Алвента капсулы прол/д по 75 мг №14:

(Alventa^®)

допоміжні речовини: сахароза, крохмаль кукурудзяний, гідроксипропілцелюлоза, повідон, етилцелюлоза, дибутилсебацинат, тальк;

желатинова капсула:

капсули по 37,5 мг: желатин, заліза оксид червоний (E 172), титану діоксид (E 171); 

капсули по 75 та 150 мг: желатин, заліза оксид червоний (E 172), заліза оксид жовтий (E 172), титану діоксид (E 171).

Лікарська форма

Капсули пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості: капсули пролонгованої дії по 37,5 мг: капсули, наповнені білими або майже білими гранулами. Тіло капсули білого кольору, ковпачок капсули коричнювато-рожевого кольору;

капсули пролонгованої дії по 75 мг: капсули, наповнені білими або майже білими гранулами. Тіло та ковпачок капсули світло-рожевого кольору;

капсули пролонгованої дії по 150 мг: капсули, наповнені білими або майже білими гранулами. Тіло та ковпачок капсули оранжево-коричнюватого кольору.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Венлафаксин – антидепресант з новою хімічною структурою, є рацемічною сумішшю двох активних енантіомерів. Венлафаксин не має схожості з рецепторами опіату, бензодіазепіну, фенциклідину (РСР) та N-метил-D-аспарагінової кислоти (NMDA), мускариновими холінергічними, Н₁-гістамінними та α-адренергічними рецепторами. Венлафаксин та його основний метаболіт, O‑дезметилвенлафаксин, є сильними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну, а також ефективно впливає на зворотне захоплення нейротрансмітерів та знижує β-адренергічну реактивність центральної нервової системи. Венлафаксин не пригнічує активність ІМАО. 

Фармакокінетика. Венлафаксин майже повністю (майже 92%) всмоктується після перорального застосування, однак він зазнає екстенсивного досистемного метаболізму (утворюється його активний метаболіт, O‑дезметилвенлафаксин), тому його біологічна доступність становить приблизно 42 ± 15%. Після прийому Алвенти пікова концентрація венлафаксину та O‑дезметилвенлафаксину в плазмі досягається через 6,0 ± 1,5 та 8,8 ± 2,2 години відповідно. Швидкість всмоктування венлафаксину із капсул пролонгованої дії Алвента^® є нижчою порівняно зі швидкістю його виведення. Тому явний період напіввиведення венлафаксину після прийому капсул пролонгованої дії (15 ± 6 годин) насправді є періодом напіввиведення всмоктування замість звичайного періоду напіввиведення (5 ± 2 години), який спостерігається після прийому таблеток венлафаксину швидкого вивільнення. Препарат забезпечує повільніший ступінь всмоктування, але таку ж саму біодоступність (а саме AUC) порівняно з таблетками венлафаксину швидкого вивільнення.

Препарат добре розподіляється в організмі. Ступінь зв’язування венлафаксину з білками плазми людини становить 27 ± 2% при концентрації 2,5–2215 нг/мл, ступінь зв’язування O‑дезметилвенлафаксину з білками плазми людини – 30 ± 12% при концентрації 100 – 500 нг/мл.

Після абсорбції венлафаксин підлягає обширному досистемному метаболізму в печінці. Основним метаболітом венлафаксину є O‑дезметилвенлафаксин, але венлафаксин також перетворюється на N‑дезметилвенлафаксин, N,O-дидезметилвенлафаксин та інші незначні метаболіти. Приблизно 87% дози венлафаксину виводиться із сечею протягом 48 годин після одноразової дози у вигляді незміненого венлафаксину (5%), незв’язаного O‑дезметилвенлафаксину (29%), зв’язаного O‑дезметилвенлафаксину (26%) та інших метаболітів (27%).

Вік та стать не впливають на фармакокінетику венлафаксину.

Після довготривалого прийому венлафаксин в організмі не накопичується.

Показання

• Лікування великих депресивних епізодів
• Профілактика великих депресивних епізодів.
• Генералізовані тривожні розлади (ГТР).
• Тривожні розлади соціального типу (соціальна фобія).

