Аксанум

Склад

1 капсула містить:

діючі речовини: кислоти ацетилсаліцилової 81 мг, езомепразолу магнію тригідрату 22,3 мг, що відповідає 20 мг езомепразолу;

допоміжні речовини: гліцерол моностеарат 40-55, гідроксипропілцелюлоза, гіпромелоза, магнію стеарат, метакрилатного сополімеру дисперсія, полісорбат 80, натрію стеарилфумарат, цукор сферичний, тальк, триетилцитрат, гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, вода очищена.

Лікарська форма

Капсули тверді.

Фармакотерапевтична група

Антитромботичні засоби. Ацетилсаліцилова кислота та езомепразол. Код АТС В01А С56

Показання

Профілактика кардіо- та цереброваскулярних подій у пацієнтів, які потребують тривалого лікування ацетилсаліциловою кислотою в низьких дозах і мають ризик розвитку асоційованих із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти виразок шлунка та/або дванадцятипалої кишки (фактори ризику включають попередній анамнез виразкової хвороби або вік ≥ 60 років та ішемічну хворобу серця в анамнезі або вік ≥ 65 років).

Протипоказання

Відома гіперчутливість до ацетилсаліцилової кислоти, інших саліцилатів, езомепразолу та заміщених бензимідазолів або будь-яких інших допоміжних речовин препарату.

Наявність в анамнезі симптомів бронхіальної астми, риніту чи кропив’янки, пов’язаних з прийомом ацетилсаліцилової кислоти або нестероїдних протизапальних лікарських засобів.

Гемофілія, тромбоцитопенія, цироз печінки, тяжка серцева недостатність або тяжкі захворювання нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв).

Супутнє лікування нелфінавіром, діуретиками.

Спосіб застосування та дози

Застосовувати дорослим внутрішньо 1 капсулу 1 раз на добу. Капсулу слід ковтати цілою, запиваючи рідиною. Її не слід розжовувати і розкривати. Максимальна добова доза становить

1 капсулу 1 раз на добу.

Порушення функції нирок

Через вміст ацетилсаліцилової кислоти Аксанум протипоказаний пацієнтам з тяжким захворюванням нирок, а також при одночасному лікуванні діуретиками.

Порушення функції печінки

Через вміст ацетилсаліцилової кислоти Аксанум протипоказаний пацієнтам з цирозом печінки. Слід враховувати ризик затримки рідини в організмі та порушення функції нирок.

Пацієнти літнього віку (>65 років)

Корекція дози пацієнтам літнього віку не потрібна.

Побічні реакції

За частотою побічні явища розподілені таким чином:

часті (> 1/100);

нечасті (>1/1000 і < 1/100);

рідкісні (≥ 1/10000 і < 1/1000;

дуже рідкісні (< 1/10000).

Ацетилсаліцилова кислота

Езомепразол

Нижчезазначені небажані реакції на лікарський засіб було ідентифіковано або припущено їх імовірність в ході програми клінічних досліджень езомепразолу та/або при постмаркетинговому застосуванні. Залежності від дози для жодної з реакцій не виявлено.

Передозування

Ацетилсаліцилова кислота

Передозування ацетилсаліцилової кислоти може зумовити появу нижчезазначених симптомів та ознак, що виникають через декілька годин після прийому препарату:

• Запаморочення, шум у вухах, порушення слуху, дратівливість, тривога, галюцинації, тремор, «пурхаючий» тремор, гіпервентиляція, спрага, висипання, підвищена пітливість, нудота, блювання, біль у животі.
• У тяжких випадках – втрата свідомості, судоми, кома, гіпертермія.
• На початку лікування - респіраторний алкалоз у дорослих.
• Метаболічний ацидоз у дітей.
• Гіперглікемія або гіпоглікемія.
• Дегідратація, дефіцит калію, олігурія, геморагічні феномени, порушення функції печінки, панкреатит, набряк легенів, рабдоміоліз, ниркова недостатність.

У випадку передозування слід вжити нижчезазначених заходів:

• Викликати блювання або промити шлунок.
• Прийняти активоване вугілля.
• Прийняти проносні засоби.
• Провести регідратацію, корекцію метаболічного алкалозу та електролітного дисбалансу.
• Здійснити внутрішньовенну інфузію бікарбонату натрію, по можливості, у кількості, 

достатній для підтримання лужного діурезу, щоб збільшити виведення препарату.

