Описание

Склад

діюча речовина: пароксетин (paroxetine);

1 таблетка містить пароксетину гідрохлориду гемігідрату 0,0222 г у перерахуванні на пароксетин – 0,020 г;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, крохмаль кукурудзяний, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, Опадрай ІІ (гіпромелоза, лактоза, моногідрат; поліетиленгліколі, титану діоксид (Е 171).

Лікарська форма

Таблетки вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Антидепресанти. Селективні інгібітори зворотного нейронального захоплення серотоніну. Код АТС N06A B05. 

Показання

Депресія будь-якого типу, включаючи реактивну і тяжку депресію, а також депресію на тлі стану тривоги.

Обсесивно-компульсивний розлад.

Панічні розлади: лікування симптомів та профілактика рецидивів панічних розладів, у тому числі агорафобії.

Соціальні фобії/соціально-тривожні розлади.

Генералізований тривожний розлад. 

Посттравматичний стресовий розлад.

Протипоказання

Гіперчутливість до будь-якого компонента препарату.

Одночасне застосування з інгібіторами моноаміноксидази (МАО), включаючи лінезолід-антибіотик, що є зворотним неселективним інгібітором моноаміноксидази.

Препарат не можна застосовувати у поєднанні з тіоридазином, оскільки, як і інші препарати, що пригнічують печінковий фермент СYP450 2D6, Адепрес може підвищувати рівні тіоридазину, внаслідок чого може виникнути тяжка шлункова аритмія (наприклад, torsades de pointes) та раптова смерть. Адепрес не можна призначати у комбінації з пімозидом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Нестабільна епілепсія.

Вагітність та період годування груддю.

Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози

Адепрес слід приймати один раз на добу, бажано вранці, під час вживання їжі, не розжовую- чи. Як і при терапії іншими антидепресантами, залежно від клінічного стану хворого, через два-три тижні дозу препарату можна змінити.

Депресія. Рекомендована добова доза у дорослих становить 20 мг. Як і при застосуванні інших антидепресантів, ефект у більшості випадків розвивається поступово. Деяким хворим може знадобитися підвищення дози препарату. Залежно від реакції хворого на терапію добова доза може бути збільшена на 10 мг кожного тижня (до досягнення ефекту); максимальна добова доза для дорослих становить 50 мг.

Генералізований тривожний розлад. Рекомендованою дозою є 20 мг на добу. Для деяких хворих з недостатньою ефективністю при прийомі 20 мг дозу можна поступово збільшувати на 10 мг на добу, залежно від клінічного ефекту, аж до 50 мг на добу.

Обсесивно-компульсивний розлад. Рекомендованою дозою є 40 мг на добу. Лікування необхідно починати з дози 20 мг на добу, а потім щотижня збільшувати її на 10 мг на добу. У деяких хворих поліпшення стану спостерігається тільки при застосуванні максимальної дози 60 мг на добу.

Панічний розлад. Рекомендована терапевтична доза для дорослих становить 40 мг на добу. Терапію слід починати з невеликої (10 мг на добу) дози, зі щотижневим збільшенням дози на 10 мг на добу, до досягнення потрібного ефекту. Максимальна добова доза для дорослих не повинна перевищувати 60 мг. Рекомендована невисока початкова доза препарату обумовлена можливістю тимчасового наростання інтенсивності симптомів захворювання на початку терапії.

Соціально-тривожні розлади/соціофобії. Рекомендованою дозою є 20 мг на добу. Якщо після двотижневого курсу лікування не відмічається істотного покращання стану хворого, дозу препарату можна підвищувати щотижнево на 10 мг, до досягнення бажаного ефекту. Максимальна добова доза у дорослих не повинна перевищувати 50 мг.

Посттравматичний стресовий розлад. Рекомендована терапевтична доза для дорослих становить 20 мг на добу. Залежно від реакції хворого на терапію добова доза може бути збільшена на 10 мг щотижнево, максимальна добова доза для дорослих становить 50 мг.