Протипоказання

• Підвищена чутливість до венлафаксину або до будь-яких інших компонентів препарату.
• Одночасне застосування будь-якого інгібітору МАО (ІМАО), а також період протягом 14 діб після введення інгібіторів МАО (лікування венлафаксином слід припинити щонайменше за 7 днів до початку застосування будь-якого ІМАО).
• Тяжкий ступінь артеріальної гіпертензії (артеріальний тиск 180/115 мм рт. ст. та вище до початку терапії).
• Закритокутова глаукома.
• Порушення сечовипускання у зв’язку з недостатнім відтоком сечі (наприклад захворювання передміхурової залози).
• Тяжка печінкова або ниркова недостатність.
• Вік до 18 років.

Особливі заходи безпеки

Препарат Алвента^® не можна приймати одночасно з інгібіторами МАО. Застосування препарту можливе не раніше ніж через 14 днів після припинення лікування інгібіторами МАО. Застосування інгібіторів МАО можливе щонайменше через 7 днів після припинення лікування препаратом Алвента^® . Через ризик суїцидальних спроб усі пацієнти в стані депресії повинні перебувати під посиленим наглядом, особливо на початку лікування.

Інгібітори моноаміноксидази (МАО)

Паралельне застосування венлафаксину та інгібіторів МАО протипоказане.

У пацієнтів, які припинили застосування інгібіторів МАО незадовго до початку терапії венлафаксином або які припинили лікування венлафаксином незадовго до початку терапії інгібітором МАО, спостерігалися тяжкі побічні ефекти. Вони включають тремор, судоми м’язів, профузну пітливість, нудоту, блювання, напади, запаморочення а також гарячку у поєднанні із злоякісним нейролептичним синдромом, судомами аж до летального наслідку.

Лікування венлафаксином не слід призначати протягом 14 днів після закінчення лікування інгібіторами МАО.

Рекомендований період між припиненням лікування оборотними інгібіторами МАО, введенням моклобеміду та початком лікування венлафаксином не може становити менше 14 днів. У випадку застосування інгібіторів МАО при переведенні хворого з моклобеміду на венлафаксин період заміни препарату не може становити менше 7 днів.

Препарати, що впливають на центральну нервову систему

Враховуючи відомий механізм дії венлафаксину та ризик серотонінового синдрому, при паралельному застосуванні венлафаксину і препаратів з можливим впливом на серотонінергічну передачу нервового імпульсу (наприклад, триптанів, селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну або препаратів літію) слід дотримуватися обережності.

Ризик сумісного застосування венлафаксину та інших препаратів, що впливають на центральну нервову систему (включаючи описані вище препарати), систематично не оцінювався. Отже, при паралельному призначенні венлафаксину та інших подібних препаратів рекомендується дотримуватися обережності.

Індинавір

При сумісному призначенні венлафаксину з індинавіром відзначалося зниження показників AUC і C_max індинавіру на 28 % і 36 % відповідно. Разом з тим, індинавір не впливав на фармакокінетику венлафаксину та О-дезметил венлафаксину.

Варфарин

У пацієнтів, які отримували варфарин, після початку лікування венлафаксином можливе потенціювання антикоагулянтного ефекту, при цьому збільшується протромбіновий час.

Діазепам

Венлафаксин не впливав на профіль фармакокінетики і фармакодинаміки діазепаму та його метаболіту – дезметил діазепаму. Застосування венлафаксину не впливало на психомоторний і психометричний ефекти діазепаму.

Іміпрамін

Іміпрамін не впливає на фармакокінетику венлафаксину і О-дезметил венлафаксину.

Циметидин

У стані рівноваги циметидин інгібував метаболізм венлафаксину «першого проходження», але суттєво не впливав на формування та елімінацію О-дезметилвенлафаксину, який знаходився в системному кровотоці у значно більшій кількості. Таким чином, при паралельному введенні циметидину і венлафаксину здоровим дорослим корекція дози не потрібна. Однак у пацієнтів літнього віку та осіб з порушеною функцією печінки, які отримують одночасне лікування венлафаксином і циметидином, лікарська взаємодія не- відома. Такі пацієнти потребують клінічного моніторингу.

Етанол

Введення венлафаксину згідно з постійною схемою не потенціювало ті психомоторні та психометричні ефекти, які мали місце у тих же самих осіб на тлі відсутнього лікування венлафаксином.

Незважаючи на це, на тлі лікування венлафаксином рекомендується уникати споживання алкоголю.

Рисперидон

При одночасному застосуванні рисперидону та подібних йому препаратів (незважаючи на збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика суми активних компонентів (рисперидону та його активного метаболіту) істотно не змінюється.

Препарати літію

Венлафаксин не впливав на фармакокінетичні характеристики препаратів літію.