• Ввести глюкозу з метою контролю метаболічного ацидозу.
• Контролювати стан коагуляції, може знадобитися переливання крові чи тромбоцитарної 

маси, свіжої плазми і вітаміну К.

• У тяжких випадках та у пацієнтів з нирковою недостатністю слід проводити гемодіаліз.
• Здійснювати симптоматичне лікування гіпертермії, набряку легенів та мозку.

Езомепразол

Симптоми, описані у зв’язку з ненавмисним передозуванням езомепразолу (обмежений досвід стосовно доз вище 240 мг/добу), є минущими. Прийом одноразової дози 80 мг езомепразолу не супроводжувався ніякою симптоматикою. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол активно зв’язується з білками плазми, тому майже не виводиться за допомогою діалізу. Як і в усіх випадках передозування, лікування повинне бути симптоматичним і включати загальні підтримуючі заходи.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Аксанум протипоказаний під час вагітності та годування груддю.

Ацетилсаліцилова кислота

Ацетилсаліцилова кислота може пригнічувати скорочення матки і затримувати пологи. Ацетилсаліцилова кислота також може спричинювати легеневу гіпертензію у плода і неонатальну дихальну недостатність, спричинену внутрішньоутробним закриттям артеріальної протоки. Може пригнічуватись функція тромбоцитів плода.

Прийом ацетилсаліцилової кислоти протягом 5 днів до прогнозованої дати пологів зумовлює зростання схильності до кровотеч у матері та плода/новонародженого.

Езомепразол

Доступні тільки обмежені дані стосовно експозиції езомепразолу під час вагітності. Не відомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Досліджень за участю жінок, які годують груддю, не проводилось.

Через відсутність даних Аксанум протипоказано застосовувати дітям.

Ацетилсаліцилова кислота

Слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеннями гемостазу та тим, хто приймає антикоагулянти. Необхідно враховувати ризик затримки рідини та порушення функції нирок у пацієнтів з легкою та помірною серцевою недостатністю, захворюваннями нирок чи печінки. Протипоказано одночасне лікування діуретиками.

Езомепразол

За наявності будь-яких тривожних симптомів (наприклад значної непередбачуваної втрати маси тіла, рецидивуючого блювання, дисфагії, гематемезису або мелени) та при підозрі на виразку шлунка чи за її наявності необхідно виключити злоякісне новоутворення, оскільки лікування езомепразолом може пом’якшувати симптоматику і затримувати діагностику.

Слід здійснювати регулярний нагляд за пацієнтами, які лікуються впродовж тривалого часу.

Не рекомендується одночасний прийом езомепразолу з атазанавіром. Якщо комбінація атазанавіру з інгібіторами протонної помпи вважається необхідною, рекомендується ретельний клінічний моніторинг при прийомі комбінації з підвищенням дози атазанавіру до 400 мг і

100 мг ритонавіру; не слід перевищувати дозу езомепразолу 20 мг.

Аксанум містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісними вродженими проблемами непереносимості фруктози, мальабсорбцією глюкози-галактози чи недостатністю ферменту сахарази-ізомальтази не слід приймати цей препарат.

Лікування інгібіторами протонної помпи може зумовити деяке підвищення ризику шлунково-кишкових інфекцій, спричинених сальмонелами та кампілобактером.

Взаємодія між клопідогрелем та езомепразолом (40 мг на добу перорально) призводить до зменшення агрегації тромбоцитів у середньому на 14 %. Рішення про застосування Аксануму разом із клопідогрелем слід приймати, враховуючи користь від лікування та можливі ризики. Застосування окремо езомепразолу та клопідогрелу слід уникати.

Під час вирішення питання щодо керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами необхідно враховувати профіль побічних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту: гіпонатріємічний та гіпотензивний ефекти інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту можуть послаблюватись при одночасному прийомі ацетилсаліцилової кислоти через її непрямий вплив на шлях перетворення ренін-ангіотензину.

Ацетазоламід: одночасне застосування ацетилсаліцилової кислоти з ацетазоламідом може зумовити підвищення сироваткової концентрації ацетазоламіду (і токсичності) через конкуренцію відносно секреції в ниркових канальцях.

