Алвотенс

Склад

для дозування 10 мг

діюча речовина: lercanidipine;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лерканідипіну гідрохлориду 10 мг, що еквівалентно лерканідипіну 9,4 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (рН 113), крохмаль кукурудзяний, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний, натрію стеарилфумарат, полоксамер 188, макрогол 6000;

плівкова оболонка: гіпромелоза 6срs, макрогол 6000, заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171).

для дозування 20 мг

діюча речовина: lercanidipine;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лерканідипіну гідрохлориду 20 мг, що еквівалентно лерканідипіну 18,8 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (рН 113), целюлоза мікрокристалічна (рН 112), крохмаль кукурудзяний, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, повідон (K-30), метанол, натрію стеарилфумарат;

плівкова оболонка: гіпромелоза 6срs, макрогол 6000, заліза оксид червоний (Е 172), титану діоксид (Е 171).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, жовтого (10 мг) або рожевого (20 мг) кольору, круглі, двоопуклі з лінією розлому з одного боку і гладкі з іншого боку.

Фармакотерапевтична група

Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на судини. Код АТХ С08С А13.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Лерканідипін – це антагоніст кальцію дигідропіридинової групи, що пригнічує трансмембранний приплив кальцію у клітини серця та гладких м’язів. Механізм його дії зумовлений прямою релаксуючою дією на м’язи судин унаслідок чого знижується загальний периферичний опір судин. Незважаючи на короткий період напіввиведення лерканідипіну, він має пролонговану антигіпертензивну дію за рахунок високого коефіцієнта мембранного розподілу і не чинить негативної інотропної дії завдяки його високій судинній селективності. Оскільки вазодилатація, спричинена лерканідипіном, відбувається поступово, то гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у хворих на артеріальну гіпертензію спостерігається рідко. 

Фармакокінетика.

Лерканідипін повністю всмоктується після перорального застосування, а максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 1,5-3 годин. Унаслідок високого метаболізму при першому проходженні через печінку абсолютна біодоступність лерканідипіну, прийнятого пацієнтом після їди, становить приблизно 10 %, при цьому вона зменшується до 1/3 цього значення, якщо препарат застосовувався здоровими добровольцями натще. Біодоступність лерканідипіну після перорального прийому збільшується у 4 рази, якщо він приймається не пізніше ніж через 2 години після вживання дуже жирної їжі, тому препарат приймають натще. Ступінь зв’язування лерканідипіну з білками сироватки крові перевищує 98 %. Елімінація відбувається в основному шляхом біотрансформації. Середній період напіввиведення становить 8-10 годин, а терапевтична дія триває 24 години унаслідок високого ступеня зв’язування лерканідипіну з ліпідною мембраною. При повторному застосуванні кумуляція не спостерігалась. При пероральному застосуванні лерканідипіну його концентрація у плазмі крові не є прямо пропорційною до прийнятої дози (нелінійна кінетика). Після прийому 10, 20 і 40 мг максимальні концентрації у плазмі, які спостерігались, мали співвідношення 1:3:8, а площі під кривими залежності концентрації від часу у плазмі мали співвідношення 1:4:18, що вказує на поступове насичення метаболізму при першому проходженні. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується із підвищенням дози. Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів та у пацієнтів із порушенням функції нирок або печінки слабкого або середнього ступеня тяжкості подібна до такої, що спостерігається у загальній популяції. У хворих із тяжким ступенем дисфункції нирок або у хворих, яким проводяться сеанси гемодіалізу, концентрації препаратів були вищими (приблизно 70 %). У хворих із середнім або тяжким ступенем порушення функції печінки системна біодоступність лерканідипіну, ймовірно, збільшується, оскільки він метаболізується головним чином у печінці. 

Показання

Есенціальна гіпертензія легкого або помірного ступеня тяжкості.

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої речовини, до інших дигідропіридинів або до будь-якого компонента препарату. Репродуктивний вік пацієнтки, якщо вона не застосовує контрацепцію. Обструкція судин, що виходять із лівого шлуночка. Нелікована застійна серцева недостатність. Нестабільна стенокардія. Тяжкі порушення функції печінки або нирок. Період протягом 1 місяця після інфаркту міокарда. Одночасне застосування із сильними інгібіторами СYР ЗА4, циклоспорином та соком грейпфрута. Період вагітності або годування груддю. Дитячий вік (до 18 років).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Як відомо, лерканідипін метаболізується під впливом ферменту CYP ЗА4, і тому інгібітори та індуктори цього ферменту, що застосовуються разом із лерканідипіном, можуть впливати на процес його метаболізму та елімінації. Слід уникати одночасного застосування препарату з такими інгібіторами CYP ЗА4, як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин. Дослідження взаємодії з сильним інгібітором CYP ЗА4 кетоконазолом показало, що у результаті цієї взаємодії концентрація лерканідипіну у плазмі крові значно підвищується (збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у 15 разів та збільшення значення максимальної концентрації (С_max) у 8 разів для еутомеру S-лерканідипіну).