Препарати, що інгібують CYP2D6

Ізофермент CYP2D6, що відповідає за генетичний поліморфізм, виявлений відносно метаболізму багатьох антидепресантів, трансформує венлафаксин у його головний активний метаболіт ODV. Таким чином, існує можливість лікарської взаємодії між венлафаксином і препаратами-інгібіторами CYP2D6.

Лікарські взаємодії, що призводять до зниження перетворення венлафаксину в ODV (див. розділ присвячений іміпраміну, вище), потенційно підвищують сироваткову концентрацію венлафаксину і знижують концентрацію його активного метаболіту.

Профіль фармакокінетики венлафаксину в обстежених осіб, які отримували один [інгібітор] CYP2D6 в один і той же час, не може суттєво відрізнятися від профілю фармакокінетики в осіб з малою метаболічною здатністю CYP2D6 (див. розділ «Фармакологічні властивості»). З цієї причини змінювати дозу не потрібно.

Препарати, що розпадаються/метаболізуються під впливом ізоферменту цитохрому Р450

Венлафаксин не інгібує метаболізм діазепаму, який частково розкладається під впливом CYP2С19.

Венлафаксин є порівняно слабким інгібітором CYP2D6.

Венлафаксин сполучається з білками плазми на 27 %, тоді як ODV – на 30 %. Таким чином, можливі лікарські взаємодії, зумовлені сполученням з білками венлафаксину і його основного метаболіту, можуть не очікуватися.

Антигіпертензивні та протидіабетичні засоби

Не виявлено клінічно значущих взаємодій венлафаксину з антигіпертензивними (у тому числі β-блокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) і діуретиками) та протидіабетичними препаратами.

Оцінка потенційної користі комбінованої терапії венлафаксином та іншим антидепресантом дотепер не проводилось.

Користь поєднання електросудомної терапії з лікуванням венлафаксином дотепер не оцінювалась.

Після закінчення лікування венлафаксином підвищення рівня клозапіну мало тимчасовий зв’язок з проявом небажаних ефектів, включаючи судомні напади.

Метопролол

Одночасний прийом венлафаксину та метопрололу спричиняє підвищення концентрації в плазмі крові метопрололу без зміни концентрації його активного метаболіту α-гідроксиметопрололу. Клінічне значення такої дії для пацієнтів з гіпертензією невідоме, але слід дотримуватися обережності при одночасному прийманні венлафаксину та метопрололу.

Галоперидол

Слід брати до уваги, що одночасний пероральний прийом галоперидолу та венлафаксину знижує загальний кліренс, збільшує AUC та C_max, але період напіввиведення галоперидолу залишається незмінним. Клінічне значення цієї взаємодії невідоме.

Особливості застосування

Застосування венлафаксину пацієнтам з нещодавно перенесеним інфарктом міокарда або нестабільною стенокардією не вивчено. Тому цій категорії хворих такий препарат необхідно застосовувати з особливою обережністю.

В зв’язку з повідомленнями про летальні аритмії, особливо при передозуванні, слід з обережністю призначати венлафаксин пацієнтам з високим ризиком серйозних порушень серцевого ритму.

У деяких пацієнтів відзначався підвищений рівень артеріального тиску при збільшенні дози венлафаксину. Пацієнтам, які отримують лікування венлафаксином, рекомендується регулярно визначати артеріальний тиск.

У деяких випадках, особливо у літніх пацієнтів, на початку лікування може розвинутися артеріальна гіпотензія. Перед початком застосування венлафаксину необхідно скоригувати артеріальний тиск. Відомі випадки підвищення частоти серцевих скорочень, особливо при призначенні високих доз венлафаксину.

Венлафаксин може викликати мідріаз. Тому рекомендують пильно спостерігати за станом пацієнтів із підвищенням внутрішньоочного тиску і закритокутовою глаукомою.

У деяких пацієнтів із депресією, які отримували антидепресанти (включаючи венлафаксин), можлива активація манії або гіпоманії. Венлафаксин слід призначати з обережністю хворим із манією в анамнезі. При лікуванні пацієнтів із значним депресивним та іншими психічними розладами є ризик виникнення суїцидальних думок та суїцидальних дій. Цей ризик зберігається доки не відбудеться істотної ремісії. Оскільки покращення може настати протягом кількох тижнів або більше, за пацієнтами слід ретельно спостерігати доки таке покращення не відбудеться, особливо на початкових стадіях одужання. Уважне спостереження за пацієнтами, зокрема за тими, хто знаходиться в групі ризику, повинно супроводжувати медикаментозну терапію, особливо на початку лікування та після зміни дозування.