Залежно від клінічного стану хворого з метою запобігання можливим рецидивам необхідно проводити підтримуючу терапію. Цей курс після зникнення симптомів депресії може становити 6 – 8 місяців, а при обсесивних та панічних розладах - і більше. Як і при застосуванні інших психоактивних препаратів, слід уникати раптового припинення курсу лікування.

У ослаблених та пацієнтів літнього віку може наростати (вище за звичайний) рівень препарату в сироватці крові, тому рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу. Цю дозу можна збільшити на 10 мг щотижня, залежно від стану хворого. Максимальна доза не повинна перевищувати 40 мг на добу.

Ниркова та печінкова недостатність. У хворих з вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну – менше 30 мл/хв) або печінковою недостатністю спостерігається підвищення концентрації пароксетину в плазмі крові. Тому для таких хворих дозу необхідно зменшувати до нижньої межі діапазону дозування.

Відміна Адепресу.

Як і при застосуванні інших препаратів, для лікування психічних хвороб треба уникати раптової відміни препарату. Під час відміни препарату використовується режим поступового зменшення дози препарату, що включає зменшення добової дози на 10 мг на добу з інтервалом у тиждень. Після досягнення режиму дозування у 20 мг на добу хворі ще тиждень приймають препарат у такій дозі перед повною його відміною. У разі появи дуже виражених симптомів під час зменшення дози або після відміни лікування необхідно вирішувати питання про відновлення лікування у попередній дозі. Пізніше можна продовжувати зменшувати дозу, але у повільнішому темпі.

Як і для всіх інших антидепресивних засобів, дозу необхідно ретельно добирати індивідуально протягом перших 2-3 тижнів лікування, а потім коригувати її залежно від клінічних проявів.

Курс лікування має бути досить тривалим, достатнім для того, щоб забезпечити усунення симптомів. Цей період може тривати декілька місяців при лікуванні депресії, а при обсесивно-компульсивному та панічному розладах - ще довше. Як і при застосуванні інших засобів для лікування психічних розладів, слід уникати раптової відміни препарату.

Побічні реакції

Побічні ефекти, наведені нижче, класифіковані за органами і системами та за частотою виникнення. Частота визначається: дуже поширені (≥1/10), поширені (≥1/100, <1/10), непоширені (≥1/1 000, <1/100), рідко поширені (≥1/10 000, <1/1 000), дуже рідко поширені (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки.

Кров і лімфатична система.

Непоширені: підвищена кровоточивість шкіри та слизових оболонок (екхімози).

Дуже рідко поширені: тромбоцитопенія.

Імунна система.

Дуже рідко поширені: алергічні реакції (включаючи кропив’янку та ангіонабряк).

Ендокринна система.

Дуже рідко поширені: синдром, зумовлений недостатньою секрецією антидіуретичного гормона.

Метаболізм і розлади травлення.

Поширені: збільшення рівня холестерину, зниження апетиту.

Рідко поширені: гіпонатріємія. Гіпонатріємія головним чином спостерігається у хворих літнього віку та інколи пов’язана із синдромом, зумовленим недостатньою секрецією антидіуретичного гормона.

Психічні розлади.

Поширені: сонливість, безсоння, ажитація.

Непоширені: сплутаність свідомості, галюцинації.

Рідко поширені: маніакальні реакції.

Симптоми, що можуть бути зумовлені основною хворобою.

Нервова система.

Поширені: запаморочення, тремор, головний біль.

Непоширені: екстрапірамідні розлади.

Рідко поширені: конвульсії, акатизія.

Дуже рідко поширені: серотоніновий синдром (може включати в себе ажитацію, сплутаність свідомості, діафорез, галюцинації, гіперрефлексію, міоклонус, тахікардію і тремор).

Екстрапірамідні розлади, включаючи орофаціальну дистонію, спостерігаються у пацієнтів з руховими порушеннями або у тих хворих, які лікуються нейролептиками.

Органи зору.

Поширені: нечіткість зору.

Непоширені: мідріаз.

Дуже рідко поширені: гостра глаукома.

Серцево-судинна система.

Непоширені: синусова тахікардія, постуральна гіпотензія.

Дихальна система.

Поширені: позіхання.

Шлунково-кишковий тракт.

Дуже поширені: нудота.

