT₁) і амлодипін – селективний блокатор кальцієвих каналів II класу.

Цей лікарський засіб призначається пацієнтам з есенціальною гіпертензією при недостатній ефективності монотерапії лозартаном або амлодипіном.

Лозартан калію

Антигіпертензивний засіб.

Є непептидним блокатором рецепторів ангіотензину II. Має високу селективність і спорідненість до рецепторів типу AT₁ (за участю яких реалізуються основні ефекти ангіотензину II). Блокуючи вказані рецептори, лозартан запобігає і усуває судинозвужувальну дію ангіотензину II, його стимулювальний вплив на секрецію альдостерону наднирковими залозами і деякі інші ефекти ангіотензину II.

Характеризується тривалою дією (24 год і більше), що обумовлено утворенням його активного метаболіту.

Амлодипін

Селективний блокатор кальцієвих каналів II класу. Антигіпертензивна дія обумовлена прямим розслаблювальним впливом на гладкі м’язи судин. Передбачається, що антиангінальна дія амлодипіну пов’язана з його здатністю розширювати периферичні артеріоли; це призводить до зменшення загального периферичного опору судин, рефлекторна тахікардія при цьому не виникає. В результаті відбувається зниження потреби міокарда в кисні і споживання енергії серцевим м’язом. З іншого боку, амлодипін, імовірно, спричиняє розширення коронарних артерій крупного калібру і коронарних артеріол як інтактних, так і ішемізованих ділянок міокарда. Це забезпечує надходження кисню до міокарда при спазмах коронарних артерій.

Фармакокінетика.

Лозартан калію

Після внутрішнього застосування лозартан швидко абсорбується з травного тракту. Біодоступність становить близько 33 %. Метаболізується при першому проходженні через печінку з утворенням карбоксильного метаболіту, який має більш виражену фармакологічну активність, ніж лозартан, і ряду неактивних метаболітів. C_max в плазмі крові лозартану та активного метаболіту досягається через 1 год і 3-4 год відповідно. Зв’язування з білками плазми лозартану та активного метаболіту високе – більше 98 %.

T_1/2 лозартану та активного метаболіту в кінцевій фазі становить близько 1,5-2,5 години і 3-9 годин відповідно. Лозартан виводиться з сечею і з калом (з жовчю) у незміненому вигляді і у вигляді метаболітів. Близько 35 % виводиться з сечею і близько 60 % – з калом.

Амлодипін

Після внутрішнього застосування повільно і майже повністю абсорбується з травного тракту, C_max в плазмі крові досягається протягом 6-9 годин. Зв’язування з білками становить 95-98 %. Піддається мінімальному метаболізму при першому проходженні через печінку і повільному, але значному печінковому метаболізму з утворенням метаболітів з незначною фармакологічною активністю.

T_1/2 в середньому становить 35 годин і при артеріальній гіпертензії може збільшуватися в середньому до 48 годин, у немолодих пацієнтів – до 65 годин і при порушеннях функції печінки – до 60 годин. Виводиться головним чином у вигляді метаболітів: 59-62 % – нирками, 20-25 % – через кишечник.

Основні фізико-хімічні властивості

Амосартан 5/50 мг

Довгаста таблетка, вкрита плівковою оболонкою, від білого до майже білого кольору, з гравіюванням ‘AT1’ з одного боку.

Амосартан 5/100 мг

Довгаста таблетка, вкрита плівковою оболонкою, від рожевого до злегка рожевуватого кольору, з гравіюванням ‘AT2’ з одного боку.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці, в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 ºС.

Упаковка

По 10 таблеток в блістері, по 3 блістери в картонній коробці. По 300 таблеток у флаконі поліетиленовому в плівці вініловій.

Виробник

Ханмі Фарм. Ко., Лтд.

Місцезнаходження

893-5, Хаджео-рі, Палтан-міеон, Хувазеонг-сі, Гіеонджі-до, 445‑913, Республіка Корея.