У невеликої кількості пацієнтів, які лікувалися антидепресантами, включаючи венлафаксин, можливий розвиток агресії, що потребує зниження дози або припинення лікування. За аналогією з будь-якими іншими антидепресантами, венлафаксин необхідно з обережністю призначати пацієнтам з агресією.

Лікування венлафаксином може викликати судоми, тому його слід призначати з обережністю хворим із нападами в анамнезі. При розвиненні нападу у будь-якого пацієнта слід припинити лікування венлафаксином.

Екзантема розвинулася у 3 % пацієнтів, які отримували венлафаксин. Пацієнту слід повідомити про необхідність інформування лікаря при розвиненні екзантеми, кропив’янки або будь-якої іншої алергічної реакції.

У пацієнтів, які отримували венлафаксин, під час клінічного обстеження не виявлено ознак толерантності до препарату, розвитку поведінки, направленої на пошук препарату залежності або підвищення дози із часом. Лікар має встановити пильний нагляд за пацієнтами для виявлення ознак зловживання препаратом, особливо у тих, у кого в анамнезі є такі симптоми.

У пацієнтів з помірним і тяжким захворюванням нирок або цирозом печінки кліренс венлафаксину і його активного метаболіту знижується, а період напіввиведення підвищується. Тому таким пацієнтам може зпотребуватися зниження дози. За аналогією з іншими антидепресантами, призначення венлафаксину таким пацієнтам вимагає обережності. Перед початком лікування слід оцінити функцію печінки/нирок.

Протягом періоду лікування венлафаксином спостерігалися випадки гіпонатріємії і/або синдрому недостатньої елімінації антидіуретичного гормона, зазвичай у пацієнтів зі зниженням об’єму циркулюючої крові або у дегідратованих пацієнтів, включаючи пацієнтів літнього віку та хворих, які отримують діуретики. Для таких пацієнтів слід вжити певні запобіжні заходи.

Пацієнти, які отримують венлафаксин, мають підвищений ризик кровотечі із шкіри або слизових оболонок, включаючи шлунково-кишкову кровотечу. При лікуванні венлафаксином слід дотримуватися обережності та уважно стежити за ознаками кровотечі, і якщо вони з’явилися, терміново звертатися за консультацією спеціаліста (за аналогією з іншими інгібіторами зворотного захоплення серотоніну).

При тривалому лікуванні слід брати до уваги результати визначення рівня сироваткового холестерину.

Ефективність та безпека лікування венлафаксином у комбінації з препаратами, що зменшують масу тіла, не визначались. Будь-яке супутнє призначення венлафаксину з препаратами, що знижують масу тіла, не рекомендується. Призначення монотерапії венлафаксином або його поєднання з іншими препаратами для зниження маси тіла не показано.

Під час лікування венлафаксином, які у випадках з іншими серотонінергічними засобами, існує ризик виникнення серотонінового синдрому або реакцій, подібних до злоякісного нейролептичного синдрому (ЗНС), особливо при одночасному застосуванні інших серотонінергічних речовин (включаючи СІЗЗС, ІЗЗНС та триптани) із речовинами, які ослабляють метаболізм серотоніну, такими як інгібітори MAO, або з нейролептиками чи іншими антагоністами дофамінових рецепторів.

При застосуванні венлафаксину можливий розвиток акатизії, яка характеризується суб'єктивно неприємним або тривожним збудженням та потребою у русі, яка часто супроводжувалася нездатністю сидіти або стояти на місці. Це частіше за все відбувається протягом перших кількох тижнів лікування. Для пацієнтів, у яких виникають такі симптоми, збільшення дози неможливе.

Існують повідомлення про сухість у роті при отриманні венлафаксину, що підвищує ризик карієсу, тому пацієнтам слід більш ретельно дбати про гігієну зубів.

У пацієнтів, хворих на діабет, які отримували СІЗЗС або венлафаксин, може погіршитися глікемічний контроль, що вимагатиме корекції інсуліну та/або застосування перорального антидіабетичного засобу.

Існує ризик синдрому відміни, який може залежати від декількох факторів, включаючи тривалість лікування та дозу, що застосовувалася, а також швидкість зниження дози. Тому рекомендовано відміняти венлафаксин поступово, завершуючи лікування протягом декількох тижнів або місяців, згідно з потребами пацієнта.