Поширені: запори, діарея, сухість у роті.

Дуже рідко поширені: шлунково-кишкові кровотечі.

Гепатобіліарна система.

Рідко поширені: підвищення рівня печінкових ферментів.

Дуже рідко поширені: розлади з боку печінки (такі як гепатити, інколи з жовтяницею та/або печінковою недостатністю).

Шкіра та підшкірні тканини.

Поширені: підвищена пітливість.

Непоширені: шкірні висипання.

Дуже рідко поширені: реакції фоточутливості.

Сечовидільна система.

Непоширені: затримка сечовиділення, нетримання сечі.

Репродуктивна ситема.

Дуже поширені: сексуальна дисфункція.

Рідко поширені: гіперпролактинемія/галакторея.

Загальні розлади.

Поширені: астенія, збільшення маси тіла.

Дуже рідко поширені: периферичні набряки.

Симтоми, зумовлені відміною препарату.

Поширені: запаморочення, розлади чутливості, розлади сну, тривога, головний біль.

Непоширені: ажитація, нудота, тремор, сплутаність свідомості, підвищена пітливість, діарея.

Як і при застосуванні інших препаратів для лікування психічних розладів, відміна Адепресу (особливо раптова) може призвести до виникнення таких симптомів, як запаморочення, розлади чутливості (включаючи парестезії, відчуття розряду електричного струму та дзвін у вухах), порушення сну (включаючи яскраві сновидіння), ажитація або тривога, нудота, головний біль, тремор, сплутаність свідомості, діарея та підвищена пітливість. У більшості пацієнтів ці симптоми є легкого або помірного ступеня та минають без лікування. Особливої групи ризику з виникнення цих симптомів не існує, тому у разі необхідності відміни лікування Адепресом дозу слід зменшувати поступово.

Передозування

У разі передозування Адепресу крім симптомів, зазначених у розділі “Побічна дія", спостерігались блювання, розширення зіниць, підвищення температури, зміни артеріального тиску, головний біль, мимовільні скорочення м’язів, збудження, тривожність і тахікардія. Іноді спостерігали кому або зміни параметрів ЕКГ, дуже рідко відмічали летальні випадки, але, в основному, в таких випадках пароксетин приймали разом з іншими психотропними засобами, іноді - з алкоголем.

Специфічний антидот невідомий.

Лікування передозування повинно включати загальні терапевтичні заходи, як і при передозуванні інших антидепресантів. Рекомендується провести очищення шлунка шляхом його промивання. Після очищення шлунка можна давати хворому по 20 – 30 г активованого вугілля через кожні 4 – 6 годин протягом першої доби після передозування. Показано проведення підтримуючого лікування під контролем життєво важливих показників і ретельного спостереження за станом хворого.

Застосування в період вагітності або годування груддю

Застосування пароксетину в період вагітності або годування груддю протипоказане.

Лікар повинен зважити на можливість застосування альтернативного лікування вагітної або жінки, яка планує завагітніти, і призначати пароксетин лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У разі прийняття рішення про припинення лікування вагітної слід за додатковою інформацією звернутись до відповідних розділів Інструкції для застосування лікарських засобів, де описано дози та симптоми, що виникають при припиненні лікування пароксетином.

Пароксетин проникає в материнське молоко, тому за необхідності лікування Адепресом рекомендовано припинити годування груддю.

Діти

Адепрес не показаний для лікування дітей.

Особливості застосування

Адепрес, прийнятий вранці, не впливає негативно на якість або тривалість сну. Крім того, у хворих з відповідною реакцією на лікування Адепресом спостерігається поліпшення сну. При поєднаному застосуванні в клінічній практиці короткодіючих снодійних засобів разом з антидепресантами додаткові негативні реакції не відмічаються.

Адепрес протягом перших декількох тижнів застосування спричиняє ефективне поліпшення стану при депресії і зникнення суїцидальних думок. Препарат запобігає загостренню захворювання і повторному виникненню симптомів депресії.

Погіршення клінічного стану та ризик суїциду у дорослих.