Антикоагулянти/інгібітори агрегації тромбоцитів, крім ацетилсаліцилової кислоти: пацієнти, які приймають антикоагулянтну терапію, мають підвищений ризик кровотеч через взаємодію між лікарськими засобами та вплив на тромбоцити. Ацетилсаліцилова кислота може витісняти варфарин з ділянок зв’язування з білками, що призводить до подовження як протромбінового часу, так і часу кровотечі. Комбінацію антикоагулянтної терапії з ацетилсаліциловою кислотою слід застосовувати з обережністю у зв`язку з підвищеним ризиком кровотечі. Ризик кровотечі зростає при застосуванні ацетилсаліцилової кислоти в комбінації з іншими антитромбоцитарними засобами.

Протисудомні препарати: саліцилати можуть витісняти зв’язані з білками фенітоїн та вальпроєву кислоту, що призводить до зменшення загальної концентрації фенітоїну та зростання рівня вальпроєвої кислоти у сироватці.

Бета-блокатори: при одночасному прийомі ацетилсаліцилової кислоти гіпотензивний ефект бета-блокаторів може бути знижений через інгібіцію ниркових простагландинів, що призводить до зменшення ниркового кровотоку, затримки солей та рідини.

Діуретики: при одночасному прийомі ацетилсаліцилової кислоти ефективність діуретиків у пацієнтів з патологією нирок чи серцево-судинним захворюванням може бути знижена через інгібіцію ниркових простагландинів, що призводить до зменшення ниркового кровотоку, затримки солей та рідини. Застосування протипоказано.

Метотрексат: саліцилати можуть пригнічувати нирковий кліренс метотрексату, що зумовлює кістковомозкову токсичність, особливо у пацієнтів літнього віку або з нирковою недостатністю.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП): одночасне застосування ацетилсаліцилової кислоти з іншими НПЗП може підвищувати кровоточивість або призводити до погіршення функції нирок.

Гіпоглікемічні засоби для перорального застосування: помірні дози ацетилсаліцилової кислоти можуть підвищувати ефективність гіпоглікемічних засобів для перорального застосування, що призводить до гіпоглікемії.

Урикозуричні засоби (пробенецид та сульфінпіразон): саліцилати здійснюють антагоністичний вплив на урикозуричну дію засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти.

Езомепразол

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів

Зменшення внутрішньошлункової кислотності на тлі лікування езомепразолом може посилювати або послаблювати всмоктування лікарських засобів, механізм всмоктування яких є залежним від впливу шлункової кислотності. Як і при застосуванні інших інгібіторів секреції кислоти або антацидів, на тлі лікування езомепразолом може сповільнюватися всмоктування кетоконазолу та ітраконазолу.

Були повідомлення про взаємодію омепразолу з деякими інгібіторами протеаз. Дотепер клінічне значення і механізм, що лежить в основі цієї взаємодії, невідомі. Підвищення рН у шлунку на тлі лікування омепразолом може впливати на всмоктування інгібіторів протеаз. Іншим можливим механізмом взаємодії є взаємодія через гальмування CYP2C19. Повідомлялося про зменшення сироваткового рівня атазанавіру та нелфінавіру при їх прийомі разом з омепразолом, тому одночасне застосування цих препаратів не рекомендується. Одночасний прийом омепразолу (40 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг здоровими добровольцями призводив до суттєвого зменшення експозиції атазанавіру (зменшення приблизно на 75 % AUC, C_max і C_min). Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасний прийом омепразолу (20 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг здоровими добровольцями призводив до зменшення експозиції атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, що спостерігалася при прийомі атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг без омепразолу 20 мг 1 раз на добу. Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) зменшувало середні AUC, C_max і C_min нелфінавіру на 36-39 %, а середні AUC, C_max і C_min фармакологічно активного метаболіту М8 – на 75-92 %. Підвищення сироваткового рівня саквінавіру (без одночасного прийому ритонавіру) на 80-100 % спостерігали при одночасному застосуванні омепразолу (40 мг 1 раз на добу). Лікування омепразолом у дозі 20 мг 1 раз на добу не впливало на експозицію дарунавіру (з одночасним прийомом ритонавіру) та ампренавіру (з одночасним прийомом ритонавіру). Лікування омепразолом у дозі 20 мг 1 раз на добу не впливало на експозицію ампренавіру (з одночасним прийомом ритонавіру та без нього). Лікування омепразолом у дозі 40 мг 1 раз на добу не впливало на експозицію лопінавіру (з одночасним прийомом ритонавіру). Через подібний фармакодинамічний вплив та фармакокінетичні властивості омепразолу та езомепразолу одночасний прийом езомепразолу з атазанавіром не рекомендується, а одночасний прийом езомепразолу з нелфінавіром протипоказаний.

Лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP2C19

Езомепразол пригнічує CYP2C19 – основний фермент, що метаболізує езомепразол. При одночасному прийомі езомепразолу з препаратами, що метаболізуються за участю CYP2C19, наприклад діазепамом, циталопрамом, іміпраміном, кломіпраміном, фенітоїном, можливе підвищення плазмової концентрації цих засобів, що зумовлює потребу у зменшенні їх дози. Це особливо слід враховувати при призначенні езомепразолу задля терапії на вимогу. Одночасний прийом 30 мг езомепразолу зумовлював зменшення на 45 % кліренсу діазепаму, що є субстратом CYP2C19. Одночасний прийом 40 мг езомепразолу призводив до збільшення на 

13 % мінімального плазмового рівня фенітоїну у пацієнтів з епілепсією. На початку або при припиненні лікування езомепразолом рекомендується контролювати плазмову концентрацію фенітоїну. Омепразол (40 мг 1 раз на добу) підвищував C_max і AUCτ вориконазолу на 15 % і

41 % відповідно.

У ході клінічних досліджень при супутньому прийомі 40 мг езомепразолу у пацієнтів, які лікувались варфарином, час згортання крові не виходив за межі прийнятного діапазону. Проте при постмаркетинговому спостереженні отримано декілька окремих повідомлень про випадки клінічно значущого підвищення міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) на тлі супутнього лікування. На початку та вкінці супутнього лікування езомепразолом на тлі лікування варфарином або іншими похідними кумарину рекомендується моніторинг.

У здорових добровольців одночасний прийом 40 мг езомепразолу призводив до підвищення на 32 % площі під кривою «концентрація-час» (AUC) і подовження на 31 % періоду напіввиведення (t_1/2), але не спричинював суттєвого збільшення піку плазмового рівня цизаприду. Деяке подовження інтервалу QTc спостерігалось після прийому тільки цизаприду без додаткового подовження при застосуванні цизаприду у комбінації з езомепразолом.

Доведено, що езомепразол не виявляє клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну та хінідину.

Короткотривалі дослідження, що оцінювали одночасний прийом езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом, не виявили ніякої клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії між препаратами.

Результати досліджень продемонстрували наявність взаємодії між клопідогрелем та езомепразолом (40 мг на добу перорально), що призводила до пригнічення агрегації тромбоцитів у середньому на 14 %. Невідомо, яке клінічне значення має ця взаємодія.

Відзначенооднакову агрегацію тромбоцитів при прийомі клопідогрелу окремо (монотерапія) та клопідогрелу з Аксанумом, що пояснюється одночасним прийомом АСК.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу

Езомепразол метаболізується за участю CYP2C19 та CYP3A4. Одночасний прийом езомепразолу та інгібітору CYP3A4, кларитроміцину (500 мг двічі на добу), призводив до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Одночасний прийом езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3A4 може зумовлювати подвоєння експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP2C19 та CYP3A4 вориконазол підвищував AUCτ омепразолу на 280 %. В останній ситуації не завжди є необхідність у корекції дози езомепразолу. Проте питання щодо корекції дози необхідно розглянути для пацієнтів з тяжким ураженням печінки і за наявності показань до тривалого лікування.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Ацетилсаліцилова кислота

Ацетилсаліцилова кислота пригнічує утворення ейкозаноїду тромбоксану А2 шляхом ковалентного незворотного ацетилювання серину поблизу активних ділянок циклооксигенази - ферменту, що виробляє циклічний ендопероксидний попередник тромбоксану А2.

Тромбоксан А2 – індуктор агрегації тромбоцитів і потужний вазоконстриктор з коротким терміном життя.