Препарат містить цукрозу, тому його не повинні застосовувати пацієнти з порушеннями переносимості фруктози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції чи недостатністю цукрози-ізомальтази.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Застосування під час вагітності або при підозрі на вагітність та у період годування груддю протипоказано.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Під час застосування препарату пацієнтам слід уникати керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами.

Капсулу приймають під час їди, ковтаючи її цілою і запиваючи водою. Капсулу не слід розкривати, роздавлювати, розжовувати, класти у воду. Приймають 1 раз на день приблизно в один і той же час, вранці або ввечері.

Депресія.

Звичайна рекомендована доза препарату Алвента^®  для лікування депресії становить 75 мг 1 раз на день. Через 2 тижні дозу можна збільшити до 150 мг 1 раз на день з метою досягнення подальшого клінічного покращення. При необхідності дозу можна підвищити до 225 мг/добу при легких формах депресії і до 375 мг/добу при тяжких формах. Будь-яке підвищення дози необхідно здійснювати на 37,5 – 75 мг кожні 2 тижні або більше, але не менше ніж через 4 дні.

При призначенні дози 75 мг антидепресивна дія спостерігалася після 2 тижнів лікування.

ГТР і соціальна фобія.

Звичайна рекомендована добова доза для лікування особливих типів тривоги, включаючи соціофобію, становить 75 мг 1 раз на день. Для досягнення клінічного покращення через 2 тижні лікування можливе підвищення дози до 150 мг 1 раз на день. При необхідності дозу можна збільшити до 225 мг 1 раз на день. Дозу можна збільшувати на 75 мг/добу кожні 2 тижні або більше, але не менше ніж через 4 дні.

При призначенні дози 75 мг початок анксіолітичної дії спостерігався після 1 тижня лікування.

Підтримуюча терапія/профілактика рецидивів.

За рекомендаціями спеціалістів, лікування епізоду депресії має тривати не менше 6 місяців. Для підтримуючої терапії, а також терапії з метою профілактики рецидивів або нових епізодів депресії зазвичай застосовують ті ж самі дози, які виявилися ефективними при звичайному епізоді депресії. Лікар має регулярно, не рідше 1 разу на 3 місяці, контролювати ефективність тривалої терапії препарату Алвента^® .

Ниркова або печінкова недостатність

При нирковій недостатності, коли швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) становить > 30 мл/хв, корекція дози не потрібна, якщо < 30 мл/хв – необхідно знижувати загальну добову дозу венлафаксину на 50 %. Пацієнтам, які отримують гемодіаліз, необхідно знижувати загальну добову дозу венлафаксину на 50 %. Для приймання препарату слід почекати завершення процедури гемодіалізу.

При помірній печінковій недостатності добову дозу венлафаксину знижують на 50 %. В окремих випадках можливе зниження дози більш ніж на 50 %.

Особи літнього віку

Особам літнього віку знижувати дозу препарату винятково через вік хворого не слід. Лікування необхідно проводити обережно, за аналогією з усіма іншими препаратами. При індивідуальному підборі дози слід дотримуватись особливої обережності у випадку її підвищення.

Підтримуюча/безперервна/тривала терапія

Відповідно до загальноприйнятих принципів, лікування гострої фази тяжкої депресії необхідно продовжувати протягом кількох місяців або тривалішого терміну. При особливих типах тривоги, включаючи соціофобію, пацієнти можуть страждати протягом тривалого часу, тому вони потребують тривалої терапії.

Через ризик виникнення дозозалежних небажаних явищ збільшення дози слід робити лише після клінічної оцінки. Слід підтримувати мінімальну ефективну дозу.

Припинення введення венлафаксину

Для припинення лікування венлафаксином рекомендується поступове зниження доз: якщо венлафаксин застосовували більше 6 тижнів, рекомендується зниження дози протягом щонайменше 2 тижнів.

Час, необхідний для поступового зниження дози, залежить від дози, тривалості лікування, а також від індивідуальної чутливості пацієнта.

Діти

Прийом препарату протипоказаний дітям та підліткам віком до 18 років.

Лікування. Забезпечити відповідне очищення дихальних шляхів, доступ кисню та, за необхідності, штучну вентиляцію легень. Рекомендовані загальні заходи симптоматичної та підтримуючої терапії, а також ретельне спостереження та моніторинг ритму серця та інших життєво важливих функцій. Коли є ризик аспірації, індукція блювання не рекомендується. Промивання шлунка може бути показане за умови проведення невдовзі після прийому або за наявності відповідних симптомів. Застосування активованого вугілля може також обмежити абсорбцію активної речовини. Ефективність форсованого діурезу, діалізу, гемоперфузії та обмінного переливання крові малоймовірна. Специфічні антидоти венлафаксину невідомі.