Дорослі молодого віку, особливо хворі на великі депресивні розлади, можуть мати підвищений ризик суїцидальної поведінки під час лікування Адепресом. За даними аналізу хворих на психічні розлади було показано, що дорослі молодого віку (приблизно 18 – 24 років) мали більший ризик суїцидальної поведінки. У групі хворих старшого віку (25 – 64 роки і старше 65 років) такого збільшення ризику виявлено не було. У хворих з вираженими депресивними розладами (будь-якого віку), які застосовували Адепрес, було відзначено збільшення частоти виникнення суїцидальної поведінки. Однак більшість таких спроб (8 з 11) при лікуванні Адепресом траплялись у молодих хворих віком 18 – 30 років. Ці дані щодо лікування великих депресивних розладів дають можливість припустити, що вищий ризик виникнення цих ускладнень, що спостерігався у групі молодих хворих із психічними розладами, може поширюватися на хворих старше 24 років.

У пацієнтів з депресивними розладами можуть загострюватися симптоми депресії та/або формуватися суїцидальне мислення та поведінка, незалежно від того, приймають вони антидепресанти чи ні. Цей ризик зберігається доти, доки не настане суттєва ремісія. Загальним клінічним досвідом лікування при всіх курсах антидепресантів є те, що ризик суїцидів може зростати на ранніх стадіях одужання.

Інші психічні розлади, для лікування яких призначається Адепрес, можуть асоціюватись зі збільшенням ризику суїцидальної поведінки, такі розлади можуть також поєднуватися з великими депресивними порушеннями. Додатково пацієнти із суїцидальною поведінкою та намірами у минулому, молоді хворі та хворі з постійним суїцидальним настроєм до початку курсу лікування є групою підвищеного ризику щодо спроб самогубства і суїцидальних думок. Всі пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом для виявлення погіршення клінічного стану (включаючи розвиток нових симптомів) і суїцидальної поведінки під час лікування, особливо на початку курсу лікування або під час зміни дозування. Пацієнти (та особи, які за ними доглядають) повинні бути попереджені про необхідність постійного спостереження за будь-яким загостренням стану хворого (включаючи розвиток нових симптомів) та/або появою суїцидальних думок і поведінки або думок про заподіяння собі шкоди і негайно звертатися за медичною допомогою у разі їх появи. Слід розуміти, що поява деяких симптомів, таких як ажитація, акатизія або манія, може бути пов’язана як з перебігом захворювання, так і з курсом лікування.

Слід розглядати можливість зміни режиму терапевтичного лікування, включаючи відміну препарату, у хворих з клінічним погіршенням стану (включаючи розвиток нових симптомів) та/або появою суїцидальних думок/поведінки, особливо якщо ці симптоми є тяжкими, виникають раптово або раніше у хворого не спостерігались.

Акатизія.

Рідко застосування Адепресу або інших селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну може асоціюватись із розвитком акатизії – станом, що характеризується відчуттям внутрішнього неспокою та психомоторним збудженням, таким як неможливість сидіти чи стояти у поєднанні з суб’єктивним відчуттям болю. Ймовірність виникнення цього найбільша протягом перших тижнів лікування.

Серотоніновий синдром/нейролептичний злоякісний синдром.

У поодиноких випадках лікування Адепресом може асоціюватись із розвитком серотонінового або нейролептичного злоякісного синдрому, особливо при сумісному застосуванні з іншими серотонінергічними та/або нейролептичними препаратами. Оскільки ці синдроми є життєво небезпечними станами, лікування Адепресом слід припинити у разі появи таких явищ (що характеризуються сукупністю таких симптомів, як гіпертермія, ригідність, міоклонус, вегетативна нестабільність з можливим швидким коливанням основних показників функціонального стану організму, зміни психічного статусу, включаючи сплутаність свідомості, дратівливість, граничну ажитацію з прогресуванням до делірію та коми) та призначити підтримуючу симптоматичну терапію. Адепрес не слід застосовувати у комбінації з серотоніновими прекурсорами (такими як L-трипофан, окситриптан) через ризик розвитку серотонінергічного синдрому.

Манія та біполярні розлади.