Тромбоцити не здатні синтезувати новий фермент, тому ефект зберігається протягом усього терміну життя тромбоцита, що становить 7-10 днів.

Доза, необхідна для пригнічення агрегації тромбоцитів, є значно нижчою, ніж рівні дозування з аналгетичною чи протизапальною метою. Щоб отримати тривалу інгібіцію синтезу тромбоксану А2, достатньо добової дози ацетилсаліцилової кислоти 75 мг.

Ацетилсаліцилова кислота пригнічує синтез ниркових простагландинів. Цей ефект є незначним у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, серцевою чи печінковою недостатністю, а також із станами, що характеризуються зміною об’єму плазми, пригнічений синтез простагландинів може спричинити гостру ниркову недостатність, затримку рідини і серцеву недостатність.

Езомепразол

Езомепразол – це S-ізомер омепразолу, який зменшує шлункову секрецію кислоти завдяки специфічному цілеспрямованому механізму дії. Препарат є специфічним інгібітором протонної помпи в парієтальних клітинах. R- та S-ізомери омепразолу мають подібну фармакодинамічну активність.

Езомепразол – слабка основа, він концентрується та перетворюється в активну форму у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де він інгібує фермент H⁺K⁺АТФазу – кислотну помпу, а також пригнічує базальну та стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на секрецію кислоти в шлунку

Після прийому 20 мг і 40 мг езомепразолу перорально дія настає протягом однієї години. Після повторного прийому 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середній пік продукції кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90 % при визначенні цього показника через 6 -7 годин після прийому дози на 5-й день.

Через 5 днів перорального прийому 20 мг і 40 мг езомепразолу рівень рН шлунка вище 4 зберігався в середньому протягом 13 – 17 годин відповідно та протягом 24 годин у пацієнтів із симптоматичною гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. Частина пацієнтів, у яких рівень рН шлунка зберігався на рівні вище 4 принаймні протягом 8, 12 і 16 годин після прийому 20 мг езомепразолу, становив відповідно 76 %, 54 % і 24 %. Відповідні пропорції для 40 мг езомепразолу дорівнювали 97 %, 92 % і 56 %.

З використанням AUC як сурогатного показника для плазмової концентрації було доведено взаємозв’язок між пригніченням секреції кислоти та експозицією.

Терапевтичний ефект пригнічення секреції кислоти

У пацієнтів групи ризику (виразкова хвороба в анамнезі, вік ≥ 60 років та ішемічна хвороба серця в анамнезі або вік ≥ 65 років) порівняно з плацебо одночасний прийом езомепразолу

20 мг або 40 мг з низькими дозами ацетилсаліцилової кислоти (75-325 мг) значно краще попереджував розвиток виразок шлунка та/або дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом низьких доз ацетилсаліцилової кислоти.

Інші ефекти, пов`язані з пригніченням секреції кислоти

Під час лікування антисекреторними препаратами концентрація гастрину в сироватці крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти.

У деяких пацієнтів при тривалому лікуванні езомепразолом спостерігалося збільшення кількості ECL-клітин, що, можливо, пов’язано з підвищеним рівнем гастрину в сироватці.

Під час тривалого лікування антисекреторними засобами повідомлялося про дещо підвищену частоту появи гранулярних кіст у шлунку. Такі зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції кислоти і мають доброякісний та оборотний характер.

Зниження шлункової кислотності за допомогою будь-яких засобів, включаючи інгібітори протонної помпи, сприяє збільшенню в шлунку кількості бактерій, наявних у шлунково-кишковому тракті за нормальних умов. Лікування інгібіторами протонної помпи може призвести у госпіталізованих пацієнтів до деякого підвищення ризику шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter, а також, можливо, Clostridium difficile.

Фармакокінетика.

Всмоктування та розподіл

Ацетилсаліцилова кислота

Ацетилсаліцилова кислота всмоктується переважно у верхніх відділах тонкої кишки, але також і в шлунку. Максимальна плазмова концентрація досягається через 40 хвилин. Ацетилсаліцилова кислота гідролізується з періодом напіввиведення 30 хвилин з утворенням саліцилової кислоти. Гідроліз ацетилсаліцилової кислоти відбувається в плазмі, печінці та еритроцитах. Період напіввиведення саліцилової кислоти є дозозалежним, але у більшості випадків становить 2-3 години при дозах нижче 3 г. За терапевтичних доз зв’язування саліцилової кислоти з альбуміном досягає 80 %. Саліцилова кислота та її метаболіти виводяться із сечею.