Циклоспорин і лерканідипін не можна застосовувати одночасно. Як для лерканідипіну, так і для циклоспорину спостерігалось збільшення їх концентрації у плазмі крові при їх одночасному застосуванні. Дослідження за участю здорових добровольців, показало, що якщо циклоспорин застосовується протягом 3 годин після застосування лерканідипіну, то концентрація лерканідипіну у плазмі не змінювалась, тоді як значення AUC для циклоспорину збільшувалося на 27 %. Однак одночасне застосування лерканідипіну та циклоспорину спричинює збільшення концентрації лерканідипіну у плазмі крові у 3 рази, а значення AUC для циклоспорину збільшується на 21 %.

Лерканідипін не слід запивати соком грейпфрута. Як і усі інші дигідропіридини, лерканідипін особливо чутливий до соку грейпфрута, який сповільнює його метаболізм, що підвищує його біодоступність та збільшує антигіпертензивну дію.

Одночасне застосування мідазоламу та лерканідипіну у дозі 20 мг призводило до збільшення всмоктування лерканідипіну (приблизно на 40 %) та до зменшення швидкості його всмоктування (3 години замість 1,75 години), а концентрація мідазоламу не змінювалась.

Слід бути обережним при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP ЗА4, такими як терфенадин, астемізол, з антиаритмічними засобами класу ІІІ (аміодарон, квінідин).

До одночасного застосування препарату з індукторами CYP ЗА4, такими як фенітоїн, карбамазепін і рифампіцин, слід підходити з обережністю, оскільки може зменшитись антигіпертензивна дія, тому в такому випадку слід частіше контролювати артеріальний тиск.

Одночасне застосування метопрололу (β-блокатор, який виводиться головним чином через печінку) з лерканідипіном не змінювало біодоступність метопрололу, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшувалась на 50 %, що, вірогідно, пов’язано зі зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим β-адреноблокаторами, тому лерканідипін можна без застережень застосовувати із β-адреноблокаторами, але при цьому може бути потрібне коригування його дози.

Дослідження взаємодії з флуоксетином, інгібітором CYP 2D6 та CYP ЗА4, що проводили за участю добровольців віком 65±7 років (середній показник), показали відсутність клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну.

Одночасне застосування циметидину у дозі 800 мг на добу не спричиняє суттєвих змін концентрації лерканідипіну в крові, але при більшому дозуванні слід бути обережним, оскільки може збільшитись біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну.

Одночасне призначення лерканідипіну у дозі 20 мг та β-метилдигоксину не призводить до їх фармакокінетичної взаємодії. Одночасне застосування дигоксину і лерканідипіну у дозі 20 мг призводить до підвищення концентрації дигоксину в крові на 33 %, тому у хворих, які одночасно застосовують дигоксин та лерканідипін, потрібно ретельніше контролювати можливі прояви інтоксикації дигоксином.

Коли лерканідипін у дозі 20 мг одночасно застосовувався із симвастатином у дозі 40 мг, показник AUC для лерканідипіну змінювався незначно, тоді як показник AUC для симвастантину збільшувався на 56 %, і цей же показник для його активного метаболіту b-оксикислоти – на 28 %. Малоймовірно, що такі зміни є клінічно значущими. Взаємодії можна не очікувати, якщо лерканідипін приймати вранці, а симвастатин увечері. При одночасному застосуванні лерканідипіну з варфарином змін фармакокінетики варфарину не спостерігалось. Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може підвищувати дію судинорозширювальних антигіпертензивних препаратів.

Лерканідипін можна застосовувати одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ.

Особливості застосування

Алвотенс не чинить несприятливого впливу на рівень глюкози у крові або рівень ліпідів у сироватці крові.

Алвотенс 10 мг та 20 мг можна застосовувати хворим літнього віку, але слід виявити обережність на початку лікування.

Треба бути особливо обережним при застосуванні препарату хворим із синдромом слабкості синусового вузла (яким не імплантований кардіостимулятор). Хоча гемодинамічно контрольовані дослідження не виявили погіршення шлункової функції, при застосуванні препарату хворим із дисфункцією лівого шлуночка вимагається обережність. Припускається, що при застосуванні деяких короткочасно діючих дигідропіридинів збільшується ризик виникнення серцево-судинних ускладнень у хворих на ішемічну хворобу, тому застосування лерканідипіну у таких хворих вимагає обережності, хоча лерканідипін має пролонговану дію. Деякі дигідропіридини можуть у поодиноких випадках спричинити виникнення болю у ділянці серця та стенокардію. Дуже рідко хворі на стенокардію можуть відзначати збільшення частоти, тривалості та тяжкості її нападів. В окремих випадках може спостерігатися інфаркт міокарда (див.розділ «Побічні реакції»).

Застосування при порушенні функції нирок та печінки. Слід бути особливо обережним, розпочинаючи лікування хворих із порушеннями функції нирок або печінки легкого або помірного ступенів тяжкості. Хоча звичайний рекомендований режим дозування переноситься такими хворими добре, підвищення дози до 20 мг на добу треба проводити з обережністю. Антигіпертензивна дія препарату може посилюватись у хворих із порушенням функції печінки, тому в таких випадках може бути потрібне коригування дози. Лерканідипін не рекомендується для застосування хворим із тяжкою дисфункцією печінки або хворим із тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв) (див.розділ «Спосіб застосування та дози»).