Великий депресивний епізод може бути початковим проявом біполярного розладу. Є загальноприйнятим (хоча не підтвердженим даними контрольованих клінічних досліджень), що лікування антидепресантами таких епізодів як монотерапія може збільшувати ймовірність прискорення появи змішаних/маніакальних епізодів у хворих з підвищеним ризиком біполярного розладу. Перед початком лікування антидепресантами хворі повинні бути ретельно обстежені з метою виявлення у них будь-якого ризику виникнення біполярного розладу. Таке обстеження повинно включати в себе детальне вивчення історії хвороби пацієнта, в тому числі наявність суїцидальних спроб, біполярних розладів і депресії у членів сім’ї. Слід враховувати, що Адепрес не затверджений для лікування біполярного розладу. Як і інші антидепресанти, препарат потрібно застосовувати з обережністю для лікування хворих з маніакальним синдромом в анамнезі.

Інгібітори моноаміноксидази.

Лікування Адепресом слід починати з обережністю, не раніше ніж через 2 тижні після припинення застосування інгібіторів МАО; дозу потрібно збільшувати поступово – до досягнення оптимальної реакції.

Ниркова/печінкова недостатність.

Рекомендується застосовувати з обережністю для лікування пацієнтів з тяжкою нирковою або печінковою недостатністю.

Електроконвульсивна терапія.

Накопичено лише незначний клінічний досвід застосування Адепресу у поєднанні з електро-

конвульсивною терапією.

Глаукома.

Адепрес, як і інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, може спричиняти мідріаз, тому його слід застосовувати з обережністю для лікування хворих на закритокутову глаукому.

Гіпонатріємія.

Іноді відмічали випадки розвитку гіпонатріємії, здебільшого у хворих літнього віку. Після припинення застосування Адепресу ознаки гіпонатріємії здебільшого минали.

Геморагії.

Після лікування Адепресом спостерігали крововиливи в шкіру і слизові оболонки (включаючи шлунково-кишкові кровотечі). Тому Адепрес слід застосовувати з обережністю при лікуванні хворих, яким одночасно призначені препарати з підвищеним ризиком появи кровотечі, а також хворих з частими кровотечами або зі схильністю до них.

Захворювання серця.

При лікуванні пацієнтів із супутніми захворюваннями серця слід дотримуватись звичайних

застережних заходів.

Симптоми, що спостерігаються у дорослих при відміні Адепресу.

У дорослих побічні дії при відміні лікування Адепресом виникали у 30% хворих порівняно з 20% хворих, які застосовували плацебо. Поява симптомів при відміні препарату не є аналогічною ситуації, коли виникає звикання або залежність від препарату при зловживанні ним. Повідомлялось про такі симптоми, як запаморочення, розлади чутливості (включаючи парестезії та відчуття розладу електричного струму), порушення сну (включаючи яскраві сновидіння), ажитація або тривога, нудота, тремор, конвульсії, підвищена пітливість, головний біль, діарея. Загалом ці симптоми є легкими або мають помірний характер, хоча у деяких пацієнтів вони можуть бути інтенсивнішими. Вони виникають звичайно протягом перших декількох днів після відміни препарату, але були поодинокі випадки виникнення цих симптомів у пацієнтів, які ненавмисно пропускали прийом препарату. Зазвичай ці симптоми оборотні і зникають протягом 2 тижнів, хоча у деяких пацієнтів цей процес може бути довшим (2-3 місяці і довше). Тому рекомендується при відміні Адепресу дозу зменшувати поступово, протягом декількох тижнів або місяців, залежно від індивідуальних особливостей хворого.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Враховуючи можливість появи таких побічних реакцій, як запаморочення, сонливість, нечіткість зору, галюцинації, сплутаність свідомості, рекомендовано утримуватись від керування автотранспортом та від роботи з іншими механізмами під час застосування пароксетину.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Адепрес, як і інші антидепресанти, що являють собою інгібітори зворотного захоплення серотоніну, уповільнює активність цитохрому P450 CYP2D6. Пригнічення CYP2D6 може призводити до збільшення в плазмі крові концентрації одночасно введених препаратів, розпад яких каталізує цей фермент. До таких препаратів належать деякі трициклічні антидепресанти (наприклад амітриптилін, нортриптилін, іміпрамін і дезипрамін), фенотіазинові нейролептики (наприклад перфеназин і тіоридазин), рисперидон, атомоксетин, протиаритмічні засоби (наприклад пропафенон і флекаїнід) і метопролол.