Езомепразол

Езомепразол є кислотолабільним і призначається перорально у формі гранул з кишковорозчинним покриттям. Конверсія в R-ізомер in vivo є незначною. Максимальна плазмова концентрація езомепразолу досягається приблизно через 3 години після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64 % після прийому разової дози 40 мг і зростає до 89 % після тривалого щоденного прийому 1 раз на добу. Для дози 20 мг езомепразолу відповідні значення дорівнюють 50 % і 68 %. Об’єм розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується з протеїнами плазми. Прийом їжі уповільнює та зменшує абсорбцію езомепразолу, однак не впливає на ефект езомепразолу стосовно внутрішньошлункової кислотності.

Метаболізм та виведення

Езомепразол повністю метаболізується за допомогою системи цитохрому 450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2C19, що відповідає за утворення гідрокси- та дисметилметаболітів езомепразолу. Інша частина метаболізму езомепразолу залежить від іншої специфічної ізоформи, CYP3A4, яка відповідає за утворення езомепразолу сульфону – основного метаболіту в плазмі крові.

Показники, наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (активних метаболізаторів).

Загальний кліренс плазми крові становить близько 17 л/годину після прийому разової дози і близько 9 л/годину після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми становить близько 1,3 години після повторного прийому 1 раз на добу. AUC збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним і обумовлює нелінійну залежність «доза–AUC» після повторного прийому. Така часо- і дозозалежність спричинена сповільненням метаболізму першого проходження та системним кліренсом, ймовірно, пов’язаним із пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом і/або його сульфоновим метаболітом. Езомепразол повністю виводиться з плазми між дозами без тенденції до акумуляції при прийомі препарату 1 раз на добу.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункової кислоти. Близько 80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів із сечею, інші – з калом. У сечі визначається менше ніж 1 % вихідної речовини.

Особливі групи пацієнтів

Близько 3 % пацієнтів мають недостатню активність ферменту CYP2C19 і називаються слабкими метаболізаторами. У цих осіб метаболізм езомепразолу, ймовірно, здебільшого здійснюється CYP3A4. Після повторного прийому 40 мг езомепразолу 1 раз на добу середне значення AUC у слабких метаболізаторів було приблизно на 100 % вище, ніж в осіб з нормальним функціональним ферментом CYP2C19 (активних метаболізаторів). Середня максимальна концентрація в плазмі збільшувалася приблизно на 60 %.

Ці дані не мають жодного впливу на дозування Аксануму.

Суттєвих змін метаболізму езомепразолу у пацієнтів літнього віку (71-80 років) не спостерігається. Після разової дози езомепразолу 40 мг середнє значення AUC у жінок приблизно на 30 % вище, ніж у чоловіків. Жодної різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалося при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Ці дані не впливають на дозування Аксануму.

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів із легкою та помірною печінковою недостатністю може погіршуватись. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, що призводить до подвоєння AUC езомепразолу. Таким чином, максимальна доза для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю становить 20 мг. Езомепразол та його основні метаболіти не мають тенденції до кумуляції при прийомі 1 раз на добу.

Досліджень у пацієнтів із порушеною функцією нирок не проводилось. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а не за виведення вихідної сполуки, зміни метаболізму езомепразолу у пацієнтів з нирковою недостатністю не очікуються.

Основні фізико-хімічні властивості

Тверда желатинова капсула, що складається з двох частин, із корпусу рожевого кольору та кришечки сірого кольору.

Кришечка промаркована Е 20 мг з відбитком чорного кольору по радіусу.

А 81 мг

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 ˚С. Зберігати в місцях недоступних для дітей.

Упаковка

По 10 капсул у блістері, по 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

АстраЗенека АБ, Швеція/AstraZeneca AB, Sweden.

Місцезнаходження

Гертуневеген, SE-151 85 Содертал’є, Швеція/

Gartunavagen, SE-151 85 Sodertalje, Sweden.