Поява побічних ефектів залежить від прийнятої дози. Інтенсивність та частота побічних ефектів може зростати протягом лікування.

Найпоширеніші побічні ефекти: нудота, безсоння, сухість у роті, сонливість, запаморочення, запор, підвищена пітливість, знервованість, астенія, порушення еякуляції та оргазму.

У кожній групі побічні ефекти представлені в порядку зменшення серйозності.

Загальні порушення: астенія (втома), озноб, реакції фоточутливості, набряк Квінке, аннафілаксія.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, гіпотонія, вазодилатація (зазвичай напади жару/почервоніння обличчя), артеріальна гіпотензія, постуральна гіпотензія, колапс, тахікардія, подовження періоду QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи піруетну тахікардію), втрата свідомості.

З боку шлунково-кишкового тракту: зниження апетиту, запор, нудота, блювання, скрегіт зубами.

З боку системи крові та лімфатичної системи: екхімози, шлунково-кишкова кровотеча, кровотечі зі слизових оболонок, збільшення часу кровотечі, тромбоцитопенія, дискразії крові (включаючи агранулоцитоз, апластичну анемію, нейтропенію, панцитопенію).

З боку обміну речовин і харчування: підвищення рівня холестерину сироватки крові, зниження маси тіла, відхилення показників функції печінки, гіпонатріємія, збільшення маси тіла, гепатит, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону, діарея, панкреатит, підвищення рівня пролактину, бруксизм.

З боку нервової системи: порушення сну, зниження лібідо, запаморочення, сухість у роті, підвищення м’язового тонусу, безсоння, нервозність, парестезії, седація, порушення координації рівноваги, тремор, апатія, галюцинації, міоклонус, серотоніновий синдром, судоми, маніакальні реакції, злоякісний нейролептичний синдром, екстрапірамідні розлади, включаючи дистонію і дискінезію, пізня дискінезія, рабдоміоліз, шум у вухах, епілептичні напади, маніакальні реакції, а також симптоми, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), психомоторне збудження, делірій, суїцидальні думки ти суїцидальна поведінка, деперсоналізація, агресія.

З боку дихальної системи: позіхання, легенева еозинофілія, грипоподібний синдром.

З боку шкіри: підвищена пітливість (у тому числі і в нічний час), екзантема, алопеція, мультиформна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку органів чуття: порушення акомодації, порушення, зміна смаку, тиннит.

З боку нирок і сечовидільної системи: дизурія (переважно утруднення на початку сечовипускання), затримка сечі.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: порушення еякуляції/ оргазму (у чоловіків), аноргазмія, еректильна дисфункція (імпотенція), порушення сечовипускання (здебільшого утруднений початок сечовипускання), порушення менструального циклу, такі як посилення менструацій або нерегулярність менструацій (наприклад менорагія, метрорагія), полакіурія, порушення оргазму (у жінок).

З боку органів зору: порушення акомодації, розширення зіниць, порушення зору, закритокутова глаукома.

Симптоми відміни терапії були виявлені у пацієнтів, які страждають від депресії або особливих типів тривоги. Раптова відміна венлафаксину, різке скорочення або поступове зниження його дози (у випадку різних доз) може призвести до розвитку нових симптомів. Збільшення частоти нових симптомів було пов’язано з підвищенням рівня дози та тривалості лікування.

Були описані такі симптоми: тривога, занепокоєння, психічний розлад, діарея, відсутність апетиту, безцільне ходіння, сухість у роті, слабкість, головний біль, гіпоманія, сонливість, нудота, блювання, нервозність, парестезія, підвищена пітливість, безсоння, запаморочення, яскраві сновидіння, тремор, грипоподібний синдром. Симптоми мали легкий характер і зникали без лікування. При відміні антидепресантів рекомендується контроль за станом пацієнта з пропорційним зниженням дози венлафаксину. Тривалість періоду зниження дози може залежати від дози, тривалості лікування та індивідуальної чутливості пацієнта.

Термін придатності

5 років.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 ^оС. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

14 капсул пролонгованої дії у блістері; 1, 2 або 4 блістери в картонній коробці.

Виробник

КРКА, д.д., Ново место, Словенія/

KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/

Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.