Приймання їжі, застосування дигоксину, пропранололу, та антацидних засобів не впливає на всмоктування та фармакокінетичні параметри Адепресу.

Вживати алкогольні напої під час лікування пароксетином не рекомендується.

Серотонінергічні препарати.

Як і при застосуванні інших селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, сумісне застосування із серотонінергічними препаратами може призводити до 5-НТ-асоційованого ефекту (серотонінового синдрому).

Застосовувати Адепрес з такими серотонінергічними препаратами, як L-триптофан, триптан, трамадол, інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, літій та траву звіробою Hypericum perforatum слід з обережністю та з обов’язковим ретельним контролем клінічного стану пацієнта. Сумісне застосування пароксетину та інгібіторів МАО (включаючи лінезолід- антибіотик, що є зворотним неселективним інгібітором МАО) протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Пімозид

За даними дослідження щодо сумісного застосування разової низької дози пімозиду (2 мг) і пароксетину було зафіксовано збільшення рівня пімозиду. Це було пояснено відомими CYPD26 інгібіторними властивостями пароксетину. У зв’язку з вузьким терапевтичним індексом пімозиду та його здатністю подовжувати інтервал QT сумісне застосування пімозиду та пароксетину протипоказано. (див. розділ «Протипоказання»).

Препарати із впливом на метаболізм ферментів печінки

Метаболізм і фармакокінетичні параметри пароксетину можуть змінюватись. Одночасне введення Адепресу і терфенадину, альпрозаламу та інших препаратів, які є субстратами для CYРЗА4, не може бути небезпечним.

При одночасному застосуванні пароксетину з препаратами, що інгібують ферменти, рекомендується призначати щонайменші ефективні дози. При сумісному застосуванні з препаратами, що індукують ферменти (карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал, фенітоїн), потреби у зміні початкової дози пароксетину немає. Змінювати дозу протягом подальшого лікування необхідно відповідно до клінічного ефекту (переносимість і ефективність).

Фосампренавір/ритонавір

Сумісне застосування фосампренавіру/ритонавіру з пароксетином істотно зменшує плазмовий рівень пароксетину. Змінювати дозу протягом подальшого лікування необхідно залежно від клінічного ефекту (переносимість і ефективність).

Проциклідин.

При щоденному застосуванні пароксетину значно підвищується рівень проциклідину у

сироватці крові. У разі появи антихолінергічних ефектів доза проциклідину має бути зменшена.

Антиконвульсанти

Карбамазепін, фенітоїн, вальпроат натрію. При сумісному застосуванні з цими препаратами не спостерігається будь-якого впливу на фармакокінетику/фармакодинаміку препарату у хворих на епілепсію.

Варварин. Між пароксетином та варфарином передбачається фармакодинамічна взаємодія (при незмінному протромбіновому часі відзначена підвищена кровоточивість). Тому пароксетин необхідно особливо обережно призначати хворим, які застосовують пероральні антикоагулянти.

При одночасному призначенні пароксетину з атиповими антипсихотичними засобами, фенотіазинами, трициклічними антидепресантами, аспірином, нестероїдними протизапальними засобами рекомендується дотримуватись обережності через можливі порушення згортання крові.

Триптофан. У хворих при одночасному застосуванні триптофану та пароксетину були відзначені головний біль, нудота, підвищена пітливість, запаморочення, тому потрібно уникати сумісного застосування пароксетину та триптофану.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Пароксетин – це потужний селективний інгібітор зворотного захоплення 5-гідрокситриптаміну (5-НТ, серотонін). Його антидепресивна дія та ефективність при лікуванні обсесивно-компульсивних і панічних розладів зумовлена специфічним гальмуванням захоплення 5-гідрокситриптаміну нейронами мозку. За своєю хімічною структурою пароксетин відрізняється від трициклічних, тетрациклічних та інших відомих антидепресантів. Пароксетин має низьку спорідненість з мускариновими холінергічними рецепторами. Пароксетин, на відміну від трициклічних антидепресантів, має незначну спорідненість з альфа 1-, альфа 2- і бета-адренорецепторами, допаміновими (D2), 5-НТ1-подібними, 5-НТ2- та гістаміновими (Н1-) рецепторами. Не впливає на психомоторну функцію і не посилює депресивну дію етанолу.