Хворим, які застосовують лерканідипін, слід уникати вживання алкоголю, оскільки це може призвести до посилення дії вазодилатуючих антигіпертензивних ліків (ди.розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Індуктори CYP ЗА4, такі як рифампіцин або антисудомні засоби (фенітоїн або карбамазепін), можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові, і тому його ефективність може виявитися меншою, ніж очікувалась (див.розділ. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Препарат не призначати хворим із дефіцитом лактази Лаппа, галактоземією або порушенням всмоктування глюкози/галактози.

Анестезіолога слід проінформувати про те, що пацієнт приймає Алвотенс.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування лерканідипіну у період вагітності або годування груддю протипоказано.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Клінічний досвід стосовно лерканідипіну показує, що погіршення здатності керувати автотранспортом або виконувати роботу з іншими механізмами є малоймовірним, але слід бути обережним, тому що можуть виникати запаморочення, астенія, втомлюваність та сонливість.

Спосіб застосування та дози

Дорослі. Таблетки застосовують перорально, 1 раз на добу, не пізніше ніж за 15 хв до їди. Рекомендована доза становить 10 мг на добу (для чого застосовують препарат у дозі 10 мг), але вона може бути підвищена до 20 мг на добу залежно від індивідуального сприйняття пацієнтом. Дозування підбирають поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія може проявитися через 2 тижні після початку лікування. Препарат можна приймати одночасно із інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретичними засобами, β-адреноблокаторами. Малоймовірно, що ефективність препарату буде зростати зі збільшенням його дозування, але у той же час можливе збільшення небажаних ефектів.

Хворі літнього віку. Хоча дані фармакокінетики та клінічний досвід свідчать про те, що коригування дози не потрібне, слід бути дуже обережним, починаючи лікування літніх пацієнтів.

Застосування при порушенні функції нирок або печінки. Слід бути особливо обережним, коли розпочинають лікування хворих із порушенням функції нирок або печінки слабкого та помірного ступеня тяжкості. Хоч рекомендоване дозування переноситься такими хворими добре, до збільшення дози до 20 мг на добу слід підходити з обережністю. Антигіпертензивна дія препарату може посилюватись у хворих із порушенням функції печінки, тому може бути необхідне коригування дози. Препарат не рекомендується для застосування хворим із тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв).

Діти.

Застосування лерканідипіну дітям не рекомендується, оскільки відсутній клінічний досвід.

Передозування

Були повідомлення про 3 випадки передозування, спричинені спробою самогубства.

Також, як і у разі застосування інших дигідропіридинів, можна було очікувати, що передозування спричинить надмірну периферичну вазодилатацію із помітною артеріальною гіпотензією та рефлекторною тахікардією. У разі тяжкої артеріальної гіпотензії, брадикардії та втраті свідомості потрібно внутрішньовенно ввести атропін проти брадикардії. Враховуючи пролонговану фармакологічну дію лерканідипіну, пацієнтам із передозуванням необхідно перебувати під наглядом лікаря протягом 24 годин. Інформація щодо оцінки діалізу відсутня. Оскільки лерканідипін є високоліпофільним, найвірогідніше, що його концентрація у плазмі крові не є параметром, який відображає тривалість періоду ризику, а діаліз може бути неефективним.

Побічні реакції

Приблизно у 1,8 % хворих, які застосовували лерканідипін спостерігалися побічні реакції. 

З боку імунної системи: гіперчутливість.

З боку психіки: сонливість.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення.

З боку серцево-судинної системи: стенокардія, тахікардія, посилене серцебиття, гіперемія, непритомність.

З боку травного тракту: нудота, блювання, біль в епігастрії, діарея, диспепсія.

З боку шкіри: висипання.

З боку кістково-м’язової системи: міалгія.

З боку сечовидільної системи: поліурія.

Загальні порушення: периферичні набряки, астенія, підвищена втомлюваність.

У поодиноких випадках спостерігалися такі небажані ефекти: гіперплазія ясен, оборотне збільшення кількості трансаміназ печінки в сироватці крові, артеріальна гіпотензія, збільшення частоти сечовипускання, біль у грудях. Деякі дигідропіридини можуть у поодиноких випадках призводити до болю у ділянці серця та стенокардії. Дуже рідко у хворих із нападами стенокардії збільшується їх частота, тривалість та тяжкість. В окремих випадках можливий інфаркт міокарда. Лерканідипін, вірогідно, не впливає негативно на рівень цукру та ліпідів у крові.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Не потребує спеціальних умов зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері з полівінілхлоридної плівки та фольги алюмінієвої. По 3 або 6 блістерів у пачці з картону.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробники

С.К. Лабормед-Фарма С.А.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

44B Теодор Палладі, 3-ій район, Бухарест, код 032266, Румунія.