Пароксетин не змінює діяльність серцево-судинної системи, не спричиняє клінічно значущих змін артеріального тиску, частоти серцевих скорочень і параметрів ЕКГ. На відміну від антидепресантів, які гальмують захоплення норадреналіну, пароксетин значно меншою мірою впливає на гіпотензивний ефект гуанетидину.

Фармакокінетика. Пароксетин після перорального введення швидко всмоктується і зазнає перетворення в печінці. Основними метаболітами діючої речовини пароксетину є полярні й кон’юговані продукти окиснення і метилювання, які швидко виводяться з організму. Приблизно 64% від уведеної дози пароксетину виводиться разом із сечею, при цьому кількість екскретованого пароксетину в незміненому вигляді становить менше 2%. Приблизно 36% від уведеної дози пароксетину виводиться разом з фекаліями, швидше за все через жовчні шляхи, при цьому виводиться у вигляді метаболітів.

Виведення метаболітів пароксетину здійснюється в два етапи – спочатку через метаболізм першого проходження через печінку, а потім завдяки системному виведенню пароксетину. Період напіввиведення коливається, але в середньому становить приблизно 1 добу.

Постійна концентрація в крові досягається через 7 – 14 днів після початку лікування, і протягом подальшого тривалого лікування фармакокінетика препарату майже не змінюється.

Між концентрацією пароксетину в плазмі крові й клінічним ефектом (ефективність і несприятливі реакції) не було виявлено кореляції.

Завдяки розпаду препарату в печінці кількість пароксетину, що циркулює в крові, менша за кількість, яка всмокталась у шлунково-кишковому тракті. При збільшенні одноразової дози або багаторазовому дозуванні виникає ефект часткового насичення метаболічного шляху першого проходження через печінку і спостерігається зниження плазмового кліренсу. Це призводить до непропорційного збільшення концентрації пароксетину в плазмі крові й зміни фармакокінетичних параметрів з появою нелінійної залежності. Проте така нелінійність здебільшого незначна і спостерігається тільки у людей, в яких при введенні низьких доз досягається невелика концентрація препарату в плазмі крові.

Пароксетин широко розподіляється в тканинах організму. Значення розрахованих фармакокінетичних параметрів вказують на те, що в плазмі крові залишається лише 1% від уведеної дози. При введенні у терапевтичних концентраціях приблизно 95% пароксетину зв’язується з білками плазми крові.

У людей літнього віку і хворих з нирковою або печінковою недостатністю спостерігається збільшення концентрації пароксетину в плазмі крові, але воно не виходить за межі коливань концентрації у здорових добровольців середнього віку.

Основні фізико-хімічні властивості

таблетки, вкриті оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка

Таблетки по 20 мг, вкриті оболонкою. По 10 таблеток у блістері, три блістери у пачці з картону.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ВАТ „Верофарм”.

Місцезнаходження

Російська Федерація, 107023, м. Москва, Барабанний провулок, 3.

Адреса виробництва та прийняття претензій: Російська Федерація, 308013, м. Бєлгород, вул. Робоча, 14.

Тел. (4722) 21-32-26, 21-17-42.

Дозировка Адепрес таблетки, п/о по 20 мг №30 (10х3)
Производитель Верофарм, ОАО, г. Москва, Российская Федерация
МНН Paroxetine
Регистрация № UA/11510/01/01 от 07.06.2011. Приказ № 336 от 07.06.2011
Код АТХ NСредства, действующие на нервную систему
N06Психоаналептики
N06AАнтидепрессанты
N06ABСелективные ингибиторы обратного нейронального захвата серотонина
N06AB05Пароксетин